Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №620/6144/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2026 року Чернігів Справа № 620/6144/26

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Баргаміної Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , в якому просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 року по 16 червня 2020 року в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 , нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 16 червня 2020 року в загальній сумі 112 406,76 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 , які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 17 червня 2020 року по 31 березня 2026 року в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 , нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 17 червня 2020 року по 31 березня 2026 року в загальній сумі 283 602,53 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка виразилась не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 17 червня 2020 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 17 червня 2020 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в порушення вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” в спірний період не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, а її проведення у зв`язку зі зростанням споживчих цін є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Відповідач, військова частина НОМЕР_1 , подала відзив на позов, в якому просила відмовити позивачу у задоволенні позову, вказала, що виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватись у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі.

Відповідач, військова частина НОМЕР_2 , подала відзив на позов, в якому просила відмовити позивачу у задоволенні позову, вказала, що у період з 01.01.2023 по 31.01.2023 індексація грошового забезпечення не нараховувалась позивачу законно, тому відсутні підстави для її нарахування останньому, в тому числі і індексації-різниці.

Процесуальні дії у справі: ухвалою суду від 10.08.2026 в задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_2 про зупинення провадження у справі було відмовлено.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 до 16.06.2020, надалі – у Військовій частині НОМЕР_2 .

Згідно довідок військової частини НОМЕР_1 від 28.01.2026 № 471, № 472, № 473 позивачу індексація грошового забезпечення з березня 2018 року по листопад 2018 року не виплачувалась, з грудня 2018 року по червень 2020 року виплачувалась поточна індексація грошового забезпечення.

Згідно карток особового рахунку позивача за 2020-2026 роки позивачу індексація-різниця не виплачувалась, з липня 2020 року по грудень 2022 року, з серпня 2024 року по грудень 2024 року, з березня 2023 року по травень 2023 року, з липня 2025 по грудень 2025 виплачувалась поточна індексація грошового забезпечення. При цьому, судом враховано, що виплати, вказані в картках, виконані за попередній місяць.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

В силу статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Так, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Частинами першою та п`ятою статті 2 Закону встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

В силу частини першої статті 4 Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Приписами частини другої статті 5 Закону передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Згідно частини шостої статті 5 Закону проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок №1078.

З 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав.

Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи «поточної» та «індексації-різниці». Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.

У разі виникнення спору щодо індексації грошових доходів коло обставин, які є істотними для справи; факти, що підлягають встановленню; характер спірних правовідносин; матеріальний закон, який їх регулює, залежать від виду індексації, з приводу якої існує спір.

Щодо поточної індексації, то право працівника на її отримання виникає у випадку коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078).

Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку № 1078).

З 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015 до 01.04.2021, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме:

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

З урахуванням того факту, що 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21.

З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивач (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Отже, для правильного вирішення справи з урахуванням заявлених позивачем вимог, необхідно з`ясувати, чи має позивач право на отримання щомісячної індексації-різниці за спірний період.

Так, для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 необхідно встановити:

- розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);

- суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);

- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року. В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку № 1078). Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078). Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби. У такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 22.06.2023 у справі № 520/6243/22, від 06.07.2023 у справі № 560/6684/22, від 19.10.2023 у справі № 380/9726/20 за подібних правовідносин.

Матеріалами справи підтверджено, що розмір грошового забезпечення позивача становив у лютому 2018 року 8112,72 грн та у березні 2018 року – 8493,30 грн.

Тобто у березні 2018 року грошове забезпечення позивача у порівнянні з лютим 2018 року збільшилося на 380,58 грн (8493,30 грн – 8112,72 грн).

Таким чином, у березні 2018 року підвищення грошового доходу позивача, у зв`язку із зміною посадових окладів, не перевищило суму індексації, що склалась у березні 2018 року (4463,15 грн), розрахованої відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку № 1078 як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 помножити на величина приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 відсотків (1762,00 грн х 253,30% / 100).

Тому, відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, сума належної позивачу індексації у березні 2018 року має розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу та становить 4082,57 грн. (4463,15 грн – 380,58 грн).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 11.05.2023 у справі № 260/6386/21, від 22.06.2023 у справі №520/6243/22.

Загальний розмір індексації грошового забезпечення позивача з 01.03.2018 по 16.06.2020 має становити 112 406,76 грн (110 229,39 грн за 27 місяців з березня 2018 року по травень 2020 року та 2 177,37 грн за 16 днів червня 2020 року).

Крім того, загальний розмір індексації грошового забезпечення позивача з 17.06.2020 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 31.03.2026 має становити 234611,69 грн (1905,20 грн за 14 днів червня 2022 року, 232706,49 грн за 57 місяців з липня 2020 року по грудень 2022 року та з січня 2024 року по березень 2026 року).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово висловлював правову позицію щодо можливості обмеження розміру соціальних виплат. ЄСПЛ не заперечує право держав зменшувати такий розмір, не сформулював правової позиції щодо достатнього розміру таких соціальних виплат. Така практика свідчить про достатньо широке «поле» для розсуду, яке ЄСПЛ залишає державам у питаннях соціального забезпечення.

ЄСПЛ визнає можливість, що виплати соціального страхування можуть бути зменшені або припинені, однак, розглядаючи питання відповідності таких дій, ЄСПЛ у кожній конкретній справі ураховує всі відповідні обставини справи й з`ясовує, чи було законним таке втручання, чи мало легітимну мету таке втручання та чи не поклало таке втручання надмірний тягар на особу, якої це стосується (справа «Valkov and Others v. Bulgaria» (заява N 2033/04); справа «Khoniakina v. Georgia» (заява N 17767/08)).

Судом також враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні «Великода проти України» від 03 червня 2014 року, в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Аналогічний правовий підхід Європейським судом з прав людини застосований й в рішеннях від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» та від 12 жовтня 2004 року у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії», в якому Суд зазначив, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового, і такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат.

Враховуючи вищевикладене, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2018 по 16.06.2020 включно відповідно до норм абзацу 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078; зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 16.06.2020 у загальній сумі 112 406,76 грн відповідно до норм абзацу 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078; визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 17.06.2020 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 31.03.2026 включно відповідно до норм абзацу 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078; зобов`язання військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 17.06.2020 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 31.03.2026 у загальній сумі 234 611,69 грн відповідно до норм абзацу 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Щодо позовних вимог в частині проведення індексації з 01.01.2023 по 31.12.2023, то суд зазначає наступне.

В силу вимог абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» № 2710-IX від 03.11.2022, зупинено на 2023 рік дію, зокрема, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Таким чином, суд зазначає, що у 2023 році проведення індексації грошового забезпечення, в тому числі, і військовослужбовців, не здійснюється з огляду на імперативні приписи Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-IX.

Вказана норма Закону є чинною та неконституційною не визнавалася, а тому, підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає що, з 01.01.2023 по 31.12.2023 у військової частини НОМЕР_2 відсутній обов`язок нараховувати та виплачувати індексацію заробітної плати позивачу. Як наслідок, військова частина НОМЕР_2 діяла в межах законодавства України, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині, що стосується індексації грошового забезпечення з 01.01.2023 по 31.12.2023.

При цьому не підлягає задоволенню вимога позивача про одночасне відрахування 1,5 % військового збору та одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 з огляду на те, що здійснення відрахування з нарахованої суми індексації грошового забезпечення податків та зборів згідно чинного законодавства належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця.

Щодо компенсації втрати частини доходів, то суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).

Статтею 1 Закону передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»).

Стаття 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» визначає, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 522/5664/17, від 22.11.2018 у справі № 522/1404/17, від 12.02.2019 у справі № 814/1428/18, від 14.05.2019 у справі № 487/6312/16-а, які відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов`язковими для врахування судом при вирішенні даної справи.

При цьому, суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні по справі «Стреч проти Сполученого Королівства» («Stretch - United Kingdom» № 44277/98), в якому Суд, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначив, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності.

Крім того, у справі «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» («Von Maltzan and Others v. Germany» № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02) Європейський суд з прав людини надав тлумачення поняттю «майно» саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якого таке поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності». При цьому, Суд зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність.

Зважаючи на вищевикладене, враховуючи встановлене судом право позивача на перерахунок індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 16.06.2020 та з 17.06.2020 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 31.03.2026, суд приходить до висновку про необхідність зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого розміру грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 16.06.2020 за весь час затримки виплати; зобов`язання військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого розміру грошового забезпечення за період з 17.06.2020 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 31.03.2026 за весь час затримки виплати.

Водночас, суд зазначає, що позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_3 та військової частини НОМЕР_2 , що виразилась у не нарахуванні та невиплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати задоволенню не підлягає, оскільки, як вже зазначалось судом, виплата суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, а враховуючи, що виплата індексації грошового забезпечення позивачу не проведена, судом не встановлена протиправна бездіяльність щодо виплати відповідної компенсації, у зв`язку з чим в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Щодо посилання військової частини НОМЕР_1 на пропуск позивачем строку звернення до суду, то суд зазначає, що положеннями частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Так, спеціальним законодавством, не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак такі питання регулює Кодекс законів про працю України.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Разом з тим, згідно частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 р. N 1-р/2025 частину першу статті 233 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Водночас, частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній з 19.07.2022) встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, враховуючи вищевикладене, зважаючи, що на час звернення до суду позивач проходить військову службу, строк звернення до суду з даним позовом не є пропущеним.

Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправними дій та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 16.06.2020 включно відповідно до норм абзацу 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 16.06.2020 у загальній сумі 112 406,76 грн відповідно до норм абзацу 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 17.06.2020 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 31.03.2026 включно відповідно до норм абзацу 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 17.06.2020 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 31.03.2026 у загальній сумі 234 611,69 грн відповідно до норм абзацу 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого розміру грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 16.06.2020 за весь час затримки виплати.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого розміру грошового забезпечення за період з 17.06.2020 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 31.03.2026 за весь час затримки виплати.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10.08.2026.

Суддя Наталія БАРГАМІНА