Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №756/3875/26 — Київський апеляційний суд

справа №756/3875/26

провадження № 22-ц/824/10853/2026

головуючий у суді І інстанції Верещінська І.В.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 23 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкасиенергозбут», Приватного акціонерного товариства «Черкасиобленерго», Канівського філіалу відокремленого структурного підрозділу «Черкаські енергетичні мережі» про захист прав споживача, визнання відсутнім права вимоги боргу, зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості, стягнення матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з вищезазначеним позовом.

Позивач просив суд визнати відсутність права вимоги боргу в 265 грн 36 коп., визнати дії члена НКРЕКП ОСОБА_2 такими, що порушують права споживача, зобов`язати ТОВ «Черкасиенергозбут», ПАТ «Черкасиобленерго» зробити перерахунок - переплата на 1 червня 2024 року 158,4 грн (60квт/год), стягнути майнову та моральну шкоду з відповідачів та члена НКРЕКП ОСОБА_2 .

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 23 березня 2026 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкасиенергозбут», Приватного акціонерного товариства «Черкасиобленерго», Канівського філіалу відокремленого структурного підрозділу «Черкаські енергетичні мережі» про захист прав споживача, визнання відсутнім права вимоги боргу, зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості, стягнення матеріальної та моральної шкоди передано на розгляд до Канівського міськрайонного суду Черкаської області.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 23 березня 2026 року скасувати та справу направити для продовження розгляду по суті.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що заявник є споживачем послуг з електропостачання, а спір стосується необґрунтованого нарахування віртуального боргу.

Вказує, що суд першої інстанції проігнорував право позивача, зафіксоване в ч. 5 ст. 28 ЦПК та помилково застосував загальні правила підсудності.

Звертає увагу, що жодного разу не згадано ЗУ «Про захист прав споживачів».

Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Передаючи дану справу на розгляд до Канівського міськрайонного суду Черкаської області за підсудністю, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що позовні вимоги виникли з приводу нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що застосовуючи положення норми частини першої статті 30 ЦПК України, матеріали справи підлягають направленню для розгляду справи до Канівського міськрайонного суду Черкаської області.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичної особи пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Разом з тим, ст. 30 ЦПК України передбачені категорії справ, для яких встановлено виключну підсудність.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Правові висновки щодо застосування положень цивільного та господарського процесуального законодавства України про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20).

З аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю випливає її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Подібні правові висновки щодо застосування правила виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладено у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, у постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 523/14831/21.

У постанові від 07 липня 2020 року (справа № 910/10647/18) Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок про те, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 638/1988/17 (провадження № 61-30812св18) зазначено, що «правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно».

Оскільки між сторонами виник спір з приводу предметом позову, зокрема, є оскарження заборгованості та вимога про перерахунок заборгованості зі сплати послуг за постачання електричної енергії у будинок за адресою: АДРЕСА_1 (особовий рахунок № НОМЕР_1 ), що позивач вважає неправомірним, то Оболонський районний суд м. Києва в оскаржуваній ухвалі дійшов вірного висновку, що справа підсудна саме Канівському міськрайонному суду Черкаської області.

Доводи апеляційної скарги про те, що заявлені позовні вимоги прямо випливають із правовідносин щодо захисту прав споживача, а тому при зверненні до суду позивач скористався правом вибору підсудності згідно ч. 5 ст. 28 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки альтернативний вибір підсудності поширюється лише на позови, для яких встановлено загальну територіальну підсудність, тоді як у разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених в ухвалі, не спростовують.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, ухвала суду ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасована з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 23 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба