Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №373/3969/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№22-ц/824/12569/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 року місто Київ

справа № 373/3969/25

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Таргоній Д.О., Голуб С.А.

за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Залеської А.О., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України про встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року заявник ОСОБА_1 звернулася до Переяславського міськрайонного суду Київської області із заявою, в якій просила встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 без реєстрації шлюбу у період з 2011 року по 2025 рік.

В мотивування вимог посилалася на те, що вона та ОСОБА_3 познайомилися у 2011 році та стали проживати разом як чоловік та жінка по АДРЕСА_1 у будинку, що належав померлим бабі та діду ОСОБА_3 .

Вказувала, що упродовж більш як 14 років у них були відносини притаманні подружжю, вони проживали разом, вели спільне господарство та мали спільний побут.

Зазначала, що 18 червня 2024 року ОСОБА_3 був призваний на військову службу по мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_4 та під час проходження військової служби ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 поблизу м. Селидове Покровського району Донецької області, про що надійшло сповіщення сім`ї №158 від 07липня 2025 року на ім`я рідного брата померлого ОСОБА_4 .

Посилалася на те, що встановлення факту проживання однією сім`єю заявниці із загиблим військовослужбовцем необхідне їй з метою підтвердження суб`єктивного права, визначеного у ст.16 та ч.4 ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі визначеному Постановою КМ України від 28 лютого 2022 року за №168, а також щоб мати право на інші соціальні пільги та компенсації, передбачені законодавством України.

Рішенням Переяславського міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким заяву задовольнити.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що судом першої інстанції помилково встановлено відсутність факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , оскільки під час розгляду справи були допитані свідки, які повідомили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю, вели спільний побут та піклувались один про одного.

Вказував, що сторона заявника зазначає, що заявник та ОСОБА_3 проживали в селі, постійної роботи та постійного заробітку не мали, а тому не могли собі дозволити телефон з камерою, що обумовило відсутність у них спільних фото.

Зазначав, що вже після розгляду справи судом першої інстанції, один із свідків ( ОСОБА_4 ) повідомив, що в нього збереглися деякіфотографії з подій, які вони свядкували разом.

Посилався на те, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи.

Вказував, що слід взяти до уваги, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю, дбали один про одного, вели спільний побут, що підтверджується показами свідків.

Представник заявника у судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

А відтак, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися в судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника заявника, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з відсутності належних письмових доказів, які б підтверджували існування між заявником та ОСОБА_3 відносин притаманних подружжю, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та побуту, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з п.5 ч.2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Усталена судова притика визначає, що до юрисдикції цивільних судів відносяться справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року справа №560/17953/21).

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та іншої мети - ні.

Частиною 1 статті 315 ЦПК України передбачений перелік фактів, які підлягають встановленню в порядку окремого провадження.

Так, суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема проживання однією сім`єю чоловіка та жінка без шлюбу (п.5 ч.1 ст.315 ЦПК України).

За приписами частин 2 та 4 статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік з поважних причин не проживають спільно. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного (ч.1 ст.75 СК).

За змістом статей 14, 15 СК України сімейні права і сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою і не можуть бути передані іншій особі.

Відповідно до частини 1 статті 21 СК України шлюб є сімейним союзом жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Отже, в сімейному законодавстві України сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї.

Про ознаки проживання осіб однією сім`єю висловився і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 03 червня 1999 року № 5-рп/99, в якому зазначив, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц (провадження №14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України), і підсумувала, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Подібні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц (провадження №14-22цс20).

У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 383/821/22 (провадження № 61-5935св23) зазначено, що предметом доказування під час розгляду справ про встановлення факту проживання однією сім`єю є, передусім, сукупність обставин, що згідно із законом складають основні ознаки сім`ї: спільне проживання, пов`язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов`язків, що визначено частиною другою статті 3 СК України, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом, і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі №344/6751/22, провадження №61-671св23.

Належними і допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі №524/10054/16 (провадження №61-21748св18).

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Одне лише спільне проживання не є достатнім для визнання факту проживання однією сім`єю без наявності інших ознак сім`ї. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі №712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі №490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі №531/295/19.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 у с. Лебединці Андрушівського району Житомирської області та з 28 квітня 1993 року зареєстрована в селі Андрушки Попільницького району Житомирської області, що підтверджується копія паспорта громадянина України серії та номер: НОМЕР_1 від 15 березня 1996 року.

З копії договору оренди житла від 01 грудня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 з 01 грудня 2024 року орендує у ОСОБА_5 (дружина свідка) будинок по АДРЕСА_2 строком на три роки.

Листом від 24 березня 2026 року за №362/22.7-31а Переяславський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Бориспільському районі Київського МРУ Міністерства юстиції України повідомив суд, що актового запису про шлюб, складеного відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , в архіві та державному реєстрі не виявлено.

Згідно Інформаційного листа від 19 березня 2026 року за №335/22.7-31а, наданого на запит адвоката Переяславським відділом ДРАЦС у Бориспільському районі Київської області Київського МРУ Міністерства юстиції України, у архіві відділу не виявлено актового запису про шлюб відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 у період з 01 січня 2011 року по 01 листопада 2024 року (день загибелі ОСОБА_3 ).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 призваний на військову службу 18 червня 2024 року першим відділом (м ІНФОРМАЦІЯ_9 .

07 липня 2025 року на ім`я ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ) надійшло сповіщення сім`ї №158 від 07 липня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_10 про те, що його брат - номер обслуги 1-го зенітно ракетного відділення 2-го зенітно ракетного взводу зенітно-ракетно-артилерійської батареї військової частини НОМЕР_2 солдат ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання бойового завдання по захисту Батьківщини загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 поблизу міста Селидове Покровського району Донецької області.

15 липня 2025 року Переяславським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бориспільському районі Київської області Центрального МРУ МЮ України (м. Київ) видано свідоцтво про смерть (Серія НОМЕР_3 ) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 у віці 51 рік, про що складено відповідний актовий запис №548 від 15 липня 2025 року.

Заявник ОСОБА_1 звертаючись до суду з даною заявою вказувала на те, що встановлення факту проживання однією сім`єю із загиблим під час захисту Батьківщини ОСОБА_3 необхідне їй для отримання одноразової допомоги, користування пільгами та іншими соціальними гарантіями, які передбачені законодавством України для членів сімей військовослужбовців, які загинули при виконанні обов`язків військової служби.

Така мета звернення до суду з відповідною заявою є легітимною, оскільки відповідає положенням Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20 грудня 1991 року (зі змінами) та іншим нормативно правовим актам.

Відповідно до абз 6 п.4 ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у випадках, зазначених у пп. 1-3 п. 2 ст. 16 цього Закону, зокрема, в разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають, зокрема: жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили.

Пунктом 4 ст.16-2 Закону передбачено, що розмір одноразової грошової допомоги, що виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби, у тому числі під час перебування у полоні (крім військовослужбовців, які добровільно здалися у полон), становить 15 мільйонів гривень.

За змістом пункту 1 ст.16-3 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, за відсутності особистого розпорядження призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою або заявою їх законних представників.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 мільйонів гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Отже, встановлення факту проживання однією сім`єю заявника ОСОБА_1 та ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу має юридичне значення, оскільки створює для заявника юридичні наслідки, а саме: від цього факту залежить виникнення у неї права, як члена сім`ї загиблого військовослужбовця, на отримання одноразової грошової допомоги та користування іншими пільгами та соціальними гарантіями, передбаченими законодавством України. Встановлення цього факту не породжує спору про право цивільне з його найближчими родичами - братом та сестрою, оскільки такі особи відсутні в переліку, наведеному у ст.16-1 Закону №2011-ХІІ, які мають право на одноразову грошову допомогу, у зв`язку із загибеллю військовослужбовця. Інших осіб, які б могли претендувати на отримання відповідної грошової допомоги в суді не встановлено.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Заявником на підтвердження факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 у період з 2011 року по 2025 рікв суді першої інстанції були допитані свідки.

Свідок ОСОБА_4 в суді першої інстанції пояснив, що є рідним старшим на два роки братом загиблого ОСОБА_3 , який ніколи не був у шлюбі і не мав дітей, довго жив одинаком. У серпні 2011 року брат познайомив його з ОСОБА_6 , з якою вони стали проживати у дідовій хаті в АДРЕСА_3 . З тих пір брат та заявниця кругом були разом: на родинах, хрестинах, іменинах. Також вони часто приїздили до них просто в гості на велосипедах (5 км між селами). ОСОБА_3 та ОСОБА_1 жили вдвох, пили вдвох, разом ділили побут, копали, сапали. У хаті, де вони жили в селі Пристроми давно відключено газ і світло за борги по оплаті, але вони якось жили без тих зручностей. Хата не була переоформлена після смерті діда. Свого підсобного господарства брат та заявниця не тримали. Брат мав вищу освіту, трохи працював в землеустрої, трохи в Березанській колонії слюсарем, але в основному жив одним днем, без планів на майбутнє. Останні роки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ходили на роботу до фермера ОСОБА_7 , з того заробітку кормилися та жили. Після того, як брата мобілізували він ( ОСОБА_3 ) попросив його, щоб ОСОБА_8 підтримали, не залишали одну. ОСОБА_3 служив гранатометником, загинув поблизу н.п. Селідово. То був його перший і останній бій.

Свідок ОСОБА_9 (сільський староста) в суді першої інстанції пояснив, що знав ОСОБА_3 з дитинства. Той був дуже добрим чоловіком, мав дві вищі освіти, багато умів і знав, але не був одружений, на роботах чомусь довго не затримувався. З 2011 року разом з ОСОБА_3 у АДРЕСА_3 стала проживати жіночка ОСОБА_1 . Вона держала хату в порядку, готувала їжу, завжди було наварено. ОСОБА_3 та ОСОБА_1 кругом були удвох. ОСОБА_3 після того як йому в перших числах червня 2024 року вручили повістку казав, що треба посадить город, щоб ОСОБА_8 було, що їсти. Сестра ОСОБА_3 з Києва подарувала йому мобільний телефон, щоб мати з ним зв`язок після відправки до війська. Він (свідок) спілкувався з ОСОБА_3 майже щодня по Вайберу. ОСОБА_3 переживав за жінку - ОСОБА_1 , розпитував як вона, просив не кидати її, допомогти чим можна, якщо з ним щось станеться. Приблизно за півроку ОСОБА_3 загинув в бою. У селі відкрили пам`ятну дошку на честь загиблого та вручили нагороду - золотий хрест посмертно.

Свідок ОСОБА_10 в суді першої інстанції повідомив, що є однокласником ОСОБА_3 . З ОСОБА_1 він познайомився у 2011 році. Саме тоді вона прийшла жити до ОСОБА_3 у дідову хату в селі Пристроми. Він бував у них в вдома не один раз. ОСОБА_3 хвалився, що ОСОБА_1 хороша жіночка, хазяйновита. Спочатку, як вони почали жити разом, у них були кози та кури. Згодом вони збулися того хазяйства, інколи садили город. ОСОБА_3 та ОСОБА_1 прожили разом близько 14 років. Після того, як його мобілізували, вона переживала, плакала.

Даючи оцінку показам свідків, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказані покази не свідчать про наявність у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 прав та обов`язків притаманних подружжю.

Суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши і оцінивши обставини справи, належність, допустимість, достовірність кожного наданого сторонами доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов обгрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не надала суду належних та достатніх доказів на підтвердження спільного проживання з ОСОБА_3 у спірний період, ведення спільного бюджету, господарства та побуту та не довела, що між нею та ОСОБА_3 були відносини притаманні подружжю.

Надані стороною заявника до апеляційної скарги фотографії зображують моменти дозвілля осіб, які на них зображені, але не доводять факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків притаманних подружжю між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Аналогічний висновок міститься і у постанові Верховного суду від 01 липня 2026 року у справі № 345/3886/24.

Апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2)).

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 07 серпня 2026 року.

Головуючий:

Судді: