Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №380/17425/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/17425/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача:

- №11281/13-01-24-08 від 22.05.2023 року, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 829894,26 грн та застосовано штрафні санкції в розмірі 207473,59 грн;

- №11283/13-01-24-08 від 22.05.2023 року, яким визначено грошове зобов`язання з військового збору в розмірі 69157,86 грн та застосовано штрафні санкції в розмірі на суму 17289,47 грн;

- №11286/13-01-24-08 від 22.05.2023 року про застосування штрафу за неподання податкових декларацій з ПДВ в сумі 5100,00 грн;

- №11285/13-01-24-08 від 22.05.2023 року, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на суму 942929,99 та застосовано штрафні санкції в розмірі 235732,50 грн;

- №11273/13-01-24-08 від 22.05.2023 року про нарахування штрафних санкцій в розмірі 680,00 грн;

- №11274/13-01-24-08 від 22.05.2023 року про нарахування адміністративних штрафів та інших санкцій в розмірі 1020,00 грн;

- №11277/13-01-24-08 від 22.05.2023 року про нарахування адміністративних штрафів та інших санкцій в розмірі 680,00 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято за наслідками документальної позапланової невиїзної перевірки, оформленої актом від 30.03.2023 року №6695/13-01-24-08-03/2304410070, а суми грошових зобов`язань визначено без дослідження первинних та облікових документів, без належного розрахунку і без участі платника податків. Вказує, що основною підставою для збільшення оподатковуваного доходу стало твердження контролюючого органу про застосування позивачем загальної системи оподаткування в періоді з 01.10.2018 року по 30.09.2019 року, проте акт перевірки не містить ані реквізитів податкового повідомлення-рішення, яким було б донараховано штрафні санкції за несвоєчасну сплату єдиного податку, ані доказів його вручення, ані відомостей про надіслання податкової вимоги, ані реквізитів рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку. Зазначає, що акт перевірки одночасно оперує двома датами анулювання такої реєстрації – 30.09.2018 року та 31.12.2018 року, що унеможливлює встановлення дійсного правового статусу платника.

Позивач наголошує, що за приписами підп.3 п.299.10 ст.299 та п.299.11 ст.299 Податкового кодексу України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою і може бути анульована виключно шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу, прийнятим на підставі акта перевірки. Оскільки такого рішення не приймалося і позивач його не отримував, застосування до нього загальної системи оподаткування за період з 01.10.2018 року по 30.09.2019 року є безпідставним, а тому обов`язку вести та зберігати документи, які підтверджують доходи і витрати від підприємницької діяльності за правилами ст.177 Податкового кодексу України, у нього не виникало. На підтвердження своєї позиції позивач послався на постанови Верховного Суду від 21.05.2020 року у справі №820/5346/17 та від 04.05.2023 року у справі №320/1040/19.

Щодо податку на додану вартість позивач вказує, що висновок контролюючого органу про обов`язок реєстрації платником цього податку з 11.10.2018 року є похідним від протиправного позбавлення його статусу платника єдиного податку. Звертає увагу, що п.181.1 ст.181 Податкового кодексу України не поширюється на осіб, які є платниками єдиного податку першої – третьої групи, а обсяг доходу за 2018 рік не перевищував граничного обсягу доходу для другої групи платників єдиного податку. Наголошує, що фізична особа-підприємець – платник єдиного податку другої групи не може бути платником податку на додану вартість, а тому нарахування податкових зобов`язань з цього податку та застосування штрафів за неподання податкової звітності з нього, у тому числі за період з 01.10.2019 року по 30.12.2021 року, коли, за визнанням самого відповідача, позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, прямо суперечить податковому законодавству.

Позивач також зазначає, що акт перевірки не містить опису того, яким чином визначено «розбіжності» між даними податкових декларацій та даними перевірки за 2019, 2020 і 2021 роки, не містить аналізу складу доходів, їх зв`язку з підприємницькою діяльністю та відомостей про утримання податків податковими агентами при їх виплаті. Вказує, що книги обліку доходів і витрат та первинні документи в нього наявні, їх копії долучено до позовної заяви, а тому вони підлягають дослідженню та оцінці судом. Просить позов задовольнити повністю.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що перевірку проведено на підставі наказу від 08.02.2023 року №434-ПП, копію якого разом із письмовим повідомленням від 08.02.2023 року №95/13-01-24-08-08 надіслано позивачу поштою 09.02.2023 року на податкову адресу 79000, м.Львів, вул.Ковжуна, 1/2. Вказує, що позивач до перевірки не надав первинних документів, чим порушив п.44.1, п.44.3, п.44.5, п.44.6 ст.44 Податкового кодексу України, а тому суми занижених податкових зобов`язань визначено за наявною інформацією інформаційної системи «Податковий блок», за поданими податковими деклараціями платника єдиного податку та за відомостями Центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб Державної податкової служби України про виплачені доходи. Відповідач наполягає на тому, що у позивача згідно з карткою особового рахунку по єдиному податку був наявний податковий борг станом на 01.04.2018 року в сумі 6766,57 грн, на 01.05.2018 року – 4532,77 грн, на 01.06.2018 року – 4662,37 грн, на 01.07.2018 року – 4662,37 грн, на 01.08.2018 року – 5406,97 грн, на 01.09.2018 року – 4662,37 грн, а тому відповідно до абз.8 підп.298.2.3 п.298.2 ст.298 Податкового кодексу України реєстрація платником єдиного податку повинна бути анульована 30.09.2018 року, а з 01.10.2018 року платник зобов`язаний був перейти на сплату інших податків і зборів. Зазначає, що згідно з інформаційною системою «Податковий блок» 31.12.2018 року позивачу анульовано єдиний податок згідно з рішенням про анулювання реєстрації єдиного податку. Оскільки сума доходу, отримана позивачем за останні 12 календарних місяців (01.10.2017 – 30.09.2018 років), становить 1999282,15 грн, відповідач вважає, що позивач був зобов`язаний до 10.10.2018 року подати реєстраційну заяву за формою 1-ПДВ, а з 11.10.2018 року повинен був бути зареєстрованим платником податку на додану вартість. Відповідач також стверджує, що позивач з 01.10.2019 року не мав права перейти на спрощену систему оподаткування за ставкою єдиного податку другої групи, оскільки на момент подання заяви повинен був бути платником податку на додану вартість, а тому мав право подати виключно заяву про перехід на третю групу за ставкою 3 відсотки з податком на додану вартість. За таких обставин відповідач вважає, що у нього були законні підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15.09.2025 року у задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду відмовлено, а позовну заяву повернуто позивачу.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу від 15.09.2025 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційний суд встановив, що доказів отримання позивачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не здобуто, визнав причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновив такий строк.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 02.03.2026 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою від 09.03.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою від 27.05.2026 року за клопотанням представника позивача розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 29.07.2026 року відмовлено у задоволенні заяви Головного управління ДПС у Львівській області про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою від 29.07.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.08.2026 року.

05.08.2026 року представник позивача подав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження без участі сторін.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивач, ОСОБА_1 , зареєстрований як фізична особа-підприємець 12.03.2015 року; з 13.03.2015 року перебував на обліку в Державній податковій інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління ДПС у Львівській області за №130415034189; основний вид економічної діяльності – 46.49 оптова торгівля іншими товарами господарського призначення. Станом на дату складення акта перевірки стан платника податків – 11-припинено; рішення про припинення підприємницької діяльності прийнято 30.12.2021 року за №20041500000002068276. Податковою адресою платника згідно з інформаційною системою «Податковий блок» зазначено 79000, м.Львів, вул.Ковжуна, 1/2.

На підставі підп.20.1.4 п.20.1 ст.20, підп.75.1.2 п.75.1 ст.75, підп.78.1.7 п.78.1 ст.78, ст.79, підп.69.2 ст.69 Податкового кодексу України та наказу Головного управління ДПС у Львівській області від 08.02.2023 року №434-ПП проведено документальну позапланову невиїзну перевірку діяльності платника податків-фізичної особи ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства, законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками за період з 01.01.2017 року по 30.12.2021 року. Перевірка проводилася з 17.03.2023 року по 23.03.2023 року. Копію наказу та письмове повідомлення від 08.02.2023 року №95/13-01-24-08-08 надіслано поштою 09.02.2023 року згідно з квитанцією №7900071062844 на адресу 79000, м.Львів, вул.Ковжуна, 1/2.

20.03.2023 року на ту ж саму адресу надіслано вимогу від 20.03.2023 року №8260/6/13-01-24-08-05 «Про надання інформації та її документального підтвердження» (квитанція від 20.03.2023 року №7902004855131).

23.03.2023 року посадовими особами відповідача складено акт №421/13-01-24-08 «Про ненадання документів до перевірки», в якому зафіксовано, що платник податків не надав банківські виписки, рахунки, акти виконаних робіт, накладні, договори, книгу обліку доходів і витрат, чеки та інші документи, що стосуються підприємницької діяльності.

За наслідками перевірки складено акт від 30.03.2023 року №6695/13-01-24-08-03/2304410070, у висновках якого зафіксовано порушення п.44.1, п.44.3, п.44.5, п.44.6 ст.44, п.167.1 ст.167, п.177.1, п.177.2, підп.177.4.5 п.177.4 ст.177, п.181.1 ст.181, п.182.1 ст.182, п.183.4, п.183.10 ст.183, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.200.1, п.200.2, п.200.4 ст.200, підп.49.18.1, підп.49.18.5 п.49.18 ст.49, п.203.1 ст.203, п.63.3 ст.63, підп.168.1.1, підп.168.1.2 п.168.1 ст.168, п.16-1 підрозд.10 розд.ХХ Податкового кодексу України. Акт перевірки та акт про ненадання документів надіслано позивачу листом від 30.03.2023 року №2288/6/13-01-24-08-05 на адресу 79000, м.Львів, вул.Ковжуна, 1/2; поштове відправлення повернуто на адресу податкового органу.

На підставі вказаного акта 22.05.2023 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №11281/13-01-24-08 (форма «Р»), яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на 829894,36 грн за податковими зобов`язаннями та на 207473,59 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №11283/13-01-24-08 (форма «Р»), яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 69157,86 грн за податковими зобов`язаннями та на 17289,47 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №11285/13-01-24-08 (форма «Р»), яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 942929,99 грн за податковими зобов`язаннями та на 235732,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №11286/13-01-24-08 (форма «ПС») про застосування штрафу в сумі 5100,00 грн за неподання податкових декларацій з податку на додану вартість; №11273/13-01-24-08 (форма «ПС») про застосування штрафу в сумі 680,00 грн за неподання податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2020 та 2021 роки;

- №11274/13-01-24-08 (форма «ПС») про застосування штрафу в сумі 1020,00 грн на підставі підп.54.3.3 п.54.3 ст.54 і п.121.1 ст.121 Податкового кодексу України;

- №11277/13-01-24-08 (форма «ПС») про застосування штрафу в сумі 680,00 грн на підставі підп.54.3.3 п.54.3 ст.54 і п.117.1 ст.117 Податкового кодексу України.

Зазначені податкові повідомлення-рішення надіслано позивачу 22.05.2023 року рекомендованим поштовим відправленням зі штриховим кодовим ідентифікатором №7900829051067 на адресу 79000, м.Львів, вул.Ковжуна, 1/2; відправлення повернуто відправнику 27.06.2023 року за закінченням встановленого строку зберігання.

Позивач, уважаючи зазначені рішення протиправними, звернувся до суду з даним позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі – ПК України).

Згідно з п.291.2 ст.291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності – особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Відповідно до п.291.3 ст.291 ПК України юридична особа чи фізична особа – підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Пунктом 299.1 ст.299 ПК України визначено, що реєстрація суб`єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку.

Згідно з підп.3 п.299.10 ст.299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 цього Кодексу.

Відповідно до абз.8 підп.298.2.3 п.298.2 ст.298 ПК України платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у разі наявності податкового боргу у розмірі, що перевищує суму, визначену абзацом третім пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу, на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів – в останній день другого із двох послідовних кварталів.

Пунктом 299.11 ст.299 ПК України встановлено, що у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої – третьої групи вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої – третьої групи проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.

З аналізу змісту вищевказаних норм Закону випливає, що втрата платником права на застосування спрощеної системи оподаткування у зв`язку з наявністю податкового боргу не відбувається автоматично. Реєстрація платником єдиного податку є безстроковою, а її припинення можливе виключно шляхом виключення такої особи з реєстру платників єдиного податку на підставі рішення контролюючого органу, прийнятого за наслідками перевірки та оформленого у визначений законом спосіб. До моменту прийняття такого рішення особа зберігає статус платника єдиного податку з усіма наслідками, передбаченими главою 1 розділу XIV ПК України.

Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосовано Верховним Судом у постанові від 06.05.2020 року у справі №812/1137/16, в якій сформульовано висновок про те, що прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку можливе лише на підставі проведеної документальної перевірки відповідного платника податку та встановлених в ході останньої порушень. Такої ж позиції Верховний Суд дотримується у постановах від 10.11.2021 року у справі №340/3300/19, від 04.05.2023 року у справі №320/1040/19 та від 15.04.2025 року у справі №160/23272/24, наголошуючи, що єдиним законним способом реалізації владних управлінських функцій у цих правовідносинах є проведення документальної перевірки, на підставі якої встановлюється, що платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідач не надав суду ані рішення про анулювання реєстрації позивача платником єдиного податку, ані акта перевірки, на підставі якого таке рішення могло бути прийняте, ані доказів надіслання (вручення) такого рішення позивачу. Акт перевірки від 30.03.2023 року містить лише загальне посилання на те, що «згідно ІС «Податковий блок» 31.12.2018 року анульовано єдиний податок згідно рішення про анулювання реєстрації єдиного податку», без зазначення дати, номера та змісту цього рішення. Відповідні відомості відсутні і у відзиві на позовну заяву.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відомості інформаційної системи «Податковий блок» та картки особового рахунку платника є документами внутрішнього обліку контролюючого органу і самі по собі не підтверджують ані факту прийняття індивідуального акта, ані факту виникнення узгодженого грошового зобов`язання. Відповідач не надав суду податкового повідомлення-рішення, яким позивачу було б донараховано штрафні санкції за несвоєчасну сплату єдиного податку, доказів його вручення позивачу та набуття таким зобов`язанням статусу узгодженого, а також податкової вимоги, надіслання якої за наведеного розміру боргу передбачено абз.3 п.59.1 ст.59 ПК України. За відсутності цих доказів твердження про наявність у позивача податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів залишається непідтвердженим припущенням.

Крім того, акт перевірки містить внутрішню суперечність щодо самої дати втрати позивачем статусу платника єдиного податку: в одному й тому ж абзаці зазначено, що реєстрація «повинна бути анульована 30.09.2018 року», і водночас – що вона анульована 31.12.2018 року. Суд звертає увагу на те, що за приписами п.299.11 ст.299 ПК України анулювання реєстрації проводиться з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення, і лише за рішенням контролюючого органу. Відповідач же фактично застосував до позивача загальну систему оподаткування ретроспективно – з 01.10.2018 року, тобто за період, що передував навіть тій даті, яку сам контролюючий орган називає датою анулювання реєстрації.

Відтак, враховуючи вищезазначене, суд приходить висновку про недоведеність відповідачем правомірності висновку акта перевірки про перебування позивача на загальній системі оподаткування в періоді з 01.10.2018 року по 30.09.2019 року. Оскільки цей висновок є вихідним для всіх подальших донарахувань, необґрунтованість його зумовлює необґрунтованість і похідних висновків акта.

Стосовно висновків акта перевірки про обов`язок позивача зареєструватися платником податку на додану вартість з 11.10.2018 року суд зазначає наступне.

Відповідно до п.181.1 ст.181 ПК України у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої – третьої групи.

Згідно з п.183.4 ст.183 ПК України у разі переходу осіб із спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати податку, на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, у випадках, визначених главою 1 розділу XIV цього Кодексу, за умови, що такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, реєстраційна заява подається не пізніше 10 числа першого календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом.

З аналізу наведених норм випливає, що обов`язок обов`язкової реєстрації платником податку на додану вартість не поширюється на осіб, які є платниками єдиного податку першої – третьої групи, а строк подання реєстраційної заяви за п.183.4 ст.183 ПК України прив`язаний саме до факту здійсненого переходу на сплату інших податків і зборів.

Як слідує зі змісту акта перевірки, відповідач сам зазначив, що реєстрацію позивача платником єдиного податку анульовано 31.12.2018 року. Отже, навіть за версією контролюючого органу станом на 10.10.2018 року та 11.10.2018 року позивач залишався платником єдиного податку другої групи, а тому в силу прямого застереження, наведеного у п.181.1 ст.181 ПК України, обов`язок зареєструватися платником податку на додану вартість у нього виникнути не міг. Не відбулося у ці дати і переходу на сплату інших податків і зборів, з яким п.183.4 ст.183 ПК України пов`язує обчислення строку подання реєстраційної заяви.

Суд також враховує, що сума 1999282,15 грн, з якою відповідач пов`язує виникнення обов`язку реєстрації, сформована виключно за рахунок доходу, задекларованого позивачем як платником єдиного податку другої групи за IV квартал 2017 року (500000,00 грн) та за 2018 рік (1499852,15 грн). Ці ж декларації відповідач у розділі 2.2.2 акта перевірки визнає такими, що подані своєчасно. Відтак контролюючий орган одночасно визнає позивача платником єдиного податку, який належним чином декларував дохід за спрощеною системою, і виводить із цього ж доходу обов`язок реєстрації платником податку на додану вартість, який законом для таких осіб не встановлений.

Необґрунтованими є посилання представника відповідача на те, що позивач з 01.10.2019 року не мав права перейти на спрощену систему оподаткування за ставкою єдиного податку другої групи, оскільки на момент подання відповідної заяви повинен був бути платником податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, реєстрація позивача платником єдиного податку другої групи з 01.10.2019 року здійснена самим контролюючим органом шляхом внесення відповідного запису до реєстру платників єдиного податку, що підтверджується витягом з реєстру платників єдиного податку від 16.09.2019 року та витягом з реєстру платників єдиного податку від 21.10.2020 року, в яких датою переходу на спрощену систему оподаткування зазначено 01.10.2019 року, групою – друга, ставкою – 20 відсотків, а відомості про сплату податку на додану вартість відсутні. Доказів анулювання цієї реєстрації відповідач суду не надав.

Суд звертає увагу на те, що відповідач у відзиві не заперечує факту перебування позивача на спрощеній системі оподаткування у період з 01.10.2019 року по 30.12.2021 року. Аналогічний висновок відтворено у розділах 1.17, 2.1.2, 2.2.1 та 2.5 акта перевірки. Разом з тим, у розділі 2.2.2 акта перевірки контролюючий орган навів таблицю результатів перевірки визначення доходу платника єдиного податку, в якій за 2019 рік (декларація від 28.01.2020 року №5041) відображено дохід 1496633,63 грн, за 2020 рік (декларація від 07.02.2021 року №8567221) – 1599014,84 грн, за 2021 рік (декларація від 07.02.2022 року №9429325861) – 547430,93 грн, а за даними перевірки в кожному випадку зазначено « 0» з відповідними від`ємними розбіжностями.

Отже, ті самі суми доходу, які позивач задекларував як платник єдиного податку і які відповідач у розділі 2.2.2 акта перевірки виключив зі складу доходу платника єдиного податку, контролюючий орган одночасно включив до загального оподатковуваного доходу за правилами ст.177 ПК України, поклав в основу нарахування податку на доходи фізичних осіб і військового збору та, крім того, використав як базу для нарахування податку на додану вартість. Таким чином, один і той самий дохід тричі оподатковано за загальною системою, при цьому питання сплаченого позивачем єдиного податку перевіркою взагалі не досліджувалося.

Такий підхід суперечить вимогам п.292.9 ст.292 ПК України, згідно з яким доходи фізичної особи – платника єдиного податку, отримані в результаті провадження господарської діяльності та оподатковані згідно з цією главою, не включаються до складу загального річного оподатковуваного доходу фізичної особи, визначеного відповідно до розділу IV цього Кодексу, а також підп.2 та підп.3 п.297.1 ст.297 ПК України, за якими платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об`єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності платника єдиного податку першої – четвертої групи (фізичної особи) та оподатковані згідно з цією главою, а також з податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку, визначену підпунктом 1 пункту 293.3 статті 293 цього Кодексу.

Оскільки об`єктом оподаткування військовим збором відповідно до підп.1.2 п.16-1 підрозд.10 розд.ХХ ПК України є доходи, визначені ст.163 цього Кодексу, а для фізичної особи – підприємця такими є чистий оподатковуваний дохід, визначений за правилами ст.177 ПК України, відсутність підстав для визначення позивачу чистого оподатковуваного доходу за загальною системою за періоди перебування на спрощеній системі виключає і підстави для нарахування військового збору за ці ж періоди.

Проаналізувавши матеріали справи та вимоги чинного законодавства України, суд приходить до висновку про те, що донарахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору за 2020 і 2021 роки, а також за IV квартал 2019 року, є безпідставним уже з тих мотивів, що у ці періоди позивач був і залишається зареєстрованим платником єдиного податку другої групи, а відповідні доходи оподатковані єдиним податком.

Стосовно донарахувань за 2019 рік суд зазначає наступне.

Досліджуючи надані докази, а також наведені міркування, судом враховується, що акт перевірки містить не усунуту суперечність у визначенні суми заниження. Так, у розділі 2.1.2 акта перевірки в таблиці результатів перевірки визначення загального оподатковуваного доходу за 2019 рік зазначено дані податкової декларації – 967444,80 грн, дані перевірки – 2464078,43 грн та розбіжність – 1496633,63 грн, а загальну суму заниження загального оподатковуваного доходу визначено в розмірі 3643079,4 грн. Натомість у розділі 2.1.4 акта перевірки заниження чистого оподатковуваного доходу за 2019 рік визначено в сумі 2464078,43 грн, а загальну суму заниження – 4610524,2 грн. Саме останні показники покладено в основу розрахунку податку на доходи фізичних осіб (2464078,43 х 18 відсотків = 443534,12 грн) та військового збору (36961,18 грн за 2019 рік).

Таким чином, контролюючий орган, встановивши за 2019 рік розбіжність у сумі 1496633,63 грн, нарахував грошові зобов`язання виходячи з суми 2464078,43 грн, тобто без урахування задекларованих позивачем 967444,80 грн. Жодного обґрунтування такого підходу ані акт перевірки, ані відзив не містять.

Суд також враховує, що сума 1496633,63 грн, яку відповідач визначив як розбіжність за 2019 рік, за своїм розміром тотожна сумі доходу, задекларованій позивачем у податковій декларації платника єдиного податку за 2019 рік (розділ III декларації, IV квартал 2019 року), що подана 28.01.2020 року. Тобто цю суму сформовано за рахунок доходу IV кварталу 2019 року, коли позивач, за визнанням самого відповідача, перебував на спрощеній системі оподаткування.

Згідно з п.177.2 ст.177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи – підприємця.

Відповідно до п.44.6 ст.44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті, платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наведена норма встановлює презумпцію відсутності документів щодо показників, які платник самостійно відобразив у податковій звітності, і не звільняє контролюючий орган від обов`язку встановити дійсний об`єкт оподаткування. Ненадання документів не наділяє контролюючий орган правом визначати грошові зобов`язання довільно, поза межами способів, передбачених ст.54 та ст.58 ПК України, та без встановлення конкретних господарських операцій, їх змісту, дат і сторін.

Разом з тим, як вбачається з розділу 2.1.3 акта перевірки, документально підтверджені витрати позивача визначено в нульовому розмірі виключно з мотивів ненадання первинних документів, при цьому щодо 2019 року у графі «Дані податкових декларацій» зазначено 967444,80 грн, а у графі «Дані перевірки» – 0, тобто контролюючий орган не визнав навіть тих витрат, які позивач задекларував самостійно, не навівши для цього жодного окремого обґрунтування.

Суд звертає увагу на те, що акт перевірки не містить аналізу джерел отриманих позивачем доходів, їх зв`язку з підприємницькою діяльністю, відомостей про те, чи утримувався і сплачувався податок при виплаті таких доходів податковими агентами, а також не містить переліку господарських операцій, з яких сформовано об`єкт оподаткування. Замість цього суми доходу відтворено загальними показниками за даними інформаційної системи «Податковий блок» та Центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб. Такі відомості мають довідковий характер і за відсутності їх перевірки та співставлення з первинними документами не можуть бути самодостатньою підставою для визначення грошових зобов`язань.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач надав суду копії податкових декларацій платника єдиного податку за 2017, 2018 та 2019 роки, звітності про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік, витягів з реєстру платників єдиного податку від 21.09.2017 року, від 16.09.2019 року та від 21.10.2020 року, а також банківської виписки по рахунку за період з 01.01.2020 року по 01.01.2021 року. Ці докази відповідачем не спростовані, жодних заперечень щодо їх змісту чи достовірності відзив не містить.

Стосовно позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення №11285/13-01-24-08 від 22.05.2023 року суд зазначає наступне.

Оскільки обов`язок позивача зареєструватися платником податку на додану вартість з 11.10.2018 року відповідачем не доведено, відсутні і підстави для застосування до нього п.183.10 ст.183 ПК України, за яким особа, що підлягає обов`язковій реєстрації як платник податку і не подала реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Стосовно позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення №11286/13-01-24-08 від 22.05.2023 року суд зазначає, що застосований ним штраф у сумі 5100,00 грн нараховано за неподання податкових декларацій з податку на додану вартість за червень, вересень, грудень 2019 року, березень, червень, вересень, грудень 2020 року, січень, березень, квітень, травень, червень, серпень, листопад, грудень 2021 року. Обов`язок подання таких декларацій за п.203.1 ст.203 ПК України покладається на платника цього податку. Аналогічно, враховуючи, що позивач не набув статусу платника податку на додану вартість, а відповідач не довів наявності у нього обов`язку зареєструватися таким платником, підстави для застосування штрафу за п.120.1 ст.120 ПК України відсутні.

Стосовно позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення №11273/13-01-24-08 від 22.05.2023 року суд зазначає, що штраф у сумі 680,00 грн застосовано за неподання податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2020 та 2021 роки. Як установлено вище, у 2020 і 2021 роках позивач був зареєстрованим платником єдиного податку другої групи та подавав податкові декларації платника єдиного податку за ці періоди (декларації від 07.02.2021 року №8567221 та від 07.02.2022 року №9429325861). З урахуванням п.292.9 ст.292 та підп.2 п.297.1 ст.297 ПК України доходи, отримані ним від господарської діяльності та оподатковані єдиним податком, не включаються до складу загального річного оподатковуваного доходу, а інших доходів, які підлягали б декларуванню за п.179.1 ст.179 ПК України, актом перевірки не встановлено. Відтак обов`язку подавати декларації про майновий стан і доходи за 2020 і 2021 роки у позивача не виникло.

Стосовно позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення №11274/13-01-24-08 від 22.05.2023 року суд зазначає наступне.

Штраф у сумі 1020,00 грн застосовано на підставі п.121.1 ст.121 ПК України за ненадання контролюючому органу оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю. Як вбачається з акта перевірки та акта від 23.03.2023 року №421/13-01-24-08, вимогу від 20.03.2023 року №8260/6/13-01-24-08-05 про надання інформації та її документального підтвердження надіслано позивачу поштою 20.03.2023 року, а вже 23.03.2023 року, тобто через три календарні дні, складено акт про ненадання документів і в цей же день завершено перевірку.

Суд звертає увагу на те, що надіслане поштою 20.03.2023 року відправлення об`єктивно не могло бути вручене адресату та виконане ним у межах такого строку. Доказів вручення вимоги позивачу до 23.03.2023 року відповідач не надав. За таких обставин платник податків був фактично позбавлений реальної можливості надати документи до завершення перевірки, а тому притягнення його до відповідальності за їх ненадання не відповідає вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обґрунтованості та пропорційності рішення суб`єкта владних повноважень.

Стосовно позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення №11277/13-01-24-08 від 22.05.2023 року суд зазначає наступне.

Штраф у сумі 680,00 грн застосовано на підставі п.117.1 ст.117 ПК України за неподання повідомлення за формою №20-ОПП про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, а саме, як зазначено в акті перевірки, за невідображення приміщення, де здійснювалася діяльність (приміщення здані в оренду), та автомобілів, які використовувалися для підприємницької діяльності.

Разом з тим, розділи 1.6.1 та 1.6.2 акта перевірки містять відомості про відсутність за позивачем нерухомого майна та транспортних засобів, а таблиця розділу 1.8 акта перевірки, в якій наводиться перелік об`єктів, де здійснювалася господарська діяльність, не заповнена. Отже, контролюючий орган не встановив жодного конкретного об`єкта оподаткування, щодо якого у позивача виник би обов`язок подати повідомлення за формою №20-ОПП, не зазначив дати набуття права на такий об`єкт, з якої відповідно до розд.VIII Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року №1588, обчислюється десятиденний строк подання повідомлення, а також не навів розрахунку, який дозволяв би встановити, за яку кількість порушень та за якою санкцією обчислено суму 680,00 грн, з огляду на те, що п.117.1 ст.117 ПК України для самозайнятих осіб передбачає штраф у розмірі 340 гривень, а 680 гривень – за ті самі дії, вчинені протягом року особою, до якої були застосовані штрафи за таке порушення.

Доводи відповідача про зворотнє зводяться до нічим не підтверджених припущень і не спростовують висновків суду. Посилання відзиву на те, що позивач не актуалізував відомості про податкову адресу, стосуються питання належності повідомлення платника і не мають значення для оцінки правомірності визначення грошових зобов`язань по суті.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.77 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. За приписами ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У порушення ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач не надав суду жодних доказів правомірності прийняття ним оскаржуваних рішень. Зокрема, відсутні: рішення про анулювання реєстрації позивача платником єдиного податку, докази існування у позивача узгодженого податкового боргу, розрахунки, які дозволяли б перевірити визначені суми грошових зобов`язань, а також докази, які спростовували б долучені позивачем документи.

Перевіряючи оскаржувані рішення відповідача на предмет відповідності критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що такі прийняті необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для їх прийняття, та не на підставі і не у спосіб, що визначені законом.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законодавства, суд приходить висновку, що податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 22.05.2023 року №11281/13-01-24-08, №11283/13-01-24-08, №11285/13-01-24-08, №11286/13-01-24-08, №11273/13-01-24-08, №11274/13-01-24-08 та №11277/13-01-24-08 є протиправними та підлягають скасуванню, а позов – задоволенню повністю.

Щодо судового збору, то ураховуючи, що суд ухвалює рішення на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, а також зважаючи на документальне підтвердження понесених позивачем витрат у вигляді судового збору на суму 12112,00 грн, наявні підстави для їх стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 22.05.2023 року №11273/13-01-24-08 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в сумі 680,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 22.05.2023 року №11274/13-01-24-08 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в сумі 1020,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 22.05.2023 року №11277/13-01-24-08 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в сумі 680,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 22.05.2023 року №11281/13-01-24-08 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» в загальній сумі 1037367,95 грн (в т.ч.: за податковими та/або іншими зобов`язаннями – в сумі 829894,36 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – в сумі 207473,59 грн).

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 22.05.2023 року №11283/13-01-24-08 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем «військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» в загальній сумі 86447,33 грн (в т.ч.: за податковими та/або іншими зобов`язаннями – в сумі 69157,86 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – в сумі 17289,47 грн).

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 22.05.2023 року №11285/13-01-24-08 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем «податок на додану вартість» в загальній сумі 1178662,49 грн (в т.ч.: за податковими та/або іншими зобов`язаннями – в сумі 942929,99 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – в сумі 235732,50 грн).

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 22.05.2023 року №11286/13-01-24-08 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в сумі 5100,00 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: вул.Стрийська, 35, м.Львів, 79003; код ЄДРПОУ ВП: 43968090) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) 12112 (дванадцять тисяч сто дванадцять) гривень 00 копійок сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.