Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №461/5478/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 461/5478/25 Головуючий у 1 інстанції: Мисько Х.М.

Провадження № 22-ц/811/704/26 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого – судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря – Хоцяновича О.В.,

з участю: представника позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 21 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про захист прав споживачів та стягнення коштів,

встановив:

У липні 2025 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з фізичної особи-підприємця (далі – ФОП) ОСОБА_4 інфляційне збільшення в сумі 6071 грн. 62 коп. та неустойку в сумі 148210 грн. 30 коп.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 05.04.2024 року вона оплатила вартість послуг з навчання онлайн школи «BeBest» із здійснення підготовки тесту DaF з німецької мови на суму 37250 грн.

06.04.2024 року позивач звернулася до відповідача з проханням змінити навчальні матеріали, які використовувались для навчання, відповідно до укладеного договору, однак, відповіді на своє звернення не отримала, тому 10.04.2024 року висловила бажання розірвати договір, оскільки відповідачем були порушені його істотні умови.

Відповідач вказала, що текст оферти передбачає можливість відмови замовника від надання послуг виключно у разі, якщо такі послуги фактично не були надані, виконавець не відкрив доступ до контенту послуг і не надав замовнику навчальні матеріали.

Позивач вважала, що відповідачем неправомірно відмовлено у розірванні договору та поверненні сплачених коштів, тому звернулася до суду з відповідним позовом.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 11 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 09 червня 2025 року, позов ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_4 про розірвання договору та стягнення коштів задоволено частково. Розірвано публічний договір, укладений 05.04.2024 року між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 . Стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 кошти, сплачені за публічним договором, у сумі 36505 грн., а також 2000 грн. компенсації моральної шкоди. В решті позовних вимог – відмовлено.

21.06.2025 року від ОСОБА_4 на банківський рахунок ОСОБА_3 надійшов платіж у сумі 38505 грн.

Позивач зазначає, що згідно з квитанцією №1727-72Р7-А16Х-5Е03 від 05.04.2024 року нею здійснено оплату послуг з навчання за 50 занять у сумі 37250 грн., вартість одного заняття становила 745 грн. Зважаючи на те, що з нею було проведено лише одне заняття, тому відповідач зобов`язана була повернути кошти за 49 невикористаних занять.

За позицією позивача, у зв`язку з тим, що 10.04.2024 року вона повідомила відповідача про бажання розірвати договір та повернути кошти, тобто зробила це в межах 14 денного терміну, передбаченого ч.4 ст.13 Закону України «Про захист прав споживачів», а відповідач повернула кошти лише 21.06.2025 року за рішенням суду, тому інфляційні втрати та штрафні санкції необхідно розраховувати за період з 11.05.2024 року по 20.06.2025 року.

Згідно з розрахунком інфляційних витрат та штрафних санкцій за період з 11.05.2024 року по 20.06.2025 року, інфляційне збільшення складає 6071 грн. 62 коп., а розмір неустойки – 148210 грн. 30 коп., що сумарно становить 154281 грн. 92 коп.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 21 січня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Судові витрати віднесено за рахунок держави.

Рішення суду оскаржила позивач ОСОБА_3 , просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, що судом першої інстанції не враховано, що норми Закону України «Про захист прав споживачів» є спеціальними у відносинах між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Вважає, що, розглядаючи даний спір, суд повинен був першочергово застосовувати норми Закону України «Про захист прав споживачів», який є спеціальним у спірних правовідносинах, а вже потім використовувати загальні норми ЦК України та, за наявності, враховувати висновки Верховного Суду у подібних справах, однак, при ухваленні оскаржуваного рішення судом цього не зроблено.

Наголошує, що норми Закону України «Про захист прав споживачів» прямо передбачають право споживача розірвати укладений договір шляхом повідомлення продавця (виконавця) про це протягом чотирнадцяти днів.

Вказує, що 05.04.2024 року вона оплатила вартість послуг з навчання, після підтвердження оплати послуг представником відповідача було повідомлено позивача про умови надання послуг та надано посилання на договір, згідно якого відповідач здійснює надання послуг.

10.04.2024 року позивач звернулась з вимогою розірвати договір та повернути сплачені кошти, оскільки надані їй навчальні матеріали не влаштували її по якості. Бажання розірвати договір було висловлено позивачем у чіткій, зрозумілій формі представнику відповідача.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 11 листопада 2024 року встановлено, що позивач у належній формі та в належний спосіб повідомила відповідача про розірвання договору протягом чотирнадцяти днів з моменту його укладення.

Зважаючи на те, що надавачі послуг в Україні зобов`язані неухильно дотримуватися Закону України «Про захист прав споживачів», відповідачем було неправомірно відмовлено у поверненні сплачених коштів, порушуючи норми цього Закону.

Вважає, що слід враховувати ту обставину, що договір було розірвано з моменту належного повідомлення відповідача, а саме: 10.04.2024 року, тому судом першої інстанції безпідставно відмовлено у стягненні інфляційного збільшення у розмірі 6071 грн. 62 коп.

10.05.2026 року ФОП ОСОБА_4 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечила доводи та вимоги апелянта.

В судове засідання апеляційного суду 28.07.2026 року сторони з`явились.

Ухвалення та проголошення судового рішення відкладено на 06.08.2026 року о 12:50.

Заслухавши пояснення сторони позивача в підтримання апеляційної скарги, заперечення сторони відповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 05.04.2024 року між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 укладено публічну угоду (оферту), за умовами якої, відповідач повинна була надавати позивачу послуги з вивчення іноземної мови у кількості 50 занять, по 60 хвилин кожне. Вартість надання послуг визначена у розмірі 37250 грн.

Відповідно до вступної частини вказаної угоди, приватний підприємець ОСОБА_4 , код НОМЕР_1 що є резидентом України, надалі «виконавець», пропонує укласти цей договір із зацікавленою особою, надалі «замовник», потім спільно іменовані – «сторони», окремо – «сторона», на послуги, передбачені на Інтернет-ресурсі ІНФОРМАЦІЯ_1

Ця угода є публічною (оферта). Умови оферти однакові для всіх клієнтів/замовників, незалежно від їх статусу, не віддаючи переваги одному клієнту/замовнику над іншим.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 11 листопада 2024 року позов ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_4 про розірвання договору та стягнення коштів задоволено частково. Розірвано публічний договір, укладений 05.04.2024 року між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 . Стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 кошти, сплачені за публічним договором, у сумі 36505 грн. та 2000 грн. моральної шкоди. В решті позовних вимог відмовлено.

Вказане рішення суду залишене без змін постановою Львівського апеляційного суду від 09 червня 2025 року.

21.06.2025 року від ОСОБА_4 на банківський рахунок ОСОБА_3 надійшов платіж у сумі 38505 грн.

Відповідно до змісту статей 11, 15 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів викладено в статті 16 ЦК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно із ст.651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч.2 ст.651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч.3 ст.653 ЦК України, у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Згідно зі ст.1-1 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», договір – усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами (далі – розрахунковий документ); продукція – будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб; споживач – фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до ч.4 ст.12 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями продавець (виконавець) повинен повернути сплачені гроші без затримки не пізніше тридцяти днів з моменту повідомлення споживачем про розірвання договору. Споживач має право не повертати продукцію або результати роботи чи послуги до моменту повернення йому сплаченої ним суми грошей.

За обставинами даної справи, рішенням Галицького районного суду м. Львова від 11 листопада 2024 року, яке набрало законної сили 09 червня 2025 року, розірвано публічний договір, укладений 05.04.2024 року між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 , та стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 кошти, сплачені за публічним договором, в сумі 36505 грн. та 2000 грн. моральної шкоди.

Враховуючи дату набрання законної сили рішенням Галицького районного суду м. Львова від 11 листопада 2024 року, публічний договір, який був укладений 05.04.2024 року між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 , є розірваним 09.06.2025 року.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3 просила стягнути на її користь інфляційне збільшення в розмірі 6071 грн. 62 коп. та неустойку в розмірі 148210 грн. 30 коп. за період з 11.05.2024 року по 20.06.2025 року.

При цьому, початок періоду для нарахування інфляційних втрат та неустойки ОСОБА_3 пов`язує з її зверненням до відповідача 10.04.2024 року про бажання розірвати договір та строком, визначеним ч.4 ст.12 Закону України «Про захист прав споживачів», а періодом завершення нарахування інфляційних втрат та неустойки є день, який передує фактичному поверненню їй коштів.

Однак, поза увагою позивача залишилася та обставина, що рішення суду, яким розірвано публічний договір від 05.04.2024 року, набрало законної сили 09.06.2025 року, а відтак, в силу наведених вище норм матеріального права, саме з цього часу згаданий договір є розірваним.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин та обставини справи, давши належну правову оцінку доказам, які сторони подали на підтвердження своїх вимог та заперечень, застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, не допустив порушень норм процесуального права, які б були обов`язковою підставою для скасування рішення, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду по суті вирішення даного спору, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 21 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухваленняя, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 06 серпня 2026 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич