Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №520/20578/23 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 р. Справа № 520/20578/23

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 (головуючий суддя І інстанції: Мар`єнко Л.М.) у справі №520/20578/23

за позовом ОСОБА_1

до Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області

про визнання дій протиправними та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, в якому, з урахуванням уточнення, просив суд:

- визнати протиправними дії Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області в особі його керівника Ізюмського міського голови ОСОБА_2 , які полягають в умисному привласненні належної ОСОБА_1 заробітної плати, шляхом внесення до платіжних документів завідомо недостовірної інформації та виплати належної йому заробітної плати "невстановленій особі", а також недопущення проведення службового розслідування за фактами привласнення належної ОСОБА_1 заробітної плати та не повернення до цього часу належної заробітної плати виплаченої за платіжною відомістю №15 на виплату заробітної плати за ІІ пол. вересня 2015 року платіжним дорученням №319 від 24.09.2015 "невстановленій особі";

- стягнути на користь ОСОБА_1 з Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області заробітну плату у сумі 928,04 грн. без відрахування відповідних податків та зборів, яка підлягала виплаті на картковий рахунок згідно з платіжною відомістю №15 на виплату заробітної плати за ІІ пол. вересня 2015 року за платіжним дорученням №319 від 24.09.2015, а також компенсацію втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням строків її виплати у сумі 1198,63 грн. станом на серпень 2023 року (підлягає уточненню на час прийняття судового рішення), станом на червень 2025 року (дату можливого прийняття рішення Харківським окружним адміністративним судом судового рішення у цій справі №520/20578/23) становить 1570,24 грн.;

- встановити судовий контроль за виконанням прийнятого судового рішення шляхом зобов`язання Виконавчий комітет Ізюмської міської ради Харківської області подати у встановлений судом термін звіт про виконання прийнятого рішення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати за ІІ половину вересня 2015 року у розмірі 928,04 грн. за платіжним дорученням № 319 від 24.09.2015.

Зобов`язано Виконавчий комітет Ізюмської міської ради Харківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням строків виплати у розмірі 118,79 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, а також неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог скарги зазначає про не належне дослідження судом доказів по справі, хибність висновку про те, що нарахована позивачу заробітна плата за ІІ половину вересня 2015 року за платіжним дорученням №319 від 24.09.2015 виплачена йому 10.10.2016 з посиланням на рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2023 у справі №520/5527/23.

Зазначає, що йому нарахована заробітна плата за ІІ половину вересня 2015 року у розмірі 928,04 грн., проте до цього часу не надійшла на рахунок позивача та не виплачена.

Крім того, зазначає, що судом першої інстанції не вірно визначена кінцева дата виплати компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням строків її виплати (10.10.2016), проте така компенсація має бути обчислена станом на дату прийняття оскаржуваного рішення суду першої інстанції, тобто на березень 2026 року, що становить 1670,38 грн.

Також посилається на порушення судом норм процесуального права, а саме розгляд справи поза межами 60 днів.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому погоджуючись із висновками суду першої інстанції, вважаючи їх обґрунтованими і законними, просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 в період з 04.05.2006 по 17.11.2015 перебував у трудових відносинах з Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради Харківської області, зокрема в вересні 2015 на посаді першого заступника Ізюмського міського голови з питань управління житлово-комунального господарства .

Розпорядженням Ізюмського міського голови №520 від 17.11.2015 ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 17 листопада 2015 року у зв`язку із закінченням строку повноважень Ізюмської міської ради 6 скликання.

Позивач звернувся до Ізюмського міського голови із заявою, в якій, з поміж іншого, просив повернути заробітну плату за платіжною відомістю №15 та платіжним дорученням №319 від 24.09.2015 року, на яку не отримав відповіді.

Позивач, не погоджуючись із невиплатою йому заробітної плати за вересень 2015 року разом з компенсацією втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням строків її виплати, звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати за ІІ половину вересня 2015 року у розмірі 928,04 грн. за платіжним дорученням №319 від 24.09.2015 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням строків її виплати у розмірі 118,79 грн.

Відмовляючи в задоволені позову щодо стягнення заробітної плати за ІІ половину вересня 2015 в розмірі 928,04 грн. суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем нараховано та виплачено позивачу заробітну плату за спірний період в повному обсязі.

Відмовляючи в задоволені позову щодо визнання протиправними дій Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області в особі його керівника Ізюмського міського голови ОСОБА_2 , які полягають в умисному привласненні належної позивачу заробітної плати, шляхом внесення до платіжних документів завідомо недостовірної інформації та виплати належної заробітної плати "невстановленій особі", а також недопущення проведення службового розслідування за фактами привласнення належної позивачу заробітної плати та не повернення до цього часу належної заробітної плати виплаченої за платіжною відомістю 15 на виплату заробітної плати за ІІ пол. вересня 2015 року платіжним дорученням №319 від 24.09.2015 "невстановленій особі", суд виходив з того, що позивачем обрано неналежний спосіб відновлення своїх прав.

Враховуючи оскарження позивачем судового рішення першої інстанції фактично лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог та межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, слід зазначити наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За приписами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму.

Згідно ст.34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Правове регулювання компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передбачене Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” від 19.10.2000 за № 2050-III (далі по тексту - Закон №2050-III).

Статтею 2 Закону №2050-ІІІ встановлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітна плата.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі по тексту - Порядок №159).

Відповідно до п.3 Порядку №159 компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата.

Положення Закону №2050-III та Порядку №159, а також правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 03 липня 2018 року у справі № 521/940/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 638/19990/16-а, від 11 лютого 2021 року у справі № 1540/3742/18, від 05 липня 2022 року у справі № 420/7633/20, від 04 грудня 2024 року у справі № 380/24300/23, вказують на те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, зокрема мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці.

За висновком Конституційного Суду України кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, нормативне врегулювання відносин щодо компенсації громадянам втрати частини доходів вказує на те, що така компенсація пов`язана, по-перше, з порушенням встановлених строків виплати таких доходів; по-друге, з виключним переліком доходів як систематичних грошових виплат громадянам; по-третє, з фактом виплати нарахованих доходів. При цьому, підставою для компенсації є затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців. Тому розмір компенсації невід`ємно пов`язаний з видом та розміром невчасно виплаченого доходу, а також з тривалістю часу, протягом якого була затримка його виплати.

У питанні про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати ключовим питанням є дохід. Законодавець в абзаці першому частини другої ст.2 Закону № 2050-III акцентував увагу саме на виді доходу, а не на його окремих складових чи ознаках такого доходу, при цьому підкресливши, що такі доходи не мають разового характеру.

Одним із доходів у розумінні Закону № 2050-III є заробітна плата.

Зі змісту ст.2 Закону № 2050-ІІІ слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Відповідно до ст.3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

У постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, а також у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19 зауважено, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток “нарахованого, але не виплаченого грошового доходу” за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Водночас, умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

Судом встановлено, що за 8 днів вересня 2015 року позивачу нараховано 1 200,33 грн. (оклад - 967,55 грн., ранг - 32,73 грн., вислуга років - 200,05 грн.); утримано податки та обов`язкові платежі відповідно до ПК України та Закону України "Про загальнообов`язкове держане соціальне страхування": ЄСВ 61,1% - 73,22 грн., ПДФО 15% - 169,07 грн., військовий збір 1,5% - 18,00 грн; до видачі - 928,04 грн. (перераховано на картковий рахунок 25.09.2015 за платіжним дорученням № 319), що вбачається з довідки Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області від 25.01.2016 №296 про розрахунок заробітної плати позивача.

Судом першої інстанції враховано, що 09.11.2015 та 26.11.2015 ПАТ "Мегабанк" здійснено зарахування заробітної плати, зокрема, на рахунок №262078025623, який відповідав реєстраційному номеру облікової картки платника податків особи, яка є клієнтом банку.

29.01.2016 Ізюмська міська рада Харківської області звернулась до ПАТ "Мегабанк" із листом, в якому повідомила про те, що відомості нарахування заробітної плати, на підставі яких здійснено зарахування грошових коштів 09.11.2015 та 26.11.2015 були надані банку із технічними помилками.

Внаслідок технічних помилок у відомостях грошові активи, які належали позивачу, зараховані на рахунок іншої особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків та номер рахунку якої зазначено у відомостях для отримання цих коштів.

01.02.2016 спірні грошові кошти, на підставі листа від 29.01.2016 перераховані банком на рахунок позивача, що вбачається з листа ПАТ "Мегабанк" від 26.02.2016 за №13-1645.

Наведене вище підтверджує, що кошти у розмірі 928,04 грн, нараховані відповідно до платіжної відомості №15 за платіжним дорученням від 24.09.2015 № 319 надійшли на банківський рахунок позивача 01.02.2016.

В свою чергу, несвоєчасна виплата заробітної плати ОСОБА_1 не є такою, що взагалі не виплачена позивачу.

Надана скаржником виписка по рахунку за період з 01.07.2008 до 01.03.2018 не є достатнім та беззаперечним доказом не отримання ним спірної заробітної плати, оскільки містить відомості щодо виплати банком 01.02.2016 позивачу сум 1 500, 00 грн та 36 796,59 грн на підставі листа Ізюмської міської ради Харківської області від 29.01.2016.

Доказів, що 928,04 грн не включені у виплачені 01.02.2016 суми матеріали справи не містять.

Як наслідок, доводи скаржника про те, що заробітна плата в розмірі 928,04 грн на його картковий рахунок не надходила, спростовуються наявними в справі доказами.

Доказів на спростування висновків суду щодо не отримання заробітної плати в розмірі 928,04 грн. позивачем до суду не надано.

Колегія суддів зауважує, що гарантованому у ч.2 ст. 77 КАС України обов`язку доказування суб`єктом владних повноважень правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності кореспондують вимоги ч.1 ст. 77 КАС України, згідно яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав стягнення на користь позивача з Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області заробітної плати у сумі 928,04 грн.

Щодо компенсації втрати частини доходу за несвоєчасну виплату заробітної плати за 8 днів вересня 2015 року у сумі 928,04 грн. за період жовтень 2015 року - січень 2016 року.

Відповідно до доводів апелянта він має право на таку компенсацію з жовтня 2015 по дату ухвалення судового рішення ( березень 2026).

Судом встановлено, що заробітна плата за вересень 2015 в розмірі 928,04 грн. фактично виплачена позивачу 01.02.2016.

Визначаючи період, за який відповідачем має бути виплачена компенсація втрати частини доходів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що таким є період з жовтня 2015 по 01.02.2016 (дату фактичної виплати заробітної плати).

Згідно пунктів 2,4 та 5 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Доводи апеляційної скарги, що сума компенсації має бути виплачена за період затримки з жовтня 2015 року по березень 2026 року (дату ухвалення рішення суду у цій справі) з огляду на те, що заробітна плата в сумі 928,04 грн. залишається невиплаченою, є помилковими, оскільки судом встановлено, що фактична виплата заробітної плати за спірний період здійснена 01.02.2016.

Отже відсутні підстави визначати кінцеву дату періоду виплати компенсації - дату ухвалення судом рішення.

Щодо доводів апеляційної скарги про "умисне привласнення "належної позивачу заробітної плати, шляхом внесення до платіжних документів завідомо недостовірної інформації та виплати належної заробітної плати "невстановленій особі", не проведення службового розслідування за фактами привласнення належної позивачу заробітної плати, колегія суддів зазначає, що оскільки належними доказами не доведено зазначених фактів, отже передчасними є вимоги щодо проведення службового розслідування.

Крім того, судом встановлено, що відповідачем здійснена позивачу виплата спірної частини заробітної плати в 2016.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав задоволення апеляційної скарги позивача.

Доводи апеляційної скарги щодо розгляду справи поза межами строку, визначеного нормами КАС, колегія суддів зазначає, що в розумінні положень ч.3 ст.317 КАС України це не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду.

Стосовно вимог позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення шляхом зобов`язання відповідача подати у десятиденний строк після набрання чинності рішення звіт про виконання судового рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з приписами ч.1 ст.382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Слід враховувати, що правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

Позивачем ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні підчас розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідних підстав не наведено, належних доказів не надано.

Натомість, відповідачем у відзиві зазначено, що судове рішення у справі №520/20578/23 буде виконане після набрання ним законної сили.

Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду, а також зважаючи на приписи ст.14 КАС України щодо обов`язковості судових рішень та відсутності об`єктивних обставин щодо невиконання судового рішення з боку відповідача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні такого клопотання позивача.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 у справі №520/20578/23 в частині відмови в позові залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова