Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №580/6950/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року справа № 580/6950/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Янківської В.П.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

29 червня 2026 року ОСОБА_1 подала позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області в якому просить:

1) визнати протиправними дії та скасувати рішення №232730015922 про відмову у проведенні перерахунку від 27.05.2026 винесене Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, яке полягають у відмові ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 у призначенні перерахунку пенсії - перехід на інший вид пенсії у зв`язку із втратою годувальника за чоловіка ОСОБА_2 померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зробити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 перерахунок пенсії (з 18.05.2026 року) по втраті годувальника, виходячи з розміру 50 % від пенсії, яку отримував померлий годувальник ОСОБА_2 на час настання смерті.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що ГУ ПФУ в Харківській області протиправно відмовило їй у призначенні пенсії по втраті годувальника, виходячи із 50 відсотків пенсії за вислугу років померлого годувальника ОСОБА_2 , яку він отримував за життя.

Ухвалою суду від 06.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області надало до суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити повністю. Обгрунтовуючи свою позицію зазначило, що заява позивача про призначення пенсії розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Харківській області за принципом екстериторіальності, відповідно до Порядку № 22-1 та винесено рішення №232730015922 від 27.05.2026 про відмову у призначенні пенсії. У заявлених правовідносинах Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області виконало функції з прийняття документів та інформування позивача про результати розгляду заяви про призначення пенсії. Безпосередній розгляд матеріалів, доданих до заяви позивача про призначення пенсії, обчислення стажу та прийняття акту владно-розпорядчого характеру (результат) у формі рішення здійснило Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області. Відтак належним відповідачем є особа, яка дійсно є суб`єктом відповідного правовідношення. Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області є самостійною юридичною особою та не несе відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність інших територіальних органів Пенсійного фонду, а тому не є належним відповідачем у даній справі. Публічно-правовий спір між Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області та позивачем — відсутній.

Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відзив на позовну заяву до суду не надало.

Дослідивши доводи учасників справи, викладені у заявах по суті, подані письмові докази, суд встановив таке.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Черкаській області на пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-ІV).

Чоловік ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебував на обліку в ГУ ПФУ в Черкаській області та отримував пенсію за вислугу років, призначену відповідно до норм статті 54 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788-XII) та постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 № 418 «Про затвердження нормативних актів з питань призначення пенсій за вислугу років працівникам авіації і льотно-випробного складу».

18.05.2025 ОСОБА_1 звернулась до територіального орану Пенсійного фонду України із заявою встановленого зразка, якою просила перевести її на пенсію в зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 1058-ІV, яка призначається в розмірі 50 % від пенсії за вислугу років померлого чоловіка, ОСОБА_2 , яку він отримував відповідно до Закону № 1788-ХІІ.

ГУ ПФУ в Харківській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності рішенням від 27.05.2026 №232730015922 відмовило позивачці в переході з пенсії за віком на пенсію за віком по втраті годувальника згідно Закону № 1058-ІV, з мотивів того, що у такому випадку розмір її пенсії при перерахунку зменшується.

Вважаючи таке рішення протиправним позивач звернулася до суду з даним позовом.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ключовим у цій справі є питання визначення позивачці розміру пенсії в разі втрати годувальника на підставі Закону №1058-ІV виходячи із розміри пенсії за вислугу років, яку годувальник отримував за життя відповідно до Закону № 1788-ХІІ.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом №1058-IV, відповідно до статті 1 якого пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника є одним із видів пенсійних виплат.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Статтею 36 Закону № 1058-IV визначено умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника та закріплено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності6), - незалежно від тривалості страхового стажу.

Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

До членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Розглядуваний спір стосується питання обчислення розміру пенсії по втраті годувальника, яка призначається відповідно до Закону № 1058-IV (при цьому годувальник отримував пенсію за вислугу років, що була призначена згідно зі статтею 54 Закону № 1788-ХІІ як працівникові льотного складу), зокрема, чи виходячи:

з розміру фактично отримуваної годувальником за життя пенсії за вислугу років;

або з розміру пенсії за віком померлого годувальника, розрахованої за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із наявних у пенсійного органу даних про його страховий стаж та заробіток.

Ці питання були предметом розгляду Верховним Судом у подібних справах.

Так, Верховний Суд у постанові від 21.02.2020 у справі № 523/13150/16-а та від 06.04.2021 у справі № 617/724/16-а вже вирішував питання правильного застосування норм матеріального права щодо обчислення розміру пенсії по втраті годувальника, який за життя не отримував пенсію за віком, а отримував пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону № 1788-ХІІ.

У цих постановах викладена правова позиція, яка полягає в тому, що питання, пов`язані з обчисленням розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, унормовані статтею 37 Закону № 1058-IV, якою передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Тобто, базовою величиною для визначення розміру пенсії, призначеної у зв`язку з втратою годувальника на підставі правових норм Закону № 1058-IV, є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника.

Стаття 9 Закону № 1058-IV встановлює вичерпний перелік видів пенсійних виплат, які можуть бути призначені відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі, а саме: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Оскільки у розглядуваній справі позивач звернулася за призначенням пенсії у зв`язку з втратою годувальника саме на підставі Закону № 1058-IV, розмір такої пенсії обчислюється виходячи з розміру пенсії за віком померлого годувальника, а не за вислугою років померлого годувальника; інших правил цим Законом не передбачено.

Враховуючи наведені правові висновки Верховного Суду стосовно застосування статті 37 Закону № 1058-IV, суд приходить до висновку про те, що оспорювані дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо відмови позивачці в переведенні на пенсію в зв`язку з втратою годувальника в розмірі 50% пенсії за вислугу років ОСОБА_2 , ґрунтується на вимогах закону, у зв`язку із чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

При цьому, суд вважає, що доводи позивача про те, що при вирішенні питання про призначення спірної пенсії, відповідач повинен був враховувати розмір призначеної померлому годувальнику пенсії за вислугу років, ґрунтуються на помилковому розумінні приписів статі 37 Закону № 1058-IV, якою передбачено обчислення розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, виходячи саме з розміру пенсії за віком.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У відповідності до вимог частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи учасників справи у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в заявах по суті обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов висновку, про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підставі для їх задоволення.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду в строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Валентина ЯНКІВСЬКА