Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №728/740/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

10 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 728/740/26

Головуючий у першій інстанції - Сороколіт Є. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1669/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Стельмаха А.П.,

суддів Разгуляєвої О.В., Супруна О.П.,

учасники справи:

позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 09 червня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ТОВ «ФК «Ейс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування посилалось на те, що 24.03.2023 між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 в електронній формі укладений кредитний договір № 546110136, за умовами якого відповідачу надано 13 700 грн та погоджені істотні умови договору. Товариство свої зобов`язання виконало та надало грошові кошти ОСОБА_1 , тоді як відповідач не виконав умови кредитного договору, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість у розмірі 64 303,56 грн

За договорами факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, укладеним між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ «Таліон плюс», №27/0524-01 від 27.05.2024, укладеним між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», № 15/07/25-Е від 15.07.2025, укладеним між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем - ТОВ «ФК «Ейс», до останнього перейшло право вимоги до відповідача за Договором № 546110136 від 24.03.2023.

У позовній заяві ТОВ «ФК «Ейс» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 546110136 від 24.03.2023 у розмірі 64 303,56 грн, судовий збір та витрати на правову допомогу.

Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 09.06.2026 в задоволенні позову ТОВ «ФК «Ейс» відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що право вимоги за кредитного договору від 24.03.2023 № 546110136 не могло бути переданим згідно з договором факторингу від 28.11.2018 № 28/1118-01, оскільки на момент укладення такого договору факторингу не просто не існувало відповідного права вимоги, яке б могло бути переданим у майбутньому, однак не існувало й самого кредитного зобов`язання.

Стягнуто з ТОВ «ФК «Ейс» на користь ОСОБА_1 2 000 грн витрат на правову допомогу.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду, 17 червня 2026 року ТОВ «ФК «Ейс» через систему «Електронний суд» звернулося з апеляційною скаргою. Скаржник просить скасувати рішення Бахмацького районного суду від 09.06.2026 і постановити у справі нове рішення, яким позовну заяву ТОВ "ФК "Ейс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити в повному обсязі. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» заборгованість за кредитним договором № 546110136 від 24.03.2023 у розмірі 64 303,56 грн, а також судові витрати понесені в суді першої та апеляційної інстанції у вигляді сплати судового збору у розмірі 6 656 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000 грн

Скаржник вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо інституту факторингу (статті 1077, 1078 ЦК України) та не врахував конструкцію «майбутньої вимоги».

В обґрунтування вказаних доводів заявник посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07.01.2026 у справі № 727/2790/25, який підтверджує законність подібного переходу прав вимоги.

Щодо договору факторингу від 28.11.2018 скаржник вказує, що він є рамковим, а строк його дії неодноразово продовжувався додатковими угодами (до 31.12.2024). Перехід прав відбувався на підставі підписаних реєстрів прав вимоги вже після виникнення зобов`язань. Послідовність відступлення прав вимоги підтверджено документально.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не подано.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Пунктами 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що 24.03.2023 між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" (кредитодавцем) та ОСОБА_1 (позичальником) укладено договір кредитної лінії № 546110136 у формі електронного документа.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 10000 грн 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування Кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога».

Позичальник в будь-який час, протягом дисконтного періоду дії договору, може збільшити суму кредиту (отримати черговий транш) в межах кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, в тому числі при частковому погашенні кредиту,згідно п.6.1 договору.

В пункті 5.1 договору зазначено, що зарахування грошових коштів здійснюється на рахунок картки НОМЕР_1

Пунктом 7.1 договору визначено, що орієнтовна дата погашення кредиту за всіма траншами є датою закінчення дисконтного періоду кредитування - 23.04.2023.

Пунктами 8.2.1, 8.3.2, 8.4 договору передбачено сплату процентів за користування кредитом: у дисконтний період - 186,15 % річних (0,51 % на день); у разі пролонгації після закінчення дисконтного періоду - 747,34 % річних (2,05 % на день); після закінчення дисконтного періоду - 1087,70 % річних (2,98 % на день).

Відповідач підписав кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV5С48Y (а.с. 79).

24.03.2023 ОСОБА_1 надіслав заявку до ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на отримання коштів строком на 30 днів у розмірі 10 000 грн на картку № НОМЕР_1 (а.с.88).

24.03.2023 та 28.03.2023 ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" перерахувало грошові кошти в загальному розмірі 13 700 грн на банківську карту належну ОСОБА_1 № НОМЕР_1 (а.с.81).

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладений Договір факторингу №28/1118-01 за умовами якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передало (відступило) ТОВ «Таліон Плюс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» прийняло належні ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги до боржників, у тому числі і до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №546110136 від 24.03.2023 (а.с.19-22).

Пунктом 8.2 визначено строк дії згаданого договору до 28.11.2019.

28.11.2019 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено додаткову угоду № 19 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31.12.2020 (а.с. 24).

31.12.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» укладено додаткову угоду № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, з якої вбачається, що текст договору факторингу викладено у новій редакції, а також строк дії договору продовжено до 31.12.2021 (а.с. 25-28).

Додатковою угодою № 27 від 31.12.2021 строк дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 продовжено до 31.12.2022 включно (а.с. 30).

Додатковою угодою № 31 від 31.12.2022 строк дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 продовжено до 31.12.2023 включно (а.с. 30, зворот).

Додатковою угодою № 32 від 31.12.2023 строк дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 продовжено до 31.12.2024. Крім того, розділ 3 договору викладено у новій редакції (а.с. 31).

Заборгованість відповідача за Реєстром прав вимоги від 30.05.2023 № 231 становить у розмірі 30 826,24 грн передана ТОВ «Таліон Плюс» з дисконтом (а.с.32).

27.05.2024 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу №27/0524-01, за умовами якого ТОВ «Таліон Плюс» передало (відступило) ТОВ «Онлайн Фінанс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Онлайн Фінанс» прийняло належні ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржників, у тому числі і до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №546110136 від 24.03.2023 (а.с.35-39).

З Реєстру прав вимоги від 27.05.2024 № 1 вбачається, що заборгованість відповідача у розмірі 50 603,56 грн (а.с. 40-41).

15.07.2025 між ТОВ «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено Договір факторингу № 15/07/25-Е, за умовами якого ТОВ «Онлайн Фінанс» передало (відступило) ТОВ «ФК «Ейс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Ейс» прийняло належні ТОВ «Онлайн Фінанс» права вимоги до боржників, у тому числі і до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №546110136 від 24.03.2023 (а.с.43-46).

Відповідно до реєстру боржників від 15.07.2025 № 15/07/25-Е заборгованість відповідача становить у розмірі 64 303,56 грн передана позивачу (а.с. 49-50).

Зазначене також підтверджується копією акту приймання-передачі реєстру боржників за Договором факторингу № 15/07/25-Е від 15.07.2025 (а.с.51).

З розрахунку заборгованості складеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (а.с.57-58) вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 становить 30 826,24 грн, а саме заборгованість за тілом кредиту - 13 700 грн та заборгованість за відсотками (з 24.03.2023 по 30.05.2023) у розмірі 17 126,24 грн

З розрахунку заборгованості складеного ТОВ «Таліон Плюс» (а.с.59-60) вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 становить 64 303,56 грн, а саме заборгованість за тілом кредиту - 13 700 грн та заборгованість за відсотками (з 30.05.2023 по 20.08.2023) у розмірі 50 603,56 грн

З виписки з особового рахунку за кредитним договором № 546110136 від 24.03.2023 ТОВ «ФК «Ейс» вбачається, що заборгованість відповідача за період з 15.07.2025 по 26.12.2025 не погашена й складає 64 303,56 грн

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що право вимоги за кредитним договором від 24.03.2023 № 546110136 не могло бути переданим згідно з договором факторингу від 28.11.2018 № 28/1118-01, оскільки не існувало кредитного зобов`язання на момент укладення договору факторингу.

Проте, апеляційний суд не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ч.1, ч.2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Статтею 3 ЗУ «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст. 11 ЗУ «Про електрону комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті.

Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом. Крім того, статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина 1 статті 1077 ЦК України).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Апеляційний суд враховує що відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 07.01.2026 у справі № 727/2790/25 зазначив, що допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;

наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;

майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;

у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);

майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.

Крім того, у постанові від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

При цьому, вимог про визнання кредитного договору № 546110136 від 24.03.2023 недійсним (неукладеним) не заявлено, договору щодо інших правовідносин між сторонами відповідачем не надано, в матеріалах справи наявна лише копія вказаного кредитного договору, наданого позивачем.

Крім того, відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції визнав факт отримання кредитних коштів у загальному розмірі 13 700 грн

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків). Водночас, згідно з приписами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Із урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів вважає повністю доведеним і встановленим факт укладення між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» кредитного договору № 546110136 від 24.03.2023, на підтвердження чого позивачем надано належні і допустимі докази.

Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції, що право вимоги за кредитним договором від 24.03.2023 № 546110136 не могло бути переданим згідно з договором факторингу від 28.11.2018 № 28/1118-01, оскільки на момент укладення такого договору факторингу не просто не існувало відповідного права вимоги, яке б могло бути переданим у майбутньому, однак не існувало й самого кредитного зобов`язання є помилковим, оскільки чинне законодавство на час виникнення спірних правовідносин допускає відступлення за договором факторингу як уже наявних, так і майбутніх грошових вимог.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 202/13389/24 (провадження № 61-8056св25), відповідно до «п.п. 43-45 Отже, вбачається, що, укладаючи договір відступлення прав вимоги, сторони обумовили умову, яка полягає у тому, що передача права вимоги здійснюється на підставі Реєстру прав вимог, які є невід`ємним додатком до договору відступлення прав вимоги, у якому зазначено перелік кредитних договорів та боржників за ними. Умови зазначеного договору відступлення прав вимоги передбачали можливість передачі права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Такі умови договору не суперечать нормам чинного законодавства та в установленому законом порядку судом недійсними не визнавалися, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, є правомірними, тобто такими, що породжують певні цивільні права та обов`язки. Суди не врахували, що майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому, тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу. Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення (постанова Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25)».

Матеріалами справи підтверджується, що 24.03.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 546110136 в електронній формі шляхом використання одноразового ідентифікатора, що підтверджується довідкою щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства (а.с. 96), що відповідає вимогам ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію».

Факт перерахування відповідачу коштів у розмірі 13 700 грн підтверджується довідкою ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» від 24.03.2023 та довідкою ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» від 28.03.2023 (а.с. 81), та випискою по картковому рахунку АТ КБ «Приват банк» від 20.04.2026 (а.с. 112).

Неналежне виконання умов договору відповідачем призвело до виникнення заборгованості.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01. До вказаного договору було укладено декілька додаткових угод, згідно з якими строк договору продовжений до 31 грудня 2024 року.

Пунктом 2.1 договору визначено, що клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Згідно з пунктом 4.1. договору право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги від 30.05.2023 №231 до договору факторингу укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01 ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 .

Отже, умовами договору факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01 передбачено можливість відступлення майбутніх грошових вимог ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс», а право вимоги до відповідача за договором кредитної лінії № 546110136 від 24.03.2023 перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» після підписання сторонами Реєстру прав вимоги від 30.05.2023.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивач належними та допустимими доказами підтвердив як факт укладення кредитного договору, так і безперервність переходу права вимоги від первісного кредитора до ТОВ «ФК «Ейс».

Тому апеляційний суд приходить до висновку, що позивачем надано належні докази на підтвердження факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором від первісного кредитора до ТОВ «ФК «Ейс», а ТОВ «ФК «Ейс», як новий кредитор, набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором, а також наявність у відповідача грошового зобов`язання та заборгованості перед позивачем.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в ході перегляду даної справи, у зв`язку з чим рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 09.06.2026 ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а тому підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позову.

У позовній заяві ТОВ «ФК «Ейс» просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 546110136 від 24.03.2023 у загальному розмірі 64 303,56 грн, зокрема: 13 700 грн основного боргу (тіла кредиту) та 50 603,56 грн несплачених відсотків за користування кредитом.

Апеляційний суд зазначає, що матеріали справи підтверджують факт реального отримання та використання відповідачем кредитних коштів, які у добровільному порядку повернуті не були. Оскільки взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати відсотків у встановлені строки виконано не було, утворилася заборгованість.

Відповідач не надав суду ані власних розрахунків заборгованості, ані доказів її спростування чи погашення на користь первісного кредитора чи його правонаступників. За таких обставин апеляційний суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення суми заборгованості на користь ТОВ «ФК «Ейс».

З наявних у справі розрахунків заборгованості та виписок з особового рахунку вбачається поетапне формування та збільшення боргу ОСОБА_1 за кредитним договором № 546110136 від 24.03.2023.

За розрахунком первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», загальна сума заборгованості становить 30 417,98 грн (з яких: тіло кредиту - 13 700 грн, відсотки за період з 24.03.2023 по 30.05.2023 - 17 126,24 грн). Заборгованість за відсотками станом на 23.04.2023 становить 2 020,62 грн.

За розрахунком ТОВ «Таліон Плюс», заборгованість зросла до 64 303,56 грн (тіло кредиту - 13 700 грн, відсотки за період з 30.05.2023 по 20.08.2023 - 50 603,56 грн).

З виписки з особового рахунку ТОВ «ФК «Ейс» вбачається, що заборгованість за період з 15.07.2025 по 26.12.2025, заборгованість відповідача залишилася непогашеною та становить 64 303,56 грн

Разом з тим, апеляційний суд не може погодитись із заявленим позивачем розміром відсотків, враховуючи наступне.

Згідно п. 7.1 договору визначено, що дата погашення кредиту за всіма траншами - 23.04.2023.

Згідно з п. 3.1 договору визначено, що договір може бути пролонгований у разі сплати позичальником нарахованих відсотків, проте відповідач таких дій не вчинив, а тому договір пролонгованим не вважається.

Таким чином, після закінчення встановленого договором строку кредитування - 23.04.2023 - у первісного кредитора були відсутні правові підстави для подальшого нарахування процентів за користування кредитом.

Заборгованість ОСОБА_1 станом на 23.04.2023 року становила 15 720,62 грн, а саме заборгованість за тілом кредиту - 13 700 грн та заборгованість за відсотками (з 24.03.2023 по 23.04.2023) у розмірі 2 020,62 грн.

Припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказаний висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц.

Надалі відсотки за користування кредитом продовжували нараховуватись кредитором поза межами строку кредитування.

Нарахування та стягнення відсотків за користування позикою та кредитом поза визначеними строками суперечить вимогам ЦК України, а тому відповідні вимоги задоволенню не підлягають.

Ураховуючи вище викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в межах строку кредитування у розмірі 15 720,62 грн (заборгованість за тілом кредиту - 13 700 грн + 2 020,62 грн - заборгованість за відсотками).

Зважаючи на вищенаведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим його висновки не відповідають обставинам справи, а тому з підстав, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ТОВ «ФК «Ейс».

Згідно з п.п. «б», «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Частиною 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів позивача ТОВ «ФК «Ейс» в суді першої та апеляційної інстанції здійснював адвокат Соломко О.В. на підставі договору про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025 (а.с.62) та додаткової угоди №25771211757 до договору про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025 (а.с. 64).

Відповідно до умов договору про надання правничої допомоги ТОВ «ФК «Ейс» доручає, а адвокатське бюро «Соломко та партнери» приймає на себе зобов`язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбаченим цим договором.

Відповідно до умов додаткової угоди №25771211757 до договору про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025 ТОВ «ФК «Ейс» доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу по захисту прав та інтересів клієнта з питань, що відносяться до юрисдикції судів всіх інстанцій судів загальної юрисдикції, господарських судів та адміністративних судів по справах про стягнення заборгованості за кредитним договором №546110136 від 24.03.2023.

В позовній заяві ТОВ «ФК «Ейс» просить стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000 грн. та на підтвердження витрат на правничу допомогу надано акт прийому-передачі наданих послуг, де зазначена загальна вартість послуг у розмірі 7 000 грн, а саме: 5 000 грн - за складання позовної заяви, 1 000 грн за вивчення матеріалів справи, 500 грн за підготовку адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором №546110136 від 24.03.2023, 500 грн за підготовку клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором №546110136 від 24.03.2023 (а.с. 65).

В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Ейс» просив судові витрати на правничу допомогу у загальному розмірі 13 000 грн. стягнути з відповідача та на підтвердження витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції надано акт прийому-передачі наданих послуг, де зазначена вартість послуги (складання апеляційної скарги) у розмірі 6 000 грн (а.с. 166, зворот).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24).

Загальна вартість таких послуг, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у суді першої та апеляційної інстанції, оцінена стороною позивача в сумі 13 000 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача.

Колегія суддів зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, колегією суддів апеляційного суду встановлено, що зазначені в описі робіт (наданих послуг) витрати на правничу допомога адвоката, які включають послуги: 1 000 грн вивчення матеріалів справи, 500 грн за підготовку адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором №546110136 від 24.03.2023, 500 грн за підготовку клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором №546110136 від 24.03.2023, нерозривно пов`язані та охоплюються послугами з підготовки та складання позовної заяви.

З огляду на це вказані види робіт були безпідставно виокремлені в окремі послуги та вимога про стягнення суми витрат за ці послуги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів апеляційного суду також враховує, що правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанцій надавалась тим самим адвокатом Соломко О.В., який обізнаний з правовою проблематикою у справі на стадії апеляційного перегляду, оскільки правова позиція сторони відповідача в цій справі не змінювалась в судах першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на викладене вище в сукупності, дослідивши перелік наданих послуг та обсяг робіт, виконаних в межах договору про надання правової допомоги, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, критерії розумності та реальності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, необхідних процесуальних дій сторони, беручи до уваги критерій реальності адвокатських витрат та виходячи з конкретних обставин справи, а також її складності, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, у розмірі 5000 грн та в суді апеляційної інстанції 3 000 грн.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, відповідно до загального правила розподілу судових витрат між сторонами, що передбачено частиною 2 статті 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог - частина 2 статті 141 ЦПК України.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин, врахувавши результат розгляду справи (позов задоволено частково на 24,45%, колегія суддів апеляційного суду, керуючись критеріями, визначеними частиною другою статті 141 ЦПК України, дійшла висновку, що доведений позивачем розмір витрат на професійну правову допомогу в судах першої та апеляційної інстанцій в сумі 8 000 грн (5 000 грн + 3 000 грн) підлягає частковому задоволенню та пропорційно розміру задоволених вимог позову позивача (24,45%), що становить, у загальному розмірі 1 956 грн (1 222,50 грн. + 733,50 грн), що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Також з відповідача на користь ТОВ «ФК «Ейс» слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 650,89 грн (15 720,62 / 64 303,56 * 2 662,4) та за розгляд у суді апеляційної інстанції у розмірі 976,34 грн (15 720,62 /64 303,56 *3 993,6).

Керуючись ст. 367-369, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» задовольнити частково.

Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 09 червня 2026 року скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором №546110136 від 24.03.2023 в розмірі 15 720,62 грн та у відшкодування судових витрат за розгляд справи у суді першої інстанції: судовий збір у розмірі 650,89 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 1 222,50 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» у відшкодування судових витрат за апеляційний розгляд справи: судовий збір у розмірі 976,34 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 733,50 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 10.08.2026.

Головуючий: Судді: