Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №340/8666/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

04 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 340/8666/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року в адміністративній справі №340/8666/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України щодо невиплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 28 листопада 2025 року на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду в адміністративній справі № 340/3239/25;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 28 листопада 2025 року на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду в адміністративній справі № 340/3239/25, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправною бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про передчасність звернення до суду, пославшись на відсутність звернення позивача до відповідача із заявою про виплату компенсації та, відповідно, відсутність формалізованої відмови у її виплаті. Такий підхід суперечить як прямому змісту Закону №2050-III, так і усталеній судовій практиці та суд фактично підміняє імперативні приписи закону дискреційним підходом відповідача.

Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 дійшов висновку, що аналіз статей 1, 2, 4 Закону №2050-III та Порядку №159 свідчить про наявність у суб`єкта владних повноважень прямого обов`язку здійснювати компенсацію у добровільному порядку одночасно із виплатою заборгованості. При цьому суд наголосив, що відмова у виплаті компенсації не обов`язково повинна оформлюватися окремим рішенням, оскільки законодавством цього не передбачено. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 26.02.2020 у справі №826/8319/16 та від 18.07.2023 у справі №200/10663/21, де зазначено, що право на компенсацію виникає незалежно від підстав нарахування доходу, у тому числі якщо такий дохід визначений на підставі судового рішення. Таким чином, невиплата компенсації у день виплати заборгованості сама по собі є формою відмови у її виплаті та свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

За таких умов висновок суду першої інстанції про відсутність порушеного права є необґрунтованим, оскільки фактично легітимізує тривалу протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень та позбавляє позивача ефективного судового захисту, гарантованого статтею 55 Конституції України та статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

20 травня 2026 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, де зазначено про те, що в даному випадку, для отримання компенсації позивач мав би звернутись до відповідача із відповідною заявою про нарахування компенсації на несвоєчасно нараховану індексацію, натомість, матеріали справи не містять жодної інформації про звернення позивача до відповідача, та більш того, відсутня відмова у нарахуванні компенсації, яка згідно наведеної норми Закону може бути оскаржена до суду. За наведених обставин суд констатує відсутність між сторонами спору з приводу нарахування компенсації.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Вважаючи, що у період з 01 січня 2015 року по 28.02.2018 відповідач не нараховував взагалі, або нараховував та виплачував індексацію грошового забезпечення у неправильному (заниженому) розмірі, без врахування січня 2008 року як базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення, що суперечить вимогам Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України звернувся до суду.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року по справі №340/3239/25 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 рік із застосуванням місяця підвищення доходу для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року.

На виконання рішення суду позивачу 28.11.2025 було виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 82320,85 грн.

Вважаючи, що відповідач протиправно у день виплати індексації не нарахував та не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000р. № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159 (далі - Порядок № 159).

Згідно зі статями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ установлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

У відповідності до приписів ст.4 Закону №2050-Ш передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону №2050-Ш Кабінетом Міністрів України був затверджений Порядок № 159, який містить аналогічні наведені вище положення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошового забезпечення, що є його складовою). Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією у цій справі Військовою частиною добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведені правові висновки узгоджуються і з правовими висновками Верховного Суду, які знайшли своє відображення у постановах від 17.09.2020р. у справі №300/544/19, від 16.11.2022р. справі №674/22/17.

Крім того, у постановах згаданого суду від 05.03.2020р. у справі №140/1547/19 та від 15.05.2024р. у справі №200/5032/20-а Верховний Суд зазначив, що «Згідно з положеннями статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.».

Такий же висновок зроблено Верховним Судом і у його більш пізнішій постанові від 15.05.2024р. у справі №200/5032/20-а.

Із наведеного вище аналізу приписів законодавства та судової практики слідує, що суми компенсації втрати частини доходів, у разі порушення підприємствами, організаціями, установами (роботодавцями) строків (термінів) виплати грошових доходів, виплачуються громадянам у тому місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості (виплата основної суми доходу).

Як встановлено судом, на виконання рішення суду позивачу 28.11.2025 було виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 82320,85 грн.

Відповідач станом на 28.11.2025 як суб`єкт виконання рішення суду у справі №340/3239/25 про нарахування та виплату позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 рік, у день виплати вказаної суми доходу 28.11.2025 розрахунку та виплати позивачеві компенсації втрати частини грошового доходу, передбаченої статтею 2 Закону №2050-Ш, не здійснив.

Таких доказів матеріали справи не містять, а відповідачем не надано.

Відтак, враховуючи те, що відповідачем було несвоєчасно (з порушенням строків/термінів) здійснено нарахування та виплата позивачеві суми індексації грошового забезпечення у розмірі 82320,85 грн. внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, що було встановлено рішенням суду у справі від 21 липня 2025 року по справі №340/3239/25, суд приходить до висновку, що у зв`язку із порушенням відповідачем строків/термінів виплати позивачеві суми індексації грошового забезпечення, які мали місце у період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 рік (виплата проведена лише 28.11.2025), позивач має право на отримання компенсації втрати частини грошового доходу, передбаченої ст.2 Закону №2050-Ш.

Слід зазначити, що приписами статті 1 та статті 4 Закону №2050-Ш передбачено, що така компенсація громадянам втрати частини доходів здійснюється підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності у випадку порушення строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), виплата громадянам компенсації проводиться у тому ж місяця, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, тобто, самостійно відповідачем без будь-якого додаткового звернення позивача до відповідача (таких вимог наведені приписи не містять).

Оскільки вина відповідача у порушенні строків/термінів нарахування та виплати позивачеві суми індексації грошового забезпечення була встановлена за постановою суду у справі №340/3239/25 (визнана бездіяльність відповідача протиправною), яке набрало законної сили, а відповідно, відповідач мав обов`язок нарахувати та виплатити таку суму компенсації втрати частини доходів позивачеві у день виплати основної суми заборгованості 28.11.2025 без подання позивачем жодних додаткових заяв виходячи з вимог наведених приписів ст.ст.2, 3, 4 Закону №2050-Ш.

Аналогічні за змістом висновки містяться і у постанові Верховного Суду від 02.04.2024р. у справі №560/8194/20.

Отже, не нарахування та не виплату позивачеві компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням відповідачем строків виплати суми індексації грошового забезпечення, передбаченої Законом №2050-Ш за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 рік, у день виплати суми такої заборгованості 28.11.2025 слід визнати протиправною бездіяльністю відповідача.

Тому, позовні вимоги позивача щодо визнання протиправною вищенаведеної бездіяльності відповідача, підлягають задоволенню.

Стосовно одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (у редакції постанови КМУ від 21 серпня 2019 року № 779) затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі Порядок № 44 грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (п. 3).

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (пункт 5).

Вказані положення кореспондуються з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України (далі - ПК України), де зазначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Аналіз викладених правових норм свідчить про те, що військовослужбовець, звільнений з військової служби має право на виплату грошової компенсації за утриманий податок з доходів фізичних осіб з грошового забезпечення в період проходження ним військової служби.

Несвоєчасна виплата грошового забезпечення у належному розмірі (не в день звільнення та проведення розрахунку) сталася з вини відповідача, а тому суд вважає, що позивач не може бути позбавлений права на компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб.

Вказана позиція узгоджена з постановою Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 812/1048/17, де також зазначено, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.

Підпунктом 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 ПК України встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПК України (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті168 ПК України).

При цьому, здійснюючи розрахунки з позивачем на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року по справі №340/3239/25, відповідач повинен був нарахувати та виплатити грошову компенсацію за суму податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення.

Разом з цим, та обставина, що станом на день розрахунку позивач вже не був військовослужбовцем, жодним чином не впливає на його право отримати цю компенсацію, оскільки, відповідач здійснював остаточній розрахунок, який він зі своєї вини своєчасно не зробив.

Оскільки позивач мав право на цю компенсацію, він її не втратив і на момент фактичної сплати коштів.

Подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №812/1048/17 та від 25 червня 2020 року у справі 825/761/17.

З урахуванням вищевикладеного, наявна бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб є протиправною, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Інші доводи позивача висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до викладеного, у зв`язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального прав, суд дійшов до висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду та прийняття постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року в адміністративній справі №340/8666/25 - скасувати.

Прийняти нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України щодо невиплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 28 листопада 2025 року на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду в адміністративній справі № 340/3239/25.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 28 листопада 2025 року на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду в адміністративній справі № 340/3239/25, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя С.В. Чабаненко

суддя І.В. Юрко