Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №757/9683/25-ц — Київський апеляційний суд

справа № 757/9683/25-ц головуючий у суді І інстанції Новак Р.В.

провадження № 22-ц/824/5955/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» поданою представницею - Бабур Олесею Петрівною на рішення Печерського районного суду від 01 жовтня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» звернулось до Печерського районного суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з жовтня 2021 по січень 2025 у розмірі 77 173,35 грн, та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, які складаються з витрат по сплаті судового збору у розмірі 3 028,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 (в минулому - ОСОБА_2 ) є власником квартири АДРЕСА_1 . ТОВ «КУЖЕ «Новосервіс», як обслуговуюча організація надає послуги з утримання будинків та його прибудинкової території та виконує функції балансоутримувача будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Крім того, 01.06.2011 між позивачем та відповідачем було укладено договір № 104-008/1 «Про надання послуг з утримання та управління будинку, прибудинкової території, комунальних та додаткових послуг». Відповідач отримувала послуги з утримання та управління будинком, прибудинкової території, комунальні послуги та додаткові послуги по квартирі АДРЕСА_1 , проте зобов`язання щодо своєчасної оплати за надані послуги у повному обсязі виконані не були, у зв`язку із чим, за період часу з 01.11.2019 по 31.01.2025 утворилась заборгованість по квартирі у розмірі 17 776,51 грн.

20.08.2025 представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Білоус Н.В. до суду було подано заперечення на позовну заяву, які за своєю суттю є відзивом, в яких остання просила поновити строк на подання заперечень та відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування зазначала, що відповідач пред`явлені до неї позовні вимоги про стягнення заборгованості не визнає. Заявлений у позовній заяві період стягнення боргу за надані послуги з утримання та управління будинком, прибудинкової території, комунальних та додаткових послуг по квартирі АДРЕСА_1 охоплює з 01.11.2019 по 31.01.2025 в загальному розмірі як вказано у прохальній частині позовної заяви в сумі 17 776 грн 51 коп. Тобто вказаний термін перевищує передбачений законом строк позовної давності в три останні роки (31.01.2022 р -31.01.2025 р.) та не є обґрунтованим на думку відповідача, не підтверджений актом звірки взаєморозрахунків між сторонами та не підлягає задоволенню. Крім того, станом на день розгляду судом заявлених позовних вимог (серпень 2025 року) позивач стверджує, що у відповідача є заборгованість за надані послуги, але не враховує, що після звернення до суду та відкриття провадження у справі відповідачем оплачуються кошти за надані комунальні послуги та сума заявлених вимог не відповідає реальному стану взаєморозрахунків між сторонами (викладене може бути підтверджено квитанціями, копії яких додаються до письмових пояснень). Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» не надає будь-якого механізму розрахунку заборгованості та вказує в предметі позову незрозумілий та некоректний період, за який наче існує заборгованість, що ставить під сумнів суму боргу. Позивачем не було здійснено жодних спроб щодо досудового врегулювання спору чи реструктуризації боргу (а.с. 108-113).

26.08.2025 представником позивача - Бабур О.П. до суду подано заперечення на письмові пояснення, в яких остання зазначала, що відповідно до розрахунку заборгованості відповідача за надані послуги з утримання та управління будинком, прибудинкової території, комунальні та додаткові послуги по житловому приміщенню № 8 в буд. АДРЕСА_2 за період 01.10.2021 по 31.01.2025 загальна сума боргу складає 77173,35 грн. (оригінальний примірник міститься в матеріалах справи (додаток 14 до позовної заяви). У зв`язку з цим, в пункті 2 прохальної частини позовної заяви міститься описка за період 01.11.2019 по 31.01.2025, а також описка в сумі боргу 17 776,51 грн. Крім того, зазначала, що строків позовної давності не порушено, оскільки вони продовжувалися в період дії карантину та воєнного стану. Заходи щодо досудового врегулювання спору не вживалися оскільки їх проведення є не обов`язковим за законом.

Рішенням Печерського районного суду м. Києві від 01 жовтня 2025 року у задоволені позовних вимог було відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, 18 грудня 2025 року через систему «Електронний суд» представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» - Бабур Олесею Петрівною подано до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2025 у справі № 757/9683/25-ц та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апелянт вказує, що судом у мотивувальнійчастині судового рішення не вірно вказаний період заборгованості (не враховані фактичні обставини зазначені в запереченні на письмові пояснення представника позивача - Бабур О.П. від 26.08.2025).

Розрахунок позивача містить дату початку виникнення заборгованості 01.10.2021 та суми нарахувань за відповідні послуги, а також враховує суми оплат відповідача до дати проведення розрахунку заборгованості 21.02.2025.

Наприклад, за жовтень 2021 року позивачем нараховано щомісячну плату за надані послуги у розмірі 61820, 84 грн, а відповідачем частково сплачено 2 682, 66 грн. Таким чином, загальна сума боргу з урахуванням часткової оплати відповідачем склала 59138,18 грн. за жовтень 2021 року.

Водночас, судом було встановлено часткову оплату відповідачем заборгованості (квитанції про оплату відповідачем житлово-комунальних послуг за січень 2025 року, грудень 2024 та лютий 2025 (а.с. 111-113) на підставі доказів наданих в заперечені на позовну заяву від 20.08.2025 представником відповідача адвокатом Білоус Н.В.:

- номер операції 507983485198 сплата комунальних послуг за грудень 2024 року №010400801224 КС:1017 від 20.03.2025 року на суму 8 930,50 грн.;

- номер операції 507983485290 сплата комунальних послуг за січень 2025 року №010400800125 КС:0937 від 20.03.2025 року на суму 9 237,44 грн.;

- номер операції 508083628711 сплата комунальних послуг за лютий 2025 року №010400800225 КС:1048 від 21.03.2025 року на суму 9 471,74 грн.

Таким чином, відповідачем було сплачено лише частину спірного періоду заборгованості в загальній сумі 27578, 68 грн. (грудень 2024 року; січень 2025 року; лютий 2025 року).

Існування заборгованості відповідача на момент звернення до суду підтверджується розрахунками до рахунків на сплату комунальних послуг по кв. АДРЕСА_1 (додаток 15 до позовної заяви, який міститься в матеріалах справи), зокрема за жовтень 2025 року.

При цьому, судом належним чином не досліджено вищезазначені докази надані разом з позовною заявою, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність обставин справи, які входять до предмета доказування, а саме наявності заборгованості відповідача станом на момент подання позову у розмірі 77 173,35 грн.

Позивач надав до суду належні, допустимі, достовірні та достатні докази в обгрунтування заявлених позовних вимог, а також надав відповідні пояснення представника позивача - Бабур О.П. від 26.08.2025 в запереченняна письмові пояснення.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 березня 2026 року поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» поданою представницею - Бабур Олесею Петрівною на рішення Печерського районного суду від 01 жовтня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Учасникам справи дана ухвала про відкриття провадження була направлена через систему «Електронний суд», яку сторони отримали 25 березня 2026 року, що підтверджується Звітами про доставку вихідної кореспонденції.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно вимог ст. 369 ЦПК України, в редакції на час надходження апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (в минулому - ОСОБА_2 ) є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності Серії САЕ № 457386 від 27.05.2011 та витягом № 30620399 від 14.07.2011 Про державну реєстрацію прав (а.с. 7-12).

ТОВ «КУЖЕ «Новосервіс», як обслуговуюча організація надає послуги з утримання будинків та його прибудинкової території та виконує функції балансоутримувача будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

20.10.2010 згідно Акту приймання-передачі житлового будинку АДРЕСА_2 вищезазначений будинок та його прибудинкову територію ТОВ «КУЖЕ «Новосервіс» було прийнято на облік для подальшого утримання, експлуатації та обслуговування (а.с. 14-16).

Між ТОВ «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» та ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діяв ОСОБА_3 , було укладено Договір № 104-008/1 від 01.06.2011 «Про надання послуг з утримання та управління будинку, прибудинкової території, комунальних та додаткових послуг», предметом якого є надання житлово-комунальних послуг, в т. ч. послуг з утримання будинку, прибудинкової території, послуг з централізованого постачання і водовідведення холодної та гарячої води, послуг з централізованого опалення, компенсації електроенергії та додаткових послуг, за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 17-22).

Відповідно до п. 3.1., 3.2. Договору № 104-008/1 від 01.06.2011 розрахунковим періодом є календарний місяць. Платежі вносяться не пізніше 20-го числа місяця, що настає за розрахунковим, на підставі рахунку, виставленого Виконавцем. Рахунок надається Споживачу до 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим. Послуги оплачуються Споживачем в безготівковій формі шляхом внесення грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця відповідно до п. 3.3 Договору.

Згідно з п. 3.5. Договору № 104-008/1 від 01.06.2011, Виконавець та Споживач домовились про те, що у випадках зміни та/або встановлення органами місцевого самоврядування та/або іншими органами/установами, які мають відповідні повноваження, тарифів стосовно послуг, зазначених у п. 3.3. Договору, то вартість послуг, вказаних у п. 3.3. Договору, автоматично змінюється на відповідну суму зміни тарифів без укладення Сторонами додаткового договору та без дотримання інших додаткових формальностей. Інформація щодо зміни тарифів доводиться до відома Споживача шляхом публікації нормативних документів, якими змінюються/встановлюються тарифи, в офіційних друкованих виданнях та не потребує додаткового повідомлення зі сторони Виконавця.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до долучених до позовної заяви розрахунків (а.с. 30-31), позивач вказує, що у період 01.10.2019 по 31.01.2025 у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 77 173,35 грн.

Разом з тим, як вбачається із долученого до позовної заяви розрахунку заборгованості за період з 01.10.2019 по 31.01.2025 за адресою: АДРЕСА_3 , вже станом на 01.10.2019 заборгованість відповідача складала 59 138,18 грн, тобто із наданого позивачем у якості доказу розрахунку заборгованості неможливо встановити період виникнення такої заборгованості (а.с. 30).

Крім того, під час розгляду справи представником відповідача було долучено у якості доказів сплати заборгованості квитанції про оплату відповідачем житлово-комунальних послуг за січень 2025 року, грудень 2024 та лютий 2025 (а.с. 111-113), проте представником позивача в запереченнях на письмові пояснення відповідача жодним чином не було зазначено про надходження даних коштів та про зміну розміру заборгованості.

Таким чином, не можливо встановити за який період утворилася заборгованість у розмірі 77 173,35 грн, чи існувала вказана заборгованість відповідача на момент звернення до суду із вказаним позовом, чи зменшилася заборгованість у зв`язку з частковою сплатою відповідачем боргу за період розгляду справи та чи вірним є розрахунок наданий позивачем.

При цьому, суд також позбавлений можливості самостійно здійснити розрахунок заборгованості за надані позивачем послуги.

Так, під час розгляду справи судом були створені всі необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи. Разом з тим, позивач не надав суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог.

За таких обставин, суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення, у межах доводів апеляційної скарги, дійшла наступних висновків.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує. Відповідно до ч. 1 ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний, оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує. Відповідно до ч.1 ст.322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний, оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

При цьому ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку (ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

У розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09 листопада 2017 року, споживачем є, у тому числі, фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Згідно з п. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач має право відмовитися від отримання комунальних послуг, попереднього написавши письмову заяву до надавача комунальних послуг та сплативши наявну у нього заборгованість, долучити докази на підтвердження відсутності за місцем реєстрації: довідку з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання.

Споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пункт 3 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV).

Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (частина перша статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII).

Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком (частина третя статті 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14 травня 2015 року № 417-VIII).

Так, встановлено, що ОСОБА_1 (в минулому - ОСОБА_2 ) є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності Серії САЕ № 457386 від 27.05.2011 та витягом № 30620399 від 14.07.2011 Про державну реєстрацію прав.

У зв`язку з несплатою коштів за надання житлово-комунальних послуг за квартирою АДРЕСА_1 утворилась заборгованість у розмірі 77 173,35 грн. за період з 01 жовтня 2021 року по 31 січня 2025 року, що було уточнено у запереченнях представника позивача на письмові пояснення (а.с.120-122) та відповідає розрахунку, який міститься у матеріалах справи (а.с. 30-31).

З вказаного розрахунку вбачається, що позивач нараховував заборгованість за періоди не сплати відповідачем за комунальні послуги з жовтня 2021 року по січень 2025 року. Окрім цього, вбачається, що при розрахунку заборгованості було враховано сплату відповідачем коштів за надання комунальних послуг, що вказує на те, що представником позивача при зверненні до суду станом на 26 лютого 2025 року (день подання позовної заяви) було враховано всі сплачені суми відповідачем, а іншого остання не надала суду першої інстанції, контррозрахунок стороною відповідача не подавався.

Відтак, колегія суддів аналізуючи доводи апеляційної скарги, висновки суду першої інстанції та матеріали справи вважає, що стороною позивача надано достатній обсяг доказів не виконання відповідачем своїх зобов`язань перед позивачем за надані послуги та надано належний розрахунок станом на день звернення до суду.

Окрім цього, періодичні платежі за комунальні послуги свідчать про визнання відповідачем правовідносин між сторонами та грошових зобов`язань, як власника майна та споживача.

Також після відкриття провадження у справі відповідачем було подано письмові пояснення по справі, у яких остання посилалась на застосування строків давності та долучила квитанції датовані 20 та 21 березня 2025 року на загальну суму 27 624, 68 грн. (а.с.111-113).

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог послався на те, що представником позивача в запереченнях на письмові пояснення відповідача жодним чином не було зазначено про надходження даних коштів та про зміну розміру заборгованості, а тому суд вважав, що не можливо встановити за який період утворилася заборгованість у розмірі 77 173,35 грн, чи існувала вказана заборгованість відповідача на момент звернення до суду із вказаним позовом, чи зменшилася заборгованість у зв`язку з частковою сплатою відповідачем боргу за період розгляду справи та чи вірним є розрахунок наданий позивачем.

Разом з цим, встановлено, що товариство (позивач) звернулось до суду 26 лютого 2026 року. Провадження у справі було відкрито ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03 березня 2025 року.

Відтак, вбачається, що на момент звернення до суду у сторони позивача розрахунок заборгованості за період з 01 жовтня 2021 року по 31 січня 2025 року був належним, оскільки сплата відповідачем коштів після відкриття провадження у справі не вказує на не можливість встановити за який період утворилась заборгованість та те, що позивач її не довів.

Таким чином, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними у рішенні щодо недоведеності позовних вимог.

Крім цього, сплата таких коштів відповідачем додатково підтверджує визнання боргу відповідачем, оскільки у квитанціях зазначено сплата комунальних послуг за грудень 2024 року, січень та лютий 2025 року. Таким чином, відповідач сплативши у березні 2025 року кошти за попередні періоди фактично визнала заборгованість та не спростувала розрахунку позивача.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо не надання позивачем належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог, є не вірними, а тому доводи представника апелянта частково знайшли своє підтвердження.

Також суд першої інстанції некоректно послався на періоди заборгованості, яких фактично не існує та були уточнені представником позивача під час розгляду справи.

Поряд з цим, оскільки відповідачем було надано квитанції датовані 20 та 21 березня 2025 року на загальну суму 27 624, 68 грн, апеляційний суд вважає, що доцільним буде врахувати сплачену суму відповідачем та стягнути з останньою різницю між сплаченими коштами та заборгованістю на якій наполягає сторона позивача у розмірі 49 548,67 грн. (77 173,35 -27624,68).

Окрім іншого, вбачається, що відповідач посилалась на строки позовної давності щодо заборгованості до 31 січня 2022 року, однак колегія суддів такі заперечення не приймаєне приймає, оскільки з розрахунку позивача встановлено, що відповідач здійснювала сплату коштів у 2021, 2022, 2023, 2024 роках, що вказує на переривання строку позовної давності.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі №756/8056/19 зазначила, що за змістом ст. 267 ЦК сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.

Також, відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За правилами ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.

Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був скасований з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.

Крім того, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05:30 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався та тривав на час звернення товариства до суду з позовом (20 грудня 2024 року).

Таким чином, строки позовної давності в рамках вказаної справи не були пропущені.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволені позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги частково.

Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Враховуючи результати розгляду апеляційної скарги та те, що апеляційний суд дійшов висновків про часткове задоволення позовних вимог (64,20%) з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» слід стягнути судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 1 943,97 грн.

Також, враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» слід стягнути судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 2 915, 96 грн (64,20%).

Окрім цього, стороною позивача у суді першої та апеляційної інстанцій були заявлені витрати на правову допомогу.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Разом з тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, актів виконаних робіт тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Водночас, за змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в пунктах 106-108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В силу положень ЦПК України, зокрема ч. 8 ст.141 вказаного Кодексу, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

01.01.2023 року між ТОВ «Новосервіс» та адвокатом Бабур Олесею Петрівною було укладено договір про надання правничої допомоги.

31.05.2024 року між ТОВ «Новосервіс» та адвокатом Бабур Олесею Петрівною було укладено додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги від 31.05.2024 року.

Згідно з попереднім розрахунком та актом прийому - передачі наданих послуг професійної правничої допомоги від 21 лютого 2025 року витрати на правову допомогу в суді першої інстанції становлять 10 000,00 грн. та фактично зводилися до підготовки та подання позовної заяви.

Також, з матеріалів апеляційної скарги вбачається, що представник апелянта заявляє витрати на правовому допомогу у розмірі 20 000,00 грн., які зводяться до підготовки та подання апеляційної скарги, що підтверджує актом прийому - передачі наданих послуг професійної правничої допомоги від 18 грудня 2025 року та попереднім розрахунком.

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Також, за ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Однак в рамках розгляду даної справи ні у суді першої інстанції, ні у суді апеляційної інстанції такого клопотання від сторони відповідача не надходило.

Таким чином, враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги та позовних вимог, принцип співмірності та розумності судових витрат, складність справи, необхідність процесуальних дій сторони, розумність їхнього розміру, відсутність клопотання про зменшення таких витрат, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «НОВОСЕРВІС» витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у суді першої інстанції у розмірі 6 420,00 грн. (64,20%) та 12 840,00 грн. (64,20%) витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» подану представницею - Бабур Олесею Петрівною на рішення Печерського районного суду від 01 жовтня 2025 року - задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду від 01 жовтня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «НОВОСЕРВІС», (код ЄДРПОУ 33303255, місцезнаходження: м. Київ, вул. Андрія Верхогляда (вул. Михайла Драгомирова), буд. 16, прим. 270), заборгованість за надані послуги з утримання та управління будинком, прибудинкової території, комунальних та додаткових послуг по квартирі АДРЕСА_1 за період з 01 жовтня 2021 року по 31 січня 2025 року у розмірі 49 548 (сорок тисяч п`ятсот сорок вісім) грн 67 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «НОВОСЕРВІС», (код ЄДРПОУ 33303255, місцезнаходження: м. Київ, вул. Андрія Верхогляда (вул. Михайла Драгомирова), буд. 16, прим. 270), судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 1 943 (одна тисяча дев`ятсот сорок три) грн 97 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «НОВОСЕРВІС», (код ЄДРПОУ 33303255, місцезнаходження: м. Київ, вул. Андрія Верхогляда (вул. Михайла Драгомирова), буд. 16, прим. 270), витрати на правову допомогу у суді першої інстанції у розмірі 6 420 (шість тисяч чотириста двадцять) грн 00 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «НОВОСЕРВІС», (код ЄДРПОУ 33303255, місцезнаходження: м. Київ, вул. Андрія Верхогляда (вул. Михайла Драгомирова), буд. 16, прим. 270), судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 2 915 (дві тисячі дев`ятсот п`ятнадцять) грн 96 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «НОВОСЕРВІС», (код ЄДРПОУ 33303255, місцезнаходження: м. Київ, вул. Андрія Верхогляда (вул. Михайла Драгомирова), буд. 16, прим. 270), витрати на правову допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 12 840 (дванадцять тисяч вісімсот сорок) грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова