Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №753/13965/25 — Київський апеляційний суд

справа № 753/13965/25 головуючий у суді І інстанції Заставенко М.О.

провадження № 22-ц/824/9461/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Густяком Михайлом Анатолійовичем на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 лютого 2026 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року КП «Київтеплоенерго» звернулося до Дарницького районного суду м. Києва із позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання у загальному розмірі 211 659,09 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01.05.2018 КП «Київтеплоенерго» здійснює надання послуг з централізованого опалення (ЦО) та централізованого постачання гарячої води (ЦПГВ). З 01.11.2021 - виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ). Будинок за адресою: АДРЕСА_1 в цілому під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання, як наслідок квартира за вказаною адресою під`єднана до внутрішньо-будинкової системи тепло- та водопостачання, а отже відповідач є споживачем теплової енергії і зобов`язана вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил. Відповідач не вносила плату своєчасно за спожиті послуги з ЦО/ЦПГВ та з ТЕ/ПГВ, в результаті чого утворилася заборгованість, яка станом на 31.05.2025 складає 176 611,93 грн: за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 54 275,61 грн, заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 22 877,49 грн; за період з 01.11.2021 заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 79 688,16 грн, заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 17 758,78 грн. Також наявна у період з 01.11.2021 - заборгованість за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 313,19 грн, заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг постачання гарячої води у розмірі 698,70 грн. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача зазначену заборгованість з урахуванням інфляційної складової боргу, 3% річних та пені. Окрім того, позивач просить стягнути судовий збір.

20 жовтня 2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідач вважає позов безпідставним і таким, що не доведений належними доказами, поданий із порушенням норм матеріального та процесуального права, виходячи із наступного. Між КП «Київтеплоенерго» та ОСОБА_1 не укладено індивідуального договору про надання житлово-комунальних послуг. Позивач не надав актів приймання-передачі, показників, або інших документів, що підтверджують реальний обсяг наданих послуг. згідно Акту введення вузла обліку теплової енергії від 01.10.2020 року в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , були проведені роботи з монтажу Приладу обліку теплової енергії типу: WMZ, заводський номер: 20016103, який 12.10.2020 року було взято на облік СП «ЕНЕРГОЗБУТ» КП «ТЕПЛОЕНЕРГО» Управління технічного забезпечення обліку. 3 цього моменту «Київтеплоенерго» втратило будь-яке право нараховувати оплату "за нормативами". Згідно Акту «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» N 06220 знаття контрольних показань з вузла розподільного обліку теплової енергії для потреб опалення окремого приміщення було проведено перевірку Приладу обліку теплової енергії типу: WMZ, заводський номер: НОМЕР_1 і встановлено показання: Енергія: 2,888 Гкал. Станом на 17.10.2025 року об`єм спожитої теплової енергії складає: 12,242 Гкал. Розрахунок: 2,888 ? 1 654,41 грн (тариф 2021) = 4 778,30 грн; 12,242 ? 1 657,53 грн (тариф 2025) = 20 287,62 грн; Разом: 25 065,92 грн. Постанова КМУ No 830 від 21.08.2019 зобов`язує нараховувати плату за теплопостачання відповідно до фактичних показників вузлів комерційного обліку, а не за середніми нормативами. Також п. 3 ст. 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії" визначає: «Обсяг спожитої теплової енергії визначається на підставі показань вузла комерційного обліку.» Позивач проігнорував ці приписи, нарахувавши борг "по площі". Відповідно до Постанови КМУ N 440 від 05.05.2023, на період воєнного стану та протягом трьох місяців після його скасування строк дії результатів повірки засобів вимірювальної техніки вважається продовженим. Отже, лічильник тепла ОСОБА_1 залишається чинним, навіть якщо повірка не проводилась у липні 2024. Також зазначив про те, що позов подано 03.07.2025, а вимоги охоплюють період з 2018 року, тому вимоги, що виникли до 03.07.2022, є такими, що заявлені з пропуском строку.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 лютого 2026 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 54 275,61 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 8 955,48 грн, 3% річних у розмірі 2 168,05 грн; заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 22 877,49 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 3 774,79 грн, 3% річних у розмірі 913,85 грн; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 79 688,16 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 10 267,56 грн, 3% річних 2 434,63 грн, пеня у розмірі 2 962,13 грн; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 17 758,78 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 2 345,65 грн, 3% річних 552,64 грн, пені в розмірі 672,38 грн; заборгованість за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 313,19 грн; заборгованість за абонентське обслуговування з послуг постачання гарячої води у розмірі 698,70 грн, а всього: 221 659,09 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 3 174,89 грн.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, 18 березня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Густяк М.А. через систему «Електронний суд» подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просив:

- скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18.02.2026 у справі № 753/13965/25 за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості;

- ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги представник зазначив, що рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки суд неповно встановив фактичні обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, неправильно оцінив докази.

Так, представник зазначив, що позивач зобов`язаний був довести факт надання послуг, фактичний обсяг спожитої теплової енергії, правильність нарахувань.

Натомість позивач подав лише власний узагальнений розрахунок без первинних документів, актів зняття показань та підтвердження обсягу. Суд визнав такий документ достатнім.

Окрім цього, суд не встановив фактичний обсяг спожитої теплової енергії.

Ключовим у справі є встановлення реального обсягу спожитої теплової енергії, однак суд першої інстанції цього не зробив та не витребував первинні документи, не перевірив розрахунок позивача та не встановив фактичне споживання.

Також, на думку апелянта суд повністю проігнорував вузол розподільного обліку теплової енергії.

Таким чином, суд першої інстанції безпідставно переклав тягар доказування на відповідача.

Окрім іншого, на думку представника апелянта, суд неправильно застосував норми щодо позовної давності.

Зобов`язання щодо оплати комунальних послуг - періодичні платежі. До кожного щомісячного платежу застосовується окремий строк позовної давності (постанова Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 522/4490/17).

Суд цього аналізу не провів, хоча навіть з урахуванням продовження строків через карантин та воєнний стан частина вимог за 2018-2021 роки є спірною.

Також, справу розглянуто без виклику сторін, без дослідження доказів у судовому засіданні та без можливості надати додаткові пояснення. У спорі про фактичний обсяг споживання це призвело до неповного з`ясування обставин і порушило ст. 13, 31 ЦПК України.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Густяком Михайлом Анатолійовичем на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 лютого 2026 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 травня 2026 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

У судове засідання апелянт не з`явилась, про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції повідомлена належним чином, відповідно до норм діючого ЦПК України. Заяв та клопотань щодо неможливості розгляду справи без її участі не надходило, одже її неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Крім цього, апеляційний ухвалою від 03 серпня 2026 року відмовив у задоволенні клопотання представника апелянта щодо участі його у судовому засіданні в режимі відеоконференції, у зв`язку з невиконанням вимог ст. 212 ЦПК України. Копія ухвали доставлена до електронного кабінету представника відповідача 03 серпня 2026 року, заяв про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.

У судовому засіданні представник Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» - Кононенко І.О. заперечував щодо задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення учасника справи, що з`явився у судове засідання, доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме: з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води; з 01 листопада 2021 року у зв`язку зі зміною законодавства позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води.

На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-ІV КП (далі - Закон № 1875-ІV) «Київтеплоенерго» на підставі типового договору підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води у газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085).

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам, у зв`язку із чим КП «Київтеплоенерго» здійснює з 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відповідно до інформації з електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА», відповідач ОСОБА_1 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2 .

Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що позивачем надаються комунальні послуги відповідачеві як користувачу квартири.

Як вбачається із матеріалів справи, у відповідачаперед позивачем наявна заборгованість яка станом на 31.05.2025 складає 176 611,93 грн: за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 54 275,61 грн, заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 22 877,49 грн; за період з 01.11.2021 заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 79 688,16 грн, заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 17 758,78 грн.

Також наявна у період з 01.11.2021 - заборгованість за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 313,19 грн, заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг постачання гарячої води у розмірі 698,70 грн.

Відповідачем суду не було надано належних і допустимих доказів на спростування наданого КП «Київтеплоенерго» розрахунку, а також на підтвердження виконання ними своїх зобов`язань по оплаті послуг.

З урахуванням викладеного, оскільки відповідач являється споживачем наданих позивачем послуг, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по оплаті послуг з центрального опалення та гарячої води, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Твердження відповідача про те, що в квартирі встановлено лічильник обліку теплової енергії та нарахування мало здійснюватися відповідно до його показників суд не прийняв, оскільки суду не надано жодних доказів, які б підтверджували об`єм спожитої теплової енергії відповідачем, та докази того, що відповідач виконувала свій обов`язок та передавала щомісяця його показники для здійснення належного нарахування. З цих самих підстав суд не прийняві наданий відповідачем розрахунок заборгованості.

Суд першої інстанції також відхиливпосилання відповідача на пред`явлення КП «Київтеплоенерго» вимог про стягнення заборгованості зі спливом строку позовної давності.

Зокрема, суд першої інстанції дійшов висновку, що аналізуючи зміст наданих позивачем розрахунків заборгованості,трирічний строк позовної давності сплив щодо щомісячних платежів, строк сплати яких настав у період по 02 квітня 2017 року, разом із тим, заборгованість, яку КП «Київтеплоенерго» нарахувалоза спожиті з 01 травня 2018 року послуги, заявлені в межах позовної давності.

Відтак, на підставі зазначеного, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення, у межах доводів апеляційної скарги, погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг регулюються Житловим кодексом УРСР, Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та «Правилами надання послуг центрального опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення», затверджених постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630.

Відповідно статті 1 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 5 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року визначено, що до житлово-комунальних послуг, належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно зі ст. ст. 67, 68 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами, і має вноситися споживачами послуг своєчасно.

Згідно із пунктом 5 частини третьої ст. 20 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону №2189-VIII від 09 листопада 2017 року, визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону №2189-VIII від 09 листопада 2017 року визначено, що до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - це послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34(5085). Договір складений на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 та є договорами приєднання, а отже такий договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно п. 3 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.

Так, за змістом положень ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до умов ст.ст. 641, 642 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з частиною другою ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною другою ст. 642 ЦК України встановлено, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

До того ж, слід зазначити, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг. Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, Верховного Суду від 21 квітня 2020 року у справі №910/7968/19, а тому доводи апелянта в даній частині є необґрунтованими та не підтверджуються належними доказами.

Таким чином, наявність відносин між сторонами, а отже, і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачає гарячу воду, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач має здійснювати оплату виставлених рахунків.

Відтак, судом першої інстанції було вірно встановлено, що позивачем надаються комунальні послуги відповідачеві як користувачу квартири.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Відповідно до 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Так як цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, відповідач зобов`язаний сплачувати житлово-комунальні послуги, а позивач має право вимагати від відповідача виконання обов`язку щодо оплати наданих послуг.

Оскільки відповідач не виконувала належним чином обов`язки по оплаті послуг і доказів зворотнього матеріали справи не містять, місцевий суд обґрунтовано вважав правомірним нарахування позивачем заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги.

В той же час, апелянтом не було спростовано розмір визначеної позивачем заборгованості та не надано належних, достатніх та допустимих доказів на спростовування факту надання (надання не у повному обсязі) житлово-комунальних послуг, або ж надання цих послуг іншою особою.

Також, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч.2 ст. 28 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг, що надаються у багатоквартирному будинку на підставі індивідуальних договорів, виклик виконавця для перевірки кількості та якості наданих комунальних послуг, підписання акта -претензії, відібрання проб здійснюються співвласником - стороною договору або його представником.

Разом з цим, доказів складання актів-претензій щодо ненадання або надання неналежної якості послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій не надано. Відповідно до порядку, передбаченому ст. 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», апелянт не відмовився від надання позивачем послуг.

Таким чином, доводи апелянта щодо відсутності доказів у справі надання позивачем послуг є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги, що позивачем було подано лише розрахунок заборгованості без первинних документів, апеляційний суд не приймає, оскільки стороною відповідача не було заявлено клопотань про витребування додаткових доказів, а посилання на те, що судом не було вчинено таких дій є безпідставними.

Апеляційний суд звертає увагу, що згідно з частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

У частинах першій, другій, четвертій, п`ятій, восьмій статті 83 ЦПК України передбачено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання цього доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання цих доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у строк з причин, що не залежали від неї.

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи зазначене, суд не здійснює самостійне збирання доказів у справі на користь однієї зі сторін, оскільки такі дії суду можу вплинути на принцип диспозитивності та змагальності сторін, що може в певній мірі вказувати на необ`єктивність суду та у стороннього спостерігача викликати сумніви щодо неупередженості суду.

Разом з цим, з матеріалів справи встановлено, що відповідач не скористалась своїм правом на витребування належних доказів, як на її думку могли б свідчити про отримання комунальних послуг, фактичного їх обсягу та вірності нарахувань.

Таким чином, стороною відповідача не надано суду доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень щодо не надання комунальних послуг та помилковості їх нарахування, а отже не було спростовано докази подані позивачем.

Сама лише незгода із наданим позивачем розрахунком заборгованості, без обґрунтованих доводів на його спростування, не може вказувати на необґрунтованість наданого позивачем розрахунку заборгованості або ж на те, що суд першої інстанції не був наділений правом його прийняти.

Крім того, матеріали справи не містять актуальних доказів, що відповідач зверталась до позивача із проханням здійснити перерахунок заборгованості і такі документи прийняті позивачем, враховуючи її посилання на встановлення вузлу розподільного обліку теплової енергії.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано жодних доказів, які б спростовували об`єм спожитої теплової енергії визначений позивачем, з метою доведення іншого обсягу спожитої енергії, а тому доводи апеляційної скарги в даній частині є необґрунтованими та недоведеними.

Щодо посилань апелянта про застосування строків позовної давності, суд звертає увагу, що згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За правилами ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі №756/8056/19 зазначила, що за змістом ст. 267 ЦК сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.

Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.

Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був скасований з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.

Крім того, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05:30 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався та тривав на час звернення товариства до суду з позовом (20 грудня 2024 року).

Тобто, виходячи з вищенаведених положень матеріального закону, пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до березня 2017 року.

Отже, строк позовної давності за вимогами, що виникли після березня 2017 року та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважається продовженим на підставі пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також до закінчення воєнного стану.

Разом з цим, як встановлено з прохальної частини позовної заяви позивач простить стягнути заборгованість за спожиті послуги починаючи з 01 травня 2018 року, а тому суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що позовні вимоги заявлені в межах строку позовної давності.

Щодо тверджень представника апелянта про те, що справу розглянуто без виклику сторін, без дослідження доказів у судовому засіданні та без можливості надати додаткові пояснення, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є: справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Відтак, згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України дана справа не відноситься до тієї категорії справ, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження.

Так, частиною 1 ст. 252 ЦПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 252 - 1 цього Кодексу.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі, що передбачено ч. 3 ст. 252 ЦПК України.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, що передбачено ч. 5 ст. 252 ЦПК України.

Разом з цим, відповідач будучи повідомленою про наявність справи у провадженні суду не скористалась своїм правом на подачу заяви про розгляд справи в іншому порядку, а тому такі посилання апелянта є безпідставними.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, а зводяться до тлумачення норм права на розсуд апелянта.

Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглядаючи справу, в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог.

Поряд з цим, в ході розгляду справи суд апеляційної інстанції встановив, що суд першої інстанції у резолютивній частині рішення при підрахунку загальної суми заборгованості допустив арифметичну помилку, однак дана обставина не може бути підставою для скасування рішення суду, оскільки вирішується у порядку ст. 269 ЦПК України.

Відтак, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції по суті є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Густяком Михайлом Анатолійовичем - залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 06 серпня 2026 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова