Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №753/10624/25 — Київський апеляційний суд

справа №753/10624/25

провадження № 22-ц/824/9959/2026

головуючий у суді І інстанції Котвицький В.Л.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 08 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року до Дарницького районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 08 грудня 2025 року провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу зупинено до припинення перебування відповідача ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені у воєнний стан, тобто до закінчення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 08 грудня 2025 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що відповідач не звертався до суду з клопотанням про надання строку для примирення, не ініціював жодних дій спрямованих на відновлення сімейних відносин, не виявляв жодної реальної волі до примирення. Вказує, що відповідач уникає контакту з позивачкою, виходить з нею на зв`язок лише з власної ініціативи та тільки тоді, коли йому це потрібно, а з моменту відкриття провадження у справі і до дня подачі апеляційної скарги (тобто протягом семи місяців, що перевищує навіть максимально можливий строк для примирення) не зробив жодного кроку, який би свідчив про намір зберегти шлюб.

На думку апелянта, аналіз змісту клопотання відповідача про зупинення провадження свідчить, що фактично підставою такого клопотання є не об`єктивна неможливість його участі у судовому процесі, а його суб`єктивне сприйняття розірвання шлюбу як морально складної події у період проходження військової служби. Відповідач у своїх доводах апелює до необхідності збереження сім`ї, однак жодних доказів ініціювання або ініціювання такого діалогу суду не надано.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги також посилається на порушення права позивача на судовий захист та розгляд справи у розумний строк, оскільки зупинення провадження у справі призводить до зупинення розгляду справи на невизначений строк, тому вважає, що оскаржувана ухвала призводить до затягування строків розгляду справи.

Звертає увагу на те, що матеріали справи достовірно підтверджують, що перебування відповідача у складі Збройних Сил України жодним чином не позбавило його можливості реалізувати свої процесуальні права та не створили для нього об`єктивних перешкод для участі у розгляді справи, оскільки відповідач скористався своїм правом на правову допомогу та залучив до справи свого представника.

Вказує, що після відкриття провадження у справі відповідач повноцінно брав участь у розгляді справи, так 01.09.2025 року ним було подано клопотання про зупинення провадження, 03.09.2025 представник відповідача брав участь у судовому засіданні, 08.12.2025 відповідач повторно звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі. Отже з наведених обставин, апелянт вважає, що відповідач був належним чином поінформований про судовий процес, самостійно готував процесуальні документи, збирав та подавав докази, а також реалізував своє право брати участь у судових засіданням через свого представника.

Крім того, посилається на те, що як убачається із доказів долучених до матеріалів справи представником відповідача, відповідач періодично та систематично здійснює передислокацію, під час якої перебуває у місті Буча, що територіально є наближеним до міста Києва.

Окрім того, позивачу відомо, що відповідач регулярно перебуває у місті Києві, зокрема з метою спілкування зі спільним сином сторін.

Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що у відповідності до витягу з наказу командира Військової частини № НОМЕР_1

Національної Гвардії України (по стройовій частині) № 217мтд від 05.08.2025 «Уважати таким що вибули до складу сил та засобів, які беруть безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, для виконання бойового завдання до ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з 04.08.2025 року начальника секції S-4 (логістики) штабу 2-го гаубичного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи лейтенанта ОСОБА_1 . Підстава бойове розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України від 26.08.2024 року № 14997 ОКП ОСУВ " ІНФОРМАЦІЯ_2 " від 26.08.2024 року № 313/1908/8588т, ОТУ " ІНФОРМАЦІЯ_3 " від 28.06.2024 року № 3193/т/бр/ОТУ та ТГр "ІНФОРМАЦІЯ_6" від 28.08.2024 року № 1332т».

У відповідності до довідки № 7250 від 04.08.2025 ОСОБА_1 є військовослужбовцем за контрактом Військової частини № НОМЕР_1 оперативно-тактичного з`єднання 1-го корпусу Національної Гвардії України " ІНФОРМАЦІЯ_4 " з 07.04.2023 по теперішній час, і приймає безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, і виконує бойове завдання у складі ОТУ " ІНФОРМАЦІЯ_1 " на підставі бойового розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України від 26.08.2024.

Довідкою № 4201 від 12.08.2024 виданою командиром Військової частини

№ НОМЕР_1 Національної Гвардії України підтверджується безпосередня участь

ОСОБА_1 у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України.

Витягом з Наказу Командувача Національної Гвардії України від 16.05.2025

№ 99 о/с «По особовому складу» - Відповідно до вимог пункту 104 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, по

ІНФОРМАЦІЯ_5 - старшого сержанта ОСОБА_1 - призначено начальником секції S-4 (логістики) штабу 2-го гаубичного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_1 , уклавши з ним контракт до оголошення демобілізації.

Витягом з Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України (по стройовій частині) від 29.10.2025 № 299мтд ОСОБА_1 уважати таким що вибув до складу сил та засобів, які беруть безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, для виконання бойового завдання.

А тому враховуючи той факт, що відповідач перебуває на військовій службі в лавах Збройних Сил України та забезпечує стримування збройної агресії проти України у період воєнного стану, запровадженого у зв`язку із воєнною агресією російської федерації проти України, суд першої інстанції дійшов висновку, що існують обставини відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, що унеможливлюють продовження розгляду цивільної справи та наявність яких є підставою для зупинення провадження у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пункті 14 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вказане, розгляд справи здійснюється без виклику сторін у порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів цивільного судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов`язаний зупинити провадження у справі.

Зокрема, статтями 251-252 ЦПК України передбачено підстави, за яких суд зобов`язаний або може зупинити провадження у справі.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення.

Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства.

Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані.

Стаття 251 ЦПК України встановлює обов`язок для суду зупиняти провадження у справі, на відміну від статті 252 ЦПК України.

У цивільному процесі підстави зупинення провадження регламентовані статтями 251 та 252 ЦПК України. Стаття 251 ЦПК України встановлює обов`язок для суду зупиняти провадження у справі на відміну від статті 252 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Аналогічні за змістом положення містяться також у пункті 3 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та у пункті 5 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов`язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд.

Такий правовий висновок сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 (провадження № 14-74цс25).

Як убачається з матеріалів справи, провадження у справі зупинено до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, переведених на воєнний стан.

На момент постановлення оскаржуваної ухвали воєнний стан в Україні тривав понад три роки, його дія неодноразово продовжувалася, а строк проходження відповідачем військової служби за контрактом визначений до оголошення демобілізації (а.с. 81), дата якої законом не визначена.

У наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду також відзначено, що є зрозумілим, що мета законодавця у формулюванні такої конструкції була в тому, щоб гарантувати недоторканність прав тих осіб, які у запроваджений в Україні воєнний стан виконують конституційний обов`язок, пов`язаний із захистом Батьківщини від ворога, - військовослужбовців.

За нинішньої редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України в суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Тож норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.

За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі.

Виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів статті 251 ЦПК України вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, та, у другу чергу, диспозитивність цивільного процесу.

Отже, під час застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Принципи змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства (статті 12, 13 ЦПК України) надають учасникам справи право вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами.

Водночас обов`язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності.

Тобто ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Разом з тим, якщо учасник справи, права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагне продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство. У такий спосіб суд забезпечить баланс між вимогами процесуальних норм права, справедливістю та ефективністю правосуддя.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що про своє волевиявлення проти зупинення провадження та прагнення продовжувати розгляд справи військовослужбовець - сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, може заявити у позовній заяві, апеляційній чи касаційній скарзі, відзиві на них або відповіді на відзив, а також у будь-якій іншій заяві або клопотанні у справі, адресованих суду.

Проте в будь-якому разі така його воля до продовження судового розгляду має правове значення винятково для суду певної судової інстанції, в якій було здійснене це волевиявлення.

Як убачається із матеріалів справи, в суді першої інстанції стороною відповідача було заявлене клопотання про зупинення розгляду справи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України. Тому суд першої інстанції з урахуванням волі військовослужбовця мав обов`язок, а не право щодо зупинення розгляду справи.

До апеляційної скарги відповідачем було направлено заяву про розгляд справи про розірвання шлюбу у прискореному порядку без його участі.

Разом з тим, предметом апеляційної перевірки не є розгляд справи по суті спору, а є перевірка правильності вирішення судом першої інстанції питання щодо зупинення розгляду справи.

Відтак, указана заява не може бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, що не позбавляє права відповідача подати заяву до суду першої інстанції про відновлення провадження у справі.

Таким чином, ухвала суду є правильною, яка узгоджена із нормами процесуального кодексу та судовою практикою.

Отже, доводи апеляційної скарги є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на правильному тлумаченні норм процесуального права в контексті актуальної практики Верховного Суду. Твердження апелянта про необхідність доведення факту безпосередньої участі у бойових діях та недостатність «формального» перебування на службі спростовуються правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для обов`язкового зупинення провадження у справі, оскільки за відсутності прямого волевиявлення військовослужбовця щодо продовження розгляду справи, зупинення провадження є обов`язком суду.

Отже оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин ухвала суду є законною і обґрунтованою, постановленою з дотриманням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 08 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба