Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №308/5424/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 308/5424/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 липня 2026 року м. Ужгород

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі:

головуючого - Собослоя Г.Г.,

суддів: Кожух О.А., Джуги С.Д.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.06.2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (дал по тексту - ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи тим, що 09.05.2024 між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №15799-05/2024, який підписано електронним підписом позичальника, що відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, який зазначений п. 8 кредитного договору, реквізити та підписи сторін.

19.09.2024 між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №19092024, у відповідності до умов якого ТОВ «Аванс Кредит» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Аванс Кредит» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.

Відповідно до реєстру боржників від 19.09.2024 до договору факторингу №19092024 від 19.09.2024 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 43 615 грн, з яких: 14 300 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 25 740 грн - сума заборгованості за процентами; 3 575 грн - сума заборгованості по штрафним санкціям.

Всупереч умовам кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідачка не виконала свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, остання не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора.

З моменту отримання права вимоги до відповідачки, а саме з 19.09.2024, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.

Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитним договором № 15799-05/2024 в розмірі 43 615 грн

Крім того, 13.05.2024 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідний кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №79681169, згідно з п. 1 якого за цим договором позикодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.

14.06.2021 між TOB «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №14/06/21, у відповідності до умов якого TOB «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні TOB «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.

Відповідно до реєстру боржників №32 від 25.09.2024 до договору факторингу №14/06/21 від 14.06.2021 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 30 798 грн, з яких: 18 000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 4 050 грн - сума заборгованості за відсотками; 8 748 грн - сума заборгованості по процентам за понадстрокове користування позикою.

Всупереч умовам договору позики, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконала свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, остання не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора.

З моменту отримання права вимоги до відповідача позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.

Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за договором позики №79681169 в розмірі 30 798 грн.

Загальна сума заборгованості становить 74 413 грн, яку позивач просив стягнути з відповідачки на свою користь.

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 червня 2025 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість у розмірі 74413 (сімдесят чотири тисячі чотириста тринадцять) гривень, а саме:

за договором про надання фінансового кредиту №15799-05/2024 від 09.05.2024 в розмірі 43 615 грн, з яких: 14300 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 25 740 грн - сума заборгованості за процентами; 3 575 грн - сума заборгованості по штрафним санкціям;

за договором позики №79681169 від 13.05.2024 в розмірі 30 798 грн, з яких: 18 000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 4 050 грн - сума заборгованості за відсотками; 8 748 грн - сума заборгованості по процентам за понадстрокове користування позикою.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір у розмірі 3028 гривень.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» відмовити в повному обсязі. Вважає рішення суду першої інстанції незаконним, прийнятим з порушенням норм процесуального та матеріального права.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянтка посилається на те, що судом першої інстанції порушено правила об`єднання позовних вимог, оскільки у позовній заяві об`єднанні позовні вимоги, підставами яких є два окремих договорів від 09.05.2024 № 15799-05/2024 з ТОВ «Аванс Кредит» та 13.05.2024 № 79681169 з ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів».

Щодо кредитного договору від 13.05.2024 № 79681169 з ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» зауважує, що на момент укладення договору відступлення прав вимоги від 14.06.2021, боргові зобов`язання відповідача за кредитним договором від 13.05.2024 ще не існували в принципі, а тому не могли бути передані новому кредитору на час укладення договору факторингу.

Зазначає, що позивачем не надано належних доказів того, що наявні в матеріалах справи сторінки кредитних договорів (у вигляді паперової копії) було створено у порядку, визначеному ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» та що ці договори підписані електронним підписом уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який обов`язковим реквізитом електронного документа. Наголошує, що не укладала та не підписувала кредитні договори в реакції, які долучено в якості доказів до позовної заяви, відповідно не погоджувала надмірні процентні ставки та інші кабальні умови кредитування. Жоден поданий позивачем доказ не доводить, що відповідачка узгодила кожну сторінку кожного з цих договорів, що вказує на неукладеність правочинів - від 09.05.2024 № 15799-05/2024 з ТОВ «Аванс Кредит» та від 13.05.2024 № 79681169 з ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів».

Крім цього вважає, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з апелянтки процентів в сумі 25740 грн по договору від 09.05.2024 № 15799-05/2024 з ТОВ «Аванс Кредит», в сумі 4 050 грн - сума заборгованості за відсотками; 8 748 - сума заборгованості по процентам за понадстрокове користування позикою - по договору від 13.05.2024 № 79681169 з ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» є безпідставними, як і заявлені кредитором позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по штрафним санкціям.

Серед іншого наголошує, що матеріали справи не містять жодного належного, достатнього та допустимого доказу перерахування вказаних позик.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки ціна позову у даній справі менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не належить до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд даної справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ЄАПБ» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, врахувавши наданий відзив, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з наступних підстав.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Положення ч.1 ст.205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Аналізуючи викладене, можна дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічна позиція наведена у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19.

Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Згідно ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована; суб`єкт персональних даних фізична особа, персональні дані якої обробляються; згода суб`єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб`єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Щодо договору про надання фінансового кредиту № 15799-05/2024 від 09.05.2024.

Щодо укладення договору.

09.05.2024 між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 15799-05/2024, згідно якого відповідачка отримала кредит в розмірі 14 300 грн у безготівковій формі, шляхом переказу на її банківську картку, зі сплатою 1,5% в день строком на 120 днів до 05.09.2024 (а.с. 7-11).

Цей договір підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором W379.

При укладенні договору відповідач надала відомості, що її ідентифікують, а саме: прізвище, ім`я, по батькові, паспортні дані, адресу проживання, РНОКПП, номер особистого електронного платіжного засобу, номер телефону, підтвердила їх за допомогою одноразового ідентифікатора W379. При цьому кошти було перераховано саме на номер рахунку, вказаний позичальником в договорі.

Такі ж дані РНОКПП вказані відповідачкою у її заяві про перегляд заочного рішення та апеляційній скарзі, а зазначений у договорі серія та № паспорту узгоджується із серією та № паспорту ( НОМЕР_1 ), вказаному у відповіді з № 1302926 від 17.04.2025, що отримана на запит місцевого суду (а.с. 50-51).

Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (постанови від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, від 14.06.2022 у справі № 757/40395/20), проходження позичальником повного ланцюга ідентифікації (введення персональних даних, верифікація, отримання смс-повідомлення чи листа на електронну пошту, вхід на сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету) свідчить про належне укладення договору в електронній формі з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Апелянткою не надано суду доказів того, що персональні дані чи номер телефону, використані при укладенні договору, не належали їй або використовувалися третіми особами поза її волею.

Щодо доводів апеляційної скарги про недоведеність факту видачі кредитних коштів.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові. Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Верховний Суд у постановах від 30.11.2022 у справі № 214/6975/15-ц, від 20.05.2022 у справі № 336/4796/18, від 17.12.2021 у справі № 278/2177/15-ц та у справі № 200/5647/18 сформував послідовну позицію, згідно з якою належними доказами видачі кредиту є первинні документи (видатковий касовий ордер, платіжне доручення, виписка по рахунку), а за відсутності таких доказів суд повинен відмовити в задоволенні позову через недоведеність заборгованості.

Аналогічний підхід послідовно застосовується у судовій практиці судів, зокрема щодо позовів фінансових компаній, які набули право вимоги за договорами факторингу: за відсутності первинних документів про видачу кредиту наданий позивачем розрахунок заборгованості чи довідка первісного кредитора самі по собі не можуть вважатися належним доказом, оскільки є одностороннім документом зацікавленої сторони.

Колегія суддів звертає увагу, що на підтвердження факту видачі кредитних коштів позивачем до позовної заяви додано лише витяг з Реєстру боржників та розрахунок заборгованості, складений первісним кредитором. При цьому жодного первинного документа, що підтверджував би фактичне перерахування коштів на картковий рахунок відповідача (платіжного доручення, виписки по рахунку, касового ордеру), позивачем до суду першої інстанції не надано.

Колегія суддів враховує, що позивач (фактор) не був стороною кредитного договору та об`єктивно не мав власних первинних документів про видачу коштів, оскільки такі операції здійснювались первісним кредитодавцем - ТОВ «Аванс Кредит». Проте це не звільняє позивача від обов`язку, передбаченого статтею 81 ЦПК України, довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, зокрема шляхом отримання відповідних документів від первісного кредитодавця або витребування їх у судовому порядку відповідно до статті 84 ЦПК України.

За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованим довід апеляційної скарги про недоведеність факту видачі кредитних коштів відповідачу, що є самостійною підставою, яка не спростовує факту укладення кредитного договору, встановленого вище, а стосується виключно факту виконання зобов`язання кредитодавцем.

Оскільки судом встановлено, що позивачем не доведено факту видачі кредитних коштів за договором № 15799-05/2024 від 09.05.2024, колегія суддів не вбачає підстав для оцінки доводів апеляційної скарги щодо правильності розрахунку відсотків та правомірності нарахування штрафних санкцій за цим договором, оскільки встановлена недоведеність виконання зобов`язання кредитодавцем є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог у цій частині.

Щодо доводів апеляційної скарги про недоведеність переходу права вимоги за Договором факторингу

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що й правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, що замінюється. Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами частини першої статті 517 та частини першої статті 519 ЦК України первісний кредитор повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги.

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 (аналогічні висновки - у постановах від 29.06.2021 у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 у справі № 334/6972/17, від 27.09.2021 у справі № 5026/886/2012, від 15.04.2024 у справі № 2221/2373/12) дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Відповідно до частини другої статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії; якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Судом першої інстанції встановлено факт укладення Договору факторингу № 19092024 від 19.09.2024 та факт переходу права вимоги до позивача відповідно до витягу з Реєстру боржників на суму 43 615 грн.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять повного тексту Договору факторингу, що дало б змогу перевірити дійсний зміст прав та обов`язків сторін цього правочину, зокрема, порядок визначення ціни продажу та строки і спосіб її сплати, умови набрання чинності та припинення договору, а також повний перелік обов`язків клієнта щодо повідомлення боржників, - тобто саме ті умови, від дотримання яких залежить правомірність набуття позивачем права грошової вимоги до конкретного боржника.

За відсутності повного тексту Договору факторингу суд позбавлений об`єктивної можливості перевірити дотримання сторонами вимог статей 1077, 1081, 1082 ЦК України, а відповідно й переконатися у правомірності набуття позивачем права вимоги саме до ОСОБА_1 на заявлену суму.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази оплати позивачем (фактором) ціни продажу за Договором факторингу клієнту (первісному кредитору), що відповідно до наведеної правової позиції Верховного Суду є самостійним обов`язковим елементом доказування факту переходу права вимоги.

Подана позивачем платіжна інструкція на підтвердження оплати за Договором факторингу подана вперше лише на стадії апеляційного перегляду. Колегія суддів відповідно до статті 367 ЦПК України не приймає цей доказ, оскільки він є новим і не підтверджує вже наявні у матеріалах справи докази.

За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованим довід апеляційної скарги про недоведеність факту набуття позивачем права грошової вимоги до відповідача.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. Подібні за змістом висновки сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц.

На вказане вище суд першої інстанції належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованості за кредитним договором № 15799-05/2024.

Щодо договору позики № 79681169 від 13.05.2024.

13.05.2024 між ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачкою укладено Договір позики № 79681169 в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, який підписано за допомогою одноразового ідентифікатора 75873. За умовами договору позики ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» надало відповідачці кошти у сумі 18 000 грн (п.2.1.) строком на 30 днів з 13.05.2024 (2.3.) по 11.06.2024 (дата повернення). Орієнтовна загальна вартість кредиту 22 050 грн, процентна ставка (базова)/день - 0,75 % (фіксована).

14 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено Договір Факторингу №14/06/21, у відповідності до умов якого, ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому прави вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників № 32 від 25.09.2024 до Договору Факторингу №14/06/21, ТОВ «ФК «ЄАПБ» зазначає про набуття права грошової вимоги до відповідачки в сумі 30 798,00 гривень, з яких 18 000 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу; 4 050 гривень - сума заборгованості за відсотками, 8 748 грн - сума заборгованості за понадстрокове користування позикою.

Разом з тим, колегією суддів стосовно договору позики № 79681169 від 13.05.2024 встановлено, що на момент укладення Договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 зобов`язання між первісним кредитором ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та боржницею ОСОБА_1 ще не виникло (не існувало), сам договір позики укладений не був. Відтак у первісного кредитора не виникло й права вимоги, яке він міг би передати ТОВ «ФК «ЄАПБ» на підставі договору факторингу від 14.06.2021.

У зв`язку з цим, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

За приписами ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів. Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов (про предмет, умови, визначені законом як істотні або необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди).

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні (зокрема, за правочином про відступлення права вимоги). За ч. 1 ст. 513 ЦК України такий правочин вчиняється у такій самій формі, що й правочин, на підставі якого виникло зобов`язання. Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, правова природа відступлення права вимоги полягає у заміні первісного кредитора на нового, який набуває обсяг прав, визначений договором, з якого виникло зобов`язання (правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18).

Якщо договір відступлення права вимоги укладений особою, яка не володіє таким правом (зокрема, якщо права вимоги не існує взагалі), то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача, оскільки у правовідносинах відсутній уповноважений суб`єкт. Відступлення неіснуючого або припиненого права вимоги не створює жодних правових наслідків (правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі неповідомлення боржника новий кредитор несе ризик несприятливих наслідків, а виконання боржником обов`язку первісному кредиторові є належним.

За приписами ч. 1 ст. 517 та ч. 1 ст. 519 ЦК України первісний кредитор повинен передати новому кредитові документи, що засвідчують права, та відповідає перед ним за недійсність переданої вимоги. Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки щодо дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав. Зміст та обсяг прав, що переходять, є істотними умовами договору відступлення (правова позиція Верховного Суду України у постанові від 05.07.2017 у справі № 752/8842/14-ц).

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити Factors право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно зі ст. 1078 ЦК України предметом факторингу може бути як наявна вимога (строк платежу за якою настав), так і майбутня вимога. Майбутня вимога вважається переданою з дня виникнення права вимоги до боржника. Проте чинне законодавство допускає відступлення майбутніх вимог виключно за умови їх чіткої визначеності та індивідуалізації. Передача невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог тягне за собою неукладеність правочину, оскільки сторонами не досягнуто згоди щодо його предмета (постанови Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 914/868/17, від 18.10.2018 у справі № 910/11965/16).

Крім того, для підтвердження факту відступлення права вимоги фінансова компанія повинна надати до суду належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів із зазначенням конкретного кредитного договору, а також докази оплати (постанови Верховного Суду від 18.10.2023 та від 02.11.2021 у справі № 905/306/17, від 29.06.2021 у справі № 753/20537/18).

Відповідно до Розпорядження Нацкомфінпослуг від 06.02.2014 № 352, послуга факторингу включає набуття відступленого права вимоги (у тому числі майбутньої) до боржників за договором, на якому базується таке відступлення.

При оцінці обсягу переданих прав суд керується загальновизнаним принципом приватного права nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet - ніхто не може передати більше прав, ніж має сам (постанова Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 31/160). Дійсність вимоги означає її належність первісному кредиторові та відсутність заборон на відступлення (постанова Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 755/15965/17).

З матеріалів справи вбачається, що договір позики № 79681169 укладено 13.05.2024, тобто майже через три роки після укладення Договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021. На момент укладення договору факторингу право вимоги за цими договорами позики не існувало, не було дійсним та не належало первісному кредитору.

Умовами п. 1.1 Договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 не передбачалося передання права грошової вимоги, яке виникне в майбутньому. Первісним кредитором передано право вимоги лише за тими договорами, строк виконання зобов`язань за якими вже настав. Доказів внесення змін до п. 1.1 цього договору матеріали справи не містять; згоди щодо предмета правочину стосовно майбутніх вимог сторони не досягли та належним чином їх не індивідуалізували.

Додаткові угоди № 2 від 28.07.2021, № 7 від 13.06.2022, № 37 від 25.09.2024 обсягу прав за Договором факторингу від 14.06.2021 не змінили, за своєю суттю новими договорами факторингу не є і свідчити про перехід права вимоги до ОСОБА_1 за договором позики від 13.06.2024 не можуть.

Спроби позивача трактувати момент відступлення права вимоги датою складання витягу з Реєстру боржників (№ 32 до Додаткової угоди № 37 від 25.09.2024) суперечать матеріалам справи та свідчать про неправильне тлумачення позивачем положень Договору факторингу та норм матеріального права.

Зважаючи на те, що Договір факторингу укладений до моменту виникнення у первісного кредитора права вимоги до ОСОБА_1 , ТОВ «ФК «ЄАПБ» не набуло права вимоги як новий кредитор і не має підстав вимагати від відповідачки сплати заборгованості за Договором позики № 79681169 від 13.05.2024.

Оскільки судом встановлено, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» не набуло права грошової вимоги до відповідачки за договором позики № 79681169 від 13.05.2024, колегія суддів не вбачає підстав для оцінки доводів апеляційної скарги щодо порядку укладення цього договору, повноти ідентифікації позичальника та правильності розрахунку заборгованості за ним, оскільки встановлена відсутність права вимоги у позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог у цій частині.

Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є самостійною підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20).

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, суд ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, слід стягнути із ТОВ «ФК «ЄАПБ» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 4 542 грн.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 382-383 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 червня 2025 року - скасувати.

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів» - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальності «Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 4 542 гривень судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Головуючий:

Судді: