Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №560/551/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/551/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П.

Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

10 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.03.2026 позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень - військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, збільшеної до 100000 гривень з розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, та у відпустці за станом здоров`я за період з 24.09.2025 по 18.01.2026 включно.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, збільшену до 100000 гривень з розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, та у відпустці за станом здоров`я за період з 24.09.2025 по 18.01.2026 включно.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що 17.06.2025 ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач був мобілізований до ЗСУ відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/22, що підтверджується записом у довідці ВЛК від 13.11.2025.

Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою Форма 5 від 20.11.2025 та даними військового квитка позивача НОМЕР_2 від 17.06.2025.

Під час безпосередньої участі в бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки, оборони, відсічі і стримування збройної агресії, на підставі наказу командира (начальника) ВЧ НОМЕР_1 від 29.09.2025 №7083, в районі населеного пункту Володимирівка Донецької області під час ураження саморобним вибуховим пристроєм противника позивач одержав вибухову травму. Вказане підтверджується довідкою про обставини травми від 30.09.2025 №693/18398/д5.

Відповідно до форми первинної облікової документації №001/о (первинна медична карта №1920) від 24.09.2025 та Довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №693/18398/д5 від 30.09.2025, позивач 24.09.2025 одержав вибухову травму. Вогнепальне осколкове сліпе поранення обличчя зліва з пошкодженням верхньої повіки та лівого очного яблука, гіфема. Вогнепальне осколкове сліпе поранення правого передпліччя, лівої ступні з вогнепальним переломом основної фаланги III пальця. Закриту черепно-мозкову травму. Струс головного мозку. Травма не пов`язана із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення та не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння. Не є наслідком навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

З 24.09.2025 по 13.11.2025 позивач проходив стаціонарне лікування, у зв`язку із отриманими травмами, що підтверджується випискою №у/1678 від 01.10.2025 КП «Дніпропетровська обласна клінічна офтальмологічна лікарня» (період стаціонарного лікування з 25.09.2025 по 01.10.2025), випискою із карти стаціонарного хворого №12959 від 24.10.2025 КНП ЗОКЛ ім. Новака ЗОР (період стаціонарного лікування з 02.10.2025 по 24.10.2025), випискою із карти стаціонарного хворого №14672 від 14.11.2025 КНП ЗОКЛ ім. Новака ЗОР (період стаціонарного лікування з 24.10.2025 по 14.11.2025).

Відповідно до Довідки позаштатної ВЛК КНП «ЗОКЛ ім. А.Новака» ЗОР» №2025-1113-1116-3527-3 від 13.11.2025 встановлено, що отримані поранення (травми) ТАК, пов`язані із захистом Батьківщини. Надана відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) на 30 календарних днів.

Вказана відпустка продовжена на 30 календарних днів, тобто до 18.01.2026 включно, відповідно до Довідки Гарнізонної ВЛК №1 «ВЧ НОМЕР_3 » від 19.12.2025 №2025-1219-0823-5550-7.

Позивач зазначає, що військовою частиною НОМЕР_1 додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, збільшена до 100000 гривень, за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я та у відпустці за станом здоров`я у зв`язку з отриманням тяжкого поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Частиною другою ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закон №2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 1-2 Закону №2011-ХІІ, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з ч.4 ст.9 Закону № 2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану (далі - Постанова №168), встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби),- розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Абзацом 4 п. 1 Постанови №168 встановлено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включаються особи, зазначені у цьому пункті, у тому числі ті, які: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

З аналізу наведених норм Постанови №168 вбачається встановлення лише двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди, за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я, а саме: пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини, а також факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення.

При цьому, Постанова №168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості перебувань на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, пов`язаних із пораненням, одержаним при захистом Батьківщини, за які виплачується збільшена до 100000 гривень винагорода.

Наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260).

Відповідно до пункту 12 розділу XXXIV Порядку № 260, підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.

Пунктом 13 розділу XXXIV Порядку № 260 визначено, що військово-лікарськими (лікарсько-експертними) комісіями закладів охорони здоров`я (установ) під час надання рекомендацій про потребу у відпустці за станом здоров`я військовослужбовцям, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, після закінчення стаціонарного лікування у військовому (цивільному) лікарняному закладі охорони здоров`я (у тому числі закордонному) одночасно надаються медичні висновки про ступінь важкості поранення для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати винагороди у розмірі 100000 гривень за час цієї відпустки.

Аналіз наведеного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, свідчить, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям, які отримали поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язані із захистом Батьківщини, встановлено додаткову винагороду в розмірі 100000,00 грн. за весь час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), за час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого та перебування у відпустці у зв`язку з хворобою або для лікування тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.

При цьому, Постановою № 168 встановлено лише дві умови, необхідні для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди, а саме: пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини, а також факт перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних) внаслідок такого поранення або перебування у відпустці у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Постанова №168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості періодів перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, пов`язаних із пораненням, одержаним при захисті Батьківщини, за які виплачується збільшена до 100000 гривень винагорода.

Аналогічні правові висновки щодо наявності підстав для нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, у розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, тау відпустці за станом здоров`я викладені у постановах Верховного Суду від ЗО травня 2025 року у справі № 380/27432/23, від 05 червня 2025 року у справі № 520/16421/23, від 19 червня 2025 року у справі № 480/9155/23.

Таким чином, оскільки в період з 24.09.2025 по 18.01.2026 позивач у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, проходив лікування в закладах охорони здоров`я, а також йому надавалась відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії він має право на нарахування та виплату йому додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, та у відпустці за станом здоров`я.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем підтверджено всі передбачені законодавством юридичні факти, необхідні для виникнення права на отримання додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, а відповідачем, всупереч вимогам частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено правомірності невиплати такої винагороди за спірний період.

Безпідставними колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги про відсутність у позивача права на отримання додаткової винагороди за період з 14.12.2025 по 19.12.2025 у зв`язку з тим, що в зазначений проміжок часу він нібито не перебував ні на стаціонарному лікуванні, ні у відпустці для лікування після тяжкого поранення.

Так, апелянт зазначає, що перша відпустка для лікування після поранення тривала до 13.12.2025, тоді як наступна відпустка була оформлена постановою військово-лікарської комісії лише 19.12.2025, у зв`язку з чим, на його думку, за період з 14.12.2025 по 19.12.2025 відсутні правові підстави для виплати додаткової винагороди.

Колегія суддів не може погодитися із зазначеним доводом.

Із матеріалів справи вбачається, що постановою позаштатної військово-лікарської комісії від 13.11.2025 позивачу було надано відпустку для лікування після тяжкого поранення строком на 30 календарних днів, а довідкою Гарнізонної військово-лікарської комісії від 19.12.2025 таку відпустку продовжено ще на 30 календарних днів.

Крім того, разом із відзивом на апеляційну скаргу позивачем подано медичні документи, які підтверджують проходження ним у період з 14.12.2025 по 19.12.2025 необхідних медичних обстежень у межах проходження військово-лікарської комісії, за результатами яких і було прийнято рішення про продовження відпустки для лікування після тяжкого поранення.

Наведені документи свідчать, що у зазначений період позивач проходив обов`язкові медичні огляди та обстеження, необхідні для вирішення питання щодо подальшого лікування, а не приступив до виконання службових обов`язків чи припинив лікування.

Колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 13 розділу XXXIV Порядку №260 військово-лікарські комісії під час вирішення питання про необхідність надання або продовження відпустки після тяжкого поранення проводять відповідні медичні дослідження та надають медичний висновок щодо ступеня тяжкості поранення.

Отже, проходження військово-лікарської комісії є невід`ємною складовою процесу лікування військовослужбовця після тяжкого поранення та необхідною передумовою прийняття рішення щодо продовження відповідної відпустки.

За таких обставин сама лише дата оформлення постанови військово-лікарської комісії не свідчить про припинення лікування чи втрату військовослужбовцем права на отримання додаткової винагороди у проміжку між закінченням попередньої відпустки та прийняттям рішення про її продовження.

Крім того, відповідачем не надано жодного належного доказу того, що у період з 14.12.2025 по 19.12.2025 позивач був допущений до виконання обов`язків військової служби, виконував службові чи бойові завдання або вибув із процесу лікування після отриманого тяжкого поранення.

За відсутності таких доказів доводи апеляційної скарги мають характер припущень та не можуть бути покладені в основу висновку про відсутність у позивача права на спірну виплату.

Оскільки, як вже було встановлено вище, позивач має право на отримання збільшеної до 100000 гривень винагороди протягом строку перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я та часу перебування у відпустці для лікування після поранення важкого ступеня, тобто за період з 24.09.2025 по 18.01.2026, не виплата відповідачем відповідної винагороди є грубим порушенням прав позивача.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що позов подано передчасно, оскільки позивачем не було використано досудовий порядок врегулювання спору та не подано відповідного рапорту до військової частини.

Так, апелянт зазначає, що позивач звернувся до суду без попереднього звернення до командування військової частини із вимогою про нарахування додаткової винагороди, а тому суд першої інстанції не мав правових підстав для задоволення позову.

Колегія суддів не погоджується із такими доводами з огляду на таке.

Відповідно до статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Отже, наведена норма не встановлює загального обов`язку особи щодо попереднього звернення до суб`єкта владних повноважень перед поданням адміністративного позову, а лише передбачає можливість застосування досудового врегулювання у випадках, визначених законом або за взаємною домовленістю сторін.

При цьому законодавством, яке регулює спірні правовідносини щодо виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, не встановлено обов`язкового досудового порядку врегулювання спору як передумови реалізації права на судовий захист.

Разом із тим матеріалами справи спростовуються й фактичні твердження апелянта про відсутність будь-якого звернення позивача до військової частини.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.12.2025 позивачем на адресу військової частини НОМЕР_1 направлено рапорт щодо нарахування та виплати додаткової винагороди у збільшеному розмірі у зв`язку з отриманням тяжкого поранення, до якого були долучені документи, що підтверджували право на отримання відповідної виплати.

Згідно з наявними у матеріалах справи описом вкладення, поштовими квитанціями та інформацією про вручення поштового відправлення, зазначений рапорт отриманий відповідачем 16.12.2025.

Таким чином, ще до звернення до адміністративного суду позивач повідомив військову частину про наявність підстав для нарахування спірної виплати та надав документи, необхідні для прийняття відповідного рішення.

Однак будь-яких доказів розгляду зазначеного рапорту, прийняття за його результатами рішення або повідомлення позивача про результати його розгляду відповідач суду не надав.

За наведених обставин твердження апелянта про невикористання позивачем досудового порядку врегулювання спору не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються дослідженими судом доказами.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про передчасність звернення до суду.

Як встановлено судом першої інстанції, на момент звернення із позовом позивач уже отримав поранення, пов`язане із захистом Батьківщини, перебував на лікуванні та у відпустці для лікування після тяжкого поранення, а відповідач, попри отримання відповідного рапорту та підтвердних документів, не здійснив нарахування і виплату додаткової винагороди.

Отже, на час звернення до суду спір між сторонами вже існував, а бездіяльність відповідача щодо реалізації права позивача на отримання передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 додаткової винагороди була наявною.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо передчасності звернення до суду та невикористання позивачем досудового порядку врегулювання спору є безпідставними, спростовуються матеріалами справи та не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд першої дійшов правильного висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача в спірних правовідносинах буде зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, їх сім`ям під час дії воєнного стану" за період з 24.09.2025 по 18.01.2026 включно, виходячи з її розміру 100000,00 (сто тисяч) грн. на місяць, з урахуванням раніше виплачених сум.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги щодо неможливості подання доказів до суду першої інстанції у зв`язку із неправильним зазначенням позивачем коду ЄДРПОУ відповідача та відсутністю доступу до матеріалів справи в підсистемі «Електронний суд».

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач був належним учасником спірних правовідносин, а наведені ним обставини стосуються виключно причин неподання відзиву до суду першої інстанції та самі по собі не спростовують встановлених судом обставин справи і не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права.

Разом з тим, відповідачу на поштову адресу було направлено копію ухвали Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.01.2026 про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з доданими матеріалами, які отримані останнім 227.01.2026. (а.с.49).

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.