Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №753/22435/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 753/22435/25

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/6048/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Самойлік А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 25 листопада 2025 року (суддя Комаревцева Л.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої при звільненні матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

установив:

у жовтні 2025 року позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022, 2023, 2024, 2025 роки в загальній сумі 132 304грн 20 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який станом на день подання позову становить 78 476грн 63 коп.

Мотивуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що працювала у відповідача на посаді менеджера Департаменту закупівель та 5 вересня 2025 року звільнилася за угодою сторін на підставі пункті 1 статті 36 КЗпП України. Однак, при звільненні відповідачем не проведено з нею остаточного розрахунку, так як їй не були виплачені матеріальна допомога на оздоровлення за 2022, 2023 роки та недоплачена матеріальна допомога на оздоровлення за 2024 та 2025 роки ( по 70% від посадового окладу за кожний рік), що передбачено умовами колективного договору.

Також позивачка посилалася на те, що відповідач повинен сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку на підставі статті 117 КЗпП України.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 25 листопада 2025 року позов залишено без задоволення.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, покласти судові витрати на відповідача.

Представник позивачки посилається на ненадання судом оцінки наявним в матеріалах справи доказам у підтвердження позовних вимог.

Також представник позивачки вважає, що суд першої інстанції невірно порахував строк позовної давності, опираючись на дати написання заяв про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення та не врахував, що порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом.

У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «Українська залізниця» - адвокат

Говорова А.І. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції правильно застосував положення статті 233 КЗпП України, так як позивачка знала про порушення свого права на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення з моменту невиплати їй такої допомоги з виходом у відпустку у 2022 - 2024 роках, однак до суду не зверталася.

Представник відповідача зазначає, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення була зупинена рішенням правління АТ «Укрзалізниця» на період правового режиму воєнного стану в Україні і на час розгляду справи судом такі виплати не поновленні, відтак позивачці не було відмовлено у проведенні такої виплати, а відкладено до закінчення воєнного стану або зміни рішення правління АТ «Укрзалізниця».

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , який апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити, представника АТ «Українська залізниця» - адвоката Говорової А.І., яка проти апеляційної скарги заперечувала, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що позивачка перебувала у трудових правовідносинах з відповідачем, працюючи на посаді менеджера Департаменту закупівель управління внутрішнього моніторингу відділу моніторингу закупівель робіт і послуг.

18 жовтня 2022 року, відповідно наказу (розпорядження) АТ «Укрзалізниця» № 2/27 ОСОБА_1 надано щорічну відпустку за період роботи з 04.03.2021 по 03.03.2022, тривалістю 14 календарних днів з 24 жовтня 2022 року по 5 листопада 2022 року, з наданням матеріальної допомоги на здоровлення, виплату якої провести після окремого рішення правління (с.с.27).

26 червня 2023 року, відповідно до наказу (розпорядження) АТ «Укрзалізниця» № 1561 ОСОБА_1 надано щорічну відпустку за період роботи з 04.03.2022 по 03.03.2023, тривалістю14 календарних днів з 10 липня 2023 року по 23 липня 2023 року, з наданням матеріальної допомоги на здоровлення, виплату якої провести після окремого рішення правління (с.с.28).

5 грудня 2023 року, згідно наказу (розпорядження) АТ «Укрзалізниця» № 3777 ОСОБА_1 надано щорічну відпустку, тривалістю 5 календарних днів, матеріальну допомогу на оздоровлення не надано (с.с.30).

7 грудня 2023 року, згідно наказу (розпорядження) АТ «Укрзалізниця» № 3704 ОСОБА_1 надано щорічну відпустку, тривалістю 5 календарних днів, матеріальну допомогу на оздоровлення не надано (с.с.29).

20 червня 2024 року, згідно наказу (розпорядження) АТ «Укрзалізниця» № 2018 ОСОБА_1 надано щорічну відпустку, тривалістю 5 календарних днів, матеріальну допомогу на оздоровлення не надано (с.с.29).

15 липня 2024 року, згідно наказу (розпорядження) АТ «Укрзалізниця» № 2542 ОСОБА_1 надано щорічну відпустку за період роботи з 04.03.2023 по 03.03.2024, тривалістю 14 календарних днів з 29 липня 2024 року по 11 серпня 2024 року, з виплатою матеріальної допомоги за оздоровлення, відповідно до рішення правління від 27.06.2024, згідно до протоколу № Ц-82/29 (с.с.32).

4 листопада 2024 року, згідно наказу (розпорядження) АТ «Укрзалізниця» № 4486 ОСОБА_1 надано щорічну відпустку за період роботи з 04.03.2024 по 03.03.2024, тривалістю 2 календарних дні (с.с.33).

10 грудня 2024 року, згідно наказу (розпорядження) АТ «Укрзалізниця» № 5243 ОСОБА_1 надано щорічну відпустку за період роботи з 04.03.2024 по 03.03.2024, тривалістю 5 календарних днів (с.с.34).

12 березня 2025 року, згідно наказу (розпорядження) АТ «Укрзалізниця» № 1081 ОСОБА_1 надано щорічну відпустку за період роботи 04.03.2022 по 03.03.2024,

тривалістю 5 календарних днів (с.с.35).

21 травня 2025 року, згідно наказу (розпорядження) АТ «Укрзалізниця» № 2597 ОСОБА_1 надано щорічну відпустку за період роботи з 04.03.2024 по 03.03.2025, тривалістю 5 календарних днів (с.с.36).

9 липня 2025 року, згідно наказу (розпорядження) АТ «Укрзалізниця» № 4156 ОСОБА_1 , надано щорічну відпустку за період роботи з 04.03.2024 по 03.03.2025, тривалістю 14 календарних днів з 28 липня 2025 року по 10 серпня 2025 року, з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення, відповідно до рішення правління від 27.06.2024 (с.с.37).

26 серпня 2025 року ОСОБА_1 подала до АТ «Укрзалізниця» заяву, у якій просила в день її звільнення (05.09.2025) провести остаточний розрахунок та виплатити їй матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022, 2023, 2024, 2025 роки, виплата якої передбачена п. 2.2.10. Колективного договору (с.с.15).

На підставі наказу (розпорядження) АТ «Укрзалізниця» № 3015/0с від 3 вересня 2025 року про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнено з АТ «Укрзалізниця» з 5 вересня 2025 року за угодою сторін; компенсовано за невикористані 45 днів відпустки, у тому числі 11 днів за період з 04.03.2022-31.12.2023, 2 дні за період з 01.01.2024-03.03.2024, 15 днів за період з 04.03.2024-0303.2025, 17 днів за період з 04.03.2025-05.09.2015 (с.с.12).

Відповідно до повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 5 вересня 2025 року, ОСОБА_1 нараховано та виплачено грошові кошти у розмірі 150 701грн 18 коп. (с.с.13).

Згідно довідки АТ «Укрзалізниця» № 558 від 5 вересня 2025 року, виданої ОСОБА_1 , середньоденна заробітна плата складає 2 120грн 99 коп. (с.с.19).

До позовної заяви долучено копію колективного договору між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом Укрзалізниці на 2002-2006 роки, дія якого пролонгована і на час існування спірних правовідносин (далі - Колективний договір) (с.с.41-61).

У пункті 2.2.10. даного Колективного договору визначено зобов`язання керівництва Укрзалізниці надавати працівникам апарату Укрзалізниці при виході у щорічну відпустку (тривалість якої не менше 14 календарних днів) матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки).

Пунктом 1.1.4 Рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління на період дії правового режиму воєнного стану в Україні вирішено інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема, матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги, згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

Згідно із пунктом 1.2 Рішення правління АТ «Укрзалізниці» від 28 червня 2024 року № Ц-72/369-2024, (витяг з протоколу № Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року), на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, починаючи з 1 липня 2024 року вирішено здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками - 30 % місячної тарифної ставки (посадового окладу). Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення здійснювати згідно із наказами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних підрозділів, за письмовою заявою працівників, які безпосередньо пропрацювали в АТ «Укрзалізниця» шість і більше місяців, при виході працівника у щорічну відпустку (тривалість якої становить не менше 14 календарних днів) один раз на

календарний рік в межах одного облікового періоду відпустки.

Листом від 1 вересня 2025 року ОСОБА_1 повідомлено, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік та 2025 рік буде проведена після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не зверталася до відповідача щодо виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення у 2022-2024 роках та не оскаржувала у тримісячний строк невиплату щорічної допомоги на оздоровлення, а звернулася до роботодавця із заявою щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення у повному обсязі лише 26 серпня 2025 року, тому пропустила встановленні статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду.

Суд також дійшов висновку, що відповідач не порушив вимоги статті 116 КЗпП України, оскільки ним було проведено розрахунок з позивачкою, у тому числі з урахуванням пункту 2.1.3. Колективного договору, згідно якого витрати, пов`язані з оплатою відпусток здійснюються за рахунок коштів підприємств, призначених на оплату праці, з врахуванням воєнного стану та обмежень щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення на підставі статті 11 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" і виплатив вихідну допомогу у розмірі тримісячного заробітку.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з таких підстав.

Щодо позовної вимоги про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як визначено у ст. 64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Загальновідомим є той факт, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на території України запроваджено правовий режим воєнного стану з 24 лютого 2022 року, який у подальшому неодноразово продовжувався і діє на час розгляду справи судом.

Згідно з пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», главу XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України доповнено пунктом 2, відповідно до якого під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Статтею 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносин працівників

усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до ст. 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

З наведеного слідує, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є спеціальним законом на період дії воєнного стану щодо застосування окремих положень трудового законодавства.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 цього Закону в Указі Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» зазначений вичерпний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку із введенням воєнного стану, зазначений строк дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці», до структури заробітної плати входять: основна заробітна плата, додаткова та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статті 5 Закону України «Про оплату праці» визначено, що організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів; грантів.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про оплату праці», форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим

уповноваженим на представництво органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

Системний аналіз вказаних норм матеріального права вказує на те, що матеріальна допомога на оздоровлення належить до структури заробітної плати.

Тобто матеріальна допомога на оздоровлення передбачена, зокрема, трудовим договором, і роботодавець має сплатити вказані кошти працівникові, що є гарантією прав працівника.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди», умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Як визначено у ч. 1 ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Частиною першою статті 10 КЗпП України визначено, що колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 КЗпП України, у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Відповідно до п. 1.4. Колективного договору між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці, сторони погодили, що за спільною домовленістю сторін в колективний договір можуть вноситься зміни та доповнення, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені законодавством України та цим договором.

Як визначено у ч. 1 ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 9 КЗпП України не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагає судової процедури визнання їх недійсними.

Обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, які передбачають призупинення виплат, зокрема матеріальної допомоги на оздоровлення, на період дії воєнного стану поширюється лише на правовідносини, які виникають між працівником та роботодавцем, і до звільненого працівника не можуть бути застосовані.

Частиною 1 статті 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 підтверджено, що згідно із положеннями статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 та 2023 роки у розмірі посадового окладу, що становить по 38 913грн за кожний рік, недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 та 2025 роки, що становить 70% від посадового окладу, а саме по 11673грн 90 коп. за кожний з років, виплата яких передбачена пунктом 2.2.10. Колективного договору.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилався на те, що на підставі п. 1.1.4 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року на період дії правового режиму воєнного стану призупинено дію окремих положень Колективного договору, зокрема щодо надання матеріальної допомоги, що відповідає вимогам Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

З цього приводу колегія суддів зазначає, що дійсно 15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених ст. 43, 44 Конституції України, та за ст. 11 цього Закону на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути призупинена за ініціативною роботодавця.

Проте, вирішуючи спір у справі, суд першої інстанції не врахував, що вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як рішення АТ «Українська залізниця», яке стало підставою для невиплати позивачці оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року, тоді як закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Наведене відповідає висновку, викладеному в постановах Верховного Суду від

5 лютого 2025 року в справі № 211/7338/23, від 18 березня 2026 року в справі № 333/9082/24.

Так, постановою Верховного Суду від 5 лютого 2025 року в справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т. у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, та стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки у розмірі 13 400 грн.

У вказаній справі Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що товариство призупинило виплати коштів, передбачених колективними договорами та Галузевою угодою в односторонньому порядку, не повідомивши ОСОБА_1 та профспілковий орган, членом якого він є, про ухвалення вказаного рішення, а також у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціював питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. Крім того, товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та як наслідок дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що відповідачем здійснено виплату позивачці всіх необхідних сум при звільненні, з урахуванням обмежень на період дії правового режиму воєнного стану, визначених Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Також є помилковим висновок суду першої інстанції про пропуск позивачкою строку звернення до суду за захистом порушених трудових прав, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

З матеріалів справи убачається, що відповідачем 5 вересня 2025 року складено повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику ОСОБА_1 при звільненні (с.с.13). У даному повідомленні відсутній підпис та дата ознайомлення ОСОБА_1 .

Водночас, як убачається з матеріалів справи позовну заяву засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 надіслала до суду 17 жовтня 2025 року (с.с.63).

Виходячи з вищевикладеного, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом з дотриманням строку, визначеного частиною 1 статті 233 КЗпП України.

За таких обставин, колегія суддів вважає неправомірною відмову відповідача у виплаті позивачці матеріальної допомоги на оздоровлення при її звільненні.

Разом з тим, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 реалізувала своє право на отримання 14 днів щорічної відпустки у 2022-2025 роках (с.с.27-37).

У наказах (розпорядженнях) АТ «Укрзалізниця» про надання ОСОБА_1 відпусток у 2022 році за період з 24.10.2022 по 06.11.2022, у 2023 році за період з

10.07.2023 по 23.07.2023, у 2024 році за період з 29.07.2024 по 11.08.2024, у 2025 році за період з 28.07.2025 по 10.08.2025 зазначено про надання відпустки з наданням матеріальної допомоги на оздоровлення.

Наведене свідчить, що ОСОБА_1 набула право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2025 роки.

Як вже вказувалося вище, пунктом 2.2.10. Колективного договору визначено надавати працівникам апарату Укрзалізниці матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки).

Згідно розрахункових листів за 2022-2023 роки у період відпустки з 24.10.2022 по 06.11.2022 посадовий оклад (місячна тарифна ставка) ОСОБА_1 становив 33 690грн, у період відпустки з 10.07.2023 по 23.07.2023 посадовий оклад (місячна тарифна ставка) становив 35 375грн (с.с.22-23).

Вказані обставини не заперечував представник позивачки під час апеляційного перегляду.

Таким чином, до виплати ОСОБА_1 належить матеріальна допомога за 2022 рік у розмірі 33 690грн та за 2023 рік у розмірі 35 375грн (посадовий оклад згідно розрахунків заробітної плати), а всього 69 065 грн.

В той же час, з 1 липня 2024 року рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року (витяг з протоколу № Ц-82/39) встановлено нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівника АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченою Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками - 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Дане рішення є чинним.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 та 2025 роки у розмірі по 11 673,90грн з розрахунку 38 913грн (посадовий оклад згідно розрахунків заробітної плати) х 30%.

Отже, позовні вимоги про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення підлягають частковому задоволенню, а саме підлягає стягненню матеріальна допомога на оздоровлення за 2022-2023 роки у загальному розмірі 69 065 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 заявила позовну вимогу про стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 6 вересня 2025 року по 12 жовтня 2025 року у розмірі 78 476грн та поруч з цим зазначила про необхідність задоволення даної позовної вимоги станом на день ухвалення судового рішення.

Однак, з 19 липня 2022 року статтю 117 КЗпП України викладено у наступній редакції «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

З матеріалів справи убачається, що у день звільнення 5 вересня 2025 року ОСОБА_1 не було виплачено всі належні до виплати суми, зокрема матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022, 2023 роки. Відтак, у відповідності до вимог статті 117

КЗпП України, час затримки становить з 6 вересня 2025 року по 6 березня 2026 року (шість місяців), що складає 132 робочі дні.

Таким чином, сума середнього заробітку за 6 місяців становить 279 970грн 68 коп. (2120,99грн (середньоденна заробітна плата) х 132 (кількість часу затримки).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 зазначено, «що шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Як було зазначено вище, Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.»

Враховуючи співвідношення розміру заборгованості із заробітної плати (69 065грн) та середнього заробітку (279 970грн 68 коп.) за час затримки розрахунку при звільненні за 6 місяців, згідно вимог ст. 117 КЗпП України, а також дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, зокрема невизнання роботодавцем свого обов`язку виплатити позивачу матеріальну допомогу на оздоровлення, що стало підставою для звернення суду, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на думку апеляційного суду, необхідно визначити у розмірі 69 000грн.

Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, не оцінив надані сторонами докази, неправильно застосував норми матеріального права, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 матеріальної допомоги у розмірі 69 065грн,

середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 69 000грн.

Щодо судових витрат

Відповідно до частин 1, 13 статі 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання до суду першої інстанції позовної заяви, зокрема щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, позивачка сплатила судовий збір у розмірі 1 211грн 20 коп., а за подання апеляційної скарги на рішення суду сплатила судовий збір в сумі 1 453грн 44 коп., з урахуванням подання апеляційної скарги через систему "Електронний суд", що разом становить суму 2 664грн 64 коп.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та часткове стягнення коштів у загальному розмірі 138 065грн, то сума задоволених позовних вимог у відсотковому співвідношенні становить 65,5%.

Відтак, судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки становить 1 745грн 34 коп. (2664,64 х 65,5%), що пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 25 листопада 2025 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу у розмірі 69 065грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 69 000грн та судовий збір за подання позовної заяви і апеляційної скарги у розмірі 1 745грн 34коп., а всього 139 810грн 34коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук