Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №444/3167/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 444/3167/24 Головуючий у 1 інстанції: Олещук М. М.

Провадження № 22-ц/811/2760/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Копняк С.М., Цяцяка Р.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 19 червня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №600020835 від 14.02.2020 року, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №600020835 від 14.02.2020 року в розмірі – 29247,07 грн., стягнення судових витрати в розмірі - 2 422, 40 грн., та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі - 5 000,00 грн.

Позов обґрунтовує тим, що 14.02.2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачкою ОСОБА_2 укладено Кредитний договір №600020835. Відповідач підписав Кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора SGH2422T. Зокрема, 14.02.2020 року 21:18:05 год. відповідач ввів ідентифікатор у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи та натиснув кнопку «Так», що є підтвердженням підписання договору.

Відповідно до п. 1.1. договору, Кредитодавець зобов`язується надати Позичальникові Кредит на суму 22000 грн 00 коп. (двадцять дві тисячі грн. нуль коп.) на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплачувати проценти Кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах.

Відразу після вчинених дій Відповідача, 14.02.2020 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 22000,00 грн. на його банківську карту № НОМЕР_1 що, в свою чергу, свідчить доказом того, що Відповідач прийняв пропозицію кредитодавця - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Загальна сума заборгованості, на момент подання позовної заяви, за Кредитним договором №600020835 від 14.02.2020, становить – 29247,07 грн., яка складається з наступного: 18680,99 грн. - заборгованість по кредиту; 10566,08 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом. Дана сума підтверджується випискою з особового рахунку на період 14.02.2022-01.07.2024.

28.11.2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року.

28.11.2019 ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020 року.

31.12.2020 року між Клієнтом та Фактором укладено додаткову угоду №26 від 31.12.2020 року до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній угоді Договір факторингу №28/1118 від 28.11.2018 року викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28.11.2018 та №28/1118-01.

31.12.2021 року сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 95 від 25.08.2020 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до Відповідача на загальну суму 29 247,07 грн.

05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 05/0820-01, строк дії якого закінчується 04 серпня 2021 року.

В подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали ряд додаткових угод: №2 від 03.08.2021 та №3 від 30.12.2022 - якими продовжено строк дії Договору факторингу до 30.12.2024 включно, всі інші умови залишились без змін.

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 7 від 28.10.2021 до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 29247,07 грн.

14.02.2022 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та Позивач уклали Договір факторингу № 14/02/2022-01 відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором.

Відповідно до Реєстру прав вимог № 1 від 14.02.2022 за Договором факторингу № 14/02/2022-01 від 14.02.2022 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 29247,07 грн. ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та Позивач не здійснювали нарахувань за кредитним договором.

Враховуючи наведене, Позивачем належним чином було доведено факт отримання кредитних коштів Відповідачем, зокрема, попереднє підписання кредитного договору та ознайомлення з його умовами, в результаті чого боржник взяв на себе зобов`язання повернення кредиту, які він не виконав в повному обсязі, тобто не здійснював часткові та своєчасні погашення.

В ході передачі прав вимоги за факторинговими договорами, право вимоги за кредитним договором № 600020835 від 14.02.2020 перейшло до Позивача, що свідчить про факт отримання права грошової вимоги до Відповідача в розмірі 29247,07 грн.

Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи складає 7 422,40 грн. : судовий збір - 2 422,40 грн.; витрати на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн.

У зв`язку з наведеним, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за Кредитним договором № 600020835 від 14.02.2020 року у розмірі 29247,07 грн. та судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2 422,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 19 червня 2025 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №600020835 від 14.02.2020 року - відмовлено.

Рішення суду оскаржив позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал", подавши апеляційну скаргу.

Апелянт стверджує, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № 28/1118-01 зі строком дії до 28 листопада

2019 року. В подальшому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали ряд додаткових угод: №19 від 28.11.2019, № 26 від 31.12.2020, №27 від

31.12.2021, №31 від 31.12.2022, №32 від 31.12.2023, якими продовжено строк дії

договору до 31 грудня 2024 року.

Згідно з п. 4.1. договору факторингу, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Відповідно, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило дійсне право вимоги ТОВ «Таліон Плюс», оскільки з урахуванням визначених строків дії цього договору, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії. Договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, у встановленому законом порядку не визнавався недійсним. Після укладення кредитного договору між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем, 14.12.2021 року сторонами договору факторингу підписано Реєстр прав вимог №164, за яким до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 29247,07 грн.

В подальшому, між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 30/1023-01 від 30.10.2023 року, відповідно до пункту 8.2 цього договору строк його дії закінчується 31 грудня 2024 року. Предметом договору факторингу № 30/1023-01 від 30.10.2023 є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, відповідно до якого від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 21 066,35 грн.

Судом не враховано, що фактичне відступлення прав вимоги не обмежується

моментом укладення кредитного чи факторингового договору, а здійснюється на підставі реєстру, який містить перелік прав вимоги, що можуть виникати як до, так і після укладення договору факторингу. 02.12.2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали договір факторингу №02/12/24-У, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило ТОВ «Юніт Капітал» право вимоги до відповідача на загальну суму 21 066,35 грн.

Також, судом не враховано, що відповідно до п.1.2. перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акта прийому-передачі Реєстру Боржників, а не з моменту внесення оплати.

З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "VarelaAssalinocontrelePortugal", заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір було укладено між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та

відповідачем ОСОБА_1 14.02.2020 року, тобто вже після укладення ТОВ

«Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» договору про відступлення прав вимоги №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року. Отже, вимога на момент укладення договору мала би бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» щодо ОСОБА_1 на момент укладення договору факторингу від 28 листопада 2018 року не було, відтак сторони не могли передбачити, що 14.02.2020 року цим товариством буде укладено кредитний договір з відповідачем».

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Кредитор за умовами договору свої зобов`язання виконав, однак відповідач ухилилась від виконання взятих на себе кредитним договором зобов`язань, сплачував лише проценти за користування кредитними коштами, що відповідно до п.п.1.4, 4.2, 4.3 Кредитного договору давало йому можливість, пролонгувати дію договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченомустаттею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбачено мустаттею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

В абзаці другому частини другої статті 639 ЦК України визначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Аналізуючи викладене, можна дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Судом встановлено, що 14.02.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 укладено Договір №600020835 (арк. спр. 16-17).

Під час розгляду справи встановлено, що відповідачка змінила своє прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 » у зв`язку з укладенням 05 листопада 2016 року шлюбу, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 (арк. спр. 97).

Відповідно до п. 1.1. договору, Кредитодавець зобов`язується надати Позичальникові Кредит на суму 22000 грн 00 коп. (двадцять дві тисячі грн. нуль коп.) на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплачувати проценти Кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах.

У п. 1.2. Договору зазначено, що кредит надається строком на 70 днів.

У п. 1.4. Договору вказано, що нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється у наступному розмірі - 369,66 (триста шістдесят дев`ять цілих шістдесят шість сотих) відсотків річних від суми Кредиту за весь час користування, починаючи з першого дня надання суми Кредиту Позичальнику та до закінчення строку на який видавався Кредит.

Відповідно до п. 1.6. Договору, графік платежів складається таким чином, що на дату кожного чергового платежу Позичальником підлягає поверненню частина наданого в користування тіла Кредиту та всі нараховані проценти за користування Кредитом.

Пунктом 1.7. Кредитного договору встановлено, що проценти за користування Кредитом, в розмірі передбаченому в п. 1.4. Договору, нараховуються за кожен день користування грошовими коштами, відповідно до суми Кредиту, яка фактично знаходиться в користуванні у Позичальника.

Згідно із платіжним дорученням від 14.02.2020 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснило зарахування коштів на платіжну картку відповідачки ОСОБА_2 через АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на суму 22 000 грн. (арк. спр. 23).

Відповідно до розрахунку заборгованості сформованого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за кредитним договором №600020835 від 14.02.2020 року, заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором за період з 14.02.2020 року по 24.04.2020 року, становить: 29247,07 грн. (арк.спр. 42-43).

Згідно з наданою позивачем Випискою заборгованості за Кредитним договором №600020835, станом на дату 01.07.2024 року заборгованість відповідачкою не погашена і становить 29247,07 грн. (18680,99 грн. – прострочене тіло, 10566,08 грн. – прострочені відсотки) (арк. спр. 39).

Матеріалами справи підтверджується укладення між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_5 кредитного договору № 600020835, укладення договору ОСОБА_6 не заперечує, ні договір, ні окремі його умови, в судовому порядку незаконними (недійсними) не визнавалися, а відтак такі є чинними, підлягають виконанню обома його сторонами.

Укладення договору підтверджується також і тим, що ОСОБА_1 користувалась кредитними коштами.

Заперечуючи щодо позову, ОСОБА_1 всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження повернення позивачу отриманих в кредит коштів, сплати нею процентів за користування кредитними коштами, заперечуючи щодо стягнення заборгованості у розмірі, зазначеному позивачем, відповідач на спростування наданого позивачем розрахунку, не надала іншого розрахунку.

За вищенаведеного, колегія суддів вважає доведеним розмір заборгованості ОСОБА_1 перед ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за кредитним договором №600020835 від 14.02.2020, становить – 29247,07 грн., яка складається з наступного: 18680,99 грн. - заборгованість по кредиту; 10566,08 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом, і саме така сума підлягає стягненню з відповідача.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що на момент укладення договору факторингу ТзОВ «Юніт Капітал» не набуло у визначеному законом порядку право вимоги за кредитним договором №600020835 від 14.02.2020, оскільки на момент укладення договору факторингу, який було укладено 28.11.2019 року, ще не виникло зобов`язань за кредитним договором, який був укладений лише 14.02.2020 року, а отже ТОВ «Юніт Капітал» не є правонаступником ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» у цих правовідносинах, а тому у нього відсутнє право вимоги до ОСОБА_1 за цим кредитним договором.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України).

Майбутня вимога – це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу. Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення.

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (частина друга статті 1078 ЦК України).

Такі висновки зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі №727/2790/25.

Вищенаведене підтверджує, що за договором факторингу допускається відступлення наявної вимоги та майбутньої вимоги, що спростовує висновки суду про те, що відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Оскільки за договорам факторингу можливим є відступлення як наявної, так і майбутньої грошової вимоги, це спростовує висновки суду першої інстанції про відмову в позові з тих підстав, що на момент укладення договору факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», який було укладено 28.11.2018 року, кредитний договір №600020835 від 14.02.2020 ще не був укладений.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що внаслідок послідовного укладення договорів факторингу права вимоги за кредитним договором № №600020835 від 14.02.2020 року, укладеним між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 перейшло від ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Юніт Капітал».

Такі висновки суд апеляційної інстанції обґрунтовує наступним.

Судом першої інстанції встановлено, що звертаючись до суду із вказаним позовом ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» зазначило, що право вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором №600020835 від 14.02.2020 року перейшло до товариства на підставі договорів факторингу.

З матеріалів справи встановлено, що 28 листопада 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, зі строком дії до 28 листопада 2019 року.

Згідно з укладеними між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» додаткових угод №19 від 28 листопада 2019 року, №26 від 31 грудня 2020 року, №27 від 31 грудня 2021 року продовжено строк дії договору факторингу до 31 грудня 2022 року (арк. спр. 40, 41).

Предметом договору факторингу №28/1118-01 є відступлення прав вимоги, які зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.

Пунктом 1.2. договору факторингу №28/1118-01 визначено, що «кредитний договір» - кредитний договір, укладений між Клієнтом і Боржником, права вимоги за яким відступаються, та який відповідає наступним критеріям: боржником за Кредитним договором виступає фізична особа та кредит не забезпечується заставою. Перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги.

Під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому (п.1.3 договору факторингу).

У пункті 1.5. договору факторингу зазначено, що реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за цим договором. Форма реєстру прав вимоги наведена в Додатку №1 до цього договору.

Пунктом 4.1. передбачено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №96 від 26.08.2020 року ТОВ «Таліон Плюс» отримав право вимоги до ОСОБА_2 (зазначена під номером 1201) за кредитним договором №600020835 від 14.02.2020 року на загальну суму 29247,07 грн. (арк. спр. 47-48).

З матеріалів справи встановлено, що 05 серпня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №05/0820-01, зі строком дії до 04 серпня 2021 року (арк.спр.64-66).

Надалі ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали додаткові угоди: №2 від 03.08.2021 року та №3 від 30.12.2022 року, якими продовжено строк дії Договору факторингу до 30.12.2024 року включно.

Предметом даного договору факторингу є відступлення права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Право вимоги від клієнта до фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, встановленому в відповідному додатку договору (п.2.1,4.1 договору факторингу).

У довідці, виданій первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» №600020835/ФК від 21.06.2024 року зазначено, що 25.08.2020 року було здійснено відступлення права вимоги за кредитним договором №600020835 від 14.02.2020 року, укладеного з ОСОБА_2 , ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» згідно укладеного договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (арк.спр. 54).

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №7 від 28.10.2021 року, ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» отримало право вимоги до ОСОБА_2 (зазначена під номером 4911) за кредитним договором №600020835 від 14.02.2020 року на загальну суму 29247,07 грн. (арк. спр. 59-60).

Крім того, 14.02.2022 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» укладено договір факторингу №14/02/2022-1, відповідно до умов якого ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» відступлено право грошової вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором №600020835 від 14.02.2020 року (арк.спр. 71-73, 62-63).

Отже, у справі, яка переглядається, внаслідок послідовного укладення договорів факторингу права вимоги за кредитним договором №600020835 від 14.02.2020 року, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , перейшло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТзОВ «Юніт Капітал».

Колегія суддів враховує те, що договори факторингу № 28/1118-01, № 30/1023-01, № 02/12/24 -У недійсними в судовому порядку не визнавалися, а відтак є чинними.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, ТзОВ «Юніт Капітал» посилається на те, що право вимоги за кредитним договором №600020835 від 14.02.2020 року, від первісного кредитора, яким є ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», перейшло до нових кредиторів, останнім з яких є позивач, ТОВ «Юніт Капітал», на підставі договорів факторингу, які були укладені у 2018 році, 2023 році та 2024 році, незважаючи на те, що кредитний договір був укладений після укладення договору факторингу від 28 листопада 2018 року.

Умови договорів факторингу № 28/1118-01 від 28.11.218 року, №301/1023-01 від 30 жовтня 2023 року, № 02/12/24-У від 02.12.2024 року передбачають, що право вимоги за договором переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог у формі, встановленій у відповідному додатку чи підписання Акту прийому – передачі.

Тобто, право вимоги фактор набуває не з моменту оплати фактором коштів клієнту, а в день підписання сторонами Реєстру прав вимог чи підписання Акту прийому – передачі, що спростовує висновки суду першої інстанції про те, що ТзОВ «Таліон Плюс», ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», ТзОВ`Юніт Капітал» не набули прав вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №600020835 від 14.02.2020 року.

З врахуванням вищезазначених умов договорів факторингу, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, який відмовляючи у позові, посилався на те, що позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Юніт Капітал», оскільки такі висновки суду першої інстанції спростовуються договорами факторингу, які не містять умов про те, що право вимоги за кредитним договором на підставі договору факторингу переходить лише за умови внесення оплати в розмірі, обумовленому у договорі.

А відтак, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №600020835 від 14.02.2020 року слід задовольнити, стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором в розмірі 29247, 07 грн.

Частина 13 статті 141 ЦПК України передбачає, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки при поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір відповідно до Закону України "Про судовий збір" в розмірі 2422,40 грн., то у зв`язку з тим, що позовні вимоги майнового характеру задоволено повністю, а саме на 100 % від ціни позову, то з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2422,40 грн.

При поданні апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір відповідно до Закону України "Про судовий збір" в розмірі 3633,60 грн. у зв`язку з тим, що апеляційну скаргу ТзОВ «Юніт Капітал» задоволено повністю, то з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3633,60 грн.

Зі змісту позовної заяви, апеляційної скарги вбачається, що позивач просив стягнути з відповідача на його користь 5 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З матеріалів справи вбачається, що 17.06.2024 року між Адвокатським бюро «Тараненко та партнери» та ТзОВ «Юніт Капітал» укладено договір про надання правничої допомоги № 17/06/24-02, за умовами якого клієнт доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе виконавець зобов`язується надати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п.3.3. цього договору, гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами в протоколі погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги.

У протоколі погодження вартості послуг до Договору про надання правничої допомоги №17/06/24-02 від 17.06.2024 року зазначено послуги, які надавалися Адвокатським бюро позивачу, кількість годин та вартість виконаних робіт.

Відповідно до акту прийому-передачі наданих послуг, Адвокатським бюро «Тараненко та партнери» надано ТзОВ «Юніт Капітал» послуги на загальну суму 5000 грн., без ПДВ.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції представник позивача надав суду: копію договору про надання правової допомоги 17/06/24-02 від 17.06.2024 року, протокол погодження вартості послуг до цього договору, додаткову угоду №6 до договору про надання правової допомоги 17/06/24-02 від 17.06.2024 року, акт прийому-передачі наданих послуг від 17.06.2024 року.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом з тим, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правничу допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені нормами процесуального законодавства, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Подібний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18.

Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, колегія суддів приходить до висновку, що наявні в матеріалах справи докази, подані представником позивача є підставою для відшкодування таких витрат.

Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів враховує складність справи, яка не є складною, її малозначимість за ціною позову, обсяг наданих адвокатом послуг, час, витрачений адвокатом на їх надання, враховує поширену категорію таких справ та сталу судову практику, та вважає, що розмір гонорару, визначений позивачем та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони, їх стягнення становитиме для відповідача надмірний тягар, що суперечить принципу розподілу таких витрат, а тому колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 3000,00 грн, який буде достатнім, співмірним і справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» – задовольнити частково.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 19 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №600020835 від 14.02.2020 року – задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором №600020835 від 14.02.2020 року в розмірі 29247, 07 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» судові витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 3000 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» 2422.40 грн. судового збору за подання позову, 3633.60 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.

Повний текст постанови складено 07 серпня 2026 року.

Головуючий: О.М. Ванівський

Судді: С.М. Копняк

Р.П. Цяцяк