Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №620/15750/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/15750/24 Суддя (судді) першої інстанції: Олена ЛУКАШОВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту 7 рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , звернулися до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, у якому просили:

- визнати протиправним та скасувати пункт 7 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом від 17 травня 2024 року №43/975;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 у розмірі 15 000 000 грн з урахуванням раніше виплаченої допомоги.

Позов обґрунтований тим, що смерть військовослужбовця ОСОБА_4 настала під час проходження військової служби в особливий період, а відповідно до висновку військово-лікарської комісії захворювання, яке стало безпосередньою причиною смерті, пов`язане із захистом Батьківщини.

На думку позивачів, за таких обставин Міністерство оборони України безпідставно застосувало положення Постанови Кабінету Міністрів України №975, хоча спірні правовідносини підлягали врегулюванню спеціальною Постановою Кабінету Міністрів України №168, яка була прийнята саме для забезпечення підвищених соціальних гарантій сім`ям військовослужбовців під час дії воєнного стану.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що Постанова Кабінету Міністрів України №168 передбачає виплату одноразової грошової допомоги лише у разі загибелі військовослужбовця або смерті внаслідок поранення, контузії, травми чи каліцтва, тоді як смерть ОСОБА_4 настала внаслідок захворювання, хоча й пов`язаного із захистом Батьківщини.

У зв`язку із цим суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Міністерства оборони України про призначення одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №975 є законним.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивачі подали апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначається, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, неповно дослідив зміст Постанови Кабінету Міністрів України №168 та помилково звів предмет доказування виключно до встановлення факту смерті від поранення.

Апелянти зазначають, що визначальною юридичною обставиною у спірних правовідносинах є встановлений компетентним органом причинний зв`язок смерті військовослужбовця із захистом Батьківщини, тоді як Постанова №168 не містить положень, які виключають можливість її застосування у разі смерті внаслідок захворювання, якщо таке захворювання виникло під час виконання обов`язків із захисту держави.

Також апелянти посилаються на практику Верховного Суду, відповідно до якої положення Постанови Кабінету Міністрів України №168 повинні тлумачитися з урахуванням їх соціальної мети та конституційного обов`язку держави забезпечити належний рівень соціального захисту сімей військовослужбовців.

У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство оборони України просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн виникає виключно у випадках, прямо визначених Постановою №168, а смерть внаслідок захворювання до таких випадків не належить.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права внаслідок неповної оцінки юридично значимих доказів, які містяться в матеріалах справи.

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції визнав установленими всі істотні фактичні обставини справи, однак дійшов помилкового висновку щодо їх правового значення.

Так, судом установлено, що: ОСОБА_4 проходив військову службу за призовом під час мобілізації; упродовж тривалого часу безпосередньо брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України; 06 травня 2023 року повернувся після виконання бойового завдання; наступного дня був виявлений без ознак життя у місці дислокації підрозділу; стан алкогольного чи наркотичного сп`яніння був відсутній; 12 Регіональна військово-лікарська комісія встановила, що захворювання та причина смерті пов`язані із захистом Батьківщини.

Водночас суд першої інстанції надав визначальне значення наказу командира військової частини про результати службового розслідування, відповідно до якого смерть визначено як таку, що не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

Колегія суддів не може погодитися з таким підходом.

Наказ про результати службового розслідування не є актом, яким відповідно до закону встановлюється медичний або юридичний причинний зв`язок захворювання чи смерті військовослужбовця із захистом Батьківщини.

Натомість саме військово-лікарська комісія відповідно до законодавства є спеціально уповноваженим органом, до компетенції якого віднесено встановлення такого причинного зв`язку.

Отже, при існуванні у матеріалах справи чинного висновку військово-лікарської комісії суд першої інстанції повинен був виходити саме із цього висновку як із належного та спеціального доказу причинного зв`язку смерті військовослужбовця.

Фактично суд першої інстанції поставив висновок службового розслідування вище висновку військово-лікарської комісії, хоча закон не наділяє акт службового розслідування такою доказовою силою щодо визначення причинного зв`язку захворювання чи смерті.

Такий підхід не відповідає вимогам статей 72- 90 Кодексу адміністративного судочинства України щодо оцінки доказів та призвів до неправильного вирішення спору.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно визначив юридичне значення доказів, наявних у матеріалах справи.

Як убачається зі змісту рішення суду першої інстанції, вирішальне значення суд фактично надав акту службового розслідування та наказу командира військової частини від 03 червня 2023 року №1117, якими зазначено, що смерть ОСОБА_4 не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

Водночас після завершення службового розслідування штатною 12 Регіональною військово-лікарською комісією прийнято рішення, оформлене протоколом від 02 серпня 2023 року №2450, яким встановлено, що захворювання, яке призвело до смерті військовослужбовця, «ТАК, ПОВ`ЯЗАНЕ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ».

Саме цей висновок відповідно до пункту 21.9 глави 21 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України є результатом реалізації спеціальної компетенції військово-лікарської комісії щодо визначення причинного зв`язку захворювання, яке призвело до смерті військовослужбовця.

Отже, після прийняття зазначеного висновку ВЛК саме він є належним і спеціальним доказом юридичного причинного зв`язку смерті із захистом Батьківщини.

Своєю чергою, акт службового розслідування має інше правове призначення та не підміняє собою висновок військово-лікарської комісії щодо причинного зв`язку смерті.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно поставив висновки службового розслідування вище спеціального висновку військово-лікарської комісії, хоча саме останній відповідно до законодавства підтверджує юридично значиму обставину, від якої залежить виникнення права на відповідний вид соціального забезпечення.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22 серпня 2024 року у справі №380/9868/23.

У зазначеній справі Верховний Суд виходив із того, що судами попередніх інстанцій установлено: військовослужбовець помер під час проходження військової служби, захворювання та причина смерті були визнані військово-лікарською комісією такими, що пов`язані із захистом Батьківщини, а членам його сім`ї було відмовлено у виплаті допомоги за Постановою №168 з мотивів застосування Постанови №975.

Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність такого підходу Міністерства оборони України та зазначив, що встановлений військово-лікарською комісією причинний зв`язок захворювання та причини смерті із захистом Батьківщини спростовує доводи про відсутність підстав для застосування Постанови №168. При цьому Верховний Суд окремо зауважив, що аналогічного висновку він дійшов і у постанові від 17 липня 2024 року у справі №600/548/23-а.

Колегія суддів бере до уваги, що юридично значимі обставини цієї справи є істотно подібними до обставин, установлених у справі №380/9868/23, оскільки:смерть військовослужбовця настала під час проходження військової служби в умовах воєнного стану; військовослужбовець безпосередньо брав участь у заходах із забезпечення оборони України; військово-лікарською комісією встановлено причинний зв`язок захворювання та причини смерті із захистом Батьківщини.

За відсутності істотних відмінностей фактичних обставин колегія суддів відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України враховує наведений правовий висновок Верховного Суду.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно визначив предмет доказування у цій справі, що, своєю чергою, призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, фактично єдиною обставиною, яка була покладена судом першої інстанції в основу відмови у задоволенні позову, стало те, що смерть військовослужбовця настала внаслідок захворювання, а не внаслідок поранення (контузії, травми чи каліцтва).

Разом із тим такий підхід не враховує характер спірних правовідносин.

У цій справі відсутній спір щодо медичної причини смерті військовослужбовця.

Так само між сторонами не існує спору щодо того, що ОСОБА_4 проходив військову службу під час дії воєнного стану, виконував обов`язки із забезпечення оборони України, а компетентною військово-лікарською комісією встановлено причинний зв`язок захворювання, яке призвело до смерті, із захистом Батьківщини.

Отже, спірним є не факт наявності такого причинного зв`язку, а виключно його юридичне значення для визначення виду та розміру одноразової грошової допомоги.

Саме ця обставина, на переконання колегії суддів, залишилася поза належною увагою суду першої інстанції.

Суд фактично обмежився буквальним зіставленням медичного діагнозу із окремими положеннями Постанови Кабінету Міністрів України №168, однак не перевірив, чи відповідає такий підхід меті законодавчого регулювання, запровадженого на період дії воєнного стану, та чи узгоджується він із системним змістом Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Колегія суддів звертає увагу, що встановлення військово-лікарською комісією причинного зв`язку захворювання із захистом Батьківщини не є виключно медичним висновком.

Такий висновок має юридичне значення, оскільки підтверджує, що смерть військовослужбовця перебуває у безпосередньому причинному зв`язку з виконанням конституційного обов`язку щодо захисту незалежності та територіальної цілісності України.

Саме цей юридичний факт був покладений законодавцем в основу спеціальних соціальних гарантій, встановлених для членів сімей військовослужбовців у період дії воєнного стану.

При цьому відповідач не ставив під сумнів законність висновку військово-лікарської комісії, не доводив його недостовірності, не оскаржив його у встановленому законом порядку та не надав жодного альтернативного висновку компетентного органу.

За таких обставин Міністерство оборони України було зобов`язане виходити із встановленого компетентним органом причинного зв`язку смерті військовослужбовця із захистом Батьківщини, а не підміняти його власним тлумаченням нормативного регулювання.

Аналогічний підхід простежується і в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2024 року у справі №380/9868/23, у якій касаційний суд, оцінюючи аналогічні правовідносини, виходив із сукупності встановлених обставин, а саме: проходження військової служби під час дії воєнного стану, участі у заходах із забезпечення оборони України, а також установленого військово-лікарською комісією причинного зв`язку захворювання та смерті із захистом Батьківщини. Саме сукупність зазначених юридичних фактів стала підставою для висновку про помилковість застосування Міністерством оборони України загального механізму визначення розміру одноразової грошової допомоги.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції фактично звів предмет доказування до встановлення виключно медичної причини смерті військовослужбовця, залишивши поза належною правовою оцінкою інші юридично значимі обставини, які в їх сукупності мають вирішальне значення для правильного застосування спеціального законодавства про соціальний захист військовослужбовців у період дії воєнного стану.

Саме така неповна правова оцінка встановлених обставин призвела до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів також бере до уваги, що спір у цій справі виник не у зв`язку із встановленням чи невстановленням факту проходження військової служби, причин смерті військовослужбовця або причинного зв`язку захворювання із захистом Батьківщини.

Натомість спір стосується виключно визначення нормативного акта, який підлягає застосуванню для визначення розміру одноразової грошової допомоги.

Таким чином, предметом спору є питання тлумачення норм права.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України, а також членів їх сімей.

Зазначена конституційна гарантія має особливе значення саме в умовах воєнного стану, коли військовослужбовці виконують свій конституційний обов`язок із захисту незалежності та територіальної цілісності України, а держава зобов`язана забезпечити належний рівень соціальних гарантій їхнім сім`ям.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що соціальні гарантії військовослужбовців мають підвищений рівень конституційного захисту та не можуть тлумачитися звужувально без чіткої законодавчої підстави.

Аналогічний підхід послідовно застосовується і Верховним Судом, який виходить із того, що у разі існування неоднозначності у правовому регулюванні соціальних виплат суд повинен надати таке тлумачення норм права, яке найбільшою мірою забезпечує реалізацію гарантованого державою права особи на соціальний захист, за умови, що таке тлумачення не суперечить прямому змісту закону.

У цій справі колегія суддів установила, що законодавець після введення воєнного стану істотно змінив механізм соціального забезпечення сімей військовослужбовців, наділивши Кабінет Міністрів України повноваженнями визначати розмір одноразової грошової допомоги саме у випадках загибелі (смерті) військовослужбовців у період дії воєнного стану.

На виконання цих законодавчих змін Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №168, метою якої є встановлення додаткових соціальних гарантій сім`ям військовослужбовців, які втратили життя у зв`язку із захистом держави.

Отже, сама мета прийняття зазначеного нормативного акта свідчить про його спеціальний соціальний характер.

За таких обставин, якщо зміст окремих положень Постанови №168 допускає різні підходи до їх застосування, суд повинен надати перевагу тому тлумаченню, яке найбільшою мірою забезпечує реалізацію конституційної гарантії соціального захисту сім`ї військовослужбовця, а не тому, яке призводить до істотного обмеження такого права.

Колегія суддів звертає увагу, що запропоноване Міністерством оборони України тлумачення фактично ставить у нерівне правове становище сім`ї військовослужбовців, які однаковою мірою виконували обов`язок із захисту Батьківщини, залежно виключно від безпосереднього медичного механізму настання смерті.

При цьому матеріали справи не містять жодних доказів того, що законодавець, запроваджуючи під час воєнного стану підвищені соціальні гарантії, мав на меті виключити із сфери їх дії сім`ї військовослужбовців, смерть яких настала внаслідок захворювання, офіційно визнаного військово-лікарською комісією таким, що пов`язане із захистом Батьківщини.

Навпаки, системний аналіз Закону України №2011-ХІІ, змін, внесених Законом №2489-ІХ, та Постанови Кабінету Міністрів України №168 свідчить про прагнення законодавця забезпечити підвищений рівень соціального захисту всіх сімей військовослужбовців, смерть яких перебуває у безпосередньому юридичному зв`язку із захистом незалежності та територіальної цілісності України.

Саме тому колегія суддів доходить висновку, що у спірних правовідносинах положення Постанови Кабінету Міністрів України №168 підлягають застосуванню з урахуванням їх соціальної мети, конституційних гарантій захисту військовослужбовців та членів їх сімей, а також правових висновків Верховного Суду, сформованих у постановах від 17 липня 2024 року у справі №600/548/23-а та від 22 серпня 2024 року у справі №380/9868/23.

Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, поклав в основу рішення правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29 березня 2024 року у справі №440/3321/23, виходячи з того, що смерть військовослужбовця внаслідок захворювання сама по собі виключає можливість застосування Постанови Кабінету Міністрів України №168.

Разом із тим колегія суддів вважає, що наведений висновок застосований судом першої інстанції без належного врахування фактичних обставин цієї справи та подальшого розвитку судової практики Верховного Суду.

Так, у постанові від 22 серпня 2024 року у справі №380/9868/23 Верховний Суд розглядав спір, у якому предметом оскарження було рішення Міністерства оборони України про відмову членам сім`ї військовослужбовця у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України №168, саме у зв`язку зі смертю військовослужбовця внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Отже, Верховний Суд розглядав правовідносини, які за своїм предметом та юридично значимими обставинами є істотно подібними до правовідносин, що виникли у цій справі.

Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову та відхилив доводи Міністерства оборони України про те, що у разі смерті військовослужбовця внаслідок захворювання застосуванню підлягає виключно Постанова Кабінету Міністрів України №975.

При цьому Верховний Суд окремо зазначив, що встановлення військово-лікарською комісією причинного зв`язку захворювання та причини смерті із захистом Батьківщини має істотне юридичне значення для вирішення спору, а також вказав, що аналогічний висновок уже був сформульований ним у постанові від 17 липня 2024 року у справі №600/548/23-а.

Таким чином, станом на час апеляційного перегляду існувала практика Верховного Суду щодо застосування положень Постанови №168 саме у спорах про смерть військовослужбовців внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини.

За таких обставин суд першої інстанції не мав правових підстав обмежуватися лише посиланням на постанову Верховного Суду від 29 березня 2024 року у справі №440/3321/23, не надавши оцінки наступним постановам Верховного Суду, ухваленим у подібних правовідносинах, які містили інший підхід до вирішення відповідної категорії спорів.

Колегія суддів виходить із того, що за наявності кількох постанов Верховного Суду, ухвалених у подібних правовідносинах, суд повинен не лише формально послатися на одну з них, а й мотивовано пояснити, чому саме відповідний правовий висновок підлягає застосуванню до конкретних установлених обставин справи.

Оскільки такого аналізу рішення суду першої інстанції не містить, його висновки щодо застосування норм матеріального права не можуть вважатися достатньо обґрунтованими.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що навіть виходячи із правового висновку Верховного Суду у справі №440/3321/23, суд першої інстанції не дослідив належним чином питання про юридичне значення висновку військово-лікарської комісії від 02 серпня 2023 року №2450, яким встановлено, що захворювання та причина смерті ОСОБА_4 пов`язані із захистом Батьківщини, хоча саме ця обставина є визначальною для кваліфікації спірних правовідносин.

За наведених обставин колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено без повного та всебічного дослідження юридично значимих обставин справи, а також без належного врахування актуальної на час апеляційного перегляду практики Верховного Суду, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

Колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний суд під час перевірки рішень суб`єкта владних повноважень з`ясовує, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України, чи є вони обґрунтованими, добросовісними, розсудливими та пропорційними.

Оцінюючи спірне рішення Міністерства оборони України крізь призму зазначених критеріїв, колегія суддів дійшла висновку, що воно не відповідає вимогам обґрунтованості та послідовності.

Так, відповідач, приймаючи рішення про призначення позивачам одноразової грошової допомоги, фактично визнав, що смерть військовослужбовця перебуває у причинному зв`язку із захистом Батьківщини, оскільки саме ця обставина стала підставою для призначення допомоги відповідно до Закону України №2011-ХІІ та Постанови Кабінету Міністрів України №975.

Водночас, вирішуючи питання про можливість застосування Постанови Кабінету Міністрів України №168, відповідач виходив із протилежного підходу, фактично звівши правове значення встановленого військово-лікарською комісією причинного зв`язку лише до визначення підстав для виплати допомоги у меншому розмірі.

Таким чином, один і той самий юридичний факт - встановлений компетентним органом причинний зв`язок смерті військовослужбовця із захистом Батьківщини - був використаний відповідачем по-різному залежно від наслідків для особи.

На переконання колегії суддів, такий підхід не відповідає принципу належного урядування, який вимагає від органів державної влади діяти внутрішньо послідовно, передбачувано та без довільного застосування різних критеріїв оцінки одних і тих самих юридичних фактів.

Верховенство права як засаднича конституційна цінність передбачає, що особа повинна мати можливість передбачити правові наслідки встановлених компетентними органами обставин.

У спірних правовідносинах позивачі обґрунтовано виходили з того, що якщо компетентний державний орган встановив причинний зв`язок смерті військовослужбовця із захистом Батьківщини, а Міністерство оборони України цей висновок прийняло та не поставило під сумнів, то саме ця встановлена законом юридична обставина повинна бути покладена в основу вирішення питання про вид та розмір одноразової грошової допомоги.

Проте відповідач фактично визнав обов`язковість висновку військово-лікарської комісії лише настільки, наскільки це давало можливість здійснити виплату за Постановою №975, але відмовився врахувати той самий висновок під час вирішення питання про застосування спеціального нормативного регулювання, запровадженого Постановою №168.

Колегія суддів вважає, що такий підхід не відповідає принципу юридичної визначеності та свідчить про непослідовне застосування відповідачем норм матеріального права.

Крім того, суд враховує, що встановлені у справі обставини не свідчать про наявність будь-яких винятків чи обмежень, які відповідно до законодавства виключали б право членів сім`ї військовослужбовця на отримання передбачених державою соціальних гарантій.

Матеріали справи не містять доказів того, що смерть військовослужбовця настала внаслідок умисних протиправних дій, перебування у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння, самогубства або інших обставин, які відповідно до закону можуть бути підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що спірне рішення Міністерства оборони України не забезпечує справедливого балансу між цілями державного регулювання та правом позивачів на ефективний соціальний захист, гарантований статтею 17 Конституції України, а тому не відповідає критерію пропорційності, визначеному частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене у сукупності, колегія суддів доходить висновку, що рішення Комісії Міністерства оборони України, оформлене протоколом від 17 травня 2024 року №43/975 у частині відмови у призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168, не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, а тому підлягає скасуванню.

З огляду на наведене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, дійшов помилкового висновку щодо їх правового значення та неправильно застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Помилковість висновків суду першої інстанції полягає не у неправильному встановленні фактичних обставин, а у неправильній юридичній кваліфікації вже встановлених фактів.

Так, судом першої інстанції встановлено, що: ОСОБА_4 проходив військову службу під час дії воєнного стану; виконував обов`язки із забезпечення оборони України; смерть настала під час проходження військової служби; компетентною військово-лікарською комісією встановлено причинний зв`язок захворювання та причини смерті із захистом Батьківщини.

Жодна із зазначених обставин відповідачем не спростована.

За таких умов правовою помилкою відповідача стало застосування до спірних правовідносин загального порядку визначення розміру одноразової грошової допомоги без урахування спеціального нормативного регулювання, запровадженого на період дії воєнного стану.

Своєю чергою суд першої інстанції, погодившись із таким підходом, не надав належної оцінки спеціальному характеру Постанови Кабінету Міністрів України №168, змінам, внесеним Законом України №2489-ІХ, а також установленому військово-лікарською комісією причинному зв`язку смерті військовослужбовця із захистом Батьківщини.

Колегія суддів також враховує, що всі юридично значимі обставини, необхідні для вирішення спору по суті, встановлені матеріалами справи, є достатніми та не потребують додаткового доказування.

Відповідач не заявляв про недостовірність чи недопустимість доказів, покладених судами в основу встановлення фактичних обставин, а спір між сторонами фактично стосується виключно правильності застосування норм матеріального права.

За таких обставин підстав для направлення справи на новий розгляд немає.

Відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення адміністративного позову.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для:

визнання протиправним та скасування пункту 7 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом від 17 травня 2024 року №43/975;

зобов`язання Міністерства оборони України повторно розглянути заяви позивачів із урахуванням правової оцінки, наведеної у цій постанові, та вирішити питання про призначення одноразової грошової допомоги відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168.

При цьому колегія суддів виходить із того, що суд не підміняє собою компетентний орган та не здійснює адміністративний розсуд замість нього.

Разом із тим, оскільки відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, повторний розгляд заяв позивачів має бути здійснений із урахуванням правових висновків, викладених у цій постанові, та без повторного допущення встановлених судом порушень.

Оскільки колегією суддів встановлено неправильне застосування Міністерством оборони України норм матеріального права під час вирішення питання щодо застосування Постанови Кабінету Міністрів України №168, рішення Комісії підлягає скасуванню.

Разом із тим визначення конкретного розміру виплати кожному із одержувачів, проведення розрахунків із урахуванням уже виплачених сум та прийняття відповідного рішення віднесено законом до компетенції Міністерства оборони України.

За таких обставин належним способом захисту є зобов`язання Міністерства оборони України повторно розглянути заяви позивачів, застосувавши при цьому положення Постанови Кабінету Міністрів України №168 та правову оцінку, викладену у цій постанові.

Саме такий спосіб захисту відповідає вимогам статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки забезпечує ефективне поновлення порушених прав позивачів, не підміняючи при цьому компетенцію Міністерства оборони України щодо прийняття рішення за результатами розгляду заяв та здійснення необхідних розрахунків відповідно до вимог законодавства.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що фактичні обставини справи судом першої інстанції визначено правильно, однак їм надано помилкову правову оцінку.

Так, суд першої інстанції правильно встановив факт проходження ОСОБА_4 військової служби під час дії воєнного стану, виконання ним обов`язків із забезпечення оборони України, а також встановлений компетентною військово-лікарською комісією причинний зв`язок захворювання та причини смерті із захистом Батьківщини.

Разом із тим суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку, що сам лише факт смерті внаслідок захворювання виключає застосування Постанови Кабінету Міністрів України №168, не врахувавши при цьому спеціальний характер зазначеного нормативно-правового акта, його взаємозв`язок із Законом України №2011-ХІІ, змінами, внесеними Законом №2489-ІХ, а також правові висновки Верховного Суду у справах, предметом яких були аналогічні правовідносини.

Колегія суддів також бере до уваги, що відповідачем не спростовано встановленого військово-лікарською комісією причинного зв`язку захворювання із захистом Батьківщини, не оскаржено відповідний висновок ВЛК та не наведено жодних доказів його незаконності чи необґрунтованості.

Отже, зазначена обставина є встановленою та не потребує додаткового доказування.

Посилання відповідача на те, що позивачам уже виплачено одноразову грошову допомогу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №975, не спростовує доводів позову, оскільки предметом цього спору є не право на отримання одноразової грошової допомоги як таке, а правильність визначення нормативного акта, який підлягає застосуванню при визначенні її розміру.

Не можуть бути прийняті колегією суддів і доводи відповідача про те, що виплата допомоги відповідно до Постанови №975 виключає можливість застосування Постанови №168, оскільки такий висновок не ґрунтується на прямих приписах Закону України №2011-ХІІ та фактично позбавляє правового значення законодавчі зміни, внесені Законом України №2489-ІХ.

При цьому колегія суддів виходить із того, що призначення допомоги відповідно до Постанови №168 не означає повторного отримання позивачами одного й того самого виду соціальної виплати.

Оскільки частина одноразової грошової допомоги вже була виплачена відповідачем на підставі Постанови №975, під час виконання цієї постанови апеляційного суду Міністерство оборони України повинно врахувати вже виплачені суми та здійснити виплату лише різниці між сумою, належною відповідно до Постанови №168, та сумою, фактично виплаченою позивачам.

Такий підхід забезпечує дотримання принципу справедливості, виключає подвійне відшкодування та водночас гарантує повне поновлення порушеного права позивачів.

Колегія суддів також враховує, що всі юридично значимі обставини справи встановлені, відповідачем не заперечуються, а спір виник виключно у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права.

За таких обставин відсутні правові підстави для передачі справи на новий розгляд або зобов`язання відповідача повторно розглядати заяви позивачів.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України неправильне застосування норм матеріального права є самостійною підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Колегія суддів також враховує, що предметом цього спору є перевірка законності вже прийнятого рішення Комісії Міністерства оборони України, а не встановлення нових фактичних обставин. Усі документи, необхідні для вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги, були предметом дослідження відповідача під час первинного розгляду заяв позивачів. Помилка, допущена відповідачем, полягає виключно у неправильному застосуванні норм матеріального права при визначенні нормативного акта, який підлягав застосуванню.

Враховуючи наведене, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року підлягає скасуванню, а адміністративний позов - задоволенню.

Оскільки колегією суддів встановлено неправильне застосування Міністерством оборони України норм матеріального права під час вирішення питання щодо застосування Постанови Кабінету Міністрів України №168, рішення Комісії підлягає скасуванню.

Разом із тим визначення конкретного розміру виплати кожному із одержувачів, проведення розрахунків із урахуванням уже виплачених сум та прийняття відповідного рішення віднесено законом до компетенції Міністерства оборони України.

За таких обставин належним способом захисту є зобов`язання Міністерства оборони України повторно розглянути заяви позивачів, застосувавши при цьому положення Постанови Кабінету Міністрів України №168 та правову оцінку, викладену у цій постанові.

З метою повного та ефективного поновлення порушених прав позивачів колегія суддів вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати пункт 7 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом від 17 травня 2024 року №43/975, а також зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , одноразову грошову допомогу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, зарахувавши при цьому суми, вже виплачені на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №975.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Комісії Міністерства оборони України прийнято внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, без належного врахування встановленого компетентним органом причинного зв`язку смерті військовослужбовця із захистом Батьківщини та правових висновків Верховного Суду щодо застосування Постанови Кабінету Міністрів України №168. Такі порушення є істотними, вплинули на правильність вирішення питання про реалізацію права позивачів на соціальний захист та зумовлюють необхідність скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , - задовольнити частково.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року - скасувати частково.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , до Міністерства оборони України, треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Відділ-служба у справах дітей Коропської селищної ради, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 7 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом від 17 травня 2024 року №43/975, яким ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , призначено одноразову грошову допомогу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 та відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168.

Зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , про призначення одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168, з урахуванням правової оцінки, викладеної у цій постанові, та прийняти щодо них рішення відповідно до вимог закону.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

Т.Р. Вівдиченко