Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №306/231/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 306/231/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 липня 2026 року м. Ужгород

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі:

головуючого: судді Собослоя Г.Г.,

суддів: Джуги С.Д., Кожух О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Свалявського районного суду від 09 червня 2025 року у справі № 306/231/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі по тексту ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи тим, що між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , 29.11.2021 року укладено кредитний договір № 101152994, за умовами якого, відповідачка отримала 7 000,00 грн. Зазначає, що 16.07.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 16072024, за умовами якого до позивача перейшло право вимоги за вказаним кредитним договором. Відповідно до реєстру боржників від 16.07.2024 до вказаного договору факторингу у відповідачки наявна заборгованість за кредитним договором № 16072024 у розмірі 29 925,00 грн, з яких 7 000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 22 225,00 грн - сума заборгованості за відсотками; 700,00 грн - сума заборгованості за комісією. Внаслідок неналежного виконання відповідачкою умов вищевказаного кредитного договору у ОСОБА_1 виникла заборгованість на загальну суму 29 925,00 грн., яку позивач просив стягнути з відповідачки та стягнути з неї сплачений судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 09 червня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором №101152994 на загальну суму 29 925 гривень 00 коп., з яких: - 7 000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 22 225,00 грн - сума заборгованості за відсотками; 700,00 грн - сума заборгованості за комісією.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суму сплаченого судового збору в розмірі 3 028 гривень 00 коп.

Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування рішення як таке, що постановлене з порушенням норм процесуального та матеріального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції не врахував суму заборгованості та відсотки за користування, які у три рази перевищують суму основного боргу, що свідчить про надмірність відсотків. Зазначає, що договір між нею та ТОВ «Мілоан» укладено 29.11.2021, дата погашення - 29.12.2021, а позов було подано 28.01.2025, тобто позивачем пропущений строк позовної давності. Крім цього зазначає, що у справі відсутні докази того, що відповідачці дійсно перераховували кошти за вказаним кредитним договором.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ЄАПБ» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено у ст. 639 ЦК України, згідно із якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Тобто, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Кодексу).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 29.11.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит № 101152994 (індивідуальна частина), відповідно до умов якого відповідачу надається кредит в розмірі 7 000 грн. (п.1.2. Договору) строком на 30 днів з 29.11.2021 по 29.12.2021 (п.п. 1.3, 1.4. Договору).

Пунктом 1.5.1. Договору встановлена комісія за надання кредиту 700 грн, яка нараховуються за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Проценти за користування кредитом: 2 625 грн, які нараховуються за ставкою 1,25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредиту. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Тип процентної ставки: фіксована (п.п. 1.5.2., 1.6., 1.7).

Такий договір разом з усіма додатками підписано одноразовим цифровим ідентифікатором S79718 (а.с.6).

У додатку № 1 до договору про надання кредиту № 101152994 від 29.11.2021 графік платежів, сторони узгодили періодичність та розміри платежів позичальника з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом (а.с. 10 - зворотній бік аркуша).

Відповідно до паспорта споживчого кредиту клієнту запропоновані умови: тип кредиту кредит; сума кредиту 7 000 грн.; строк кредитування 30 днів; спосіб та строк надання кредиту перерахування суми кредиту на картковий рахунок позичальника; з процентною ставкою 1.25 відсотків за кожен день користування кредитом в межах строку кредитування, вказаного в п. 1.3. Договору; стандартна (базова) ставка: 5.00 відсотків за кожен день користування кредитом у випадку продовження строку кредитування вказаного в п.1.3. Договору на стандартних (базових) умовах, згідно п. 2.3.1.2. Договору (а.с. 11).

Щодо цього кредитного договору діє презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

16 липня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 16072024, за умовами якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги до боржників, зазначених у Реєстрі боржників. Відповідно до витягу з Реєстру боржників від 16.07.2024, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідачки на суму 29 925 грн, з яких: 7 000 грн - сума основного боргу, 22 225,00 грн - заборгованість за відсотками, 700 грн - заборгованість за комісією.

Згідно п. 1.2 цього договору факторингу сторони погодили, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно Додатку №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.

Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору (а.с. 16).

Щодо доводу апеляційної скарги про недоведеність отримання коштів.

Судом встановлено, що договір споживчого кредиту було укладено сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам частини третьої статті 207 ЦК України та статті 12 Закону України «Про електронну комерцію». Проходження позичальником повного ланцюга ідентифікації - введення персональних даних, верифікація номера телефону, отримання та підтвердження одноразового пароля, вхід до особистого кабінету - відповідає усталеній правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, від 14.06.2022 у справі № 757/40395/20, згідно з якою такий спосіб укладення договору є належним і породжує права та обов`язки сторін.

На виконання пункту 2.1 договору позивачем надано платіжне доручення № 35863665 від 29.11.2021, яким підтверджується перерахування ТОВ «Мілоан» через АТ КБ «ПриватБанк» коштів у сумі 7 000 грн на платіжну картку, одержувачем якої зазначено відповідачку, код НОМЕР_1 якої відповідає реєстраційному номеру облікової картки платника податків відповідачки, зазначеному нею при укладенні договору. Призначення платежу «кошти згідно договору 101152994» містить номер кредитного договору, укладеного між сторонами.

Відповідачка, заперечуючи факт отримання коштів, в порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не спростувала належність зазначеної платіжної картки саме їй та не надала доказів протилежного (зокрема, довідки банківської установи про відсутність у неї відкритих рахунків чи вказаної платіжної картки, заяви до правоохоронних органів щодо факту незаконного використання її персональних даних третіми особами тощо), хоча об`єктивно мала таку можливість.

За сукупністю зазначених доказів - електронного укладення договору відповідно до встановленого законом порядку, платіжного доручення про перерахування коштів на картку, реквізити якої збігаються з даними відповідачки, зафіксованими при укладенні договору, та відсутності належних і допустимих доказів на спростування цієї обставини з боку відповідачки - колегія суддів вважає доведеним та встановленим факт отримання відповідачкою кредитних коштів у сумі 7 000 грн.

Щодо кредитної заборгованості.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У ч.ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

У постановах Великої Палати Верховного Суду неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16, вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, зробила такі висновки:

- припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 91 постанови);

- вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12(пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16(пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає (пункт 92 постанови);

- якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України (пункт 100 постанови);

- у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (пункт 103 постанови).

Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині нарахування відсотків, колегія суддів зазначає таке.

Із наданої позивачем відомості про щоденні нарахування та погашення вбачається, що за період з 29.11.2021 по 29.12.2021 проценти нараховувались за ставкою 1,25% (п. 1.5.2 договору) і склали 2 625 грн. За період з 30.12.2021 по 24.02.2022 нарахування здійснено з посиланням на пункт 1.5.3 договору, якого договір № 101152994 не містить: ставку після закінчення строку кредитування визначено пунктом 1.6 (5%), а не пунктом 1.5.3, що ставить під сумнів достовірність нарахування за цей період.

Крім того, за умовами пункту 2.3 договору пролонгація строку кредитування - на пільгових чи стандартних умовах - не є автоматичною і потребує вчинення позичальником визначених дій та надання такої можливості кредитором відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів товариством. Доказів узгодження сторонами продовження строку кредитування матеріали справи не містять, а тому договір діяв у межах первісно погодженого 30-денного строку - з 29.11.2021 по 29.12.2021.

Отже, нарахування процентів за період з 30.12.2021 по 24.02.2022 здійснене поза межами погодженого строку кредитування без доказів його продовження та ґрунтується на посиланні на неіснуючий пункт договору, а відтак є є неправомірним. При цьому права кредитодавця на випадок прострочення виконання зобов`язання забезпечуються не продовженням нарахування процентів за статтею 1048 ЦК України, а частиною другою статті 625 ЦК України; протилежне порушувало б баланс інтересів сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12).

Наданий позивачем витяг з реєстру боржників не спростовує викладеного, оскільки містить лише підсумкову суму 22 225 грн без деталізації та не є первинним документом у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

З огляду на це оскаржуване рішення в частині стягнення процентів поза строком кредитування підлягає скасуванню, а апеляційна скарга в цій частині - частковому задоволенню.

З огляду на викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором про споживчий кредит № 101152994 від 29.11.2021 у загальному розмірі 10 325 грн, з яких: 7 000 грн - сума основного боргу, 2 625 грн - заборгованість за відсотками (за період з 29.11.2021 по 29.12.2021), 700 грн - заборгованість за комісією.

Щодо строку позовної давності.

Відповідачка зазначає, що кошти стягуються за межами трьох річного строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

Статтею 257 ЦК України загальну позовну давність встановлено в строк три роки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 р. на всій території України карантин.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX) було визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільним Кодексом України та строки визначені Господарським кодексом України, а саме ст. 232, 269, 322, 324 продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» скасовано з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, у період з 11.03.2020 по 27.06.2023 строк визначений статтею 257 ЦК України був продовжений на строк дії такого карантину.

Крім цього, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Воєнний стан неодноразово було продовжено. Такий діє по сьогоднішній день.

Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року№ 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року№ 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Враховуючи «ковідні» норми, а також п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, апеляційний суд констатує, що позивачем не було пропущено строк загальної позовної давності, оскільки кредитні правовідносини виникли у листопаді 2021 року, а з березня 2020 року строк визначений ст. 257 ЦК України було продовжено. Крім цього, з 24.02.2022 позовна давність зупинена на весь час дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (з наступними продовженнями), який на момент ухвалення цієї постанови не скасований та продовжує діяти.

Отже, доводи апеляційної скарги які стосуються пропуску позивачем строку загальної позовної давності свого підтвердження не знайшли.

Щодо судових витрат.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, він відповідно змінює й розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

При цьому за приписами частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому разі сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

За подання позовної заяви до суду першої інстанції ТОВ «ФК «ЄАПБ» сплачено судовий збір у розмірі 3 028,00 грн (а. с. 5). За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено 4 542 грн судового збору.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково на суму 10 325 грн, що становить 34,50% від загальної суми позову (10 325,00 грн / 29 925 грн ? 100), пропорційно до розміру задоволених вимог на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» з ОСОБА_1 підлягає стягненню грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції 1 044,66 (3 028,00 грн ? 34,50 %).

Водночас, у задоволенні позову відмовлено на 65,50 % (100 % - 34,50 %), у зв`язку з чим з ТОВ «ФК «ЄАПБ» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 2 975,01 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги (4 542 грн ? 79,02 %).

На підставі частини десятої статті 141 ЦПК України, за наслідками зустрічного зарахування грошових сум, що підлягають стягненню, з ТОВ «ФК «ЄАПБ» на користь ОСОБА_1 слід стягнути різницю судового збору в розмірі 2 236,00 грн (2 871,27 грн - 635,27 грн).

Керуючись ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 09 червня 2025 року - змінити та викласти резолютивну частину у новій редакції.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальності «Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за Договором про споживчий кредит № 101152994 від 29.11.2021 у розмірі 10 325 грн, з яких: 7 000 грн - сума основного боргу (тіло кредиту), 700 грн - комісія за надання кредиту та 2 625 грн - проценти.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальності «Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 1 930,35 гривень судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Головуючий:

Судді: