Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №751/4566/26 — Чернігівський апеляційний суд

Справа № 751/4566/26 Головуючий у 1 інстанції Маслюк Н. В.

Провадження № 33/4823/687/26

Категорія - ч.1 ст. 130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2026 року місто Чернігів

Чернігівський апеляційний суд під головуванням судді Куценка М. О., за участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 червня 2026 року у справі за протоколом про адміністративне правопорушення відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч.1 ст. 130 КУпАП,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 червня 2026 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 гривень із позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665 грн 60 коп.

Судом першої інстанції встановлено, що 22.04.2026 о 21 год 53 хв у м. Чернігові по вул. Тероборони, 28, ОСОБА_1 керував транспортним засобом Дніпро МТ10-36, днз НОМЕР_2 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, неприродна блідість, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку у лікаря-нарколога відмовився. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху. За даним фактом відносно ОСОБА_1 складений протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову місцевого суду скасувати, а провадження у справі закрити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що зупинка керованого ним транспортного засобу була безпідставною та неправомірною. Вважає, що незаконність первинних дій працівників поліції ставить під сумнів допустимість отриманих у подальшому доказів.

Заперечує наявність у нього об`єктивних ознак наркотичного сп`яніння та зазначає, що тремтіння рук і блідість обличчя були зумовлені погодними умовами, фізичним навантаженням та стресом, спричиненим обставинами зупинки. Вказує, що його поведінка під час спілкування з поліцейськими була адекватною, а сам він не створював перешкод для їх роботи.

Стверджує, що після повідомлення про виявлені ознаки наркотичного сп`яніння погодився пройти огляд, однак, отримавши від працівника поліції інформацію про необхідність його проведення виключно у медичному закладі та тривалість оформлення відповідних матеріалів, відмовився від поїздки до такого закладу, сприймаючи цю відмову не як самостійне правопорушення, а як формальність при складенні протоколу.

Посилається також на те, що згодом самостійно звернувся до медичного закладу та пройшов токсикологічне дослідження, за результатами якого ознак сп`яніння у нього не виявлено. На його переконання, цей результат підтверджує відсутність у нього стану наркотичного сп`яніння, тоді як суд першої інстанції безпідставно не надав цьому доказу належного значення.

Крім того, апелянт посилається на неповноту відеофіксації дій працівників поліції, неналежне роз`яснення йому правових наслідків відмови від проходження огляду, а також вважає, що допущені працівниками поліції порушення у своїй сукупності виключають можливість використання зібраних ними доказів для підтвердження його вини.

Також звертає увагу на свої особисті обставини, зокрема проходження військової служби, участь у бойових діях, наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей, використання транспортного засобу для виконання службових та сімейних обов`язків, вважаючи застосоване до нього стягнення надмірним.

У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в межах, визначених ст. 294 КУпАП, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

За змістом статей 251, 252 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а їх оцінка здійснюється на основі всебічного, повного й об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно зі ст. 280 КУпАП при розгляді справи суд зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

Частиною першою ст. 130 КУпАП встановлена відповідальність не лише за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а й за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, з огляду на зміст пред`явленого ОСОБА_1 адміністративного обвинувачення, предметом перевірки у цій справі є не доведення факту перебування останнього у стані наркотичного сп`яніння, а встановлення того, чи керував він транспортним засобом, чи існували передбачені законом підстави для проведення його огляду на стан наркотичного сп`яніння, чи було йому у встановленому порядку запропоновано пройти такий огляд та чи відмовився він від його проходження.

Саме з огляду на такий предмет доказування підлягають оцінці доводи апеляційної скарги про відсутність у ОСОБА_1 стану наркотичного сп`яніння та результати його подальшого самостійного звернення до медичного закладу.

Доводи апеляційної скарги про безпідставність зупинки транспортного засобу, а також про те, що спосіб її здійснення працівниками поліції свідчить про незаконність подальших дій щодо ОСОБА_1 та недопустимість зібраних доказів, апеляційний суд вважає необґрунтованими.

З досліджених судом першої інстанції матеріалів справи, зокрема відеозаписів із технічних засобів працівників поліції, вбачається, що 22 квітня 2026 року працівники поліції рухалися за мотоциклом під керуванням ОСОБА_1 та подавали йому вимогу про зупинку за допомогою увімкнених проблискових маячків. Водій на подану вимогу не зупинився та продовжив рух, у зв`язку з чим після зупинки службового автомобіля працівники поліції продовжили його переслідування пішки, після чого подальший рух мотоцикла було припинено.

Сам ОСОБА_1 факту керування зазначеним транспортним засобом не заперечує, а його твердження про те, що через перебування у мотошоломі він міг не почути відповідних сигналів, не спростовують зафіксованої відеозаписом обставини невиконання вимоги поліцейських про зупинку.

Доводи апелянта про незаконність зупинки не можуть оцінюватися відокремлено від фактичного розвитку подій, зафіксованого технічними засобами. Із матеріалів справи вбачається, що після подання працівниками поліції вимоги про зупинку ОСОБА_1 її не виконав та продовжив рух, що об`єктивно зумовило необхідність припинення подальшого руху транспортного засобу.

При цьому апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до п. 2.4 Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил. Законність вимоги працівника поліції та обов`язок водія виконати подану відповідно до закону вимогу про зупинку є питаннями, які не можуть підмінятися суб`єктивною оцінкою водієм доцільності такої зупинки безпосередньо під час руху.

Не заслуговує на увагу і пов`язаний із цим довід апелянта про те, що будь-які докази, отримані після стверджуваної ним незаконної зупинки, автоматично не можуть бути використані при вирішенні справи.

Наявність порушення під час здійснення певної процесуальної чи поліцейської дії сама по собі не означає автоматичної недопустимості всіх доказів, отриманих надалі. Вирішальним є характер такого порушення, його вплив на достовірність відповідного доказу та можливість його використання для встановлення обставин, які входять до предмета доказування.

У цій справі ознаки, які стали підставою для направлення ОСОБА_1 на огляд на стан наркотичного сп`яніння, були виявлені працівниками поліції вже під час безпосереднього спілкування з ним після припинення руху транспортного засобу. Подальша пропозиція пройти огляд, роз`яснення порядку його проведення, поведінка самого ОСОБА_1 та його відмова від проходження огляду мають самостійне доказове значення та зафіксовані технічними засобами.

Будь-яких даних про те, що припинення руху мотоцикла вплинув на добровільність волевиявлення ОСОБА_1 при вирішенні питання щодо проходження медичного огляду, позбавив його можливості усвідомлювати зміст вимог працівників поліції або спотворив зміст зафіксованих надалі подій, матеріали справи не містять.

Тому доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують належності та допустимості доказів, якими підтверджуються обставини, що безпосередньо утворюють склад інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення.

Доводи апеляційної скарги про відсутність у працівників поліції достатніх підстав для направлення ОСОБА_1 на огляд на стан наркотичного сп`яніння апеляційний суд вважає необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування транспортними засобами та огляду на відповідний стан.

Згідно з п. 4 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом МВС України та МОЗ України від 09 листопада 2015 року № 1452/735, ознаками наркотичного чи іншого сп`яніння є наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння, крім запаху алкоголю з порожнини рота, а також звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або, навпаки, підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.

За приписами п. 12 розділу ІІ цієї Інструкції у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними у п. 4 розділу І Інструкції, поліцейський направляє таку особу до найближчого закладу охорони здоров`я.

Таким чином, на цьому етапі закон не вимагає від поліцейського встановлення факту перебування водія у стані наркотичного сп`яніння. Достатньою правовою підставою для направлення особи на відповідний огляд є виявлення у неї передбачених Інструкцією зовнішніх ознак, які дають обґрунтовані підстави припускати можливе перебування у такому стані. Остаточне ж встановлення або спростування стану наркотичного сп`яніння належить до компетенції закладу охорони здоров`я та здійснюється за результатами огляду у визначеному законом порядку.

Як убачається з матеріалів справи та дослідженого відеозапису, після зупинки транспортного засобу під час безпосереднього спілкування зі ОСОБА_1 працівники поліції звернули увагу на стан його зіниць, перевірили їх реакцію на світло, а також зафіксували інші зовнішні ознаки, які були розцінені ними як ознаки наркотичного сп`яніння. У протоколі про адміністративне правопорушення та направленні на огляд зазначено про звужені зіниці очей, які не реагують на світло, неприродну блідість обличчя та виражене тремтіння пальців рук.

Наявність таких ознак узгоджується зі змістом відеозапису події та показаннями допитаного судом першої інстанції працівника поліції ОСОБА_2 , який підтвердив, що під час спілкування з водієм було виявлено ознаки, які стали підставою для пропозиції пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння у закладі охорони здоров`я та оформлення відповідного направлення.

Тому виявлення передбачених Інструкцією ознак становило достатню правову підставу для направлення ОСОБА_1 на медичний огляд.

Твердження апелянта про те, що тремтіння пальців рук та блідість обличчя могли бути викликані низькою температурою повітря, фізичним навантаженням, пов`язаним із керуванням мотоциклом, та стресом унаслідок обставин зупинки, наведеного висновку не спростовують.

Апеляційний суд не виключає, що окремі зовнішні прояви самі по собі можуть мати різне фізіологічне походження. Проте працівники поліції не були зобов`язані на місці встановлювати медичну причину кожного такого прояву або самостійно діагностувати стан наркотичного сп`яніння. Виявлення у водія передбачених нормативним актом ознак саме і є підставою для проведення спеціального медичного огляду, метою якого є підтвердження або спростування відповідної підозри.

Водночас апеляційний суд не покладає в основу висновку про винуватість ОСОБА_1 припущення працівників поліції про фактичне перебування останнього у стані наркотичного сп`яніння. Виявлені ними зовнішні прояви оцінюються виключно з точки зору наявності передбачених законом підстав для направлення водія на огляд, тоді як об`єктивна сторона інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення полягає у його подальшій відмові від проходження такого огляду у встановленому законом порядку.

Отже, працівники поліції, виявивши у ОСОБА_1 передбачені Інструкцією ознаки, мали правові підстави запропонувати йому пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння та направити його для проведення такого огляду до закладу охорони здоров`я.

Вирішальне значення для правильного вирішення цієї справи має встановлення того, чи була ОСОБА_1 у передбаченому законом порядку висунута вимога пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння у закладі охорони здоров`я та чи відмовився він від проходження такого огляду.

З огляду на характер виявлених у ОСОБА_1 ознак поліцейські обґрунтовано запропонували йому пройти огляд не на місці зупинки транспортного засобу, а у закладі охорони здоров`я, що відповідає встановленому порядку проведення огляду у разі наявності ознак наркотичного сп`яніння.

Із дослідженого відеозапису вбачається, що пропозиція пройти відповідний огляд була адресована безпосередньо ОСОБА_1 , її зміст був для нього зрозумілим, він вступав із працівниками поліції з цього приводу у діалог та висловлював свою позицію щодо проходження огляду. Отже, обставини справи виключають висновок про те, що ОСОБА_1 не усвідомлював, який саме огляд йому запропоновано пройти та де він мав проводитися.

При цьому з відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 спочатку висловив згоду на проходження огляду, однак у подальшому від поїздки до медичного закладу та проходження запропонованого огляду відмовився.

Така зміна первісно висловленої позиції сама по собі не виключає складу адміністративного правопорушення. Визначальним є не факт первісної словесної згоди водія, а його остаточне волевиявлення та фактична поведінка після належної пропозиції пройти огляд у встановленому порядку. Обов`язок, передбачений п. 2.5 Правил дорожнього руху, полягає саме у проходженні огляду, а не лише у висловленні готовності його пройти.

Як установлено з матеріалів справи, після роз`яснення необхідності проходження огляду у закладі охорони здоров`я ОСОБА_1 від поїздки до такого закладу відмовився, у зв`язку з чим працівниками поліції було зафіксовано його відмову та складено протокол про адміністративне правопорушення.

При цьому відмова ОСОБА_1 не була припущенням працівників поліції чи результатом тлумачення ними неоднозначної поведінки водія. Його волевиявлення щодо непроходження запропонованого огляду зафіксоване відеозаписом, який дає можливість безпосередньо перевірити зміст і послідовність спілкування між водієм та працівниками поліції.

Доводи апелянта про те, що свою відмову він сприймав лише як формальність, необхідну для завершення оформлення адміністративних матеріалів, не змінюють правової оцінки його дій. Крім того, з відеозапису вбачається що наслідки такої відмови працівниками поліції було останньому роз`яснено. Ця обставина додатково спростовує твердження апелянта про те, що він не розумів правового значення свого рішення не їхати до закладу охорони здоров`я.

Не спростовує факту вчинення адміністративного правопорушення й те, що надалі, після оформлення працівниками поліції адміністративних матеріалів, ОСОБА_1 висловлював готовність пройти відповідний огляд.

Відмова від проходження огляду на стан сп`яніння є самостійною формою об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. За встановлених у цій справі обставин склад такого правопорушення був закінченим у момент, коли ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом та отримавши за наявності передбачених законом підстав вимогу пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння у встановленому порядку, однозначно відмовився від його проходження.

Тому подальша зміна ОСОБА_1 своєї позиції після того, як відмова вже відбулася та була зафіксована, не усуває вчиненого правопорушення і не перетворює попередню відмову на згоду пройти огляд.

Інший підхід фактично означав би, що водій після належно зафіксованої відмови міг би на власний розсуд визначати момент, спосіб та умови проведення огляду, тоді як закон покладає на нього обов`язок пройти огляд саме у встановленому порядку та у зв`язку з відповідною вимогою поліцейського.

Таким чином, сукупністю досліджених доказів підтверджено, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом, за наявності передбачених законом підстав був направлений для проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння до закладу охорони здоров`я, однак від проходження такого огляду у встановленому порядку відмовився, чим не виконав вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Посилання апелянта на виписку з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 268 від 22 квітня 2026 року та результати токсикологічного дослідження, відповідно до яких після самостійного звернення до закладу охорони здоров`я ознак сп`яніння у ОСОБА_1 не виявлено, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення.

Разом із тим апеляційний суд не погоджується з висновком про те, що зазначені медичні документи є неналежними доказами виключно з тієї підстави, що відповідне обстеження ОСОБА_1 пройшов за власною ініціативою та без участі працівників поліції.

За змістом ст. 251 КУпАП доказами у справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відтак надані ОСОБА_1 медичні документи підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами, а обставини та порядок їх отримання мають враховуватися при визначенні їх доказового значення для вирішення конкретного питання, яке становить предмет доказування у цій справі.

Як убачається з наданих документів, після подій, пов`язаних з оформленням працівниками поліції адміністративних матеріалів, ОСОБА_1 самостійно звернувся до закладу охорони здоров`я, де здав біологічне середовище для токсикологічного дослідження, за результатами якого зазначено: «тверезий, ознак сп`яніння не виявлено».

Однак наведений результат необхідно оцінювати з урахуванням того, що ОСОБА_1 інкримінується не керування транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння, а відмова особи, яка керувала транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння.

Ці форми об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є самостійними. Для притягнення особи до відповідальності за відмову від проходження огляду закон не вимагає подальшого підтвердження фактичного перебування такої особи у стані сп`яніння. Натомість підлягають установленню факт керування транспортним засобом, наявність передбачених законом підстав для проведення огляду, дотримання встановленого порядку його пропонування та направлення на такий огляд, а також факт відмови водія від його проходження.

Тому результати медичного обстеження, проведеного після того, як ОСОБА_1 уже відмовився від запропонованого працівниками поліції огляду, незалежно від отриманого результату не можуть ретроспективно усунути факт такої відмови.

При цьому самостійне звернення особи до медичного закладу не є тотожним проходженню огляду, від якого вона перед цим відмовилася, оскільки законодавством установлений відповідний порядок проведення огляду водіїв на стан сп`яніння.

Отже, надані ОСОБА_1 медичні документи не залишені судом поза увагою та оцінені у сукупності з іншими матеріалами справи, проте за своїм змістом вони не спростовують обставини, яка має визначальне значення для кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 130 КУпАП, — відмову від проходження у встановленому порядку запропонованого йому огляду на стан наркотичного сп`яніння.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи щодо результатів подальшого медичного обстеження не ставлять під сумнів доведеність об`єктивної сторони інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення.

Оцінюючи досліджені докази в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що вони є взаємоузгодженими та достатніми для висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Наведені обставини підтверджуються не одним окремо взятим доказом, а сукупністю даних, що містяться у протоколі про адміністративне правопорушення, направленні на огляд, відеозаписах із технічних засобів працівників поліції, а також узгоджуються з показаннями допитаного судом першої інстанції працівника поліції ОСОБА_2 .

При цьому апеляційний суд виходить не з формальної наявності складених працівниками поліції процесуальних документів, а з результатів перевірки відображених у них відомостей іншими доказами, насамперед відеозаписом події, який дає можливість безпосередньо простежити розвиток подій, поведінку їх учасників, зміст спілкування між ОСОБА_1 та працівниками поліції, висунення пропозиції пройти огляд та ставлення водія до її виконання.

Істотних суперечностей між доказами щодо обставин, які мають значення для встановлення об`єктивної сторони інкримінованого правопорушення, апеляційним судом не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про неповноту відеофіксації самі по собі не спростовують доказового значення тих обставин, які безпосередньо зафіксовані на наявних відеозаписах. Оцінці підлягає зміст фактично наявних доказів, а не припущення про те, що могло відбуватися поза межами відеозапису. Даних про те, що відсутні фрагменти відеофіксації містили обставини, які спростовували б факт належного направлення ОСОБА_1 на огляд або його подальшої відмови від проходження такого огляду, матеріали справи не містять.

З матеріалів справи та відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 розумів характер дій, які вчиняли щодо нього працівники поліції, вступав із ними у змістовний діалог, висловлював свою позицію щодо проходження огляду та мав можливість реалізовувати свої процесуальні права. Крім того, як встановлено з відеозапису, йому були роз`яснені права та повідомлено про наслідки відмови від проходження огляду.

Тому обставин, які свідчили б, що ОСОБА_1 через нероз`яснення або неналежне роз`яснення процесуальних прав не усвідомлював зміст запропонованого йому огляду, був позбавлений можливості захищатися чи що це безпосередньо зумовило його відмову від проходження огляду, апеляційним судом не встановлено.

Щодо наведених в апеляційній скарзі даних про особу ОСОБА_1 , зокрема проходження ним військової служби, участь у бойових діях, наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей та необхідність використання транспортного засобу для виконання службових і сімейних обов`язків, апеляційний суд враховує такі обставини, однак вони не можуть бути підставою для звільнення особи від адміністративної відповідальності за доведене правопорушення.

Апеляційний суд також враховує, що встановлення спеціальних обов`язків для осіб, які користуються транспортними засобами, зумовлене необхідністю забезпечення безпеки дорожнього руху. Європейський суд з прав людини у справі «O'Halloran and Francis v. the United Kingdom» (ВП, рішення від 29 червня 2007 року) виходив, зокрема, з того, що особи, які вирішили володіти та керувати транспортними засобами, погоджуються на певні обов`язки та відповідальність, пов`язані з правовим регулюванням їх використання.

Наведений підхід узгоджується із встановленим п. 2.5 Правил дорожнього руху обов`язком водія на вимогу поліцейського пройти у встановленому порядку медичний огляд.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд не встановив таких порушень норм матеріального чи процесуального права, які ставили б під сумнів законність та обґрунтованість висновку суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Окремі недоліки мотивування постанови суду першої інстанції, не вплинули на правильність кінцевого висновку суду про винуватість ОСОБА_1 ..

За встановлених обставин доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Відтак підстав для скасування чи зміни постанови Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 червня 2026 року апеляційний суд не встановив, у зв`язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 червня 2026 року щодо ОСОБА_1 - без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

СуддяМ. О. Куценко