Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №240/1229/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/1229/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос О.В.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

10 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 20.07.2024 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в частині доплати за понаднормовий стаж відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", збільшивши пенсію на один процент заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, з урахуванням проведених платежів.

Рішення набрало законної сили.

До суду першої інстанції в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення Житомирського окружного адміністративного суду. В обґрунтування заяви позивач зазначила, що відповідачем не виплачено нараховану на виконання судового рішення заборгованість.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповноти з`ясування обставин справи, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити подану заяву. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення процесуального питання.

05 червня 2026 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідача, в якому останній вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв`язку із чим просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відмовляючи у задоволенні поданої заяви, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем вжито всіх залежних від нього заходів з метою виконання судового рішення (здійснено відповідний перерахунок), що вказує на відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі. Встановлення обов`язку з подання звіту про виконання судового рішення не забезпечить виплату відповідачем нарахованих коштів, позаяк така відбувається в порядку, передбаченому Постановою №821, та в межах бюджетних видатків на ці цілі, а тому відсутні обставин, які б свідчили щодо необхідності встановлення відповідачу судом строку для подання звіту про виконання судового рішення.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Абзацом 1 ст.129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Зі змісту статті 370 КАС України слідує, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Розділом IV Кодексу адміністративного судочинства України врегульовано окремі процесуальні питання, пов`язані з виконанням судового рішення, та передбачено, що судовий контроль за виконанням судового рішення здійснює суд, який його ухвалив.

Водночас особливості судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначено статтями 381-1, 382, 382-1, 382-2 та 382-3 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Зокрема, відповідно до частинами 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно частини 1, 2 статті 382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.

За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положеннями частини 1 статті 382-3 КАС України встановлено, що за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац 1 підпункту 3.2 пункту 3, абзац 2 пункту 4 мотивувальної частини).

Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід`ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (пункт 40).

Аналіз зазначеного дає підстави для висновку, що інститут судового контролю полягає у здійсненні судом контролюючої функції по відношенню до суб`єкта владних повноважень з дотримання ним принципу обов`язковості судового рішення. З набранням чинності нової редакції КАС України законодавцем розширено повноваження суду та надано судам право встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення після ухвалення ним рішення у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що органом влади порушується принцип обов`язковості судового рішення.

Отже, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд повинен з`ясувати, чи виконано судове рішення, а якщо не виконано то причини, які призвели до невиконання такого рішення та чи є вони об`єктивними, а також оцінити ризики, які можуть існувати для позивача у випадку невиконання рішення суду.

Під час розгляду цієї заяви щодо встановлення судового контролю судом першої інстанції з`ясовано, що необхідність встановлення судового контролю за виконаням судового рішення позивач мотивує тим, що відповідачем не виплачено нараховану на виконання судового рішення заборгованість.

Проте, представником Пенсійного фонду не заперечується, що виплата пенсії на виконання рішення суду проводиться відповідно до Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 (далі - Постанова №821).

Слід зауважити, що за змістом ухваленого в цій справі рішення відповідача зобов`язано здійснити перерахунок та виплату пенсії.

Пенсійний фонд здійснив перерахунок пенсії, а виплата визначеної за наслідком цього перерахунку суми здійснюється з врахуванням встановленого порядку, який визначено Постановою №821.

При цьому, в судовому рішенні не визначено інший порядок здійснення виплати після нарахування відповідних сум, а відтак зазначена постанова Кабінету Міністрів України є застосовною при виконанні судового рішення в цій справі. Судовим рішенням не було зазначено про стягнення з відповідача сум перерахованої пенсії.

Судовий контроль за виконанням рішення встановлюється тоді, коли триває процес виконання рішення відповідачем і такий процес підлягає контролю судом, натомість, визнання дій (рішень) відповідача протиправними - коли дії відповідача з виконання рішення вже завершено.

Серед іншого, слід зауважити, що подання звіту про виконання судового рішення за своєю суттю є поданням інформації про виконання такого судового рішення, однак із заяви позивача є очевидним, що інформацією про хід та результати виконання судового рішення вона володіє. Подана заява позивача зведена виключно до протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень при виконанні рішення суду, однак встановлення судового контролю за виконанням судового рішення не передбачає обов`язок суду надавати оцінку правомірності діям суб`єкта владних повноважень.

Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано зауважено, що ухвалами суду від 30.10.2025 та від 25.02.2026 судом було зобов`язано відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Ухвалами від 05.02.2025 та від 03.04.2026 прийнято звіт.

При цьому, судом надавалася оцінка виконанню судового рішення в частині нарахованої та невиплаченої заборгованості.

У мотивувальній частині ухвал зазначено, що виділення коштів із державного бюджету на фінансування даної бюджетної програми не залежить від волі окремого керівника територіального органу Пенсійного фонду України.

Неодноразово Верховний Суд у своїх рішеннях зазначав, що невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, а накладення штрафу на керівника управління не захищає право особи на отримання бюджетних коштів. Зокрема, у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 405/3663/13-а, від 16 липня 2018 року у справі № 811/1469/18 та у справі № 560/523/19 за адміністративним провадженням №K/9901/7195/20 від 23 квітня 2020 року та у справі № 420/70/19 від 07.11.2019 року.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що відповідачем вжито всіх залежних від нього заходів з метою виконання судового рішення (здійснено відповідний перерахунок), що вказує на відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі. Встановлення обов`язку з подання звіту про виконання судового рішення не забезпечить виплату відповідачем нарахованих коштів, позаяк така відбувається в порядку, передбаченому Постановою №821, та в межах бюджетних видатків на ці цілі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Згідно із п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Шидловський В.Б.

Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.