Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №580/9421/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/9421/25 Суддя (судді) першої інстанції: Валентина ЯНКІВСЬКА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Воловика С.В., суддів: Осіпової О.О., Кравченка Є.Д., розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

19 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:

1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;

2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 166 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 22.10.2025 позов задоволено повністю:

- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 166 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення суду по справі судом видано виконавчий лист.

У подальшому, позивач звернувся до суду із заявою, в якій просив на підставі статті 382 Кодексу адміністративного судочинства:

- встановити судовий контроль за виконанням рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у справі №580/9421/25;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 надати звіт про виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у справі №580/9421/25 у встановлений законодавством строк.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року у задоволенні заяви відмовлено. Суд першої інстанції зазначив, що до заяви про встановлення судового контролю не надано жодних доказів невиконання рішення у даній справі, зокрема, доказів щодо вжиття заходів для примусового виконання цього рішення органами ДВС, тощо.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить: скасувати ухвалу суду першої інстанції; задовольнити заяву про встановлення судового контролю.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що частина четверта статті 382 КАС України прямо передбачає, що відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду судом заяви про встановлення судового контролю за виконанням такого рішення.

На переконання скаржника, застосований судом першої інстанції підхід, за яким відсутність доказів звернення до органів державної виконавчої служби визнається підставою для висновку про недоведеність факту невиконання рішення, є довільним і не ґрунтується на нормах процесуального закону.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, встановлено строк для подання відзиву та витребувано з Черкаського окружного адміністративного суду матеріали справи №580/9421/25.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, продовжено строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін.

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а ухвала Черкаського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року скасуванню, з таких підстав.

За приписами положень статей 129 та 129-1 Конституції України обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частин другої та третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Крім того, статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи, що забезпечується через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження»

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику Європейського суду з прав людини підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).

Судом можуть бути вжиті заходи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту та накладення штрафу на особу, відповідальну за виконання рішення суду.

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин 1 та 2 статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статями 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.

Порядок та підстави встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовані ст. 382 КАС України.

Разом з цим, слід звернути увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21.11.2024 за № 4094-IX, який набрав чинності 19.12.2024, внесені суттєві зміни до положень ст. 382 КАС України.

Так, у відповідності до вказаних змін, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції навів у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали повний текст норми, включно з другим абзацом частини першої статті 382 КАС України, проте в подальшому викладі мотивів відмови жодним чином не встановив та не оцінив, чи належить предмет спору у цій справі - перерахунок грошової компенсації за невикористані дні відпустки з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, яка за своєю правовою природою становить складову грошового забезпечення військовослужбовця та може розглядатися як доплата в розумінні наведеної норми - до кола справ, у яких обов`язок суду зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати звіт виникає імперативно, за самим лише фактом подання письмової заяви, без потреби додаткового доведення заявником ризику невиконання рішення.

Ця обставина має визначальне значення для правильного вирішення заяви, оскільки в разі її позитивного вирішення подальше обговорення судом достатності доказів ризику невиконання рішення втрачає юридичне значення.

Нез?ясування цієї обставини є неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, у розумінні пункту 1 частини першої статті 320 КАС України.

Крім того, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи скарги про внутрішню суперечливість мотивів оскаржуваної ухвали в частині оцінки доказів.

Так, суд першої інстанції, з одного боку, послався на відсутність доказів вжиття заходів для примусового виконання рішення органами державної виконавчої служби як на одну з підстав відмови, а з іншого боку - навів частину четверту статті 382 КАС України, згідно з якою відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду судом заяви про встановлення судового контролю.

Встановлення судом фактичної вимоги до заявника підтвердити звернення до органів державної виконавчої служби чи вжиття ними відповідних заходів не відповідає змісту частини четвертої статті 382 КАС України та по суті нівелює встановлену цією нормою гарантію, оскільки судовий контроль за статтею 382 КАС України та примусове виконання через органи державної виконавчої служби є самостійними, не залежними одна від одної процесуальними формами забезпечення виконання судового рішення, які заявник вправі використовувати окремо або одночасно, на власний розсуд.

Зазначене свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, встановленого пунктом 4 частини першої статті 320 КАС України.

До того ж, судом першої інстанції не була надана правова оцінка поданим разом з заявою про встановлення судового контролю доказам звернення позивача до відповідача, а саме - адвокатські запити від 05.12.2025 та від 10.02.2026 та неотримання відповіді на них, тобто мало місце неповне з`ясування обставин справи.

З огляду на суть допущених судом першої інстанції порушень, встановлення цієї обставини належить здійснити суду першої інстанції під час нового розгляду заяви, за наслідками дослідження ним матеріалів справи та за потреби - після надання учасникам справи можливості надати відповідні пояснення.

За таких обставин ухвала суду першої інстанції не може вважатися такою, що ухвалена на підставі повного і всебічного з`ясування обставин справи та за правильного застосування норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції в порядку пункту 2 частини першої статті 315, частини першої статті 317, статті 320 КАС України.

Під час нового розгляду заяви суду першої інстанції необхідно: встановити, до якої категорії справ у розумінні частини першої статті 382 КАС України належить предмет спору, з`ясувавши правову природу додаткової винагороди за постановою Кабінету Міністрів України №168 в структурі грошового забезпечення військовослужбовця; встановити повний перелік доказів, поданих заявником на обґрунтування заяви, та надати їм оцінку без покладення на заявника обов`язку доводити факт звернення до органів державної виконавчої служби чи вжиття ними заходів примусового виконання; за результатами цього - вирішити заяву по суті з урахуванням наведеного.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а ухвала Черкаського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року - скасуванню.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року у справі №580/9421/25 - скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді О.О. Осіпова

Є.Д. Кравченко