Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №729/387/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

06 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 729/387/26

Головуючий у першій інстанції - Демченко Л. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1584/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Разгуляєвої О. В.,

суддів Луговця О. А., Любчика О. В.,

із секретарем Мисник С. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Бобровицької міської ради Чернігівської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Бобровицького районного суду Чернігівської області від 19 травня 2026 року про закриття провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав,

У С Т А Н О В И В :

У березні 2026 року адвокат Урожай А. В. в інтересах ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4 .

В обгрунтування посилалась на те, що відповідач, який є біологічним батьком неповнолітньої ОСОБА_4 , тривалий час самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, не бере участі у вихованні та утриманні дитини, не спілкується з нею та не проявляє інтересу до її життя, навчання і здоров`я.

Вказувала, що дитина проживає разом із матір`ю та вітчимом, який фактично виконує батьківські функції, тоді як відповідач протягом багатьох років не підтримує жодного зв`язку з донькою, аліментів не сплачує та участі у її вихованні не бере, оскільки проживає за межами України та, за наявною інформацією, бере участь у збройній агресії проти України, що додатково свідчить про його негативне ставлення до інтересів дитини.

Тому вважає, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, що є підставою для позбавлення його батьківських прав в інтересах дитини.

Ухвалою Бобровицького районного суду Чернігівської області від 19.05.2026 провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, закрито.

Роз`яснено позивачу, що розгляд даного спору віднесено до юрисдикції суду за місцем проживання відповідача, а тому позов про позбавлення батьківських прав може бути пред`явлений до компетентного суду держави, на території якої проживає відповідач.

В обґрунтування ухвали суд першої інстанції посилаючись на положення ст. 75-77 Закону України «Про міжнародне приватне право» та п. 1 ч. 1 ст. 255, 497 ЦПК України, дійшов висновку, що спір про позбавлення батьківських прав за участю відповідача, який проживає за межами України, не підлягає розгляду судами України в порядку цивільного судочинства у зв`язку з відсутністю міжнародної юрисдикції.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_3 - адвокат Урожай А. В. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухваду Бобровицького районного суду Чернігівської області від 19.05.2026 та направити справу про продовження розгляду до суду першої інстанції.

За доводами скарги суд першої інстанції не повністю з`ясував обставини, що мають значення для справи та виніс ухвалу, яка не відповідає фактичним обставинам справи, внаслідок чого порушив норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що позбавлення батьківських прав відповідача здійснюється задля захисту прав та інтересів дитини, оскільки відповідач є учасником збройної агресії росії проти України та визнає правомірною, виправдовує та заперечує існування такого поняття як «війна», глорифікує її учасників, що підтверджуються скріншотами з соціальних мереж.

Вказує, що на адресу Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області направлено адвокатський запит №25/26-АЗ від 13.02.2026, у якому адвокат просила повідомити, чи приймав громадянство України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та повідомити, чи здійснював будь-коли перетин державного кордону України ОСОБА_2 , проте відповіддю Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області № 7401.21-1201/74.2-26 від 17.02.2026 відмовлено у задоволенні запиту щодо надання інформації про ОСОБА_2 . Тому адвокатом на адресу Державної прикордонної служби України направлено адвокатський запит № 37/26-АЗ від 02.03.2026 із аналогічними запитаннями, проте відповіді на вказаний адвокатський запит отримано не було.

Також зазначає, що 16.02.2026 направлено адвокатський запит № 29/26-АЗ на адресу КНП «Згурівська лікарня Згурівської селищної ради» і згідно відповіді КНП «Згурівська лікарня Згурівської селищної ради» № 164 при зверненні за медичною допомогою дитину ОСОБА_4 супроводжувала мама, зі слів медичного персоналу батько за медичною допомогою для доньки не звертався. А згідно акту обстеження про не прийняття участі у вихованні неповнолітньої дитини № 36-45/П-07-36-2026 від 10.02.2026 ОСОБА_4 проживає з матір`ю та вітчимом за адресою: АДРЕСА_1 , а гр. ОСОБА_2 не приймав участі у вихованні своєї неповнолітньої дитини ОСОБА_4 .

Як посилається заявник, у акті оцінки потреб сім`ї/особи зазначено, що рідний батько ОСОБА_4 проживає на території рф, за весь час проживання, до рідної доньки не дзвонив, не писав, не приїжджав, інтересу до днтннн не проявляв. Аналогічні висновки містить і висновоу оцінки потреб сім`ї соціальної картки № 188/25.

Також за доводами скарги, ухвалою Бобровицького районного суду Чернігівської області від 30.03.2026 відкрито провадження у справі, зобов`язано службу у справах дітей Бобровицької міської ради надати висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і рішенням виконавчого комітету Бобровицької міської ради «Про затвердження висновку про доцільність позбавлення батьківських прав» № 170 від 22.04.2026 затверджено висновок органу опіки та піклування Бобровицької міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стосовно неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає у родині матері ОСОБА_1 .

Крім того зазначає, що у підготовчому судовому засіданні представник служби у справах дітей Бобровицької міської ради заперечувала проти закриття провадження у справі у зв`язку із тим, що вирішення спору у спосіб закриття провадження не відповідає інтересам дитини.

Тому як вважає заявник, відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, що полягає, зокрема, у відсутності сплати аліментів, чи іншого грошового забезпечення для реалізації мінімальних потреб, оскільки жодних коштів ні позивачці, ні доньці для потреб останньої не давав, окрім того, відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток доньки, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, що негативно впливає на фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з донькою в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає останній доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти, а також є учасником збройної агресії російської федерації проти України.

В обгрунтування доводів скарги заявник посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.12.2021 у справі № 311/563/20, від 19.02.2025 у справі № 147/277/24, а правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29.07.2021 у справі № 686/16892/20, від 03.08.2022 у справі № 306/7/20, від 07.12.2022 у справі № 562/2695/20, від 11.01.2023 у справі № 461/7447/17, від 06.09.2023 у справі № 545/560/21.

Крім того, заявник не погоджується з висновком суду першої інстанції про закриття провадження в справі у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки відкривши провадження у справі та підтвердивши належність спору до юрисдикції цивільного судочинства, суд першої інстанції сформував у позивача обґрунтовані та законні очікування щодо розгляду заявлених вимог по суті саме в порядку цивільного судочинства, а подальше закриття провадження у справі з підстав непідвідомчості спору без належного забезпечення реалізації права особи на ефективний судовий захист суперечить принципу правової визначеності та необгрунтовано відхилив висновок Служби у справах дітей Бобровицької міської ради про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.

Також, заявник вважає необгрунтованим посилання суду першої інстанції на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.03.2026 у справі № 712/7235/17, оскільки у справі № 712/7235/17 позовні вимоги стосувалися позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів з громадянина Арабської Республіки Єгипет, проте дипломатичні відносини України з Арабською Республікою Єгипет не є аналогічними з дипломатичними відносинами України з російською федерацією, тому позивач не має об`єктивної можливості ні звернутися до уповноважених органів держави-агресора для подання заяви до компетентного суду, ні особисто відвідати територію держави-агресора, ні отримати професійну правничу допомогу шляхом оплати послуг російського адвоката.

Тому заявник вважає, що висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25.03.2026 у справі № 712/7235/17, сформульовані за істотно відмінних фактичних та правових обставин, а тому не можуть бути автоматично застосовані до спірних правовідносин у даній справі.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Відповідно до повідомлення, розміщеного на офіційному веб-сайті Акціонерного товариства "Укрпошта" у рубриці "Експорт", у зв`язку з агресією з боку росії та введенням воєнного стану, АТ "Укрпошта" припинило поштове співробітництво з поштою росії та білорусі, посилки та перекази в ці країни не приймаються.

Відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України з опублікуванням оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

З метою дотримання гарантій справедливого судового розгляду, дотримання принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін, враховуючи факт відсутності дипломатичних відносин між Україною та рф, припинення дії стосовно цих країн Мінської Конвенції 1993 року, що унеможливлює використання судом засобів поштового зв`язку для інформування відповідача ОСОБА_2 , апеляційним судом опубліковано оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (а.с. 131, 132), що згідно положень ч. 11 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням учасника справи.

Розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, щодо яких наявні відомості про вручення повістки про явку в суд не є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.

Крім цього, Верховний Суд у постанові від 05.03.2025 по справі № 947/16221/24 звернув увагу, що рф, порушивши Статут Організації Об`єднаних Націй, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (пункти 1, 2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01 серпня 1975 року, договори, укладені між Україною та росією, зокрема про українсько-російський державний кордон, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому є, відповідно до прийнятих Україною нормативних актів, державою-агресором, що свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

Верховний Суд дійшов висновку, що з метою дотримання гарантій справедливого судового розгляду, дотримання принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін, враховуючи факт відсутності дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією, припинення дії стосовно цих країн Мінської Конвенції 1993 року, що унеможливлює використання судом засобів поштового зв`язку для інформування рф про провадження у справі, суд першої інстанції мав роз`яснити позивачу право (можливість) самостійно інформувати державу-відповідача в особі її органів державної влади про провадження у справі в українському суді, а також повідомити відповідача про час, дату та місце судового засідання шляхом публікації оголошення на офіційному веб порталі судової влади України.

Апеляційний суд вважає, що аналогічний порядок повідомлення учасників справи про судовий розгляд може бути застосований і до учасників справи - фізичних осіб, які проживають на території російської федерації.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання з урахуванням їх належного повідомлення.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що у березні 2026 року адвокат Урожай А. В. в інтересах ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4 .

Предметом даного спору є позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_5 , який є громадянином російської федерації та не має місця проживання (перебування) на території України, тоді як позивач разом з неповнолітньою дочкою на день подання позову до суду проживають на території України, являються громадянками рф.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції посилаючись на положення ст. 75-77 Закону України «Про міжнародне приватне право» та п. 1 ч. 1 ст. 255, 497 ЦПК України, дійшов висновку, що спір про позбавлення батьківських прав за участю відповідача, який проживає за межами України, не підлягає розгляду судами України в порядку цивільного судочинства у зв`язку з відсутністю міжнародної юрисдикції.

При постановленні ухвали судом першої інстанції врахована правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 25.03.2026 у справі № 712/7235/17.

З такими висновками погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні матеріалів справи, доказів, наданих суду першої інстанції та відповідають вимогам чинного процесуального законодавства, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За частинами першою, третьою статті 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Предметом даного спору є позбавлення батьківських прав відповідача, який є громадянином російської федерації та не має місця проживання (перебування) на території України, тоді як позивач разом з неповнолітньою дочкою на день подання позову до суду проживають на території України, являються громадянками рф.

Процесуальне питання, яке повинні вирішити суди та є істотним для врегулювання спору судом України, є те, чи відноситься його вирішення до юрисдикції саме національного суду України, та за яких умов позивач у цій справі має право звернутися до національного суду України (постанова Верховного Суду від 27 листопада 2024 року в справі № 753/13059/23).

Якщо спірні правовідносини обтяжені іноземним елементом, то юрисдикція такого спору визначається за спеціальними правилами, закріпленими як у законах України, так і у міжнародно-правових договорах, положення яких є частиною національного законодавства України (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 761/11261/23).

Відповідно до ст. 497 ЦПК України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом може бути визначено за угодою сторін.

Відповідно до статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ч. 8 ст. 10 ЦПК України у разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.

Враховуючи встановлені обставини судом, спірні правовідносини обтяжені іноземним елементом.

Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суд повинен керуватись не тільки нормами внутрішнього процесуального законодавства, а й колізійними нормами, які містяться перш за все у двосторонніх міжнародних договорах про правову допомогу та інших міжнародних договорах.

Чинним цивільним процесуальним законодавством України передбачено, що спір щодо позбавлення батьківських прав підсудний суду за зареєстрованим у встановленому порядку місцем проживання або перебування відповідача (правила загальної підсудності, ст. 27 ЦПК України) та не передбачає альтернативної підсудності щодо можливості розгляду вказаної справи за зареєстрованим місцем проживання позивача.

Закон України № 2783-IX від 01.12.2022 припинив дію Конвенції (Мінська конвенція) про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (1993р.) та протоколу до неї (1997р.) у відносинах з російською федерацією.

Оскільки між Україною та російською федерацією відсутній чинний двосторонній міжнародний договір про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, а відповідач є громадянином іншої держави, процесуальні питання, пов`язані з вирішенням даного спору, регулюються Законом України «Про міжнародне приватне право».

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право», іноземний елемент - це ознака приватноправових відносин, яка виявляється у тому, що хоча б один учасник є іноземцем або особою, яка проживає за межами України.

Відповідно до ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право», підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.

Відповідно до ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», Суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Відповідно до ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право», виключна підсудність судам України застосовується лише за умови, що обидві сторони мають місце проживання на території України або інші прямо визначені законом обставини.

Відповідно до частини першої статті 67 Закону України «Про міжнародне приватне право» зобов`язання щодо утримання, які виникають із сімейних відносин, крім випадків, передбачених статтею 66 цього Закону, регулюються правом держави, у якій має місце проживання особа, яка має право на утримання.

Вказаними нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» не передбачено можливості національних судів приймати до свого провадження і розглядати справи про позбавлення батьківських прав, відповідачем за яким є громадянин іншої держави, який не має місця проживання або місцезнаходження в України.

Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду щодо порядку розгляду справ з іноземним елементом, викладеною у постанові від 25.03.2026 у справі № 712/7235/17.

Апеляційний суд враховує, що міжнародна підсудність - це розмежування компетенції між судовими органами тієї чи іншої держави щодо розгляду і вирішення певних категорій справ з іноземним елементом. При вирішенні питання про міжнародну підсудність суд повинен встановити межі власної компетенції.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 не проживає на території України, а тому підстави для виключної чи альтернативної підсудності судам України відсутні.

З урахуванням того, що один із батьків є іноземцем та проживає за межами України, такі правовідносини набувають міжнародного характеру, що потребує визначення належної міжнародної юрисдикції.

Відповідно до загальних принципів міжнародного приватного права та положень ст. 75-77 Закону України «Про міжнародне приватне право», юрисдикція судів України у справах з іноземним елементом є винятковою та обмеженою законом.

Під територіальною юрисдикцією (підсудністю) слід розуміти повноваження місцевого суду щодо здійснення правосуддя у цивільних справах на певній території. Територіальна підсудність визначає просторові межі діяльності конкретного суду. Простіше кажучи, вона вказує, до якого саме суду (районного, міського чи міськрайонного) потрібно подавати позов, залежно від місця проживання сторін або знаходження майна.

Отже, питання територіальної підсудності (статті 28 ЦПК України) є похідним від наявності міжнародної юрисдикції.

Оскільки в даному випадку спір про позбавлення батьківських прав відповідача не підпадає під юрисдикцію національних судів, визначення територіальної підсудності за правилами статей 28 ЦПК України не має правового значення.

Отже, правовий статус відповідача як іноземного громадянина та його місце проживання поза межами України мають визначальне значення для встановлення юрисдикції, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що питання батьківських прав виходить за межі компетенції національних судів у даному провадженні, що є підставою для закриття провадження у справі.

Не спростовують правильність висновків суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що відкривши провадження у справі та підтвердивши належність спору до юрисдикції цивільного судочинства, суд першої інстанції сформував у позивача обґрунтовані та законні очікування щодо розгляду заявлених вимог по суті саме в порядку цивільного судочинства, а подальше закриття провадження у справі з підстав непідвідомчості спору без належного забезпечення реалізації права особи на ефективний судовий захист суперечить принципу правової визначеності, враховуючи, що право суду на закриття провадження під час підготовчого провадження передбачено приписами п. 2 ч. 2 ст. 200 ЦПК України та обов`язок закриття провадження передбачено положеннями ст. 255 ЦПК України.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, у підготовчому судовому засіданні представник Служби у справах дітей Бобровицької міської ради заперечувала проти закриття провадження у справі у зв`язку із тим, що вирішення спору у спосіб закриття провадження не відповідає інтересам дитини, оскільки такі заперечення не впливають на правильність висновків суду першої інстанції про закриття провадження з огляду на положення п. 2 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» та враховуючи те, що відповідач є громадянином російської федерації, з якою у України відсутній чинний двосторонній міжнародний договір про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, а відповідач є громадянином іншої держави, процесуальні питання, пов`язані з вирішенням даного спору, регулюються Законом України «Про міжнародне приватне право».

Доводи апеляційної скарги про те, що оскаржувана ухвала порушує права дитини, не враховують спеціальні правила міжнародних договорів, які підлягають пріоритетному застосуванню, а також характер спірних правовідносин, безпосередньо пов`язаних із правами та інтересами дітей.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що звернення з таким позовом до суду України за відсутності у нього юрисдикції фактично спрямоване на обрання більш зручної юрисдикції, що є несумісним із принципом правової визначеності та суперечить завданню цивільного судочинства.

Твердження заявника про висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25.03.2026 у справі № 712/7235/17, сформульовані за істотно відмінних фактичних та правових обставин, а тому не можуть бути автоматично застосовані до спірних правовідносин у даній справі, є необгрунтованими, враховуючи у вказаній постанові Верховний Суд висловив правову позицію щодо порядку розгляду справ саме з іноземним елементом незалежно від того, в якій країні проживає відповідач, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для не врахування зазначеного висновку під час розгляду цієї справи з огляду на положення ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно закрив провадження у справі та не врахував положення Конвенції про права дитини, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апеляційний суд враховує, що Конвенція про права дитини прямо не регулює правила підсудності, а підстави визначення підсудності справ судам України з іноземним елементом регулюються Законом України «Про міжнародне приватне право».

Посилання на висновки Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права в різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Апеляційний суд враховує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з правовими висновками суду та не містять посилань на такі порушення норм матеріального чи процесуального права, які могли б бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі судового рішення про закриття провадження у справі та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

За викладених обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, рішення суду ухвалено з дотриманням норм процесуального права, що відповідно до приписів ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Бобровицького районного суду Чернігівської області 19 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10.08.2026.

Головуючий О. В. Разгуляєва

Судді О. А. Луговець

О. В. Любчик