Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №160/10166/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

Суд: Третій апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Дата: 04 серпня 2026 р.

Справа: №160/10166/26

Суддя: Білак С.В.

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

05 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 160/10166/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року про відмову у задоволенні заяви щодо забезпечення позову у справі №160/10166/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дії, визнання протиправною, скасування постанови, пункт наказу та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, в якій просив вжити заходи забезпечення адміністративного позову шляхом:

- зупинення дії постанови Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформленої Довідкою ВЛК № 2026-0214-1112-1115-3 від 14.02.2026 року щодо придатності до військової служби солдата ОСОБА_1 - до набрання судовим рішенням законної сили;

- зупинення дії пункту 2.2.19 Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 51 від 15.02.2026 року в частині призначення солдата ОСОБА_1 на посаду водія та залучення до виконання службових обов`язків - до набрання судовим рішенням законної сили;

- заборони Командуванню Військової частини НОМЕР_1 та будь-яким іншим органам військового управління вчиняти дії щодо переміщення ОСОБА_1 з фактичного місця перебування до інших місцевостей, навчальних центрів чи районів ведення бойових дій, а також прямої заборони видавати йому бойову зброю, боєприпаси та залучати до керування транспортними засобами підвищеної небезпеки - до вирішення справи по суті.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що заявником у заяві про забезпечення позову, не наведено суду істотних обставин та не надано жодних доказів, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Сам факт подання адміністративного позову не може бути підставою для забезпечення адміністративного позову.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив її в апеляційному порядку. Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та задовольнити заяву про забезпечення позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи. Зазначає про те, що забезпечення позову у цій справі необхідне для ефективності майбутнього судового захисту.

Відповідачі не надали суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженої ухвали, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, щодо розгляду справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 150 Кодексу адміністративного України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

За змістом частин першої та другої статті 151 Кодексу адміністративного України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, за положенням КАС України, підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з наведених позивачем у заяві обставин не вбачається підстав для забезпечення позову, з огляду на таке.

Так, позивачем не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову, на яких наполягав позивач, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

При цьому, як правильно вказав суд першої інстанції, заява про забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях щодо можливих у майбутньому порушень прав та інтересів позивача, що не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

Разом з тим, суд зауважує, що запропонований заявником захід забезпечення позову, а саме щодо зупинення дії постанови Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформленої Довідкою ВЛК № 2026-0214-1112-1115-3 від 14.02.2026 року та пункту 2.2.19 Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 51 від 15.02.2026 року не може бути застосований, оскільки застосування цього заходу забезпечення позову фактично підмінює судове рішення до вирішення справи по суті, що є недопустимим.

Слід зауважити й на тому, що ознаки очевидності протиправності оспорюваних рішень, дій, бездіяльності та порушення ними прав, свобод або інтересів осіб, які звернулись до суду, повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною 2 статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень.

Натомість, заявником доведено того, що постанова № 2026-0214-1112-1115-3 від 14.02.2026 року та пункт 2.2.19 Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 51 від 15.02.2026 року мають ознаки очевидної протиправності поза обґрунтованим сумнівом.

Саме по собі позивача на очевидну протиправність постанови та наказу відповідачів має оціночний характер, тобто суб`єктивний характер, а отже підлягає встановленню та дослідженню судом при розгляді справи по суті.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.05.2023 у справі №640/15534/22.

Між тим, колегія суддів звертає увагу на положення п.10 ч.3 ст.151 КАС України, які прямо забороняють забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи бойовій обстановці.

Отже, оскільки позивачем не було доведено наявності підстав для забезпечення позову, які передбачені ст.150 КАС України, то суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно з частиною першою статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому ухвалу суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі №160/10166/26 - залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі №160/10166/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя С.В. Чабаненко

суддя І.В. Юрко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua