Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №594/63/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 594/63/26Головуючий у 1-й інстанції Чир П.В.

Провадження № 22-ц/817/706/26 Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої- Хома М.В.

суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пузіна Дениса Миколайовича на рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 25 лютого 2026 року, ухвалене суддею Чир П.В., дата складення повного тексту 02 березня 2026 року, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтовано тим, що у відповідності до умов договору № 11.06.2025-100000591 від 11.06.2025 року, який був укладений між сторонами, позивач надав відповідачу кредит у розмірі 27000 грн, строком на 183 днів з фіксованою незмінною ставкою у розмірі 1 % за 1 день користування кредитом.

Товариство виконало свої зобов`язання за кредитним договором, надало відповідачу кредитні кошти на зазначену у договорі карту.

Однак, відповідач зобов`язань за договором не виконує, у зв`язку з чим станом на дату подання позовної заяви утворилась заборгованість у розмірі 91310 грн, що складається із 27000 грн - заборгованості за тілом кредиту; 45410 грн - заборгованості за процентами, 5400 грн - комісія (пов`язаної з наданням кредиту), 13500 грн - неустойки, яку товариство просило стягнути з відповідача.

Рішенням Борщівського районного суду від 25.02.2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , в користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 11.06.2025-100000591 від 11.06.2025 року в сумі 72400 грн, що складається із 27000 грн - заборгованості за тілом кредиту; 45410 грн - заборгованості за процентами. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ТОВ «Споживчий центр» понесені судові витрати на сплату судового збору в сумі 2111,31 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Пузін Д.М. просить рішення суду першої інстанції скасувати, постановивши нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами факту укладення між сторонами кредитного договору та виникнення кредитних правовідносин. Відповідачка не укладала та не підписувала кредитний договір, а позивач не надав доказів належності їй одноразового ідентифікатора, проходження належної ідентифікації, реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця, подання заявки на отримання кредиту й ознайомлення з умовами кредитування.

Також зазначає, що надані копії кредитного договору та паспорта споживчого кредиту не містять кваліфікованих електронних підписів, а їх електронні оригінали суду не подано, що свідчить про недотримання вимог законодавства щодо форми електронного документа. Крім того, вказує, що скриншот із системи BankID НБУ не підтверджує належної ідентифікації позичальника, а квитанція про переказ коштів без платіжної інструкції та договору між ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім» і ТОВ «Споживчий Центр» не є належним доказом фактичного надання кредитних коштів.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Споживчий центр" вказує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Доводи відзиву зводяться до того, що позивач належними та допустимими доказами підтвердив факт укладення між сторонами електронного кредитного договору, належної ідентифікації відповідача через систему BankID НБУ, підписання договору одноразовим ідентифікатором, а також перерахування кредитних коштів на визначений відповідачем платіжний засіб.

Позивач зазначає, що доводи апеляційної скарги ґрунтуються виключно на припущеннях і не підтверджені жодними доказами, тоді як відповідач не подав жодного контрдоказу, не спростував належності номера телефону, використаного для підписання договору, не надав банківської виписки на підтвердження неотримання коштів та не заявив клопотання про її витребування.

Більше того, позивач наголошує, що відповідачка частково погасила кредитну заборгованість, сплативши 04.07.2025 року 4000 грн, чим фактично визнала існування кредитного зобов`язання.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Обставини справи.

11.06.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 11.06.2025-100000591 шляхом підписання пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти), заявки та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту) кредитного договору, що є невід`ємною частиною договору, які підписані відповідачем ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е128.

Відповідно до п.2.2 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) електронний кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на веб-сайті кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті позичальника на веб-сайті кредитодавця; заявка сформована на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем; відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитодавця, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого позичальником в повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.

За кредитним договором кредитодавець зобов`язався надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити проценти (п. 3.1 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти)).

Кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах, які встановлюються у заявці і яка є невід`ємною частиною даної оферти (п.3.3 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти)).

Відповідно до п.4.1 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача НОМЕР_2.

Відповідно до пунктів 1-4 Заявки позичальнику надано кредит у розмірі 27000 грн строком на 183 дні з дня його надання. Дата повернення (виплати) кредиту 10.05.2025 року.

Пунктом 6 заявки встановлена процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка в розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Денна процентна ставка 0,89% (пункт 10 договору).

Згідно з пунктами 7-8 позичальник, укладаючи договір, погодився на встановлену кредитотавцем комісію, пов`язану з наданням кредиту -20% від суми кредиту та дорівнює 5400 грн.

Пунктом 12 Заявки передбачено графік платежів. Орієнтовна реальна річна процентна ставка за кредитом становить 4487,48 %. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача 70764,48 грн. Загальні витрати за споживчим кредитом 43764,48 грн. Неустойка 270,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

06.07.2024 відповідачка ОСОБА_1 акцептувала пропозицію про укладення кредитного договору (кредитної лінії) № 11.06.2025-100000591 від 11.06.2025 року, з якою попередньо ознайомився, про що свідчить його електронний підпис НОМЕР_1 , проставлений у відповіді позичальника про прийняття пропозиції кредитного договору (кредитної лінії).

Квитанцією до платіжної інструкції № 20250-1391-225921441, наданою ВПС «Фінансовий світ», підтверджується, що ТОВ «Контрактовий Дім», яке діє на підставі ліцензії НБУ на переказ коштів в національній валюті без відкриття рахунків №19 від 17.10.2014 року перерахувало ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 27000 грн у безготівковій формі на картковий рахунок № НОМЕР_2 із призначенням платежу: видача за договором кредиту №11.06.2025- 100000591.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором №11.06.2025-100000591, станом на 02.01.2026 року заборгованість ОСОБА_1 становить 91310 грн, що складається із 27000 грн заборгованості за тілом кредиту; 45410 грн заборгованості за процентами, 5200 грн - комісія, 13500 грн - неустойка.

Крім того, в розрахунку заборгованості відображено часткову оплату відповідача за договором: 10.07.2025 року на суму 4000 грн.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад.

Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Нормою статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до положень ст.207 ЦК України, електронний документ прирівнюється до письмової форми правочину. Спеціальне законодавство у сфері електронної комерції (Закони України «Про електронну комерцію» та «;Про електронні документи та електронний документообіг») не заперечує юридичної сили електронних документів та договорів, укладених шляхом обміну електронними повідомленнями. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає можливість підписання електронного правочину, зокрема, електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Одноразовим ідентифікатором, як визначено ч.1 ст.3 цього ж Закону, є алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що приймає оферту, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції.

Таким чином, використання відповідачем логіну та паролю для входу в особистий кабінет та/або введення одноразового ідентифікатора, надісланого на його контактний номер телефону, є належним способом ідентифікації та підписання електронного договору, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Згідно зі ст.3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за своїм правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису у визначених законом випадках, а електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через його електронну форму. Аналогічно, у цивільному праві діє загальна презумпція правомірності правочину, встановлена статтею 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або не визнана судом.

Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України. У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку (фінансової установи) на пред`явлення будь-якої вимоги.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Частиною 4 ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження №14-400 цс 19).

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами було належним чином укладено кредитний договір в електронній формі, який відповідач підписала одноразовим ідентифікатором, а позивач довів факт надання кредитних коштів та наявність у відповідачки заборгованості за тілом кредиту і процентами за користування ним. Оскільки відповідачка не виконав взятих на себе зобов`язань та не спростувала наданого позивачем розрахунку заборгованості, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення 27 000 грн заборгованості за тілом кредиту та 45 410 грн процентів. Водночас, суд відмовив у стягненні комісії, визнавши відповідну умову договору нікчемною, а також неустойки, оскільки на період дії воєнного стану її нарахування суперечить пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Матеріалами справи підтверджується, що між сторонами належним чином укладено кредитний договір в електронній формі із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, а позивач належними та допустимими доказами довів факт перерахування відповідачці кредитних коштів у розмірі 27000 грн на належний їй картковий рахунок. Водночас відповідачка не подала належних і допустимих доказів, які б спростовували факт укладення договору, отримання кредитних коштів чи правильність визначеного позивачем розміру заборгованості за тілом кредиту.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту укладення між сторонами кредитного договору, оскільки матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем одноразового ідентифікатора та підписання ним договору, є безпідставними. Як убачається з матеріалів справи, кредитний договір укладено відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» шляхом акцепту оферти та підписання відповідачем заявки і відповіді про прийняття пропозиції електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е128. Відповідач не надала жодних належних доказів, які б спростовували використання нею зазначеного одноразового ідентифікатора, належність їй фінансового номера телефону або проходження нею ідентифікації під час укладення договору.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів факту надання кредитних коштів, квитанція про переказ коштів не є належним доказом їх перерахування, також не заслуговують на увагу.

Інформацією ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий Дім», яке здійснює діяльність з переказу коштів на підставі ліцензії Національного банку України, підтверджується здійснення 11.06.2025 року переказу кредитних коштів у сумі 27000 грн на картковий рахунок № НОМЕР_2 , зазначений відповідачкою під час оформлення кредиту, із призначенням платежу: «видача за договором кредиту № 11.06.2025-100000591», що свідчить про належне виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо надання кредитних коштів.

Більше того, із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що 10.07.2025 року відповідачка у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором сплатила 4000 грн. Здійснення такого платежу свідчить про фактичне визнання існування кредитних правовідносин, отримання кредитних коштів та наявності обов`язку щодо їх повернення, що додатково спростовує доводи апеляційної скарги про неукладення кредитного договору та ненадання позивачем кредитних коштів.

Сукупність цих доказів підтверджує належне виконання позивачем свого обов`язку щодо надання кредиту.

Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18 розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.

Суд приймає до уваги, що сторона відповідача не була позбавлена можливості надати докази на підтвердження своїх заперечень проти позовних вимог, в тому числі шляхом надання доказів щодо наявних карткових рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_1 , відсутності емітованої на ім`я відповідачки банківської карти з маскою, зазначеною кредитному договорі та надання виписки по карткових рахунках, з метою спростування факту зарахування кредитних коштів.

Однак, всі заперечення відповідачки звелися до відсутності доказів щодо отримання нею кредитних коштів. При цьому, жодних доказів на підтвердження своїх заперечень відповідач не надала.

Колегія суддів вважає, що нарахування процентів за користуваня кредитом нараховані виключно в межах строку кредитування, а відсоткова ставка не суперечить вимогам пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Отже, докази у своїй сукупності та взаємозв`язку підтверджують як укладення кредитного договору саме ОСОБА_1 , так і фактичне отримання нею кредитних коштів, тоді як належних доказів на спростування цих обставин відповідачем не надано.

За таких обставин наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності є достатніми для встановлення факту виникнення кредитного зобов`язання, отримання відповідачкою кредитних коштів, а тому необхідність у витребуванні зазначених в апеляційній скарзі оригіналів та електронних примірників документів - відсутня.

Суд першої інстанції надав належну правову оцінку всім поданим позивачем доказам, тому доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з такою оцінкою та не спростовують правильності встановлених судом обставин.

Інші доводи апеляційної скарги не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, а тому не дають підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог є законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 367, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пузіна Дениса Миколайовича - залишити без задоволення.

Рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 25 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 7 серпня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Костів О.З.

Храпак Н.М.