Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №240/24354/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/24354/25

Головуючий у 1-й інстанції: Романченко Євген Юрійович

Суддя-доповідач: Томчук А.В.

06 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Товстун Н.М.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідачів 1, 2, 3: Окунь О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бердичівської міської ради Житомирської області, Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, тимчасово виконуючого обов`язки Бердичівського міського голови секретаря Бердичівської міської ради Житомирської області Коляди Богдана Олександровича про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Бердичівської міської ради Житомирської області, Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, тимчасово виконуючого обов`язки Бердичівського міського голови секретаря Бердичівської міської ради Житомирської області Коляди Богдана Олександровича, з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення Бердичівської міської ради № 2135 « Про ОСОБА_2 » від 30.09.2025, відповідно до якого позивача звільнено з посади першого заступника Бердичівського міського голови в зв`язку з скороченням штату працівників з 03.10.2025;

- поновити позивача на посаді першого заступника Бердичівського міського голови у виконавчому комітеті Бердичівської міської ради Житомирської області, яку до моменту звільнення 03.10.2025 він займав;

- стягнути з виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.10.2025 до дня поновлення на роботі;

- визнати протиправною бездіяльність в.о. міського голови - секретаря Бердичівської міської ради Коляди Б.О., по відношенню до позивача, як першого заступника міського голови, що виражаються у не запропонуванні під час вивільнення посад:- Директора департаменту економічного розвитку Бердичівської міської ради яка була створена рішенням БМР №2045 07.07.2025 та затверджена розпорядженням міського голови № 61/05-01 від 23.07.2025 «Про затвердження структури та штатного розпису Департаменту економічного розвитку БМР»; - Заступника Бердичівського міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, яка була створена рішенням БМР № 2141 30.09.2025 «Про внесення змін до рішення Бердичівської міської ради від 18.03.2021 № 165 «Про затвердження структури та загальної чисельності апарату Бердичівської міської ради та її виконавчих органів» (зі змінами);

- після поновлення на посаді першого заступника Бердичівського міського голови, зобов`язати в.о Бердичівського міського голови Коляду Б.О., або іншу головну посадову особу територіальної громади міста Бердичева, яка буде діяти в інтересах Бердичівської міської ради на день винесення рішення по справі запропонувати позивачу зазначені в позовній заяві посади, а саме:- Директора департаменту економічного розвитку Бердичівської міської ради, яка була створена рішенням БМР № 2045 07.07.2025 та затверджена розпорядженням міського голови №61/05-01 від 23.07.2025 року «Про затвердження структури та штатного розпису Департаменту економічного розвитку БМР» ; - Заступника Бердичівського міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, яка була створена рішенням БМР № 2141 30.09.2025 «Про внесення змін до рішення Бердичівської міської ради від 18.03.2021 № 165 «Про затвердження структури та загальної чисельності апарату Бердичівської міської ради та її виконавчих органів» (зі змінами).

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем дотримано порядок звільнення позивача у зв`язку зі скороченням посади першого заступника міського голови відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), позивачу запропоновано усі наявні вакантні посади, від яких він відмовився, а позовні вимоги про поновлення на посаді та виплату середнього заробітку є похідними від вимоги про скасування рішення про звільнення.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зокрема, апелянт стверджує, що відповідачем не запропоновано йому рівнозначні вакантні посади 4 категорії - директора департаменту економічного розвитку БМР (вакантна з 07.07.2025 по 30.07.2025) та заступника Бердичівського міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради (створена рішенням БМР № 2141 від 30.09.2025), що підтверджено показаннями свідків у судовому засіданні 02.03.2026 та письмовими доказами. Також апелянт посилається на порушення судом вимог статті 42-1 КЗпП України щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, на порушення норм процесуального права щодо представництва відповідача 3 та на невідповідність висновків суду встановленим ним же обставинам справи.

Бердичівська міська рада Житомирської області подала відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечила щодо доводів і мотивів такої скарги та просила залишити оскаржуване судове рішення без змін. У відзиві зазначено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06.02.2025 у справі № 240/16098/24, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.08.2025, визнано правомірним рішення про скорочення посади першого заступника міського голови; позивачу неодноразово пропонувалися вакантні посади, від яких він відмовився; посади першого заступника та заступників міського голови є виборними; посада директора департаменту не була вакантною, оскільки відбулася реорганізація (перейменування управління в департамент) з переведенням працівників.

Позивач подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій наполягав на задоволенні апеляційної скарги, зазначаючи, що відповідач не надав належних доказів пропонування позивачу вакантних посад директора департаменту та заступника міського голови, а покази свідків у суді першої інстанції підтвердили факт незапропонування цих посад.

Також ОСОБА_1 подав додаткові пояснення від 17.05.2026 щодо відсутності протоколу та технічного запису підготовчого судового засідання від 13.01.2026, додаткові пояснення від 15.07.2026 щодо відсутності відеозапису судових засідань від 02.02.2026 та 10.02.2026, а також письмові пояснення від 23.07.2026 щодо врахування висновків Верховного Суду.

Відповідачі 2 та 3 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали доводи апеляційної скарги, просили скасувати оскаржене рішення та прийняти нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Представник відповідачів заперечила щодо задоволення вимог апеляційної скарги та просила залишити рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 - без змін.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що ОСОБА_1 обіймав посаду першого заступника Бердичівського міського голови з 14.12.2020 на підставі рішення Бердичівської міської ради від 11.12.2020 № 9 та розпорядження Бердичівського міського голови від 14.12.2020 № 128/05-02.

Рішенням Бердичівської міської ради від 11.06.2024 № 1412 "Про внесення змін до рішення Бердичівської міської ради від 18.03.2021 № 165 "Про затвердження структури та загальної чисельності апарату Бердичівської міської ради та її виконавчих органів" (зі змінами)" скорочено посаду першого заступника міського голови. Правомірність прийняття цього рішення підтверджена рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06.02.2025 у справі № 240/16098/24, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.08.2025.

Розпорядженням міського голови від 01.07.2024 № 83/05-01 створено комісію з персонального попередження працівників апарату Бердичівської міської ради і виконавчого комітету про вивільнення у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників.

30.08.2024 ОСОБА_1 попереджено про вивільнення у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників та запропоновано вакантні посади згідно з наданим переліком.

30.08.2024 позивач подав заяву № А-1539, в якій просив повідомляти його протягом 1 року з моменту звільнення у разі прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації, а саме заступника або першого заступника Бердичівського міського голови.

Протягом періоду з 30.08.2024 по 30.09.2025 позивачу пропонувалися п`ять переліків вакантних посад: станом на 30.08.2024, 27.03.2025, 01.07.2025, 27.08.2025, 25.09.2025. Позивач не погодився на жодну із запропонованих посад.

Рішенням Бердичівської міської ради від 07.07.2025 № 2045 внесено зміни в додаток 1 до рішення Бердичівської міської ради від 18.03.2021 № 165 "Про затвердження структури апарату Бердичівськеої міської ради і виконавчого комітету та інших виконавчих органів ради". Пунктом 2 цього рішененя перейменовано Управління економічного розвитку Бердичівської міської ради на Департамент економічного розвитку Бердичівської міської ради.

Розпорядженням міського голови від 23.07.2025 № 61/05-01 затверджено структуру та штатний розпис Департаменту економічного розвитку БМР, у якому передбачено посаду директора департаменту (4 категорія посад в органах місцевого самоврядування) (том 1 а.с. 37 та а.с. 37 на звороті).

Розпорядженням міського голови від 30.07.2025 № 66/05-02 на посаду директора Департаменту економічного розвитку призначено ОСОБА_3 , звільнивши його з посади начальника управління економічного розвитку (5 категорія посад) (том 1 а.с. 39 на звороті).

Рішенням Бердичівської міської ради від 30.09.2025 № 2141 створено посаду заступника Бердичівського міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради.

Рішенням Бердичівської міської ради від 30.09.2025 № 2135 "Про ОСОБА_2 " позивача звільнено з посади першого заступника Бердичівського міського голови у зв`язку зі скороченням штату працівників з 03.10.2025.

Допитаний у якості свідка секретар Бердичівської міської ради ОСОБА_4 підтвердив, що у липні 2025 року була вакантною посада директора департаменту економічного розвитку, у вересні - заступника Бердичівського міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради. Зазначив, що кандидатура ОСОБА_1 на виборні посади ним не пропонувалась.

Допитані у якості свідків члени Комісії щодо вивільнення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 повідомили, що з 07.07.2025 по 30.07.2025 була вільна посада директора департаменту економічного розвитку. Підтвердили, що посада заступника міського голови є виборною, кандидатура позивача не розглядалась.

Посада директора департаменту економічного розвитку та посада заступника Бердичівського міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради не включалися до жодного з п`яти переліків вакантних посад, що пропонувалися позивачу.

Приписами частин першої - третьої статті 308 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України гарантовано кожному право на працю та захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини першої статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування вирішують, крім передбачених в Основному Законі України, й інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради вирішують, крім передбачених в Конституції України, інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Спеціальним законом, який визначає правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування, є Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07.06.2001 № 2493-III (далі - Закон № 2493-III, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), цей Закон регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Закону № 2493-III служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Згідно зі статтею 2 Закону № 2493-III посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Посадами в органах місцевого самоврядування є:

- виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах;

- виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою;

- посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України (стаття 3 Закону № 2493-III).

Частиною першою статті 10 Закону № 2493-III встановлено порядок прийняття на службу в органи місцевого самоврядування, зокрема:

- на посади заступників сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради, старости шляхом затвердження відповідною радою.

Відповідно до частини 1, 3 статті 7 Закону № 2493-III правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", цим та іншими законами України.

На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Частиною першою статті 20 Закону № 2493-III передбачено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України.

Оскільки Закон № 2493-III та Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР, в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин) не містить норм, які б регулювали порядок вивільнення посадових осіб місцевого самоврядування у зв`язку зі скороченням чисельності або штату, до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні норми КЗпП України, зокрема статті 40, 42-1, 49-2.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною третьою статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Верховний Суд неодноразово формулював правову позицію щодо обов`язку роботодавця при вивільненні працівника у зв`язку зі скороченням чисельності або штату. Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 зазначено: "обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення".

У постанові Верховного Суду від 16 вересня 2021 року у справі № 440/413/20 колегія суддів зазначила: "роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. При цьому, такий обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення".

У постанові Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 389/3078/16-а зазначено: "у випадку фактичного скорочення займаної працівником посади йому має бути запропонована рівноцінна посада, передбачена новим штатним розписом, а в разі, якщо на таку посаду претендують також інші працівники, роботодавець зобов`язаний провести порівняльний аналіз продуктивності їхньої праці і кваліфікації з метою визначення працівника, який має переважне право на залишення на роботі. Інша вакантна робота, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду пропонується в разі відсутності рівноцінної посади".

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 300/2818/23, від 11 червня 2020 року у справі № 826/19187/16, від 31 березня 2020 року у справі № 826/6148/16, від 09 жовтня 2019 року у справі № 821/595/16.

Аналізуючи встановлені обставини справи у контексті наведених правових норм та правових позицій Верховного Суду, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у період вивільнення позивача (з 11.06.2024 по 03.10.2025) у Бердичівській міській раді з`явилися нові посади, зокрема посада директора Департаменту економічного розвитку БМР, яка була вакантною з 23.07.2025 (дата затвердження штатного розпису Департаменту) по 30.07.2025 (дата призначення ОСОБА_3 ). Зазначена посада відноситься до 4 категорії посад в органах місцевого самоврядування відповідно до статті 14 Закону № 2493-III, тобто до тієї ж категорії, що й скорочена посада першого заступника міського голови.

Факт наявності вакантної посади директора департаменту підтверджено показаннями свідків - секретаря Бердичівської міської ради ОСОБА_4 (який підтвердив, що у липні 2025 року посада директора департаменту була вакантною), членів Комісії ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (які повідомили, що з 07.07.2025 по 30.07.2025 була вільна посада директора департаменту). Ці обставини зафіксовані безпосередньо в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що посада директора Департаменту економічного розвитку не була включена до жодного з п`яти переліків вакантних посад, які пропонувалися позивачу протягом усього періоду вивільнення. Відповідач не надав суду належних, допустимих та достовірних доказів того, що позивачу було запропоновано зазначену посаду в установленому законом порядку - шляхом персонального письмового повідомлення. Також у матеріалах справи відсутні будь-які докази відмови позивача від цієї посади.

Суд першої інстанції, встановивши факт наявності вакантної посади директора департаменту та факт її незапропонування позивачу, водночас дійшов висновку про дотримання відповідачем порядку звільнення та про те, що позивачу запропоновано "усі наявні вакантні посади (рівнозначні посади та нижчі)". Такий висновок суду першої інстанції не відповідає встановленим ним же обставинам справи, що є підставою для скасування рішення відповідно до пункту 3 частини першої статті 317 КАС України.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач не довів належними та допустимими доказами, що позивачу було запропоновано всі наявні вакантні посади, які з`явилися в Бердичівській міській раді протягом періоду з дня попередження про вивільнення до дня звільнення, зокрема рівнозначну посаду директора Департаменту економічного розвитку (4 категорія посад в органах місцевого самоврядування).

Таким чином, роботодавцем порушено вимоги частини третьої статті 49-2 КЗпП України, оскільки позивачу не було запропоновано всі наявні вакантні посади, які з`явилися в Бердичівській міській раді у період його вивільнення, зокрема рівнозначну за категорією новостворену посаду директора Департаменту економічного розвитку. Зазначене порушення процедури звільнення є достатньою підставою для визнання звільнення незаконним та поновлення позивача на роботі.

Доводи відповідача про те, що посада директора департаменту не була вакантною, оскільки відбулася реорганізація (перейменування управління в департамент) з переведенням працівників, спростовуються показаннями свідків, зафіксованими в рішенні суду першої інстанції, які підтвердили, що посада директора департаменту була вакантною з 07.07.2025 по 30.07.2025.

Посилання суду першої інстанції на постанови Верховного Суду від 10 липня 2025 року у справі № 380/5244/22 та від 19.03.2026 у справі № 320/13847/23 є нерелевантними, оскільки зазначені справи стосуються звільнення державних службовців, порядок вивільнення яких регулюється спеціальним Законом України "Про державну службу", тоді як звільнення посадових осіб місцевого самоврядування у зв`язку зі скороченням штату регулюється загальними нормами КЗпП України.

Щодо посади заступника Бердичівського міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, створеної рішенням БМР № 2141 від 30.09.2025, колегія суддів зазначає, що відповідно до абзацу 3 статті 3 та абзацу 4 статті 10 Закону № 2493-III, а також статті 51 Закону № 280/97-ВР, посади заступників міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради є виборними, кандидатури на які затверджуються відповідною радою за пропозицією міського голови. Зазначена посада має особливий порядок заміщення, який передбачає виключне право міського голови на подання кандидатури та волевиявлення депутатів ради щодо її затвердження. Аналогічний правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 806/1159/18.

Разом з тим, посада директора департаменту не є виборною, а належить до посад, на які особи призначаються розпорядженням міського голови, і на неї в повній мірі поширюються вимоги статті 49-2 КЗпП України щодо обов`язку роботодавця запропонувати таку посаду вивільненому працівнику.

З огляду на встановлене порушення відповідачем процедури звільнення позивача, а саме незапропонування йому наявної вакантної рівнозначної посади директора Департаменту економічного розвитку БМР (4 категорія посад), рішення Бердичівської міської ради № 2135 "Про ОСОБА_2 " від 30.09.2025 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, зважаючи на положення статті 235 КЗпП України, належним способом захисту прав позивача у спірних правовідносинах є поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника Бердичівського міського голови.

Водночас колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, заявлених ОСОБА_1 , щодо визнання протиправною бездіяльності в.о. міського голови - секретаря Бердичівської міської ради Коляди Б.О., що виражається у незапропонуванні позивачу під час вивільнення посад директора департаменту економічного розвитку Бердичівської міської ради та заступника Бердичівського міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, а також вимог щодо зобов`язання в.о. Бердичівського міського голови Коляди Б.О. або іншої головної посадової особи територіальної громади міста Бердичева запропонувати позивачу зазначені посади, з огляду на те, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду поновлення позивача на посаді є достатнім та ефективним способом захисту його порушених прав, а зобов`язання запропонувати конкретні посади виходить за межі компетенції суду та є втручанням у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування щодо кадрової політики.

Щодо вимог ОСОБА_1 про нарахування йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів зазначити наступне.

Відповідно до вимог частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі суд одночасно приймає рішення про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відтак, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до вимог пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки про заробітну плату від 10.07.2026 № 86 за період серпня -вересня 2025 року середньоденна заробітна плата складає 2392,62 грн.

Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу апелянта з 04.10.2025 по 06.08.2026, становить 219 робочих днів.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача з відповідача, складає 523983,78 грн (2392,62 грн х 219 робочих днів).

За таких обставин суд приходить до висновку про задоволення вимог заявленого позову в частині стягнення з виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 04.10.2025 по 06.08.2026.

Щодо доводів апелянта про порушення норм процесуального права судом першої інстанції, зокрема щодо відсутності протоколу та технічного запису підготовчого судового засідання від 13.01.2026, відсутності відеозапису судових засідань від 02.02.2026 та 10.02.2026, а також щодо представництва відповідача 3, колегія суддів зазначає, що зазначені порушення, навіть якщо вони мали місце, не є такими, що самі по собі призвели до неправильного вирішення справи. Підставою для скасування рішення суду першої інстанції у даній справі є невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права (пункти 3, 4 частини першої статті 317 КАС України).

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29–30 рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

Відповідно до частини другої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з частиною першою статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Беручи до уваги наведене, оскільки суд першої інстанції дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, та неправильно застосував норми матеріального права, зокрема частину третю статті 49-2 КЗпП України, рішення суду першої інстанції належить скасувати та ухвалити нову постанову про часткове задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач, як особа, яка оскаржує рішення суб`єкта владних повноважень, звільнена від сплати судового збору відповідно до закону.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бердичівської міської ради Житомирської області, Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, тимчасово виконуючого обов`язки Бердичівського міського голови секретаря Бердичівської міської ради Житомирської області Коляди Богдана Олександровича про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Бердичівської міської ради від 30.09.2025 № 2135 «Про ОСОБА_2 » від 30.09.2025, яким ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника Бердичівського міського голови в зв`язку з скороченням штату працівників (п. 1 статті 40 Кодексу законів про працю України) з 03.10.2025.

Поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника Бердичівського міського голови.

Стягнути з виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області (пл. Центральна 1, м. Бердичів, Житомирська область, 13300, код ЄДРПОУ 04053602) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.10.2025 по 06.08.2026 у розмірі 523983,78 грн (п`ятсот двадцять три тисячі дев`ятсот вісімдесят три грн 78 коп.).

В задоволенні решти вимог, - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст. 328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 10 серпня 2026 року

Головуючий Томчук А.В.

Судді Драчук Т. О. Савицька Н.В.