Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №580/685/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/685/26 Суддя (судді) першої інстанції: Василь ГАВРИЛЮК

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання неправомірною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення за період з 24 лютого 2022 року по 10 червня 2022 року, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2022 року;

- зобов`язати здійснити відповідний перерахунок та виплату грошового забезпечення;

- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення із застосуванням щомісячної індексації-різниці;

- зобов`язати нарахувати та виплатити індексацію-різницю у фіксованій величині 4463,15 грн за місяць за спірний період;

- зобов`язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належних сум.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 24.02.2022 до 10.06.2022 із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" за період з 24.02.2022 до 10.06.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022.

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду в частині відмови у задоволенні зазначених позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати у відповідній частині та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078, безпідставно ототожнивши зміну окремих складових грошового забезпечення із підвищенням тарифних ставок (посадових окладів), що, на думку апелянта, призвело до помилкового висновку про припинення права позивача на отримання індексації-різниці.

Апелянт наголошує, що право на отримання індексації-різниці виникло у березні 2018 року після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №704 та відповідно до абзаців четвертого та шостого пункту 5 Порядку №1078 зберігалося до моменту чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів) або до дня звільнення зі служби.

На переконання скаржника, матеріали справи не містять доказів того, що після березня 2018 року відбулося нормативно визначене підвищення тарифних ставок (посадових окладів), яке відповідно до вимог Порядку №1078 припиняло б виплату індексації-різниці.

Крім того, позивач зазначає, що оскільки відповідачем своєчасно не були виплачені належні суми грошового забезпечення, у тому числі індексації, він має право на компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на правильність висновків суду щодо відсутності у позивача права на отримання індексації-різниці після підвищення грошового забезпечення у 2022 році.

Доводи відповідача, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, не спростовують наведених висновків суду апеляційної інстанції, оскільки фактично зводяться до посилань на збільшення загального розміру грошового забезпечення позивача, тоді як спірні правовідносини пов`язані із встановленням факту підвищення тарифної ставки (посадового окладу), що є різними за своїм правовим змістом поняттями.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач у спірний період проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується відомостями військового квитка НОМЕР_1 .

Бездіяльність відповідача щодо ненарахування і невиплати грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію) виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022, а також бездіяльність щодо ненарахування і невиплати індексації грошового забезпечення з 24.02.2022 по 10.06.2022 із застосуванням з 01.03.2018 щомісячної індексації-різниці позивач вважає неправомірною, а тому звернувся в суд з цим позовом.

Переглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

За змістом статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне та грошове забезпечення відповідно до умов військової служби.

Однією із законодавчо визначених державних гарантій щодо забезпечення реальної вартості грошових доходів є індексація, яка має на меті компенсацію знецінення доходів населення внаслідок інфляційних процесів та підтримання їх купівельної спроможності.

Правові, економічні та організаційні засади проведення індексації визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», а механізм її проведення конкретизовано Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

Спір між сторонами виник не щодо права позивача на проведення індексації як такої, а щодо наявності у нього права на отримання індексації-різниці, передбаченої абзацами четвертим та шостим пункту 5 Порядку №1078, після підвищення окремих складових його грошового забезпечення у 2022 році.

Отже, для правильного вирішення цього спору визначальним є з`ясування того, чи відбулося після березня 2018 року саме підвищення тарифних ставок (посадових окладів) у розумінні пункту 5 Порядку №1078, чи мало місце лише збільшення загального розміру грошового забезпечення за рахунок інших його складових.

Саме від відповіді на це питання залежить висновок щодо припинення або продовження виплати індексації-різниці.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій частині, виходив із того, що у лютому 2022 року відбулося підвищення грошового забезпечення позивача, у зв`язку з чим право на отримання індексації-різниці припинилося.

Колегія суддів не може погодитися із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він зроблений без належного з`ясування правової природи відповідного підвищення та не ґрунтується на правильному застосуванні положень пункту 5 Порядку №1078.

Так, абзацом першим пункту 5 Порядку №1078 встановлено, що значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), приймається за 1 або 100 відсотків.

Водночас абзацами третім, четвертим та шостим цього ж пункту передбачено механізм визначення так званої індексації-різниці, яка виникає у разі, якщо сума підвищення доходу у відповідному місяці є меншою від суми можливої індексації.

Аналіз наведених норм свідчить, що законодавець пов`язує зміну порядку проведення індексації саме із підвищенням тарифної ставки (посадового окладу), а не з будь-яким збільшенням загального розміру грошового забезпечення.

Таким чином, сам по собі факт збільшення розміру грошового забезпечення військовослужбовця ще не свідчить про припинення виплати індексації-різниці.

Вирішальне значення має встановлення обставин, чи відбулося нормативне підвищення посадового окладу (тарифної ставки), яке відповідно до пункту 5 Порядку №1078 є юридичним фактом, що впливає на порядок подальшої індексації.

Саме такий підхід неодноразово сформульований Верховним Судом, який наголошував, що для застосування пункту 5 Порядку №1078 необхідно відмежовувати підвищення посадового окладу від збільшення інших складових грошового забезпечення, оскільки лише перше породжує правові наслідки, передбачені зазначеною нормою.

Натомість суд першої інстанції фактично ототожнив збільшення загального розміру грошового забезпечення із підвищенням тарифної ставки, не встановивши, на підставі якого нормативно-правового акта таке підвищення посадового окладу відбулося, який саме посадовий оклад був змінений, з якого часу та в якому розмірі.

Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції фактично обмежився констатацією збільшення розміру грошового забезпечення позивача, однак не встановив правової природи такого збільшення, не з`ясував, на підставі якого нормативно-правового акта було змінено посадовий оклад позивача, не навів аналізу відповідних нормативних приписів та не мотивував, з яких підстав дійшов висновку про припинення виплати індексації-різниці саме у розумінні пункту 5 Порядку №1078.

За відсутності встановлення зазначених обставин висновок про припинення права позивача на отримання індексації-різниці є передчасним та не ґрунтується на належному застосуванні норм матеріального права.

Більше того, матеріали справи не містять доказів того, що після березня 2018 року Кабінетом Міністрів України було змінено розміри посадових окладів військовослужбовців у спосіб, який відповідно до пункту 5 Порядку №1078 припиняв би виплату індексації-різниці позивачу.

Наведені висновки узгоджуються з усталеною практикою Верховного Суду щодо застосування положень пункту 5 Порядку №1078.

Колегія суддів враховує, що у постанові Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21 зроблено висновок про те, що індексація-різниця має щомісячний характер та підлягає виплаті до наступного підвищення тарифних ставок (посадових окладів). При цьому Верховний Суд окремо наголосив, що підвищення інших складових грошового забезпечення не є підставою для припинення такої виплати.

Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постанові від 20 листопада 2023 року у справі №320/8554/21, у якій зазначено, що саме суб`єкт владних повноважень повинен довести факт нормативного підвищення посадового окладу, а не лише збільшення розміру виплаченого грошового забезпечення.

Наведений підхід послідовно підтримується Верховним Судом, зокрема у постановах від 06 квітня 2023 року у справі №420/11424/21, від 11 травня 2023 року у справі №260/6386/21, від 15 червня 2023 року у справі №380/5493/21, від 27 липня 2023 року у справі №420/15397/21 та від 22 листопада 2023 року у справі №520/6243/22.

При цьому Верховний Суд звернув увагу, що правовою підставою для припинення виплати такої індексації є саме підвищення тарифної ставки (посадового окладу), а не будь-яке збільшення загального розміру грошового забезпечення, зумовлене зміною інших його складових.

Із наведених правових висновків випливає, що при вирішенні таких спорів суд повинен насамперед встановити:

який саме місяць є місяцем підвищення тарифних ставок;

чи виникло право на індексацію-різницю;

чи відбулося після цього нормативне підвищення посадового окладу;

чи існували правові підстави для припинення її виплати.

Саме така послідовність перевірки відповідає змісту пункту 5 Порядку №1078.

Натомість суд першої інстанції зазначених обставин у повному обсязі не встановив.

Як убачається з матеріалів справи, право позивача на отримання індексації-різниці відповідачем фактично не заперечувалося з мотивів неправильності її первинного визначення.

Спір виник виключно щодо того, чи припинилося таке право у зв`язку зі змінами у структурі грошового забезпечення у 2022 році.

Разом із тим відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що після березня 2018 року Кабінетом Міністрів України було прийнято нормативно-правовий акт, яким змінено розміри посадових окладів військовослужбовців за відповідною посадою позивача таким чином, що це відповідало б поняттю «підвищення тарифної ставки (посадового окладу)» у розумінні пункту 5 Порядку №1078.

Посилання відповідача виключно на збільшення загального розміру грошового забезпечення не може бути достатнім доказом припинення права на індексацію-різницю, оскільки таке збільшення могло бути зумовлене виплатою додаткових видів грошового забезпечення, надбавок, премій, винагород чи інших складових, які відповідно до пункту 5 Порядку №1078 не є юридичним фактом, що припиняє виплату індексації-різниці.

Отже, сам по собі факт збільшення сукупного грошового забезпечення не свідчить про настання правових наслідків, передбачених абзацом першим пункту 5 Порядку №1078.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції фактично підмінив передбачений законодавством критерій «підвищення тарифної ставки (посадового окладу)» іншим критерієм - «будь-яким збільшенням грошового забезпечення».

Таке тлумачення не відповідає змісту Порядку №1078 та наведеним правовим висновкам Верховного Суду.

Більше того, у разі застосування такого підходу будь-яка зміна розміру премії, надбавки за особливості проходження служби, додаткової винагороди чи інших змінних складових грошового забезпечення автоматично припиняла б виплату індексації-різниці, хоча чинне законодавство таких наслідків не передбачає.

Подібне розширене тлумачення пункту 5 Порядку №1078 фактично звужує гарантоване законом право особи на індексацію її грошового забезпечення, що суперечить як меті Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», так і сформованій практиці Верховного Суду.

Колегія суддів зазначає, що абзацами третім, четвертим та шостим пункту 5 Порядку №1078 передбачено спеціальний механізм визначення розміру індексації у місяці підвищення тарифних ставок (посадових окладів).

З аналізу наведених положень убачається, що законодавець пов`язує визначення права на індексацію-різницю із порівнянням двох величин:

суми підвищення доходу працівника у місяці підвищення тарифних ставок;

суми індексації, яка склалася у відповідному місяці.

У випадку, коли сума підвищення доходу є меншою від суми можливої індексації, працівнику визначається індексація-різниця, яка виплачується щомісячно до наступного підвищення тарифних ставок (посадових окладів).

Отже, індексація-різниця не є окремою соціальною виплатою чи додатковою гарантією, що встановлюється на розсуд роботодавця, а є обов`язковою складовою механізму індексації грошових доходів населення, прямо передбаченою Порядком №1078.

Саме тому після виникнення права на її отримання така індексація підлягає виплаті до настання визначених законодавством юридичних фактів, які припиняють відповідний обов`язок роботодавця.

Як убачається із матеріалів справи, позивач посилається на те, що у березні 2018 року сума підвищення його грошового забезпечення була меншою від суми можливої індексації, у зв`язку із чим виникла індексація-різниця у розмірі 4463,15 грн, яка відповідно до вимог абзацу шостого пункту 5 Порядку №1078 мала виплачуватися щомісячно.

Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував проведення після березня 2018 року нормативного перегляду посадового окладу позивача. Подані відповідачем довідки про розмір грошового забезпечення лише відображають фактично здійснені виплати, однак не підтверджують зміни тарифної ставки (посадового окладу) як юридичного факту у розумінні пункту 5 Порядку №1078.

Відповідач, заперечуючи проти позову, не навів доводів щодо неправильності самого розрахунку зазначеної величини, не надав власного альтернативного розрахунку та не спростував визначених позивачем показників, які використовувалися при її обчисленні.

Фактично заперечення відповідача зводилися виключно до того, що у 2022 році відбулося підвищення грошового забезпечення, а тому право на подальшу виплату індексації-різниці припинилося.

Водночас такі доводи не спростовують самого факту виникнення у позивача права на отримання індексації-різниці, а стосуються виключно питання її подальшої виплати.

Таким чином, предметом доказування у цій справі було не визначення розміру індексації-різниці станом на березень 2018 року, а наявність чи відсутність правових підстав для припинення її виплати у спірний період.

За правилами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доведення правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності.

Отже, саме відповідач повинен був довести, що після виникнення у позивача права на індексацію-різницю настали передбачені законодавством обставини, які припинили його право на її отримання.

Однак належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин матеріали справи не містять.

Оскільки відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доведення правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності, а відповідач належних доказів не надав, негативні процесуальні наслідки недоведеності зазначених обставин покладаються саме на нього.

Більше того, відповідач не надав суду жодного нормативно-правового акта, який би після березня 2018 року змінював розміри посадових окладів військовослужбовців таким чином, щоб це відповідало поняттю підвищення тарифних ставок у розумінні пункту 5 Порядку №1078.

Натомість доводи відповідача ґрунтуються виключно на збільшенні загального розміру грошового забезпечення позивача, що саме по собі не свідчить про настання юридичних наслідків, передбачених пунктом 5 Порядку №1078.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для припинення виплати позивачу індексації-різниці, а тому бездіяльність щодо її ненарахування та невиплати у спірний період є протиправною.

Щодо позовної вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги про нарахування та виплату індексації-різниці, колегія суддів вважає помилковим і висновок суду щодо відсутності підстав для задоволення похідної вимоги про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належних сум.

Правові та організаційні засади такої компенсації визначені Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону підприємства, установи та організації всіх форм власності здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати.

За змістом статті 2 цього Закону компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які не мають разового характеру.

Грошове забезпечення військовослужбовців, так само як і його складові, у тому числі індексація, належить до доходів, які виплачуються систематично, а тому підпадає під сферу дії зазначеного Закону.

Статтею 3 Закону визначено порядок обчислення компенсації, а статтею 4 встановлено, що її виплата здійснюється одночасно із виплатою заборгованості за відповідний період.

Таким чином, обов`язок щодо нарахування компенсації виникає безпосередньо із закону у випадку несвоєчасної виплати належних особі доходів.

Аналогічні положення містяться і у Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

З аналізу наведених норм убачається, що необхідними умовами для виникнення права на таку компенсацію є:

наявність належного громадянину доходу;

порушення встановленого законом строку його виплати;

затримка виплати такого доходу на один і більше календарних місяців.

Інших умов Закон не встановлює.

Колегія суддів звертає увагу, що право на компенсацію не ставиться законодавцем у залежність від причин несвоєчасної виплати доходу, наявності чи відсутності вини роботодавця або способу, у який відбулося відновлення порушеного права особи.

Сам факт встановлення судом обставини, що особі своєчасно не були виплачені належні їй суми доходу, є достатньою правовою підставою для виникнення обов`язку щодо нарахування відповідної компенсації.

Саме такий правовий підхід неодноразово висловлений Верховним Судом, який зазначав, що компенсація втрати частини доходів має компенсаційний характер та спрямована на відновлення реальної вартості доходу, знеціненого внаслідок інфляційних процесів за час прострочення його виплати.

Верховний Суд також неодноразово наголошував, що право на отримання компенсації виникає незалежно від того, чи була відповідна заборгованість виплачена добровільно, чи на виконання судового рішення, оскільки визначальним юридичним фактом є саме порушення строків виплати належного особі доходу.

У цій справі колегією суддів встановлено, що відповідач безпідставно не нарахував та не виплатив позивачу індексацію-різницю за спірний період.

Отже, належні позивачу суми грошового забезпечення не були виплачені у строки, визначені законодавством, що свідчить про наявність усіх передбачених Законом умов для нарахування компенсації втрати частини доходів.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення зазначеної позовної вимоги є наслідком неправильного застосування норм матеріального права та не може бути визнаний обґрунтованим.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації-різниці, вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів є похідною від основної вимоги, однак має самостійну нормативну підставу та також підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої та другої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених належними та допустимими доказами, оціненими судом відповідно до вимог процесуального закону.

Разом із тим оскаржуване рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати індексації-різниці та компенсації втрати частини доходів зазначеним вимогам не відповідає.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, помилково визначив правові наслідки таких обставин, неправильно застосував положення пункту 5 Порядку №1078 та не врахував правові висновки Верховного Суду щодо правової природи індексації-різниці.

Фактично суд першої інстанції ототожнив поняття «підвищення тарифної ставки (посадового окладу)» із будь-яким збільшенням розміру грошового забезпечення військовослужбовця, хоча наведені поняття не є тотожними та мають різне правове значення.

Такий підхід не відповідає ані буквальному змісту пункту 5 Порядку №1078, ані правовим висновкам Верховного Суду, відповідно до яких лише нормативне підвищення тарифної ставки (посадового окладу) є юридичним фактом, що впливає на подальший порядок проведення індексації.

Натомість зміна інших складових грошового забезпечення - надбавок, доплат, премій, додаткових винагород чи інших виплат - сама по собі не припиняє права особи на отримання індексації-різниці.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що після виникнення у позивача права на отримання індексації-різниці настали передбачені законодавством юридичні факти, які припинили б її виплату.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача права на отримання індексації-різниці не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та спростовується встановленими у справі обставинами.

Крім того, оскільки ненарахування та невиплата індексації-різниці призвели до несвоєчасної виплати належних позивачу сум грошового забезпечення, вимога про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів також є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, тоді як висновки суду першої інстанції в оскарженій частині не відповідають установленим обставинам справи та зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 та пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права.

Оскільки під час апеляційного перегляду встановлено неправильне застосування судом першої інстанції положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку №1078 та Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо індексації-різниці та компенсації втрати частини доходів підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про задоволення позову.

Таким чином, суд першої інстанції, хоча й правильно встановив фактичні обставини справи, однак неправильно визначив правові наслідки таких обставин, що призвело до помилкового застосування норм матеріального права. Водночас встановлені у справі фактичні обставини не потребують додаткового доказування чи збирання нових доказів, а тому відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для ухвалення нового судового рішення без направлення справи на новий розгляд.

Керуючись статтями 242, 246, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про:

визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати індексації-різниці грошового забезпечення;

зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію-різницю;

зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за період з 24 лютого 2022 року по 10 червня 2022 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 24 лютого 2022 року по 10 червня 2022 року відповідно до абзаців четвертого та шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум (за наявності).

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21 лютого 2001 року.

В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

Т.Р. Вівдиченко