Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №560/9284/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/9284/26

РІШЕННЯ

іменем України

10 серпня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оформлене повідомленням щодо рішення про відмову в наданні відстрочки №20260501-698434 та прийняте на підставі протоколу комісії №20 від 05.05.2026. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з урахуванням правової оцінки суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що станом на дату формування військово-облікового документа, а саме 15.04.2026 року, у державній інформаційній системі вже були відображені відомості про наявність у gозивача права на відстрочку саме за тією правовою підставою, яка є предметом цієї справи — пункт 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Позивач вказує, що станом на момент звернення із заявою про надання відстрочки позивач мав належний військово-обліковий статус, уточнені облікові дані, а в електронному військово-обліковому документі вже була відображена відстрочка за пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Однак відповідач вказані обставини не оцінив та не навів жодних переконливих мотивів, чому раніше відображена підстава для відстрочки перестала існувати.

Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказує, що рішенням комісії ОСОБА_1 відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з тієї причини, що військовозобов`язаний (заявник) має активне працевлаштування, це свідчить про переривання догляду під час виконання ним трудових обов`язків, а отже, догляд не є постійним, що вказує на відсутність підстав для відстрочки за п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Дослідивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази у їх взаємозв`язку та сукупності суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ОСОБА_2 ) і є військовозобов`язаним.

Матір`ю Позивача є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження Позивача серії НОМЕР_1 , відповідно до якого матір`ю ОСОБА_1 зазначена саме ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 є особою похилого віку яка за висновком ЛКК №111 про наявність порушення функцій організму через які особа не може самостійно - пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду, яка проживає за адресою спільно із своїм сином - ОСОБА_4 , ОСОБА_5

ОСОБА_1 проживає разом із своєю матір`ю ОСОБА_3 та фактично здійснює за нею постійний догляд, що підтверджується Актом №792 про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 18.03.2026, а також актом підтвердження фактичного місця проживання від 11 квітня 2026 року.

Згідно висновку лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) №111 підтверджено потребу у постійному сторонньому догляді ОСОБА_3 .

Згідно сформованого військо-облікового документа станом на 15.04.2026 у системі Резерв +, встановлено, що на момент формування вказаного документу у позивача була наявна відстрочка від призову до 03.05.2026 на підставі п.9 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Позивач 07.04.2026 подав через ЦНАП до ІНФОРМАЦІЯ_3 для оформлення відстрочки від призову на підставі п.9 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Комісією для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянуто заяву №20260501-698434 про надання відстрочки від призову на військову службу, на особливий період та підтвердні документи ОСОБА_1 , подані на підставі п.9 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», про що ухвалено відповідне рішення оформлене протоколом №20 від 05.05.2026.

Рішенням комісії ОСОБА_1 відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з тієї причини, що військовозобов`язаний (заявник) має активне працевлаштування, це свідчить про переривання догляду під час виконання ним трудових обов`язків, а отже, догляд не є постійним, що вказує на відсутність підстав для відстрочки за п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідач вказує, що згідно з відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, ОСОБА_1 , на момент прийняття комісією рішення, мав активне працевлаштування у ФЕРМЕРСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ «ОБЕРІГ 2007» с. Проскурівка, Хмельницького району. Основний вид діяльності товариства за основний КВЕД 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації регулюються Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан, який триває до цього часу.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва, яка триває по цей час.

Закон №3543-XII визначає правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Приписами статті 1 Закону №3543-XII визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Закон України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до частини 7 статті 1 Закону №2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Частиною 7 ст. 23 Закону №3543-XII перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Тобто, під час дії мобілізації вирішення питання про надання відстрочки від призову на військову службу покладено саме на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також своїми батьками чи батьками дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду.

У відповідності до пунктів 56, 57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Згідно з п. 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” (п. 59 Порядку №560).

Відповідно до п. 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Суд зазначає, що законом визначає вичерпний перелік юридичних фактів, необхідних для реалізації права на відстрочку, а саме: наявність особи, яка потребує постійного догляду, підтвердження потреби у постійному догляді висновком ЛКК або МСЕК, фактичне здійснення постійного догляду військовозобов`язаним.

Як встановлено з матеріалів справи, що Матір`ю Позивача є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження Позивача серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_3 є особою похилого віку яка за висновком ЛКК №111 про наявність порушення функцій організму через які особа не може самостійно - пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду, яка проживає за адресою спільно із своїм сином - ОСОБА_4 , ОСОБА_5

ОСОБА_1 проживає разом із своєю матір`ю ОСОБА_3 та фактично здійснює за нею постійний догляд, що підтверджується Актом №792 про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 18.03.2026, а також актом підтвердження фактичного місця проживання від 11 квітня 2026 року.

Отже, усі визначені Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вимоги вказані у пункту 9 частини 1 статті 23 дотримані позивачем.

Однак, відповідач вважає, що згідно з відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, ОСОБА_1 , на момент прийняття комісією рішення, мав активне працевлаштування у ФГ "ОБЕРІГ 2007" с. Проскурівка, Хмельницького району, основний вид діяльності товариства за основний КВЕД 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, а тому це свідчить про переривання догляду під час виконання ним трудових обов`язків, а отже, догляд не є постійним, що вказує на відсутність підстав для відстрочки за п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Суд не погоджується з таким висновком відповідача, та вважає за необхідне зазначити, що у п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" відсутні заборони щодо здійснення постійного догляду особою, яка перебуває у трудових правовідносинах або офіційно працевлаштована.

Суд вважає, що сам по собі факт офіційного працевлаштування особи не свідчить про неможливість здійснення нею постійного догляду, оскільки трудова діяльність може здійснюватися у режимі та спосіб, що дозволяють забезпечувати постійний догляд за особою, яка його потребує.

Таким чином, відповідач, приймаючи рішення про відмову, фактично підмінив закон власним тлумаченням та створив нову правову норму, яка відсутня у законодавстві України.

Отже, в межах встановленої процедури позивачем було подано до територіального центру комплектування та соціальної підтримки повний пакет документів, які підтверджували наявність передбачених законом підстав для надання відстрочки відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Суд також звертає увагу відповідача, що позивач звернувся із заявою про продовження/оформлення відстрочки завчасно, до моменту закінчення строку попередньо наданої відстрочки, яка відповідно до відомостей системи «Резерв+» діяла до 03.05.2026, та яка була йому надана на підставі п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Тобто, відповідно до відомостей, відображених у військово-обліковому документі в електронній системі «Резерв+», станом на момент формування документа у позивача вже була відображена чинна відстрочка за пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Оскаржуване рішення ґрунтується виключно на формальному припущенні Відповідача про несумісність офіційного працевлаштування із здійсненням постійного догляду, що прямо суперечить принципу правової визначеності та забороні свавільної діяльності суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про протиправність рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оформлене повідомленням щодо рішення про відмову в наданні відстрочки №20260501-698434 прийняте на підставі протоколу комісії №20 від 05.05.2026, а тому таке рішення необхідно скасувати.

Відповідно до ч.4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд зазначає, що за для захисту порушеного права позивача належить зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки суду вказаної у рішенні суду.

Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).

За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Наведене свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оформлене повідомленням щодо рішення про відмову в наданні відстрочки №20260501-698434 прийняте на підставі протоколу комісії №20 від 05.05.2026.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки суду вказаної у рішенні суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )

Відповідач:ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )

Головуючий суддя О.П. Шевчук