Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №520/25029/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 р. Справа № 520/25029/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2025, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О., м. Харків, повний текст складено 09.12.25 у справі № 520/25029/25

за позовом ОСОБА_1

до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №084753 від 08 вересня 2025 року, винесену виконуючим обов`язки начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті Владиславом Черсуновим про застосування адміністративно господарського штрафу до громадянина України ОСОБА_1 .

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 у справі № 520/25029/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях про визнання протиправною та скасування постанови – задоволено.

Визнано протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях про застосування адміністративно-господарського штрафу від 08.09.2025 №084753.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що наявність товарно-транспортної накладної свідчить про надания транспортної послуги - перевезення вантажів та комплекс допоміжних операцій, що пов`язані з доставкою вантажів автомобільним транспортом, що не може вказати на перевезення вантажу для власних потреб. У разі перевезення вантажу для власних цілей товарно-транспортна накладна не повинна складатися. Вказує, що посилання на постанову Харківського районного суду Харківської області від 04.08.2025 у справі № 635/5373/25, в межах розгляду якої судом встановлено недоведеність здійснення ОСОБА_2 господарської діяльності є опосередкованим підтвердження того, що позивач і був дійсним автомобільним перевізником, а відтак висновок місцевого суду про притягнення останнього до відповідальності, лише на підставі даних реєстраційних документів, спростовується сукупністю доказів та нормативного регулювання.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з дослідженням усіх доказів та встановленням усіх обставин у справі. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також – КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях від 04.07.2025 №ОНР 002310, 08.07.2025 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях проводилась рейдова перевірка автомобільних перевізників всіх форм власності, резидентів/нерезидентів громадян, водіїв щодо дотримання Закону України "Про автомобільний транспорт" та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільного транспорту на а/ш М-03 "Київ Харків-Довжанський", 471 км.

За результатом перевірки Відділом державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях складено Акт від 08.07.2025 №ОАР 063362, відповідно до якого під час перевірки транспортного засобу Камаз 5511, номерний знак НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , встановлено порушення статей 34, 39, 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" при перевезенні вантажів згідно ТТН №540230 від 08.07.2025 транспортним засобом повною масою 3500 кг. без встановленого контрольного тохографа, чим порушено п. 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом МТЗУ №340 від 07.06.2010, та за відсутності заповнених тахокарт або роздруківки роботи трхографа; у тому числі порушення, відповідальність за яке передбачено абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" - перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 цього Закону.

Копію вказаного Акту вручено водію ОСОБА_2 , про що свідчить його особистий підпис.

18.07.2025 позивачу надіслано повідомлення №63893/40/24-25 про розгляд справи 05.08.2025 з 09:00 до 10:00 в приміщенні Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях, до якого додано копію Акту від 08.07.2025 №ОАР 063362.

За клопотанням позивача розгляд справи двічі відкладався на 02.09.2025 та на 08.09.2025.

08.09.2025 на адресу відповідача надійшли пояснення позивача, які враховані під час розгляду справи.

08.09.2025 в.о. начальника державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Владиславом Черсуновим прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №084753 відносно ОСОБА_1 , у зв`язку з порушенням законодавства про автомобільний транспорт, а саме ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Постанова від 08.09.2025 №084753 надіслана рекомендованим листом на адресу позивача та вручена 24.09.2025.

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем прав та інтересів позивача у публічно-правових відносинах.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законодавство про автомобільний транспорт складається із Закону України "Про автомобільний транспорт", яким установлені засади організації та діяльності автомобільного транспорту, Законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

У статті 1 Закону "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 №2344-III (далі - Закон №2344-III) наведено визначення основних термінів, а саме: автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; автомобільний самозайнятий перевізник - це фізична особа суб`єкт господарювання, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів на таксі без застосування праці найманих водіїв; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями; документи на вантаж - документи, визначені відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про транспортно-експедиторську діяльність", "Про транзит вантажів", інших актів законодавства, в тому числі міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, які необхідні для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Завдання та функції державного регулювання та контролю діяльності автомобільного транспорту визначенні статтею 5 Закону №2344-III, відповідно до частини першої якої, основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту, зокрема, спрямовані на забезпечення балансу інтересів держави, органів місцевого самоврядування, користувачів транспортних послуг та підприємств, установ, організацій, інших юридичних та фізичних осіб суб`єктів господарювання на автомобільному транспорті незалежно від форм власності (частина друга статті 5 Закону №2344-III).

За приписами частини сімнадцятої статті 6 Закону №2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) та порядок здійснення габаритно-вагового контролю визначаються Кабінетом Міністрів України (частина двадцять перша статті 6 Закону №2344-III).

На виконання вимог статті 6 Закону №2344-III 08.11.2006 Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок №1567, яким установлено процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до абзацу 2 пункту 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Статтею 33 Закону №2344-III визначені засади діяльності автомобільного перевізника, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах.

За визначенням, наведеним у частині першій статті 33 Закону №2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах. підставах.

Загальні положення щодо перевезення вантажів визначені Главою 8 Закону №2344-III, зокрема статтею 48 якої установлено перелік документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення.

За умовами частини першої статті 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. Вимоги до товарно-транспортної накладної також установлені цією статтею.

Основні права та обов`язки водія транспортного засобу при перевезенні вантажу у внутрішньому сполученні визначені статтею 49 Закону №2344-III.

Так, за приписами частини другої указаної норми водій транспортного засобу зобов`язаний: мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень; перевіряти надійність пломбування, закріплення, накриття та ув`язування вантажу для його безпечного перевезення; забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, та своєчасно його доставити вантажовласнику (уповноваженій ним особі); дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.

Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що визначають права, обов`язки і відповідальність власників автомобільного транспорту Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів Замовників (далі - Правила перевезень вантажів).

За визначенням, наведеним у розділі 1 Правил перевезень вантажів передбачено, що перевізник це фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля (підпункт 11.2 розділу 11 Правил перевезення вантажів).

Відповідальність перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт установлена Розділом V Закону України "Про автомобільний транспорт". Зокрема, абзацом 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III передбачено, що за перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарський штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Спірним у цій справі є правомірність прийняття оскаржуваної постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті №084753 від 08.09.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу відносно ОСОБА_1 .

Питання відповідності учасника руху критеріям автомобільного перевізника, визначеним Законом України "Про автомобільний транспорт" в аспекті правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, через відсутність у водія документів, вже неодноразово досліджувалося Верховним Судом, зокрема, у справах №640/27759/21, №240/22448/20, №280/3520/22, №620/18215/21, №600/1407/22-а та №280/2150/23.

Так, у постанові від 19.10.2023 (справа №640/27759/21) Верховний Суд указав, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, що особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

В цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Такого підходу Верховний Суд дотримувався й у подальшій правозастосовній практиці при розгляді справ, у яких, зокрема, досліджувалося питання правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності лише з тих підстав, що працівники Укртрансбезпеки дійшли висновку, що він, як власник авто, є автомобільним перевізником у розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт".

Вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт Верховний Суд у постанові від 22.02.2023 у (справа №240/22448/20) зауважив на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом і у постанові від 12.10.2023 у справі №280/3520/22.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд констатував, що положення статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 у справі №620/18215/21).

Отже, на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не можливо визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону (постанова Верховного Суду від 21.12.2023 у справі №280/2150/23).

У постанові від 23.08.2023 у справі №600/1407/22-а за схожих обставин справи Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону України "Про автомобільний транспорт"). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

У аспекті наведеного, суд зазначає, що приписи частини другої статті 33 Закону України "Про автомобільний транспорт" містять дві умови, за яких особа, яка здійснює перевезення, відповідає вимогам, що кваліфікують її, як автомобільного перевізника, який несе відповідальність, відповідно до приписів абзацу 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III, а саме:

- особа повинна бути суб`єктом господарювання, який надає послугу з перевезення;

- перевезення вантажів транспортним засобом здійснюється на договірних умовах;

- використання транспортного засобу на законних підставах.

Інших умов щодо визначення особи, як автомобільного перевізника, законодавцем не встановлено.

Водночас саме на органи Укртрансбезпеки покладено обов`язок ретельно перевірити надану водієм інформацію стосовно особи, яка відповідає за перевезення вантажу на предмет її відповідності вимогам автомобільного перевізника та вжити відповідних заходів, у випадку, якщо наданої водієм інформації недостатньо для визначення особи автомобільного перевізника.

Суд зауважує, що результати перевірки свідчать, що керував автомобілем, що належить позивачу - гр. ОСОБА_2 , який, за поясненнями позивача, здійснював перевезення для власних потреб, діяв за власний рахунок без мети отримання прибутку, а саме, допомагав безкоштовно сусідці забрати, придбані нею в лісництві дрова, однак вказані обставини посадовими особами Укртрансбезпеки не перевірено, як і не перевірена приналежність позивача до суб`єкта господарювання, який здійснює їхнє перевезення. Тобто перевірку було проведено без належного з`ясування всіх складових виявленого порушення, що свідчить про необґрунтованість оскаржуваного рішення.

Як установлено судом, постановою Харківського районного суду Харківської області від 04.08.2025 у справі №635/5373/25, яка набрала законної сили 15.08.2025, провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1ст. 164 КУпАП, відносно ОСОБА_2 закрито в зв`язку з відсутністю в його діях складу даного адміністративного правопорушення.

В межах розгляду вищевказаної справи судом встановлено недоведеність здійснення ОСОБА_2 господарської діяльності, відсутність інформації про самостійність, регулярність та тривалість діяльності, а також відомостей щодо отримання від такої діяльності прибутку.

Також згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та господарських формувань, судом установлено відсутність реєстрації позивача суб`єктом підприємницької діяльності. Зворотнього відповідачем не доведено.

Ураховуючи те, що у цій справі судом установлено, що автомобільного перевізника у цій справі органом контролю було встановлено виключно на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, суд дійшов висновку, що Відділом державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях оскаржувану постанову прийнято необґрунтовано та без врахування всіх обставин у справі.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.03.2025 у справі №380/13118/23.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач не надав суду доказів на спростування доводів позивача у цій справі.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправною та скасування постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях про застосування адміністративно-господарського штрафу від 08.09.2025 № 084753.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що наявність товарно-транспортної накладної безумовно свідчить про надання послуги з автомобільного перевезення вантажу та комплексу пов`язаних із цим операцій, а не про перевезення для власних потреб. Адже сам по собі факт наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної не змінює, визначеного законом статусу «автомобільного перевізника», а перевезення вантажу для власних потреб не виключає оформлення документів на вантаж для підтвердження законності його переміщення.

Доводи апеляційної скарги з зазначених підстав не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду відповідача з правовою оцінкою обставин справи, установлених у процесі її розгляду.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 у справі № 520/25029/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц