Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №320/53933/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/53933/25 суддя першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі судді-доповідача Воловика С.В., суддів Аліменка В.О., Безіменної Н.В., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 у справі № 320/53933/25 за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Міністерство освіти і науки України, про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт, ОСОБА_1 ) звернувся з позовною заявою до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (далі - відповідач, НАЗЯВО, Національне агентство), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерство освіти і науки України (далі - третя особа, МОН), у якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення, ухвалене на засіданні 28.05.2025 (протокол № 8 (80)), яким встановлено факти академічного плагіату в дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук і вирішено звернутися до Міністерства освіти і науки України щодо позбавлення позивача наукового ступеня.

Крім того, 06.11.2025 позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просив суд вжити заходи забезпечення шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення до набрання законної сили судовим рішенням у справі, а також шляхом заборони МОН до набрання законної сили судовим рішенням у справі вчиняти будь-які дії щодо розгляду питання про позбавлення позивача наукового ступеня на підставі оскаржуваного рішення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 у задоволенні зазначеної заяви відмовлено з тих підстав, що ОСОБА_1 не наведено обґрунтованих і переконливих доводів та не надано доказів, які б свідчили про реальну, а не гіпотетичну загрозу істотного ускладнення чи унеможливлення виконання майбутнього судового рішення, та з огляду на те, що посилання на можливе в майбутньому рішення МОН є лише припущенням, а зупинення дії оскаржуваного рішення фактично підміняло б собою судове рішення у справі.

Також суд першої інстанції зауважив, що вимога про заборону МОН вчиняти дії виходить за межі предмета спору між позивачем і НАЗЯВО, оскільки жодне рішення чи дія МОН у цій справі не оскаржуються, а сам МОН не є відповідачем.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, у якій вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, що суд підмінив заявлену підставу забезпечення позову (ризик істотного ускладнення виконання рішення суду та неефективності захисту, пункт 1 частини другої статті 150 КАС України) не заявленою підставою (очевидні ознаки протиправності, пункт 2 цієї ж частини), і водночас неповно з`ясував обставини справи, не врахувавши, що механізм реалізації оскаржуваного рішення через МОН вже запущено.

Також апелянт зауважив на тому, що помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що зупинення дії індивідуального акта саме по собі вирішує спір по суті, у зв`язку з чим вважає, що заборона МОН вчиняти дії, пов`язана з предметом спору, прямо передбачена пунктом 4 частини першої статті 151 КАС України і не залежить від процесуального статусу особи, якій вона адресована.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2025 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу із Київського окружного адміністративного суду.

Не погоджуючись з позовними вимогами, Національне агентство у відзиві на апеляційну скаргу зазначило, що позивачем не доведено ані реальної загрози заподіяння шкоди, ані очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, а посилання на встановлену Порядком присудження та позбавлення наукового ступеня доктора наук, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1197 від 17.11.2021 процедуру, саме по собі не свідчить про те, що МОН найближчим часом ухвалить будь-яке рішення.

Крім того, відповідач звернув увагу на те, що зупинення дії оскаржуваного рішення є заходом, який виходить за межі, необхідні для збереження існуючого становища, і фактично спрямований на унеможливлення реалізації Національним агентством та МОН своїх законодавчо визначених повноважень до вирішення спору судом.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів зазначає таке.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Інститут забезпечення позову є винятковим заходом, і заходи забезпечення повинні застосовуватися виключно з підстав та в порядку, прямо передбачених законом.

Верховний Суд у постанові від 22.12.2022 у справі № 640/31815/21 зазначив, що судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою кореспондується з окремими основними засадами судочинства, визначеними частиною другою статті 129 Конституції України, зокрема принципами рівності учасників судового процесу, змагальності сторін та гласності судового процесу. Водночас таке судове рішення набуває обов`язковості до виконання ще до його перегляду судом апеляційної інстанції. З огляду на наведене, під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснювати оцінку доводів заявника з підвищеним рівнем ретельності, перевіряючи розумність, обґрунтованість та адекватність заявлених вимог, забезпечення балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу, наявність зв`язку між обраним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, імовірність утруднення чи неможливості виконання судового рішення у разі невжиття відповідних заходів, а також необхідність запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та порушення прав, свобод чи інтересів особи цим рішенням, дією або бездіяльністю.

Частиною другою статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими вимогами, а суд повинен враховувати співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з наслідками вжиття цих заходів для заінтересованих осіб.

Підстави забезпечення позову, наведені в частині другій статті 150 КАС України, є оціночними, а тому суд повинен у кожному конкретному випадку встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не завдасть застосування заходів забезпечення позову більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти (постанови Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17, від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 27.04.2020 у справі № 580/2403/19).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість самого позову не досліджується, оскільки це предмет розгляду справи по суті, а сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить виконання рішення суду (постанова Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 380/4273/21).

Достатньо обґрунтованою для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу, а не абстрактні побоювання чи припущення сторони спору. Це узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 14.05.2020 у справі № 826/16269/17, згідно з яким суд, вирішуючи питання про забезпечення позову, повинен навести мотиви існування саме реальної, а не гіпотетичної небезпеки заподіяння шкоди правам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі.

Водночас ознаки протиправності оскаржуваного рішення, на які посилається заявник, мають існувати поза обґрунтованим сумнівом і встановлюватися без дослідження судом обставин справи по суті (постанови Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 826/14303/18, від 12.02.2020 у справі № 640/17408/19, від 27.02.2020 у справі № 640/16242/19).

Оцінюючи доводи апеляційної скарги в цьому контексті, колегія суддів насамперед враховує, що предметом звернення позивача до Національного агентства та МОН, а відповідно і предметом спору у справі що розглядається, є правомірність оскаржуваного рішення НАЗЯВО.

Разом з тим сама по собі участь НАЗЯВО і МОН у визначеній Порядком присудження та позбавлення наукового ступеня доктора наук, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1197 від 17.11.2021 багатоетапній процедурі не є винятковою чи такою, що виходить за межі звичайного порядку розгляду питань щодо академічної доброчесності, оскільки відповідно до пунктів 38, 41-43 цього Порядку звернення Національного агентства є лише підставою для розгляду питання МОН, за результатами якого готується узагальнений висновок, що подається на розгляд атестаційної колегії. Саме атестаційна колегія, здійснюючи власний, самостійний аналіз, приймає рішення або про позбавлення особи наукового ступеня, або про залишення в силі рішення, обґрунтованість якого переглядалася.

Колегія суддів зазначає, що вказана процедура не є автоматичним наслідком прийняття оскаржуваного рішення, а передбачає прийняття окремого рішення іншим суб`єктом владних повноважень у межах наданої йому дискреції. Доказів реалізації таких повноважень або настання відповідних правових наслідків позивач суду не надав.

Матеріали справи не містять доказів того, що атестаційна колегія МОН призначила розгляд звернення Національного агентства на конкретну дату, підготувала проєкт узагальненого висновку чи іншим чином наблизилася до прийняття остаточного рішення. ОСОБА_1 обмежився посиланням на сам факт надсилання Національним агентством листів від 04.06.2025 та на загальний виклад передбаченої Порядком присудження та позбавлення наукового ступеня доктора наук процедури.

За таких обставин доводи про те, що МОН може в будь-який момент ухвалити рішення про позбавлення позивача наукового ступеня, є не більше ніж припущенням про можливий розвиток подій у майбутньому, а не підтвердженою доказами реальною і безпосередньою загрозою, яка вимагається усталеною практикою Верховного Суду для застосування заходів забезпечення позову.

Якщо саму лише наявність передбаченого законодавством багатоетапного механізму розгляду звернення, який може завершитися (а може і не завершитися) несприятливим для особи рішенням, визнавати достатньою підставою для зупинення пов`язаного з ним акта та обмеження повноважень залученого органу, інститут забезпечення позову втратив би свій винятковий характер і перетворився б на рутинний засіб призупинення звичайного перебігу адміністративних процедур на весь час судового розгляду справи по суті, що не узгоджується з наведеною вище практикою Верховного Суду щодо екстраординарності цього інституту.

Колегія суддів також враховує, що можливість МОН прийняти рішення не на користь позивача не є для нього безальтернативною. Порядок присудження та позбавлення наукового ступеня доктора наук не позбавляє позивача права оскаржити таке рішення МОН окремо, якщо і коли воно буде прийнято, а повторний розгляд цього питання МОН, як передбачено пунктом 43 цього Порядку, можливий за рішенням суду.

Необхідність повторного звернення до суду у разі настання в майбутньому певних правових наслідків дійсно може створювати для позивача додаткові витрати часу та ресурсів. Водночас сама лише ймовірність виникнення такої потреби, без належних і допустимих доказів того, що відповідні наслідки є реальними, безпосередніми та можуть настати найближчим часом, не свідчить про істотне ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту прав позивача у розумінні пункту 1 частини другої статті 150 КАС України.

Інший підхід фактично означав би, що сама можливість подальшого звернення до суду могла б бути достатньою підставою для забезпечення позову майже в кожній справі, предметом якої є оскарження рішення, здатного спричинити певні правові наслідки в майбутньому, що не відповідає меті та винятковому характеру інституту забезпечення позову.

Доводи ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції неправильно оцінив заявлену ним підставу для вжиття заходів забезпечення позову, а саме ризик істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту та поновлення його прав, не спростовують правильності висновку суду про відмову в задоволенні відповідної заяви.

Колегія суддів зауважує, що навіть за умови оцінки заяви про забезпечення позову виключно крізь призму підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, на застосуванні якої наполягає позивач, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували існування реальної, безпосередньої та достатньо ймовірної загрози істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення його прав у разі невжиття заходів забезпечення позову.

Відсутність такого доказового підтвердження є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову. Тому навіть якщо припустити наявність окремих неточностей у мотивуванні судом першої інстанції висновків щодо іншої підстави забезпечення позову, зокрема очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, такі недоліки не впливають на правильність кінцевого висновку суду.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що правильне по суті судове рішення не може бути скасоване лише з формальних підстав. Оскільки встановлена судами відсутність доказів існування передбачених законом підстав для вжиття заходів забезпечення позову сама по собі виключає можливість задоволення відповідної заяви, наведені скаржником доводи не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права та не дають підстав для скасування оскаржуваної ухвали.

З приводу вимоги про заборону МОН вчиняти дії, пов`язані з розглядом питання про позбавлення позивача наукового ступеня, колегія суддів погоджується, що пункт 4 частини першої статті 151 КАС України допускає застосування такого заходу до особи, яка не є відповідачем у справі. Разом з тим застосування будь-якого заходу забезпечення позову, зокрема і передбаченого цим пунктом, можливе лише за наявності самих підстав, встановлених частиною другою статті 150 КАС України, та з дотриманням вимог співмірності і адекватності, передбачених частиною другою статті 151 КАС України.

Оскільки під час розгляду заяви про забезпечення позову наявність реальної, підтвердженої доказами загрози у справі що розглядається не встановлено, відсутні підстави і для застосування заходу, спрямованого на обмеження МОН у здійсненні його самостійних, встановлених Порядком присудження та позбавлення наукового ступеня доктора наук повноважень з розгляду звернення Національного агентства.

Крім того, обраний позивачем спосіб (заборона вчиняти «будь-які дії» щодо розгляду відповідного питання) за своїм змістом означав би тимчасове припинення на невизначений період здійснення МОН власної статутної функції з розгляду звернень про позбавлення наукових ступенів стосовно конкретної особи без будь-якого підтвердження того, що саме на цій, підготовчій стадії позивачу загрожує будь-яка шкода, у зв`язку з чим такий захід не можна вважати співмірним із заявленими вимогами.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених дослідженими доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дійшов правильного висновку про відсутність підтвердженої доказами реальної, а не гіпотетичної загрози істотного ускладнення чи унеможливлення виконання майбутнього судового рішення або ефективного захисту прав позивача, і обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову як щодо зупинення дії оскаржуваного рішення, так і щодо заборони МОН вчиняти дії, пов`язані з розглядом відповідного питання.

Доводи апеляційної скарги не спростовують цього висновку по суті та зводяться до незгоди з оцінкою обставин справи і власного тлумачення норм статей 150, 151 КАС України, яке не узгоджується з наведеною практикою Верховного Суду, а тому є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 150, 151, 242, 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 у справі № 320/53933/25 за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Міністерство освіти і науки України, про визнання протиправним та скасування рішення - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 у справі № 320/53933/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції у строки, встановлені статтею 329 КАС України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді В.О. Аліменко

Н.В. Безіменна