Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №320/7146/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/7146/26 суддя першої інстанції: Лисенко В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 у справі № 320/7146/26 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державне агентство України ПлейСіті, про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - апелянт, позивач, ФОП ОСОБА_2 ) звернулася з позовною заявою до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Відділ ДВС), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державне агентство України ПлейСіті (далі - третя особа, ПлейСіті), у якій просила суд визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 19.01.2026 про відкриття виконавчого провадження № 80017894.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 у справі № 320/7146/26 у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що органи державної виконавчої служби в силу Закону України «Про виконавче провадження» не наділені повноваженнями перевіряти факт оскарження виконавчого документа в судовому порядку, а оскарження рішення Уповноваженого органу в судовому порядку не зупиняє його виконання. Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки на момент пред`явлення виконавчого документа до виконання він містив передбачені статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження» реквізити, в тому числі і відмітку про набрання законної сили, підстави для повернення цього виконавчого документа без прийняття до виконання у державного виконавця були відсутні, що свідчить про правомірність оскаржуваної постанови № 80017894 від 19.01.2026.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ФОП ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, у якій вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, що рішення Державного агентства України ПлейСіті № 78-Р від 05.09.2025 яке стало підставою для відкриття виконавчого провадження, оскаржене в судовому порядку в межах встановленого законом строку (справа № 320/62797/25), у зв`язку з чим, відповідно до частини сьомої статті 58 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор», таке рішення на момент прийняття оскаржуваної постанови державним виконавцем не мало статусу виконавчого документа.

Крім того, апелянт зауважила, що правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі № 815/6844/17, на яку послався суд першої інстанції, стосується інших фактичних обставин, а саме дефекту найменування боржника у виконавчому документі, і не є релевантною для спірних правовідносин.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу із Київського окружного адміністративного суду.

Не погоджуючись з апеляційною скаргою, Відділ ДВС, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06.05.2020 у справі № 815/6844/17 та від 14.03.2024 у справі № 591/4234/23, у відзиві зазначив, що органи державної виконавчої служби не наділені повноваженнями перевіряти факт судового оскарження рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, а спірний виконавчий документ на момент пред`явлення до виконання містив усі передбачені статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження» реквізити, включно з відміткою про набрання рішенням № 78-Р від 05.09.2025 законної сили 06.12.2025, що свідчить про відсутність підстав для його повернення без прийняття до виконання.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2026 апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

Рішенням Державного агентства України ПлейСіті № 78-Р від 05.09.2025 «Про застосування фінансових санкцій (штрафів) за порушення вимог законодавства про рекламу до ФОП ОСОБА_1 » до позивача застосовано фінансову санкцію (штраф) на підставі частини першої статті 59 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» у розмірі 4 800 000 грн. На зазначеному рішенні проставлено відмітку про набрання ним законної сили 06.12.2025 та визначено строк його пред`явлення до виконання - три місяці з дня, наступного за днем набрання ним законної сили.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, 05.12.2025 ФОП ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подала до Київського окружного адміністративного суду позовну заяву про визнання його протиправним та скасування рішення, а також направила копію цієї заяви Державному агентству України ПлейСіті засобами електронної пошти.

Вказана позовна заява 17.12.2025 була зареєстрована Київським окружним адміністративним судом, за результатами автоматизованого розподілу визначено склад суду, справі присвоєно єдиний унікальний номер № 320/62797/25.

У зв`язку з неповною сплатою судового збору, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 позовну заяву у справі № 320/62797/25 залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.

На виконання згаданої ухвали, 20.01.2026 представником позивача подана заява про усунення недоліків, до якої додавалась квитанція про доплату судового збору. Так, ухвалою суду від 16.02.2026 у справі № 320/62797/25 позовна заява ФОП ОСОБА_1 прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, встановлені строки для подання заяв по суті справи.

Разом з цим, 16.01.2026 до Відділу ДВС надійшла заява ПлейСіті від 25.12.2025 про примусове виконання рішення № 78-Р від 05.09.2025. На підставі цієї заяви 19.01.2026 державним виконавцем винесено оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження № 80017894, а 21.01.2026 - винесено постанови про арешт коштів боржника на суму 5 280 369,00 грн та про арешт майна боржника, на підставі яких внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Про відкриття виконавчого провадження та вжиті заходи примусового виконання ФОП ОСОБА_1 дізналася 21.01.2026 з повідомлення обслуговуючого банку про арешт її рахунків та з відомостей, отриманих через портал «Дія».

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, економічні, соціальні та організаційні засади діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор в Україні визначаються Законом України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» № 768-IX від 14.07.2020 (далі - Закон № 768-IX).

Частиною першою статті 59 цього Закону встановлено відповідальність рекламодавців, виробників реклами та розповсюджувачів реклами за порушення вимог законодавства про рекламу азартних ігор у вигляді штрафу в розмірі 600 мінімальних заробітних плат, а частиною третьою цієї статті визначено, що фінансові санкції (штрафи), передбачені статтею 59, застосовуються за рішенням Уповноваженого органу в порядку, передбаченому статтею 58 цього Закону.

Згідно з частиною другою статті 58 Закону № 768-IX фінансові санкції (штрафи), передбачені цим Законом, застосовуються за рішенням Уповноваженого органу, яке набирає законної сили з дня його прийняття.

Частиною п`ятою згаданої статті встановлено, що таке рішення може бути оскаржене в судовому порядку протягом трьох місяців з дня набрання ним законної сили, а відповідно до частини шостої, в разі, якщо протягом трьох місяців з дня набрання рішенням законної сили організатор азартних ігор (відповідно, рекламодавець) письмово не повідомив Уповноважений орган про добровільне виконання рішення і воно не було оскаржене в судовому порядку, таке рішення визнається виконавчим документом, підлягає оформленню відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та передається до органів державної виконавчої служби для примусового виконання.

Натомість частина сьома статті 58 Закону № 768-IX передбачає інший, самостійний правовий наслідок: якщо рішення Уповноваженого органу протягом трьох місяців з дня набрання ним законної сили оскаржене в судовому порядку та адміністративним судом відкрите провадження у справі про його оскарження, таке рішення визнається виконавчим документом лише з дня набрання законної сили відповідним судовим рішенням у цій справі.

Отже, за змістом наведених норм законодавець установив дві альтернативні та взаємовиключні моделі набуття рішенням Уповноваженого органу статусу виконавчого документа: перша (частина шоста) - автоматичне набуття такого статусу зі спливом тримісячного строку за умови, що рішення не оскаржувалося в судовому порядку; друга (частина сьома) - відкладене набуття такого статусу, обумовлене остаточним завершенням судового провадження за позовом про оскарження рішення, за умови, що таке рішення протягом тримісячного строку було оскаржене і адміністративний суд відкрив провадження у відповідній справі.

Застосування частини шостої статті 58 Закону № 768-IX з об`єктивних причин виключається у разі встановлення факту своєчасного судового оскарження рішення, оскільки ця норма прямо пов`язує визначений нею правовий наслідок із відсутністю такого оскарження.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та примусовим виконанням рішень судів та інших органів (посадових осіб), що провадиться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначені цим Законом.

Пунктом 6 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII до виконавчих документів віднесено, зокрема, постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про застосування фінансових санкцій, у випадках, передбачених законом.

Вимоги до змісту виконавчого документа визначені частиною першою статті 4 цього Закону, на виконання пунктів 6, 7 якої у виконавчому документі зазначаються дата набрання рішенням законної сили та строк пред`явлення рішення до виконання.

Пунктом 1 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення допущено до негайного виконання).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Частиною п`ятою цієї статті на виконавця покладено обов`язок не пізніше наступного робочого дня з дня надходження виконавчого документа винести постанову про відкриття виконавчого провадження.

Із системного тлумачення наведених норм убачається, що обов`язковою матеріально-правовою передумовою відкриття виконавчого провадження є подання стягувачем саме виконавчого документа в розумінні статей 3, 4 Закону № 1404-VIII, тобто документа, який на момент його пред`явлення вже набув відповідного правового статусу. Подання документа, який такого статусу не набув, виключає законні підстави для відкриття за ним виконавчого провадження, у зв`язку з чим такий документ підлягає поверненню стягувачу без прийняття до виконання.

Колегія суддів враховує, що у постанові від 06.05.2020 у справі № 815/6844/17 Верховний Суд дійшов висновку, що органи державної виконавчої служби та приватні виконавці в силу Закону № 1404-VIII не наділені повноваженнями перевіряти факт оскарження відповідної постанови (виконавчого документа) в судовому порядку чи правильність зазначення найменувань сторін виконавчого провадження, а оскарження рішення в судовому порядку саме по собі не зупиняє його виконання.

Аналогічний підхід застосовано і в постанові Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 826/15117/17 та в постанові від 14.03.2024 у справі № 591/4234/23.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що предметом оцінки Верховного Суду у наведених справах були виконавчі документи, які згідно із загальним регулюванням Закону № 1404-VIII вважаються такими, що набули статусу виконавчого документа незалежно від факту їх подальшого судового оскарження, а сам зазначений висновок було сформовано насамперед у контексті потреби розмежування повноважень виконавця (перевірка формальних реквізитів виконавчого документа) від повноважень суду (перевірка законності рішення, на підставі якого видано виконавчий документ).

Так, у постанові від 14.03.2024 у справі № 591/4234/23, незважаючи на відтворення наведеного загального підходу, Верховний Суд за результатом оцінки конкретних обставин справи погодився з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування спірних постанов державного виконавця, що свідчить про контекстуальний, а не абсолютний характер цього підходу та про необхідність його застосування з урахуванням особливостей спеціального законодавчого регулювання, що поширюється на конкретні спірні правовідносини.

Колегія суддів звертає увагу, що спірні правовідносини врегульовуються спеціальними нормами частин шостої та сьомої статті 58 Закону № 768-IX, якими законодавець, запровадивши спеціальне правове регулювання, безпосередньо пов`язав набуття рішенням про застосування фінансової санкції статусу виконавчого документа з фактом його судового оскарження, а не лише визначив особливості подальшого виконання такого рішення.

На відміну від справ, у яких сформовано наведені вище висновки Верховного Суду, у спірних правовідносинах факт судового оскарження рішення № 78-Р від 05.09.2025 не є обставиною, встановлення якої вимагало б від виконавця активної перевірки поза межами самого виконавчого документа, а є юридичним фактом, що визначає сам зміст (набуття чи ненабуття) статусу поданого документа як виконавчого.

Поширення загального підходу щодо відсутності у виконавця обов`язку перевіряти факт оскарження виконавчого документа (рішення, на підставі якого його видано) на спірні правовідносини, врегульовані спеціальними положеннями Закону № 768-IX, не відповідало б принципу пріоритету спеціальної норми над загальною (lex specialis derogat generali). Такий підхід фактично нівелював би зміст та регулятивне значення частини сьомої статті 58 цього Закону, а також позбавляв би практичної ефективності передбачену законодавцем гарантію захисту прав суб`єктів господарювання, які в установленому порядку оскаржили відповідне рішення до суду.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 своєчасно реалізувала передбачене частиною п`ятою статті 58 Закону № 768-IX право на судове оскарження рішення № 78-Р від 05.09.2025, оскільки позовну заяву подано 05.12.2025 до спливу тримісячного строку, який відповідно до частини другої статті 58 Закону № 768-IX обчислюється з дня набрання цим рішенням законної сили, тобто з 05.09.2025.

Встановлення факту своєчасного оскарження зазначеного рішення в судовому порядку самостійно і безумовно виключає застосування частини шостої статті 58 Закону № 768-IX, яка визнає рішення виконавчим документом лише за відсутності такого оскарження. За таких обставин правовий статус оскаржуваного рішення у спірний період визначається виключно частиною сьомою статті 58 Закону № 768-IX, згідно з якою у разі подання позову та відкриття провадження у судовій справі, рішення про застосування фінансових санкцій (штрафів) набуває статусу виконавчого документа з моменту набрання законної сили судовим рішенням, ухваленим за наслідками розгляду справи.

Водночас станом на дату пред`явлення рішення № 78-Р від 05.09.2025 до примусового виконання (16.01.2026), а також на дату прийняття Відділом ДВС оскаржуваної постанови (19.01.2026), провадження у справі № 320/62797/25 судом ще не було відкрито: ухвалою від 12.01.2026 позовну заяву було залишено без руху, недоліки усунуті позивачем 20.01.2026, а провадження у справі відкрито лише ухвалою від 16.02.2026.

Тобто, з огляду на приписи частин шостої, сьомої статті 58 Закону № 768-IX, в проміжку часу між зверненням позивача до суду (05.12.2025) і відкриттям судом провадження (16.02.2026) жодна з передбачених законом підстав набуття рішенням № 78-Р від 05.09.2025 статусу виконавчого документа не могла бути реалізована: умова частини шостої (відсутність судового оскарження) не виконувалася, а додаткова умова частини сьомої (відкриття судом провадження) ще не настала.

Колегія суддів наголошує, що відсутність у період з 16.01.2026 по 19.01.2026 будь-якої законної підстави вважати рішення № 78-Р від 05.09.2025 виконавчим документом, зумовлена самим фактом своєчасного судового оскарження цього рішення, незалежно від моменту формального відкриття судом провадження за таким оскарженням, оскільки правове значення для застосування частин шостої та сьомої статті 58 Закону № 768-IX має насамперед факт звернення особи до суду з позовом про оскарження відповідного рішення у встановленому порядку, а не тривалість процесуальних дій суду щодо вирішення питання про відкриття провадження.

Інше тлумачення фактично ставило б реалізацію права суб`єкта господарювання на судовий захист у залежність від строків здійснення судом процесуальних дій щодо відкриття провадження, які не перебувають під контролем цього суб`єкта. Такий підхід не відповідав би принципу правової визначеності та гарантії ефективного судового захисту, оскільки допускав би примусове виконання рішення попри його своєчасне судове оскарження лише з підстав затримки у вирішенні судом питання про відкриття провадження.

Колегія суддів зауважує на тому, що наявність у документі формальних реквізитів, передбачених статтею 4 Закону № 1404-VIII, є необхідною, але не достатньою умовою для визнання його виконавчим документом, якщо законом, що регулює спірні правовідносини, визначено додаткові матеріально-правові передумови набуття документом такого статусу, які на момент пред`явлення документа до виконання не настали.

За відсутності виконавчого документа в розумінні закону, у державного виконавця не виникають підстави для відкриття виконавчого провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII, у зв`язку з чим подане на виконання рішення № 78-Р від05.09.2025, підлягало поверненню Державному агентству України ПлейСіті без прийняття до виконання на підставі пункту 1 частини четвертої статті 4 цього Закону.

За таких обставин, колегія суддів робить висновок про те, що оскаржувана постанова Відділу ДВС від 19.01.2026 про відкриття виконавчого провадження № 80017894 прийнята державним виконавцем без передбачених законом підстав, не відповідає критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України, у зв`язку з чим є протиправною, а позовні вимоги про її скасування - обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, колегія суддів не бере до уваги доводи відповідача про те, що державний виконавець не міг і не повинен був знати про факт судового оскарження рішення № 78-Р від 05.09.2025, оскільки законність оскаржуваного індивідуального акта суб`єкта владних повноважень оцінюється судом об`єктивно, виходячи з наявності визначених законом матеріально-правових підстав для його прийняття, а не із суб`єктивної обізнаності посадової особи, яка його прийняла.

Загальний висновок Верховного Суду, сформований у постановах від 06.05.2020 у справі № 815/6844/17, від 27.03.2019 у справі № 826/15117/17 та від 14.03.2024 у справі № 591/4234/23, про відсутність у державного виконавця обов`язку самостійно розшукувати відомості про судове оскарження виконавчого документа, сформульований у контексті загального регулювання Закону № 1404-VIII і не може автоматично безумовно поширюватися на спеціальний правовий режим, встановлений частинами шостою і сьомою статті 58 Закону № 768-IX, за яким саме питання судового оскарження безпосередньо визначає юридичну природу поданого документа. Ризик передчасного пред`явлення рішення до примусового виконання за відсутності в нього статусу виконавчого документа покладається на суб`єкта, який таке рішення прийняв та передав для примусового виконання, а не на боржника, який добросовісно та своєчасно реалізував право на судовий захист.

Крім того, колегія суддів також враховує, що постанова про відкриття виконавчого провадження № 80017894 від 19.01.2026 стала правовою підставою для подальшого вжиття щодо ОСОБА_1 заходів примусового характеру, зокрема постанов про арешт коштів на суму 5 280 369,00 грн та про арешт майна боржника від 21.01.2026, що свідчить про фактичне позбавлення її гарантії, передбаченої частиною сьомою статті 58 Закону № 768-IX та суперечить конституційному принципу верховенства права, гарантіям права власності (стаття 41 Конституції України) та праву на ефективний судовий захист (стаття 55 Конституції України, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), відповідно до яких особа не може зазнавати негативних майнових наслідків примусового виконання рішення, яке, за прямою вказівкою закону, ще не набуло ознак остаточного та обов`язкового до примусового виконання акта.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 317 КАС України).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини спору, однак помилково застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 308, 315, 317, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 у справі № 320/7146/26 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державне агентство України ПлейСіті, про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 у справі № 320/7146/26 - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовну заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державне агентство України ПлейСіті, про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження № 80017894 від 19.01.2026.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 328-329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова