Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №440/6649/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 р. Справа № 440/6649/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич) від 06.05.2026 по справі № 440/6649/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частина НОМЕР_1

третя особа ОСОБА_2

про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частина НОМЕР_1 , в якому просить суд:

- визнати протиправними дії та бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , починаючи з 08.07.2024, грошового забезпечення та інших видів виплат належних зниклому безвісті військовослужбовцю ОСОБА_3 згідно пункту 6 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", в редакції, яка існувала на час виникнення правовідносин;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , починаючи з 08.07.2024, грошове забезпечення та інші види виплат належних зниклому безвісті військовослужбовцю ОСОБА_3 згідно пункту 6 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", редакції і в розмірі, що існували на час виникнення правовідносин.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у здійсненні виплати ОСОБА_1 1/2 частки грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_3 за період з 08 липня 2024 року по 31 січня 2025 року включно.

Зобов`язано військову частини НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 1/2 частки грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_3 за період з 08 липня 2024 року по 31 січня 2025 року включно.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 484 грн. 48 коп. (чотириста вісімдесят чотири гривні сорок вісім копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000 грн. (чотири тисячі гривень).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців та за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації). Виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання. Аналогічну черговість та умовність визначив і Верховний Суд в постанові від 18.12.2025 у справі № 200/2362/23, в п. 60 вказавши "Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що за зниклим безвісти військовослужбовцем зберігається його грошове забезпечення. Виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сім`ї військовослужбовця: 1) дружині (чоловіку); 2) а в разі її (його) відсутності повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним); 3) або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства незалежно від їх віку); 4 ) а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців; 5) або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. В умовах цієї норми - матір зниклого безвісті військовослужбовця ОСОБА_3 має /мала право на виплату їй грошового забезпечення її зниклого безвісті за особливих обставин під час виконання службових обов`язків по захисту Батьківщини сина, тільки за відсутності у нього дружини та дітей з 08 липня 2024 по 31 січня 2025 включно, або до дня введення в дію Закону України № 3995-ІХ від 08.10.2024 "Про внесення змін до пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ", що набрав чинності 20.01.2025 та введений в дію з 01.02.2025, яким пункт 6 статті 9 викладено в новій редакції), замість повного 100% належного йому грошового забезпечення за вказаний період.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу позивача не скористався.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , проходив військову службу на посаді гранатометника 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 7 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 та в період з 07 квітня 2024 року по 10 липня 2024 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області, Бахмутський район, Торецька міська територіальна громада, що підтверджується довідкою від 08.10.2024 № 4784/Д6/2775 про безпосередню участь особи у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України /том 1 зворот а.с. 20/.

Сповіщенням сім`ї ІНФОРМАЦІЯ_2 № 73 від 13 липня 2024 року ОСОБА_2 повідомлено, що військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відданий військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо, виконуючи військовий обов`язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, зник безвісти 08 липня 2024 року в районі н.п. Торецьк, Бахмутського району, Донецької області /том 1 зворот а.с. 106/.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.09.2024 № 2763 "Про результати службового розслідування" визнано, що солдат ОСОБА_3 08 липня 2024 року зник безвісти за особливих обставин під час виконання службових обов`язків по захисту Батьківщини в районі н.п. Торецьк Бахмутського району Донецької області /том 1 а.с. 99/.

Витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин № 20240909-652, сформованим 09 вересня 2024 року /том 1 зворот а.с. 90-91/ підтверджено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зник на території бойових дій (під час воєнних дій), особа рядового або начальницького складу та 09.09.2024 набув статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин.

ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 24 травня 1983 року /том 1 а.с.129/.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є донькою ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 21 травня 2003 року /том 1 а.с.60/ та повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00046332497 від 04.08.2024 /том 1 а.с. 68-69/.

18 лютого 2022 року зареєстровано шлюб ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу - ОСОБА_1 , що підтверджено свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 /том 1 а.с. 17/.

ОСОБА_1 звернулася до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою від 30 вересня 2024 року про виплату грошового забезпечення батька - солдата ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зник безвісти під час захисту Батьківщини 08.07.2024 року, заявою від 30 вересня 2024 року про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік батька солдата ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зник безвісти під час захисту Батьківщини 08.07.2024 року, заявою від 30 вересня 2024 року про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік батька солдата ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зник безвісти під час захисту Батьківщини 08.07.2024 року (вх. № 25662 від 19 жовтня 2024 року).

До вказаних заяв додано копії: паспорта ОСОБА_1 ; довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 ; РНОКПП ОСОБА_1 ; свідоцтва про шлюб; свідоцтва про народження; довідка за реквізитами АТ КБ "ПриватБанк", витягу з ЄРДР; заява ОСОБА_1 щодо матеріалів службового розслідування; паспорту військовослужбовця; повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану /том 1 а.с.56-71/.

ОСОБА_2 звернулася до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою від 03 лютого 2025 року про виплату грошового забезпечення, належного синові - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в тому числі матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік та матеріальну допомогу на оздоровлення за 2025 рік (вх. № 9022 від 22 лютого 2025 року). До вказаної заяви додала пакет документів /том 1 а.с.85-98/.

За результатами розгляду вказаних заяв листом військової частини НОМЕР_1 від 10 березня 2025 року № 1822/2566 повідомлено, що для реалізації права членів сім`ї військовослужбовця на отримання його грошового забезпечення за період з моменту його зникнення і до введення в дію Закону України "Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх" від 08.10.2024р. № 3995-IX: необхідно надати належним чином завірену копію судового рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17.10.2014 р. (справа №524/8302/14-ц) з відміткою про набрання законної сили; ОСОБА_1 необхідно підтвердити факт спільного проживання разом з батьком, надавши акт обстеження домогосподарства ОСОБА_3 та довідку про зареєстрованих у житловому приміщені/будинку осіб; ОСОБА_2 необхідно надати відмову ОСОБА_1 від отримання грошового забезпечення на її користь, або спростувати факт їх спільного проживання разом з батьком, надавши акт обстеження домогосподарства ОСОБА_3 та довідку про зареєстрованих у житловому приміщені/будинку осіб /том 1 а.с.77-78/.

Військова частина НОМЕР_1 листом від 29 квітня 2025 року № 4784/68/3650 повідомила про те, що листом адвоката Гнатик Н.Ю. долучено рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 жовтня 2014 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 . В листі-відповіді 11 березня 2025 року № 4784/68/2066 громадянці ОСОБА_1 запропоновано підтвердити факт спільного проживання разом з батьком, надавши акт обстеження домогосподарства ОСОБА_3 та довідку про зареєстрованих та проживаючих у житловому приміщені/будинку осіб. Грошове забезпечення солдата ОСОБА_3 депонується військовою частиною НОМЕР_1 на його особистий рахунок /том 1 а.с. 81/.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) "Про виплату грошового забезпечення членам сім`ї військовослужбовців захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх" відповідно до Закону України від 08.10.2024р. № 3995-IХ "Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" щодо грошового забезпечення військовослужбовців. захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх", Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2026 № 884 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти", наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 року N260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" наказано начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_6 виплачувати нижчезазначеним членам сім`ї, які подали відповідні заяви для отримання частки грошового забезпечення належного військовослужбовцю військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_3 , який захоплений у полон або заручником, а також інтернований у нейтральні держави або визнаний безвісно відсутнім починаючи з 01 лютого 2025 року в розмірі частки від належного грошового забезпечення матері військовослужбовця, ОСОБА_2 /том 1 а.с.100/.

Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 , починаючи з 08.07.2024, грошового забезпечення та інших видів виплат, належних зниклому безвісті військовослужбовцю ОСОБА_3 , позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у цій справі.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є повнолітньою дитиною військовослужбовця ОСОБА_3 , яка проживала разом з ним та надала документи, зазначені у пункті 4 Порядку № 884 (в редакції чинній на час подання заяв), а також зважаючи на те, що у ОСОБА_3 є ще один член сім`ї - мати ОСОБА_2 , позивач має право на отримання 1/2 частки грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_3 за період з 08 липня 2024 року по 31 січня 2025 року включно. Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд вважав за необхідне визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у здійсненні виплати ОСОБА_1 1/2 частки грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_3 за період з 08 липня 2024 року по 31 січня 2025 року включно та зобов`язати військову частини НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 1/2 частки грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_3 за період з 08 липня 2024 року по 31 січня 2025 року включно. Обраний у справі судом спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам справедливості та забезпечить ефективне поновлення порушеного права позивача з урахуванням обставин цієї справи.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається із Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до частини 6 статті 9 Закону № 2011-ХІІ (в редакції станом на 08.07.2024) за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:- дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до пункту 2 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260), грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Згідно з пунктом 8 розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).

Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).

Грошове забезпечення командиру військової частини виплачується за місцем перебування на грошовому забезпеченні на підставі наказу вищого командира за підпорядкованістю.

Пунктом 3 розділу ХХХ Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, зокрема безвісно відсутніми (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.

Порядок виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 (далі - Порядок № 884).

Цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці).

У цьому Порядку під терміном "безвісно відсутній військовослужбовець" слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби (пункт 2 Порядку № 884).

Пунктом 3 Порядку № 884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 884, виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім`ї з даними про прізвище, ім`я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім`ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, копія сторінки паспорта з такою відміткою).

Відповідно до пунктів 5, 6 Порядку № 884 командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.

У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов`язково зазначаються підстави для такої відмови.

Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; з`ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.

Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв`язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.

Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.

Виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:

військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;

військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.

Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).

Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації):

до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах;

протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.

Пунктом 7 Порядку № 884 передбачено, що виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.

Міноборони, СБУ, Служба зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міноборони, Головний орган військового управління Національної гвардії, Адміністрація Держприкордонслужби, Управління державної охорони, Адміністрація Держспецзв`язку, Адміністрація Держспецтрансслужби мають право отримувати з державних реєстрів інформацію щодо осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення військовослужбовців, шляхом доступу до таких реєстрів та/або шляхом електронної інформаційної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів у порядку, встановленому законодавством.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 звернулася до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою від 30 вересня 2024 року про виплату грошового забезпечення батька солдата ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зник безвісти під час захисту Батьківщини 08.07.2024 року, заявою від 30 вересня 2024 року про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік батька солдата ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зник безвісти під час захисту Батьківщини 08.07.2024 року, заявою від 30 вересня 2024 року про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік батька солдата ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зник безвісти під час захисту Батьківщини 08.07.2024 року (вх. №25662 від 19 жовтня 2024 року).

До вказаних заяв позивачем додано копії: паспорта ОСОБА_1 ; довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 ; РНОКПП ОСОБА_1 ; свідоцтва про шлюб; свідоцтва про народження; довідка за реквізитами АТ КБ "ПриватБанк", витягу з ЄРДР; заява ОСОБА_1 щодо матеріалів службового розслідування; паспорту військовослужбовця; повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану /том 1 а.с.56-71/.

За результатами розгляду заяви листом військової частини НОМЕР_1 від 10 березня 2025 року №1822/2566 повідомлено, що для реалізації права членів сім`ї військовослужбовця на отримання його грошового забезпечення за період з моменту його зникнення і до введення в дію Закону України "Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх" від 08.10.2024р. № 3995-IX: необхідно надати належним чином завірену копію судового рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17.10.2014 р. (справа № 524/8302/14-ц) з відміткою про набрання законної сили; ОСОБА_1 необхідно підтвердити факт спільного проживання разом з батьком, надавши акт обстеження домогосподарства ОСОБА_3 та довідку про зареєстрованих у житловому приміщені/будинку осіб; ОСОБА_2 необхідно надати відмову ОСОБА_1 від отримання грошового забезпечення на її користь, або спростувати факт їх спільного проживання разом з батьком, надавши акт обстеження домогосподарства ОСОБА_3 та довідку про зареєстрованих у житловому приміщені/будинку осіб /том 1 а.с.77-78/.

Також військова частина НОМЕР_1 листом від 29 квітня 2025 року № 4784/68/3650 повідомила про те, що листом адвоката Гнатик Н.Ю. долучено рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 жовтня 2014 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 . В листі-відповіді 11 березня 2025 року № 4784/68/2066 громадянці ОСОБА_1 запропоновано підтвердити факт спільного проживання разом з батьком, надавши акт обстеження домогосподарства ОСОБА_3 та довідку про зареєстрованих та проживаючих у житловому приміщені/будинку осіб /том 1 а.с. 81/.

Так, рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17.10.2014 у справі № 524/8302/14-ц, що набрало законної сили 29.12.2014, шлюб, зареєстрований 16.11.2002 року відділом реєстрації актів громадянського стану Крюківського районного управління юстиції м. Кременчука Полтавської області, актовий запис № 555 між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 - розірвано /том 1 зворот а.с. 27-28/.

Таким чином, єдиною причиною відмови ОСОБА_1 у виплаті грошового забезпечення належного військовослужбовцю військової частини НОМЕР_1 солдату ОСОБА_3 є ненадання акту обстеження домогосподарства ОСОБА_3 та довідки про зареєстрованих та проживаючих у житловому приміщені/будинку осіб.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до приписів статті 2 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" декларування місця проживання особи - повідомлення особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади; реєстр територіальної громади - інформаційно-комунікаційна система, призначена для обробки визначеної цим Законом інформації, що створюється, ведеться та адмініструється органом реєстрації у порядку, визначеному цим Законом; реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.

За приписами статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

Пунктом 2 розділу VІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 05 листопада 2021 року № 1871-IX "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" передбачено, що місце проживання (перебування) особи, зареєстроване до набрання чинності цим Законом, не підлягає повторній реєстрації (декларуванню). Для підтвердження інформації про місце проживання (перебування), зареєстроване до набрання чинності цим Законом, особа може подавати відомості про місце проживання, що були внесені до:

1) паспорта громадянина України, виготовленого у формі книжечки;

2) паспорта громадянина України або паспорта громадянина України для виїзду за кордон у формі е-паспорта або е-паспорта для виїзду за кордон;

3) витягу з реєстру територіальної громади.

ОСОБА_1 до своїх заяв від 30 вересня 2024 року долучила витяг з реєстру територіальної громади № 2024/011840330, сформований 01 жовтня 2024 року, відповідно до якого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 20 липня 2022 року /том 1 зворот а.с.58/.

Також позивачка до своїх заяв від 30 вересня 2024 року долучила копію паспорту громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому зазначено зареєстроване місце проживання з 17.12.1999 за адресою: АДРЕСА_1 /том 1 а.с. 62-63, зворот а.с. 63/.

Таким чином, паспорт громадянина України ОСОБА_3 , виготовлений у формі книжечки, містить необхідні відомості та підтверджує місце проживання ОСОБА_3 , зареєстроване до набрання чинності Законом України від 05 листопада 2021 року №1871-IX "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" за адресою: АДРЕСА_1 .

Щодо вимоги відповідача надати акт обстеження домогосподарства ОСОБА_3 , колегія суддів зазначає, що Акт обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства / фактичного місця проживання особи відсутній у переліку документів, зазначених у пункті 4 Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відмова відповідача у виплаті позивачу через не подання певних документів, вчинена з порушенням вимог Закону № 2011-XII та приписів Порядку № 884.

Щодо задоволеної судом вимоги щодо зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 1/2 частки грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_3 за період з 08 липня 2024 року по 31 січня 2025 року включно, колегія суддів зазначає таке.

Єдиною підставою для відмови позивачці у виплаті грошового забезпечення належного військовослужбовцю військової частини НОМЕР_1 солдату ОСОБА_3 є ненадання акту обстеження домогосподарства ОСОБА_3 та довідки про зареєстрованих та проживаючих у житловому приміщені/будинку осіб.

При вирішенні спору суд також бере до уваги правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 17.12.2018 по справі № 509/4156/15-а, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності (виправдання) свого рішення.

Отже, суд перевіряє правомірність рішення суб`єкта владних повноважень виключно з підстав, зазначених у цьому рішенні. Суд не наділений повноваженнями підміняти суб`єкта владних повноважень та самостійно визначати інші підстави для прийняття рішення, ніж ті, що зазначені у спірному рішенні.

Водночас задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції надав оцінку періоду за який позивачу підлягає виплата грошового забезпечення безвістно відсутнього військовослужбовця та визначив її частку.

Визначаючи розмір частки, який підлягає виплаті ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що у ОСОБА_3 є ще один член сім`ї - мати ОСОБА_2 , а тому позивач має право на отримання 1/2 частки грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_3 за період з 08 липня 2024 року по 31 січня 2025 року включно.

Водночас, наявність у ОСОБА_2 права на отримання 1/2 частки грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_3 за період з 08 липня 2024 року по 31 січня 2025 року, не є предметом розгляду даної справи, та не може встановлюватись рішенням у цій справі.

В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 в спірний період (з 08.07.2024 по 31.01.2025) призначалась виплата 1/2 частини грошового забезпечення військовослужбовця.

Зобов`язання судом відповідача виплатити конкретну частку грошового забезпечення за визначений період може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність інших підстав для відмови у призначенні такої виплати, а також коли у суду наявні відомості про коло осіб, яким вже призначена така виплата.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

Не реалізація управлінської функції адміністративним органом у даному конкретному випадку не дозволяє суду перебрати на себе виконання повноваження публічної адміністрації.

Отже, що стосується вимоги про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 1/2 частки грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_3 за період з 08 липня 2024 року по 31 січня 2025 року включно, то суд вважає за необхідне відповідно до частини 2 статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати належний спосіб захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки про нарахування та виплату грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця - ОСОБА_3 . При цьому, при повторному розгляді заяви відповідачем повинні бути враховані висновки цього судового рішення.

Вказаний правовий висновок в частині обрання належного способу захисту порушеного права узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 31.01.2024 по справі № 480/4122/22.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо розподілу витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Згідно з п.п. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд має врахувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, які входять до предмета доказування у справі, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 у справі № 320/3271/19.

Колегія суддів зазначає, що з аналізу статті 134 КАС України випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Колегія суддів звертає увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

При визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі «East/West Allianse Limited» суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.

Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17 зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited», заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Представленні інтересів позивача у цій справі здійснював адвокат Гнатик Наталія Ігорівна на підставі ордеру про надання правничої допомоги серії ВІ №1299264, виданого 12.05.2025 Адвокатським об`єднанням "АКТУМ" на підставі договору про надання правничої допомоги №5084499_1 від 28.01.2025 /том 1 а.с. 14/.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано до суду копію платіжної інструкції АТ КБ "ПРИВАТБАНК" №2.111862871.1 від 31.03.2025 про сплату Адвокатському об`єднанню "АКТУМ" згідно договору №5084499_1 від 28.01.2025 коштів в сумі 20000 грн.

Вищевказані документи є належними доказами, які підтверджують понесення позивачкою витрат на правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції.

Суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, яка вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 540/707/20.

Колегія суддів зазначає, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у додаткових постановах Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 340/1498/22.

Верховний суд у постанові від 29.08.2024 у справі № 560/10132/21 зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10.07.2024 у справі № 340/1498/22.

Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.02.2023 у справі № 755/2587/17.

У рішенні ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певну суму, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (269).

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Щодо посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що відповідачем не подавалась заява про зменшення судових витрат, а тому суд не міг самостійно зменшити розмір витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає таке.

В постанові Верховного Суду від 23.07.2023 по справі № 340/4492/22 судом касаційної інстанції висловлено позицію, згідно якої наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено частиною сьомою ст. 134 КАС України, однак, не впливає на обов`язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої ст. 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2024 по справі № 686/5757/23 наголосила, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Колегія суддів враховує, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення гонорару у фіксованій сумі у справі, яка розглядається, є розумність заявлених витрат.

Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

Отже, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Колегія суддів зазначає, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу (20000.00 грн) не є співмірним із складністю справи, оскільки дана справа є справою незначної складності та підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.

Проаналізувавши зроблений представником позивача розрахунок, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, з урахуванням співмірності витрат на оплату послуг адвоката, враховуючи, що сама по собі справа є нескладною, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, та те, що участь в судових засіданнях адвокат не приймав, оскільки розгляд справи здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, враховуючи те, що позовну заяву судом задоволено частково, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000 грн. (чотири тисячі гривень).

Інші доводи і заперечення сторін по справі, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Згідно приписів ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи підтверджено, що за подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1453,50 грн., що підтверджено платіжною інструкцією № 0165310023 від 02.06.2026.

Відтак, враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1453,50 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 по справі № 440/6649/25 - скасувати в частині задоволених вимог щодо визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у здійсненні виплати ОСОБА_1 1/2 частки грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_3 за період з 08 липня 2024 року по 31 січня 2025 року включно та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 1/2 частки грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_3 за період з 08 липня 2024 року по 31 січня 2025 року включно, прийняти в цій частині нове судове рішення, яким вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у здійсненні виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_3 .

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про нарахування та виплату грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця - ОСОБА_3 , з урахуванням висновків суду в цій справі.

В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 по справі № 440/6649/25 залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1453,50 грн. (одна тисяча чотириста п`ятдесят три гривні п`ятдесят копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло