Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №750/1753/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

10 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/1753/26

Головуючий у першій інстанції – Супрун О. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1701/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Разгуляєвої О. В.,

суддів Луговця О. А., Стельмаха А. П.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Військова частина НОМЕР_1 ,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позову посилалася на те, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 у справі № 620/5507/25, яке набрало законної сили, задовольнив позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язав відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення з 29.01.2020 по 11.01.2022 відповідно до положень постанови Кабінету міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового начальницького складу та деяких інших осіб» із урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт, із урахуванням раніше виплачених сум.

Позивач вказувала, що на виконання вказаного рішення суду вона отримала виконавчий лист, із яким звернулася до органів примусового виконання рішень і головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Сидоренко Я. О. постановою від 13.01.2026 відкрила виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 620/5507/25, виданого 26.12.2025 Чернігівським окружним адміністративним судом (виконавче провадження № 79970548).

Як зазначала позивач, станом на день звернення до суду, вказане рішення суду ні в добровільному, ні в примусовому порядку не виконано, як у частині виплати відповідних коштів, так і в частині їх нарахування, у зв`язку з чим вона зазнала моральних страждань, пов`язаних із порушенням її прав та невиконанням судового рішення, тому просить стягнути на її користь моральну шкоду.

У позові ОСОБА_1 просила стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на свою користь 20 000,00грн моральної шкоди.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 22.05.2026 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 6 000,00грн у відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судового збору.

Рішення суду обґрунтовано тим, що саме через протиправність дій відповідача щодо тривалого невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, позивач був змушений відстоювати свої права та інтереси в судовому порядку, що призвело до порушення звичного способу його життя, руйнування життєвих планів та соціальних зв`язків, необхідності докладати додаткові зусилля для організації свого життя. Порушення відповідачем прав позивача стало наслідком необхідності звернення до суду за захистом свого права, а також до органів державної виконавчої служби через відмову відповідача добровільно виконати рішення суду в повному обсязі.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції врахував характер страждань, які зазнала позивач, їхню тривалість, вимушені зміни в життєвих стосунках, дійшов висновку, що визначений позивачем розмір моральної шкоди завищеним, у зв`язку з чим підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 6 000,00грн, що буде достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, та не призведе до її безпідставного збагачення.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, командир Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22.05.2026 та відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

За доводами скарги суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, рішення судом винесено з порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування доводів скарги, заявник посилається, що відповідно до наказу Міністерства оборони України від 22.05.2017 № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22.04.2021 № 104) “Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України” військова частина має право отримувати бюджетні асигнування на утримання тільки від одного забезпечувального фінансового органу, разом з тим, Військова частина НОМЕР_1 не внесена до Єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів.

Вказує, що оскільки Військова частина НОМЕР_1 не належить до розпорядників коштів другого рівня з метою належного виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у справі у справі № 620/5507/25 від 18.09.2025, що набрало законної сили, нею здійснено розрахунок та нарахування відповідних сум та регулярно, два рази на місяць, подаються заявки на ім`я начальника забезпечувального фінансового органу (відповідальному за бюджетну підпрограму), що додаються до відзиву, а всі подальші дії, зокрема щодо фактичного надходження коштів на рахунок позивача не залежать від Військової частини НОМЕР_1 , а залежать від надходження бюджетного фінансування.

За твердженням заявника, Військова частина НОМЕР_1 вжила всіх вичерпних заходів, в межах компетенції та повноважень командування частини, щодо належного виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 і довольчим органом частково профінансовано потреби військової частини, у зв`язку з чим виникла можливість виконати рішення суду у повному обсязі і на картковий рахунок позивача 11.03.2026 було перераховано 62 975,43грн.

За доводами скарги, всупереч приписам ст. 12, 81 ЦПК України позивачем не було надано належних та допустимих доказів спричинення відповідачем моральної шкоди, яка викладена у позовній заяві, тому вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння моральних страждань чи втрат немайнового характеру, і відповідно, заподіяння моральної шкоди, розмір якої не обґрунтований.

В обґрунтування доводів скарги заявник посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали, проте відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до суду подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Вислухавши суддю доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 у справі № 620/5507/25, яке набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення з 29.01.2020 по 11.01.2022 відповідно до положень постанови Кабінету міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового начальницького складу та деяких інших осіб» із урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт, із урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вищевказаного судового рішення Чернігівським окружним адміністративним судом виданий виконавчий лист № 620/5507/25.

Постановою державного виконавця від 13.01.2026 відкрито виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого листа щодо здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення.

Також судом встановлено, що на час звернення ОСОБА_1 з позовом рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 відповідачем не виконано, унаслідок чого позивач зазнала моральних страждань.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що саме через протиправність дій відповідача щодо тривалого невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, позивач був змушений відстоювати свої права та інтереси в судовому порядку, що призвело до порушення звичного способу його життя, руйнування життєвих планів та соціальних зв`язків, необхідності докладати додаткові зусилля для організації свого життя. Порушення відповідачем прав позивача стало наслідком необхідності звернення до суду за захистом свого права, а також до органів державної виконавчої служби через відмову відповідача добровільно виконати рішення суду в повному обсязі.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції врахував характер страждань, які зазнала позивач, їхню тривалість, вимушені зміни в життєвих стосунках, дійшов висновку, що визначений позивачем розмір моральної шкоди завищеним, у зв`язку з чим підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 6 000,00грн, що буде достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, та не призведе до її безпідставного збагачення.

З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Приписами ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 3 Конституції України проголошує, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Це конституційне положення більшу конкретизацію знаходить у ст. 56 Основного Закону, яка закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 ); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня2012 року № 11-рп/2012).

Виконання судового рішення - сфера регулювання ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 р. у справі «Войтенко проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні п. 1 ст. 1 Протоколу №1).

За змістом ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п. 3 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови Пленуму ВСУ).

При розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції України судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування (п. 10-1 постанови Пленуму ВСУ).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування та їх посадовими особами визначені ст. 1173, 1174 ЦК України.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, тапричинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц зазначила, що виходячи з положень статей 16 і 23 Цивільного кодексу України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17. Зокрема, касаційний суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Протиправність поведінки заподіювача моральної шкоди це поведінка, яка заборонена законом, а протиправна бездіяльність невчинення особою дій, які вона зобов`язана за законом вчинити. Це протиправні як дія і бездіяльність, так і рішення. Бездіяльність протиправна, якщо особа повинна була вчинити дію, але не вчинила. При цьому частина перша статті 1167 ЦК України, пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» не дають підстав говорити про наявність презумпції протиправності дії (бездіяльності) завдавача моральної шкоди.

Отже, суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Враховуючи наявність рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 у справі № 620/5507/25, яке набрало законної сили, та яким визнано протиправність дій відповідача – Військової частини НОМЕР_1 , в частині обчислення та виплати ОСОБА_1 належного грошового забезпечення, а також невиконання відповідачем судового рішення впродовж тривалого часу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки незаконність таких дій відповідача доведена, вина в даному випадку презюмується і тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди.

Матеріалами справи встановлено та не заперечується відповідачем, що ОСОБА_1 проходила військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 з 09.06.2004 по 11.01.2022 і за період військової служби мала право на отримання грошового забезпечення на підставі ст. 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Вважаючи дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення у заниженому розмірі та невиплати перерахованого грошового забезпечення протиправними, ОСОБА_1 зверталася до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Протиправність дій військової частини щодо зменшення розміру належного грошового забезпечення військовослужбовця позивачу, не проведення перерахунку розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням встановлено судовим рішенням, зокрема, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 у справі № 620/5507/25, яке набрало законної сили і учасниками справи в установленому порядку не оскаржувалось.

З наведеного убачається, що ОСОБА_1 , оскаржуючи у судовому порядку дії та бездіяльність уповноважених посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 , фактично доводила наявність у неї права на перерахунок розміру грошового забезпечення військовослужбовця, яке призначено відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Саме через протиправність дій Військової частини НОМЕР_1 щодо неправильного обчислення розміру грошового забезпечення та виплати його у заниженому розмірі позивач була змушена відстоювати свої права та інтереси в судовому порядку, що призвело до фізичних і душевних страждань. Порушення відповідачем законодавства про грошове забезпечення військовослужбовця стало наслідком необхідності звернення до суду за захистом свого права, а також до органів державної виконавчої служби через відмову відповідача добровільно виконати рішення суду в повному обсязі. Указані обставини є доводами позову про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними діями органу державної влади.

Верховний Суд у своїх постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 та від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17 зазначив, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. З огляду на це психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не призвели до тяжких наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди.

За таких обставин, на переконання колегії суддів, доводи ОСОБА_1 про завдання їй моральної шкоди протиправними діями Військової частини НОМЕР_1 , що встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, знайшли своє підтвердження у ході розгляду справи, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач має право на відшкодування завданої їй моральної шкоди за рахунок відповідача.

Необгрунтованими є доводи відповідача про те, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, оскільки завдання моральної шкоди позивач обґрунтовував не лише тим, що судове рішення не виконується, а й тим, що з вини відповідача їй неправильно обчислювався розмір грошового забезпечення і воно було виплачено в заниженому розмірі, що підтверджено судовим рішенням.

Доводи апеляційної скарги про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю відповідача під час виконання судового рішення та моральною шкодою позивача, а також відсутність обґрунтування розміру моральної шкоди, колегія суддів відхиляє, оскільки невиконання рішення суду на користь позивача протягом тривалого часу зумовлено, в тому числі й діями відповідача, який своєчасно не вжив заходів, необхідних для виконання остаточного судового рішення, а тому колегія суддів дійшла висновку щодо наявності причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю та шкодою.

Оскільки відповідачем допущено протиправну бездіяльність відносно позивача, що встановлено судовим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 є суб`єктом завдання шкоди при здійсненні владно-адміністративних повноважень.

Виходячи з наведеного, колегія суддів зазначає, що відповідач є суб`єктом, що відноситься до завдавачів шкоди, характер правовідносин свідчить про те, що права позивача фізичної особи порушені протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди у сумі 6 000,00грн, яку належить стягнути на користь позивача, суд першої інстанції виходив із засад розумності та справедливості, а також врахував характер страждань, які зазнав позивач, їх тривалість, вимушені зміни в життєвих стосунках.

Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується фізичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним.

Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

На переконання колегії суддів, з урахуванням того, що безпосередньо у судовому процесі позивач участі не брав, оскільки справа слухалась судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, характеру та обсягу душевних страждань позивача, яка є особою, звільненою з військової служби, що безумовно змінило її нормальний життєвий ритм, розмір моральної шкоди у сумі 6 000,00грн судом першої інстанції визначено з урахуванням вимог розумності та справедливості, й підстав для його зменшення чи збільшення не вбачається, у зв`язку з чим апеляційний суд відхиляє доводи скаржника щодо невмотивованості судового рішення при визначенні розміру відшкодування.

Також необґрунтованими є доводи скарги військової частини НОМЕР_1 про відсутність доказів, які підтверджують заподіяння позивачу моральної шкоди є підставою для відмови в позові.

Прецедентною практикою Європейського суду з прав людини і на законодавчому рівні в України, у тому числі частиною другою статті 1166 ЦК України, згідно з якою особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини, закріплено дію презумпції моральної шкоди.

Тобто, моральна шкода вважається завданою позивачу, якщо відповідачем не доведено належними доказами відсутність його вини у завданні такої шкоди.

Військовою частиною НОМЕР_1 не надано доказів, які підтверджують відсутність вини у завданні такої шкоди, а тому шкода, завдана таким органом внаслідок його неправомірних дій повинна бути відшкодована за рахунок саме відповідача. Вказане відповідає дії презумпції заподіяння позивачці моральної шкоди через порушення принципу належного врядування.

Такий висновок узгоджується з правовим висновком, який Верховний Суд виклав у постанові від 10 лютого 2021 року у справі №761/24143/19 та від 8 грудня 2022 року у справі №370/2383/20.

Досліджуючи обставини справи, які слугували підставою для завдання моральної шкоди позивачу, колегія суддів зазначає, що такими обставинами є тривале невиконання судового рішення.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України).

Однією з фундаментальних засад судочинства та конституційних цінностей закріплених в Конституції України визначено обов`язковість судових рішень (п. 9 ст. 129 Конституції України).

У статті 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частин першої та другої статі 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини вказував, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).

Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом. Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність (рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-рп(ІІ)/2019).

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції та вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.

Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення заявником норм матеріального та процесуального права.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 10.08.2026.

Головуючий О. В. Разгуляєва

Судді О. А. Луговець

А. П. Стельмах