Рішення від 06 серпня 2026 р. у справі №380/19456/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2026 року м. Львівсправа № 380/19456/25

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивачка) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (відповідач-2), у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 18.07.2025 № 134450024623 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію на умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України, з 09.07.2025, на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», та зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 01.07.2000 по 07.02.2001, з 21.03.2002 по 10.02.2003, з 12.05.2003 по 05.05.2004 та з 23.06.2004 по 19.12.2004;

- судові витрати покласти на відповідачів.

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що, досягнувши віку 52 років, маючи страховий стаж більше 28 років та пільговий (за Списком № 2) більше 13 років вона 09 липня 2025 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком за Списком № 2 відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі – Закон № 1788) в редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» із застосуванням показника вікового цензу у 50 років. Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, яке ухвалило рішення від 18.07.2025 № 134450024623 про відмову в призначенні пенсії у зв`язку із недосягненням позивачкою пенсійного віку у 55 років. Також цим рішенням до страхового стажу позивачки не зараховано періоди з 01.07.2000 по 07.02.2001, з 21.03.2002 по 10.02.2003, з 12.05.2003 по 05.05.2004 та з 23.06.2004 по 19.12.2004. Позивачка не погоджується із таким рішенням відповідача-1 та, покликаючись на рішення Верховного Суду від 21 квітня 2020 року у зразковій справі № 360/3611/20, вважає, що на підставі пункту «б» частини першої статті 13 Закону № 1788, яка чинна в редакції, вказаній у пункті 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, вона має право на призначення пенсії на пільгових умовах у зв`язку із досягненням віку 50 років. Зазначає, що згідно з даними, вказаними у її трудовій книжці серії НОМЕР_1 , зафіксовано усі місця працевлаштування позивачки, включаючи період її трудової діяльності у Львівській обласній клінічній психіатричній лікарні. Також відзначає, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області, у зв`язку із цим призначення та виплату їй пенсії, відповідно, має здійснювати саме цей пенсійний орган.

З огляду на наведене поданий позов просить задовольнити повністю.

Позиція відповідача-1 викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач-1 вказує, що Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058) є пріоритетним у правовідносинах щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах з 11 жовтня 2017 року. Норми Закону № 1788-ХІІ в частині призначення пенсій на пільгових умовах за Списком № 2 не застосовуються, оскільки з 11 жовтня 2017 року порядок призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 регулюється Законом № 1058, а тому умови призначення пільгової пенсії позивачці мають визначатися на підставі статті 114 Закону № 1058-ІV, а не на підставі пункту «б» статті 13 Закону № 1788. Станом на дату звернення за пенсією позивачка не досягла віку, визначеного статтею 114 Закону № 1058 (55 років), тому підстави для призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах відсутні. Що стосується зарахування спірних періодів до страхового стажу позивачки, то відповідач-1 вказує, що такі правомірно не зараховані з підстав, зазначених в оскаржуваному рішенні. Вважає, що зобов`язання пенсійного органу призначити пенсію позивачці є неналежним способом захисту її порушеного права, а таким є зобов`язання саме повторно розглянути заяву про призначення пенсії.

З огляду на наведене у задоволенні поданого позивачкою позову просить відмовити повністю.

Позиція відповідача-2 викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач-2 вказує, що питання щодо призначення позивачці пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058 може розглядатися після досягнення нею 55 років. Станом на дату звернення (09 липня 2025 року) право на пенсію за віком на пільгових умовах у позивачки відсутнє. Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 на спірні правовідносини не впливає, оскільки положення пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058 є чинними (не визнані неконституційними та не скасовані). Що стосується зарахування спірних періодів до страхового стажу позивачки, то відповідач-2 вказує, що такі правомірно не зараховані з підстав, зазначених в оскаржуваному рішенні.

З огляду на наведене у задоволенні поданого позивачем позову просить відмовити повністю.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 01 жовтня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою від 09 липня 2025 року та необхідними документами про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 18 липня 2025 року № 134450024623, прийнятим за принципом екстериторіальності, позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону № 1058 у зв`язку з недосягненням нею віку 55 років.

Також цим рішенням не зараховано до страхового стажу позивачки такі періоди згідно із записами у її трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 30 березня 1992 року:

- з 01.07.2000 по 07.02.2001 та з 21.03.2002 по 10.02.2003 - у зв`язку з відсутністю відомостей про нараховану заробітну плату за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-5);

- з 12.05.2003 по 05.05.2004 - отримання допомоги по безробіттю, оскільки запис не засвідчений печаткою та підписом відповідальної особи;

- з 23.06.2004 по 19.12.2004 - отримання матеріальної допомоги по безробіттю, оскільки не передбачено чинним законодавством.

Позивачка, вважаючи зазначене рішення відповідача-1 протиправним та таким, що порушує її право на пенсійне забезпечення, звернувся з цим позовом до суду.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 18 липня 2025 року № 134450024623 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Закон № 1058 визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058 працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.

Суд встановив, що позивачка 09 липня 2026 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області розглянуло цю заяву за принципом екстериторіальності та прийняло спірне рішення про відмову в призначенні пенсії.

Рішення мотивоване недосягненням позивачкою пенсійного віку. Також цим рішенням до страхового стажу позивачки не зараховано окремі періоди.

Водночас зі змісту спірного рішення видно, що пенсійний орган, вирішуючи питання призначення позивачці пенсії, керувався пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058. Натомість позивачка, обґрунтовуючи своє право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, наполягає на необхідності застосування до спірних правовідносин положень Закону № 1788 (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213)).

Щодо цього суд зазначає таке.

Закон № 1788 гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Гарантії конституційного права людини на соціальний захист передбачені в положеннях Закону № 1058 та Закону № 1788.

03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058 розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:

«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

За приписами статті 12 Закону № 1788 право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788 в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом № 213, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення застосовуються стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213 для осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Отже, рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що застосовуються відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213.

Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи рішення Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20, виснувала:

«У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV».

У цьому рішенні суд вказав на те, що воно є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій територіального органу Пенсійного фонду України щодо вирішення питання про призначення пенсії на пільгових умовах, для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, та наведено обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, а саме:

а) позивачем є особа, яка:

- звернулась до Пенсійного фонду України за призначенням пенсії після 23 січня 2020 року з підстав, визначених статтею 13 Закону № 1788;

- на момент звернення досягла: чоловіки - 55 років, жінки - 50 років;

- набула стаж роботи, визначений статтею 13 Закону № 1788;

б) відповідачем є орган Пенсійного фонду України, уповноважений на вирішення питання про призначення пенсії.

Згідно з рішенням у зразковій справі до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 і які відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788 після 23 січня 2020 року (набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020), належать особи, які працювали до 01 квітня 2015 року, були зайняті повний робочий день на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону № 1788 в редакції, яка діяла до 01 квітня 2015 року, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду України за призначенням пенсії.

Вирішуючи питання щодо того, норми якого саме Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213 чи № 1058 в редакції Закону № 2148 застосовуються у спірній ситуації, суд зважає на вищенаведені приписи пункту 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, якою чітко визначено, що застосовується, зокрема стаття 13 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213 для осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Визначальним у цій правовій ситуації є з`ясування обставин щодо того, чи працювала особа, яка звертається із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на посадах, визначених у нормах статті 13 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213, саме до 01 квітня 2015 року і у разі якщо так, то під час вирішення питання про призначення такій особі пільгової пенсії належить керуватися саме статтею 13 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213.

Верховний Суд, вирішуючи спір з подібним предметом спору (постанова від 16 червня 2025 року у справі № 200/4104/24), зазначив, що, якщо особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, працювала на посадах, передбачених Списком № 2, до 01 квітня 2015 року, то застосовуються норми статті 13 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213.

Однак, якщо особа набула пільговий стаж за Списком № 2 після 01 квітня 2015 року, то під час призначення такій особі пенсії необхідно керуватися нормами статті 114 Закону № 1058 в редакції Закону № 2148.

Отже, застосування статті 13 Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213 можливе щодо осіб, які до 01 квітня 2015 року не лише працювали на відповідних посадах, а й набули необхідний пільговий стаж за Списком № 2.

Відповідний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 10 червня 2026 року у справі № 380/1208/25, який суд враховує в силу імперативних норм ч. 5 ст. 242 КАС України.

Суд встановив, що позивачка набувала свій пільговий стаж за Списком № 2 (який згідно з оскаржуваним рішенням (врахований у подвійному розмірі) становить 13 років 03 місяці 21 день), після 01 квітня 2015 року, а саме починаючи з 09 листопада 2016 року (ця обставина підтверджується розрахунком стажу для обчислення пенсії форми РС-право). Тому відповідач-1 правомірно під час вирішення питання щодо призначення позивачці пенсії керувався положеннями пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058, згідно з яким пенсійний вік для жінок становить 55 років.

Отже, твердження відповідача-1 щодо недосягнення позивачкою пенсійного віку (позивачка станом на момент звернення за призначенням пенсії досягла віку 52 роки 04 дні за необхідних 55 років) відповідає вимогам чинного законодавства.

Також зі змісту спірного рішення видно, що позивачці до страхового стажу не зараховано періоди з 01.07.2000 по 07.02.2001, з 21.03.2002 по 10.02.2003, з 12.05.2003 по 05.05.2004 та з 23.06.2004 по 19.12.2004.

Так, періоди з 01.07.2000 по 07.02.2001 та з 21.03.2002 по 10.02.2003 не зараховані до страхового стажу позивачки у зв`язку з відсутністю відомостей про нараховану заробітну плату за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-5).

Абзацом першим частини четвертої статті 24 Закону № 1058 визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

До набрання чинності Законом № 1058 (01 січня 2004 року) види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначалися Законом № 1788.

Так, відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За змістом статті 62 Закону № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми закону постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок № 637, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з абзацами першим, другим пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Аналіз наведених норм вказує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У разі її відсутності, а також у тому разі, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17, від 16 травня 2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27 лютого 2020 року у справі № 577/2688/17, від 31 березня 2020 року у справі № 446/656/17, від 21 травня 2020 року у справі № 550/927/17, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.

Суд встановив, що до заяви від 09 липня 2025 року про призначення пенсії позивачка додала, зокрема трудову книжку серії НОМЕР_1 від 30 березня 1992 року, яка містить належні записи про роботу позивачки у спірні періоди з 01.07.2000 по 07.02.2001 та з 21.03.2002 по 10.02.2003. Жодних застережень щодо записів у трудовій книжці позивачки за вказані періоди відповідач-1 не навів.

Отже, з урахуванням приписів законодавства, яке діяло до 01 січня 2004 року, періоди роботи позивачки з 01.07.2000 по 07.02.2001 та з 21.03.2002 по 10.02.2003 повинні бути зараховані відповідачем-1 до її страхового стажу для призначення пенсії, незалежно від факту наявності відомостей про нараховану заробітну плату за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Щодо періоду з 12.05.2003 по 05.05.2004 (отримання допомоги по безробіттю), то відповідач-1 відмовив позивачці у зарахуванні цього періоду до її страхового стажу, оскільки запис не засвідчений печаткою та підписом відповідальної особи.

Так, відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 30 березня 1992 року, позивачка отримувала допомогу по безробіттю в період з 12.05.2003 по 05.05.2004.

Згідно з пунктом «а» частини третьої статті 56 Закону № 1788 період одержання допомоги по безробіттю зараховується до стажу роботи.

Доводи відповідача-1 про те, що відповідні записи не засвідчені печаткою та підписом відповідальної особи суд оцінює критично, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві/в установі, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства/установи не може бути підставою для позбавлення позивачки її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань призначення пенсії.

Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, від 23 квітня 2019 року у справі № 593/1452/16-а, від 30 вересня 2021 року у справі № 300/860/17, висновки якого мають враховувати суди відповідно до положень частини п`ятої статті 242 КАС України.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу під час призначення пенсії.

До того ж, факт отримання позивачкою допомоги по безробіттю в період з 12.05.2003 по 05.05.2004 підтверджується також довідкою Львівської філії Львівського обласного центру зайнятості від 18 серпня 2025 року № 1350.03-1617/25.

Отже, період отримання позивачкою допомоги по безробіттю з 12.05.2003 по 05.05.2004 повинен бути зарахований до її страхового стажу.

Щодо періоду з 23.06.2004 по 19.12.2004 (отримання матеріальної допомоги по безробіттю), то відповідач-1 відмовив позивачці у зарахуванні цього періоду до її страхового стажу, оскільки його зарахування не передбачено чинним законодавством.

Так, відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 30 березня 1992 року, позивачка отримувала матеріальну допомогу по безробіттю в період з 23.06.2004 по 19.12.2004.

Відповідно до абзацу четвертого статті 24 Закону № 1058 період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) включається до страхового стажу.

Отже, період отримання позивачкою допомоги по безробіттю з 23.06.2004 по 19.12.2004 повинен бути зарахований до її страхового стажу, оскільки його врахування прямо передбачено чинним законодавством.

За наведених обставин, усі спірні періоди (з 01.07.2000 по 07.02.2001, з 21.03.2002 по 10.02.2003, з 12.05.2003 по 05.05.2004 та з 23.06.2004 по 19.12.2004) мають бути зараховані відповідачем-1 до страхового стажу позивачки, а оскаржуване рішення з цих підстав (оскільки відповідні періоди не враховані відповідачем-1) належить визнати протиправним та скасувати.

Також позивачка просить суд зобов`язати відповідача-2 призначити їй пенсію на умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України, з 09.07.2025, на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Однак, як вже зазначалось вище, до спірних правовідносин застосовується саме пункт 2 частини другої статті 114 Закону № 1058, який встановлює такі умови для призначення пенсії за віком на пільгових умовах:

- досягнення 55-річного віку;

- наявність страхового стажу не менше 25 років (для жінок);

- наявність пільгового стажу за Списком № 2 не менше 10 років (для жінок).

Оскільки позивачка станом на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах не досягла 55-річного віку, то відсутня одна з необхідних умов для призначення їй пенсії на підставі вказаної норми, а саме щодо пенсійного віку, тому позовні вимоги в цій частині не можуть бути задоволені.

Водночас підстави для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області вчинити необхідні дії, спрямовані на відновлення порушених прав позивачки, відсутні, оскільки наданих позивачкою документів цей пенсійний орган не досліджував, питання щодо зарахування періодів до страхового стажу, призначення пенсії не вирішував, тож прав позивачки у межах спірних правовідносин не порушував. Оскаржуване рішення про відмову в зарахуванні окремих періодів до страхового стажу та призначення пенсії за наслідками розгляду поданих позивачкою документів приймало Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, а тому саме цей пенсійний орган належить зобов`язати вчинити відповідні дії, необхідні для відновлення порушених прав позивачки. Позиція суду з цього питання узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08 лютого 2024 року у справі № 500/1216/23.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом правил статті 139 КАС України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивачка сплатила судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Оскільки позов містить позовні вимоги немайнового характеру, які хоча і частково, але задоволені судом, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає з урахуванням кількості, а не розміру задоволених/незадоволених позовних вимог.

Отже, відшкодувати позивачці за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень належить суму судового збору в розмірі 968,96 грн.

Докази понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл не здійснюється.

Керуючись ст.ст.72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 20551088), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 18 липня 2025 року № 134450024623 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 01.07.2000 по 07.02.2001, з 21.03.2002 по 10.02.2003, з 12.05.2003 по 05.05.2004 та з 23.06.2004 по 19.12.2004.

В решті позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 968,96 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 07 серпня 2026 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна