Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №950/2641/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №950/2641/25

Номер провадження 22-ц/816/2423/26

Категорія - 41

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Худика А.М. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Замченко А.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником адвокатом Тальчук Поліною Іллівною,

на заочне рішення Лебединського районного суду Сумської області від 09 січня 2026 року, ухвалене у складі судді Бакланова Р. В. у м. Лебедин Сумської області,

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

26.05.2025 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі - ТОВ «ФК «Ейс») звернувся до Лебединського районного суду Сумської області із позовом, в якому просила стягнути з відповідача ( ОСОБА_1 ) на користь ТОВ «ФК «Ейс» заборгованість за кредитним договором № 00-9999809 від 26.10.2023 у розмірі 27 335 грн, а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що 26.10.2023 ТОВ «Качай гроші» та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту № 00-9999809 у формі електронного документу з використанням електронного підпису, відповідачці було перераховано кредитні кошти на картковий рахунок у сумі 7 100 грн, однак взяті на себе зобов`язання за договором вона не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість.

22.01.2024 між ТОВ «Качай гроші» та ТОВ «Макс Кредит» укладено договір факторингу № 22-01/2024, відповідно до якого право вимоги до відповідачки за кредитним договором відступлено ТОВ «Макс Кредит», а 16.08.2024 між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу № 16082024-МК/ЕЙС, відповідно до якого право вимоги до відповідачки відступлено ТОВ «ФК «Ейс».

ТОВ «ФК «Ейс» нарахувань за вказаним кредитним договором не здійснювало, у зв`язку з чим просило стягнути із відповідачки заборгованість за кредитним договором № 00-9999809 від 26.10.2023 у розмірі 27 335 грн, а також витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

Заочним рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 09 січня 2026 року позов ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» заборгованість за кредитним договором № 00-9999809 від 26.10.2023 року в сумі 27 335,00 грн, та 5 422,40 грн судових витрат.

Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами був укладений кредитний договір у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, позивачем доведено факт перерахування відповідачці кредитних коштів, право вимоги за кредитним договором на законних підставах перейшло до ТОВ «ФК «Ейс» на підставі договорів факторингу, відповідачка свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, доказів, які б спростовували установлені судом обставини на підставі доказів, наданих стороною позивача, не надала, а тому вимоги позивача, як нового кредитора, про стягнення заборгованості підлягають задоволенню повністю.

Ухвалою Лебединського районного суду Сумської області від 28 травня 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення по справі № 950/2641/25 за позовом ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

07 червня 2026 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Тальчук П.І. подала до Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Лебединського районного суду Сумської області від 09 січня 2026 року по справі № 950/2641/25 повністю та ухвалити нове рішення, в якому у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що заочне рішення Лебединського районного суду Сумської області від 09 січня 2026 року ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, позовні вимоги є незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а позивач не довів обставин, на які посилається як на підставу своїх вимог, належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

Апелянт зазначає, що паспорт споживчого кредиту не є належним доказом укладення кредитного договору, не є невід`ємною складовою частини кредитного договору, містить узагальнену інформацію про умови кредитування та є лише інформаційною довідкою для споживача, а правила надання коштів у позику не підписані позичальником, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими правилами відповідач ознайомився і погодився, у зв`язку з чим вони не можуть вважатися належним та допустимим доказом і частиною кредитного правочину.

Крім того, апелянт вказує, що позивачем не надано жодних доказів проведення процедури ідентифікації та верифікації відповідача, не надано доказів направлення та використання одноразового ідентифікатора, не доведено підписання кредитного договору саме відповідачем, не подано електронний файл договору з накладеним кваліфікованим електронним підписом або інших технічних даних, що дозволяють перевірити його дійсність, а додані до позову документи подані лише у вигляді сканованих копій, не містять електронних підписів кредитодавця та позичальника і не підтверджують волевиявлення відповідача на укладення кредитного договору.

Узагальнені доводи та заперечення відзиву на апеляційну скаргу

19 червня 2026 року представник позивача Сахарова О.І. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення Лебединського районного суду Сумської області від 09 січня 2026 рокубез змін.

Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що заперечення відповідача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки первісним кредитором здійснено ідентифікацію/верифікацію у спосіб, передбачений Постановою НБУ №107 від 28.07.2020, перед прийняттям рішення щодо видачі кредитних коштів та укладання договору перевірено не лише особисті дані відповідача з метою ідентифікації, а і платіжну картку, а відповідач пройшов верифікацію, після чого погоджено здійснення укладення кредитного договору. Договір між сторонами укладено в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису, одноразовий персональний ідентифікатор направлено відповідачу та введено ним у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства, а тому договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора та укладено належним та допустимим способом.

Також у відзиві зазначено, що паспорт споживчого кредиту є формалізованою інформаційною формою, правила є невід`ємною частиною договору, позичальник підтвердив, що ознайомився з правилами, повністю їх розуміє, погоджується з ними і зобов`язується неухильно дотримуватись, а підписавши кредитний договір одноразовим електронним ідентифікатором автоматично підписав паспорт споживчого кредиту, погодився з правилами до кредитного договору та усіма умовами кредитного договору. Крім того, позивач підтвердив факт переходу права вимоги, оскільки до позовної заяви долучено договір факторингу, витяги з реєстрів прав вимог та акти прийому-передачі, що є належним доказом того, що фактор набув права вимоги, а положення договору узгоджуються з чинним законодавством України, умови нарахування відповідають передбаченим договором, а сам договір був укладений добровільно, з дотриманням принципу добросовісності.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

26.10.2023 між ТОВ «Качай гроші» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 00-99999809. Зазначений договір укладений між сторонами у формі електронного документа, підписано відповідачем ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором № G5113, який направлено позичальнику 26.10.2023 на номер мобільного телефону вказаний ним ( НОМЕР_1 ), одноразовий персональний ідентифікатор введено позичальником 26.10.2023 о 13:36:45 годині, що є підписанням договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Пунктами 1.1-1.3 договору передбачено, що кредитодавець надає кредит у національній валюті у вигляді кредитної лінії на умовах передбачених договором, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сума кредитного ліміту складає 7 100,00 грн. Строк дії кредитної лінії 120 (сто двадцять) днів. Позичальник зобов`язаний повернути кредит кредитодавцю у строк до 23 лютого 2024 року, або достроково.

Згідно п. 1.4 договору процентна ставка фіксована.

Зніжена процентна ставка становить 0,5 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, надається позичальнику в якості заохочення і діє виключно за умови сплати процентів не пізніше рекомендованої дати оплати визначено п. 1.3.1. даного договору. Знижена процентна ставка застосовується виключно в межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.3 цього договору, але не більше перших 30 днів користування кредитом, тобто з 1 по 30 день включно (п. 1.4.1. договору).

Стандартна процентна ставка складає 2,50 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом, застосовується у межах строку користування кредитом, зазначеного в пункті 1.3 цього договору, після 30 дня користування кредитом, починаючи з 31 дня користування кредитом, по день повернення кредиту (п. 1.4.2. договору).

За надання кредиту, позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю комісію у розмірі 5,00% від суми кредиту, що складає: 355,00 грн (п. 1.5 договору)

У пункті 2.8 договору вказано, що дата надання/видачі кредиту - дата перерахування кредитодавцем зі свого поточного рахунку коштів кредиту в сумі 7 100 грн. на банківський рахунок позичальника за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_2 , яка зазначається у форматі XXXXXX****XXXX , емітовану банком України (далі - платіжна картка) (а.с. 11-14 зв.).

Відповідно до графіку платежів, який є додатком №1 до договору, відповідач зобов`язався повернути кредитодавцю отриманий кредит до 23.02.2024 (а.с. 15).

Довідкою про ідентифікацію підтверджується, що ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , з якою 26.10.2023 укладено договір № 00-9999809, була ідентифікована ТОВ «Качай Гроші». Зазначено, що акцепт договору позичальником здійснено шляхом підписання його аналогом електронного підпису у формі одноразового ідентифікатора. Зокрема, використано одноразовий ідентифікатор G5113, який був направлений позичальнику 26.10.2023 о 13:35:36 на номер телефону НОМЕР_1 (а.с. 32 зв.).

Отже положеннями укладеного між ТОВ «Качай гроші» та ОСОБА_1 договору передбачено перерахування кредитодавцем (ТОВ «Качай гроші» ) коштів кредиту в сумі 7 100,00 грн на карту позичальника № НОМЕР_2 .

Після вчинених дій відповідача, 26.10.2023 ТОВ «Качай гроші» ініціювало переказ коштів згідно договору № 00-99999809 від 26.10.2023 безготівковим зарахуванням через компанію ТОВ «Платежі онлайн» на платіжну картку № НОМЕР_2 , що свідчить доказом того, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця - ТОВ «Качай гроші» (а.с. 34-35).

Згідно з довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 18.09.2025, наданою на виконання запиту суду, встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано платіжну картку № НОМЕР_5 (ІBAN НОМЕР_6 ). Крім того, банк повідомив, що на ім`я зазначеного клієнта емітувалися й інші платіжні картки.

Також АТ КБ «ПриватБанк» надав виписку за рахунком № НОМЕР_7 за період з 26.10.2023 по 31.10.2023, відповідно до якої на рахунок було зараховано грошові кошти в сумі 7 100,00 грн.

Окрім цього, банк повідомив, що інформація для підтвердження операцій за платіжною карткою № НОМЕР_7 у період з 26.10.2023 по 31.10.2023 надсилалася на фінансовий номер телефону НОМЕР_1 . Водночас в анкетних даних клієнта ОСОБА_1 зазначено номер телефону НОМЕР_1 (а.с. 89-90).

22.01.2024 між ТОВ «Качай гроші» та ТОВ «Макс кредит» укладено договір факторингу № 22-01/2024, відповідно до якого ТОВ «Качай гроші» відступило ТОВ «Макс кредит» право вимоги в тому числі до відповідачки за кредитним договором № 00-9999809 від 26.10.2023 на загальну суму 23 252,50 грн (а.с. 44-51зв.). До договору долучено: копія акту прийняття передачі реєстру боржників до договору (а.с. 52), копія реєстру боржників за договором (а.с. 53-55).

16.08.2024 між ТОВ «Макс кредит» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу № 16082024-МК/ЕЙС, відповідно до якого ТОВ «Макс кредит» відступило ТОВ «ФК «Ейс» право вимоги в тому числі до відповідачки за кредитним договором № 00-9999809 від 26.10.2023 на загальну суму 27 335,00 грн (а.с. 56-64зв). До договору долучено копію акту прийняття передачі реєстру боржників до договору (а.с. 65), копії платіжних доручень (а.с. 65зв.-66), копія реєстру боржників за договором (а.с. 67-68).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Особливості укладення кредитного договору в електронній формі визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з ч. 1-2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України та частиною 1 статті 612 ЦК України, зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов`язанні установлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

При вирішенні спору судом враховується, що відповідач отримав кредитні кошти, був повідомлений про умови, правила та відсотки банку, однак належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, що створило заборгованість.

За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України)

Частиною першою статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Щодо правової оцінки паспорта споживчого кредиту та правил (умов) кредитування

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що надані позивачем паспорт споживчого кредиту та правила (умови) кредитування не є складовими укладеного між сторонами кредитного договору, а відтак не можуть бути покладені судом в основу висновків щодо змісту погоджених сторонами умов кредитування.

Щодо паспорта споживчого кредиту суд виходить із того, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20) потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

При цьому Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки підписання паспорта споживчого кредиту споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, адже у паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін та його змісту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20). Отже, не заслуговують на увагу доводи банку про те, що паспорт споживчого кредиту є невід`ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом (постанова Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі № 619/1384/21 (провадження № 61-8064св23).

За таких обставин суд дійшов висновку, що наданий позивачем паспорт споживчого кредиту має виключно інформаційний характер, не є частиною кредитного договору та не може бути використаний судом для встановлення змісту погоджених сторонами умов договору.

Щодо правил (умов) кредитування, то суд зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що саме редакція правил (умов) кредитування, долучена позивачем до позовної заяви, була доведена до відома відповідача до моменту укладення кредитного договору, що відповідач був ознайомлений саме з цією редакцією правил та висловив згоду на включення їх положень до змісту укладеного договору.

Долучені до матеріалів справи правила (умови) кредитування не містять підпису відповідача чи іншого належного підтвердження погодження їх умов, що виключає можливість визнання таких правил складовою кредитного договору.

Наведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), відповідно до якої матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з тарифів та витяг з умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили відповідні умови.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Надані позивачем правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил.

Враховуючи наведене, суд погоджується з доводами відповідача про те, що паспорт споживчого кредиту та правила (умови) кредитування не є складовими кредитного договору, укладеного між сторонами, а тому не використовує зазначені документи для обґрунтування своїх висновків щодо змісту спірних договірних правовідносин та встановлення погоджених сторонами умов договору.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність доказів ідентифікації, верифікації відповідача та недоведеність укладення кредитного договору

Матеріалами справи підтверджується, що кредитний договір укладено між сторонами в електронній формі із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію».

Судом встановлено, що 26.10.2023 між ТОВ «Качай гроші» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 00-99999809 у формі електронного документа. Відповідно до наданого примірника договору його підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором G5113, який 26.10.2023 о 13 год. 35 хв. 36 сек. було направлено на номер мобільного телефону НОМЕР_1 , зазначений позичальником під час оформлення заявки. Одноразовий ідентифікатор введено в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача 26.10.2023 о 13 год. 36 хв. 45 сек., що відповідно до вимог закону є підписанням договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором (а.с. 11-14 зв.).

Згідно з довідкою про ідентифікацію, ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ), з якою укладено договір № 00-99999809 від 26.10.2023, була належним чином ідентифікована ТОВ «Качай гроші». У довідці також зазначено факт направлення одноразового ідентифікатора G5113 на номер телефону НОМЕР_1 та його використання для акцепту умов договору (а.с. 32 зв.).

На виконання ухвали суду АТ КБ «ПриватБанк» надав довідку від 18.09.2025, відповідно до якої на ім`я ОСОБА_1 емітовано платіжну картку № НОМЕР_5 (ІBAN НОМЕР_6 ). Крім того, банк повідомив, що інформація для підтвердження операцій за зазначеною платіжною карткою у вказаний період надсилалася на фінансовий номер телефону НОМЕР_1 , який також зазначений в анкетних даних клієнта (а.с. 89-90).

Наведені докази узгоджуються між собою та підтверджують, що саме на номер телефону, який використовувався відповідачем як фінансовий та був зазначений при оформленні кредиту, було направлено одноразовий ідентифікатор для підписання договору, а кредитні кошти перераховано на банківський рахунок, відкритий на ім`я відповідача.

Крім того, кредитний договір містить персональні дані позичальника, зокрема паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків, адресу реєстрації та проживання, адресу електронної пошти та інші відомості, необхідні для ідентифікації особи. Наявність у договорі зазначеної інформації свідчить про проходження відповідачем процедури ідентифікації під час укладення правочину, оскільки такі відомості є інформацією з обмеженим доступом та використовуються для встановлення особи позичальника.

При цьому матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що номер телефону НОМЕР_1 належав іншій особі або використовувався без відома відповідача, що доступ до особистого кабінету відповідача отримала інша особа, чи що кредитний договір був укладений без її волевиявлення. Відповідач також не надав доказів використання її персональних даних третіми особами, не підтвердив звернення до правоохоронних органів із заявою про вчинення шахрайських дій та не оспорив правочин у встановленому законом порядку.

Сам по собі факт ненадання довідки оператора мобільного зв`язку не спростовує наданих позивачем доказів та не свідчить про відсутність проведення ідентифікації чи верифікації позичальника. Сукупність досліджених доказів підтверджує, що відповідач здійснив реєстрацію в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача, подав заявку на отримання кредиту, ввів одноразовий ідентифікатор, надісланий на зазначений ним номер телефону, та підтвердив умови кредитування, тобто використав електронний підпис одноразовим ідентифікатором у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

За таких обставин суд доходить висновку, що кредитний договір № 00-99999809 від 26.10.2023 був укладений саме відповідачем із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а тому є належним і допустимим доказом виникнення між сторонами договірних правовідносин. Доводи відповідача щодо недоведеності факту укладення кредитного договору та непогодження його умов не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та спростовуються наявними у справі доказами.

Щодо правомірності нарахування договірних процентів за користування кредитом

Доводи відповідача про те, що нарахування процентів у розмірі, який перевищує суму основного боргу, суперечить вимогам чинного законодавства, принципам справедливості, добросовісності та розумності, а також є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині, є необґрунтованими з огляду на таке.

Судом установлено, що 26.10.2023 між сторонами укладено кредитний договір № 00-9999809, відповідно до умов якого позичальнику надано кредитні кошти строком на 120 календарних днів.

Умовами кредитного договору сторони погодили порядок користування кредитом, строк його повернення, а також розмір процентної ставки, який становив 0,5 % та 2,5 % на день відповідно до умов договору.

22 листопада 2023 року прийнято Закон України № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24.12.2023.

Відповідно до пункту 17 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону тимчасово встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати протягом перших 120 днів користування кредитом 2,5 відсотка, а протягом наступних 120 днів - 1,5 відсотка.

Отже, передбачений кредитним договором максимальний розмір денної процентної ставки у 2,5 відсотка відповідав вимогам законодавства, чинного на момент виконання сторонами кредитного договору, а тому підстави вважати нарахування процентів таким, що здійснене з порушенням вимог закону, відсутні.

При цьому суд звертає увагу, що наведені положення Закону України № 3498-IX встановлювали виключно граничний розмір денної процентної ставки, а не максимальний розмір загальної суми процентів, яка може бути нарахована кредитодавцем за час користування кредитом.

Таким чином, сам по собі факт перевищення суми нарахованих процентів над сумою основного боргу не свідчить про порушення кредитодавцем вимог законодавства та не є самостійною підставою для відмови у стягненні таких процентів.

Не заслуговують на увагу й посилання відповідача на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду досліджувала питання щодо можливості зменшення розміру цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов`язання, зокрема неустойки, штрафу, пені та процентів, передбачених статтею 625 ЦК України.

Водночас предметом розгляду у цій справі є вимоги про стягнення процентів за користування кредитом, які є платою за користування наданими кредитними коштами та нараховуються відповідно до статті 1048 ЦК України й умов укладеного сторонами договору.

Зазначені проценти не є заходом цивільно-правової відповідальності за порушення зобов`язання, а тому правові висновки щодо можливості зменшення розміру відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на відмінність правової природи процентів за користування кредитом та процентів, що підлягають стягненню як відповідальність за порушення грошового зобов`язання, наголошуючи, що проценти за статтею 1048 Цивільного кодексу України є платою за правомірне користування грошовими коштами протягом строку кредитування (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач просить стягнути саме договірні проценти за користування кредитом, нараховані в межах строку кредитування, а не проценти як міру відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Доводи відповідача про порушення принципів справедливості, добросовісності та розумності також не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки матеріалами справи підтверджується, що розмір процентної ставки був погоджений сторонами під час укладення договору, не перевищував установлених законом обмежень, а нарахування процентів здійснювалося у межах погодженого сторонами строку користування кредитом.

За таких обставин суд доходить висновку, що нарахування позивачем процентів здійснено відповідно до умов кредитного договору та вимог чинного законодавства, а наведені відповідачем заперечення не спростовують правомірності заявлених позовних вимог і не можуть бути підставою для відмови у їх задоволенні.

Перевіривши правильність нарахування процентів за кредитним договором, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до пунктів 1.1-1.3 договору кредитодавець надає позичальнику кредит у національній валюті у вигляді кредитної лінії на умовах, визначених договором, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші зобов`язання, передбачені договором. Сума кредитного ліміту становить 7 100,00 грн. Строк дії кредитної лінії складає 120 календарних днів. Позичальник зобов`язаний повернути кредит не пізніше 23 лютого 2024 року або достроково.

Згідно з пунктом 1.4 договору процентна ставка є фіксованою.

Зніжена процентна ставка становить 0,5 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, надається позичальнику в якості заохочення і діє виключно за умови сплати процентів не пізніше рекомендованої дати оплати визначено п. 1.3.1. даного договору. Знижена процентна ставка застосовується виключно в межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.3 цього договору, але не більше перших 30 днів користування кредитом, тобто з 1 по 30 день включно (п. 1.4.1. договору кредитної лінії).

Стандартна процентна ставка складає 2,50% від суми кредиту за кожний день користування кредитом, застосовується у межах строку користування кредитом, зазначеного в пункті 1.3 цього договору, після 30 дня користування кредитом, починаючи з 31 дня користування кредитом, по день повернення кредиту(п. 1.4.2. договору кредитної лінії).

Отже, умовами договору сторони погодили строк кредитування тривалістю 120 календарних днів, протягом якого проценти підлягають нарахуванню за диференційованими ставками: за перші 30 календарних днів - за ставкою 0,5 % на день, а за наступні 90 календарних днів - за ставкою 2,5 % на день.

Колегія суддів враховує усталену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом існує лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, у цій справі проценти за користування кредитом могли бути нараховані виключно в межах погодженого сторонами строку кредитування, який становить 120 календарних днів. Зміна кредитора внаслідок відступлення права вимоги не змінює умов кредитного договору щодо строку кредитування та не є підставою для продовження нарахування процентів за користування кредитом понад цей строк.

Із матеріалів справи вбачається, що первісний кредитор (ТОВ «Качай гроші») здійснював нарахування процентів за період з 26 жовтня 2023 року по 22 січня 2024 року (89 календарних дні) (а.с. 42-42 зв.). Після відступлення права вимоги за договором факторингу ТОВ «Макс кредит» здійснювало нарахування процентів за період з 31 січня 2024 року по 22 лютого 2024 року (23 календарних дні) (а.с. 43).

Разом із тим зміна кредитора у зобов`язанні не змінює умов кредитного договору щодо строку кредитування, порядку та періоду нарахування процентів. Відтак проценти можуть бути нараховані виключно в межах погодженого сторонами строку кредитування, який становить 120 календарних днів.

З урахуванням умов договору розмір процентів за користування кредитом становить: за перші 30 календарних днів - 7 100,00 грн ? 0,005 ? 30 = 1 065,00 грн; за наступні 82 календарних днів (за які нараховувалися відсотки) - 7 100,00 грн ? 0,025 ? 82 = 14 555,00 грн.

Таким чином, загальна сума процентів, що підлягає нарахуванню за весь строк кредитування, становить 15 620,00 грн, а загальний розмір заборгованості за кредитним договором з урахуванням основної суми боргу - 22 720,00 грн.

Колегія суддів не бере до уваги розрахунки заборгованості, надані первісним кредитором та позивачем, оскільки вони ґрунтуються на нарахуванні процентів у розмірі, що перевищує максимально можливу суму, визначену умовами кредитного договору. Такі розрахунки не відповідають погодженому сторонами строку кредитування та виходять за межі загального розміру заборгованості, а тому не можуть бути покладені в основу судового рішення.

Щодо оцінки умови договору про сплату комісії за надання кредиту

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

У справі, яка переглядається, умовами пункту 1.5 договору передбачено, що за надання кредиту, позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю комісію у розмірі 5,00% від суми кредиту, що складає: 355,00 грн.

Аналіз змісту цього пункту договору свідчить, що в ньому не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредитів, що надаються позичальнику та за які встановлена комісія у визначених у цих пунктах розмірах. Позивачем не надано доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд вважає, що положення пункту 1.5 договору щодо сплати позичальником комісії є нікчемними відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Указаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 09.10.2024 у справі № 582/202/22.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що підстави для стягнення з відповідача комісії в сумі 355,00грн відсутні. Суд першої інстанції не врахував положення щодо нікчемності нарахування комісії, унаслідок чого дійшов помилкового висновку стосовно розміру заборгованості за процентами.

Щодо доводів апеляційної скарги про недоведеність переходу права вимоги

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про недоведеність переходу права вимоги до позивача.

Матеріалами справи підтверджується, що 22 січня 2024 року між ТОВ «Качай гроші» та ТОВ «Макс Кредит» укладено договір факторингу № 22-01/2024, відповідно до якого первісний кредитор відступив право вимоги за кредитним договором № 00-9999809 від 26 жовтня 2023 року. Надалі, 16 серпня 2024 року, між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу № 16082024-МК/ЕЙС, за яким право вимоги за зазначеним кредитним договором перейшло до позивача.

На підтвердження наведених обставин до матеріалів справи долучено договори факторингу, витяги з реєстрів боржників, а також акти приймання-передачі реєстрів боржників, які підтверджують перехід права вимоги щодо відповідача.

Відповідно до пункту 2.5 договору факторингу № 22-01/2024 сторони погодили, що відступлення права грошової вимоги і всіх інших прав, належних клієнту за укладеними кредитними договорами, та їх перехід від клієнта до фактора відбувається у дату відступлення прав вимоги. Отже, момент переходу права вимоги визначений безпосередньо умовами договору і не поставлений сторонами у залежність від повної чи часткової оплати фактором вартості відступленого права вимоги.

Крім того, пунктом 8.2 зазначеного договору факторингу передбачено, що факт здійснення між сторонами приймання-передачі документації підтверджується відповідним актом приймання-передачі документації, підписаним особами. Зазначений акт доданий до позовної заяви та міститься в матеріалах справи. Таким чином, сторони договору визначили як момент переходу права вимоги, так і порядок підтвердження його передачі.

При цьому матеріали справи не містять доказів визнання недійсними договорів факторингу, їх розірвання чи оспорювання сторонами зазначених правочинів.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач належними та допустимими доказами підтвердив набуття права вимоги до відповідача у спірних правовідносинах, а доводи апеляційної скарги у цій частині є необґрунтованими.

Доводи відповідача про те, що надані позивачем реєстри боржників не є належним доказом відступлення права вимоги, не є підставою для зміни чи скасування рішення суду, оскільки витяг з реєстру боржників є невід`ємною частиною договору факторингу та містить індивідуалізацію конкретного боржника, право вимоги щодо якого було відступлено.

Сам по собі той факт, що до матеріалів справи подано належним чином оформлений витяг, а не повний реєстр боржників, не свідчить про недоведеність переходу права вимоги.

Наданий витяг містить усі необхідні відомості для ідентифікації відповідача, узгоджується з умовами договору факторингу та підтверджує включення відповідача до переліку боржників, права вимоги щодо яких були передані позивачу.

Твердження відповідача про те, що зазначений документ є лише «довідкою» чи «листом», ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені жодними належними і допустимими доказами, а тому не спростовують факту відступлення права вимоги.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (частина перша статті 374 ЦПК України).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина перша статті 375 ЦПК України). Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).

Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення, свідчать про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення на підставі пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України необхідно змінити.

Висновки суду щодо судових витрат

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша та друга статті 141 ЦПК України).

Судом першої інстанції з відповідача на користь позивача стягнуто 2 422,40 грн судового збору та 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції правильно врахував положення статей 133, 137 та 141 ЦПК України, відповідно до яких витрати на професійну правничу допомогу мають бути співмірними зі складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи, часом, витраченим на надання правничої допомоги, значенням справи для сторін, а також відповідати критеріям розумності та співмірності.

Як убачається з матеріалів справи, спір не є складним ні з фактичної, ні з правової точки зору, розглядався судом у порядку спрощеного позовного провадження, без проведення значної кількості судових засідань, а обсяг процесуальних документів, підготовлених представником позивача, є типовим для справ цієї категорії. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про неспівмірність заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн та, реалізуючи надані йому процесуальним законом дискреційні повноваження, зменшив їх до 3000 грн.

Визначений судом першої інстанції розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критеріям реальності, необхідності, розумності та співмірності, забезпечує справедливий баланс між правом сторони на відшкодування понесених витрат і недопущенням покладення на іншу сторону надмірного фінансового тягаря. Підстав для іншої оцінки зазначених витрат або зміни рішення суду першої інстанції в цій частині колегія суддів не вбачає.

Водночас, оскільки рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розподілу судових витрат, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (83,12 %) необхідно стягнути з відповідача на користь позивача 2 013,50 грн (2 422,40 грн ? 83,12 % = 2 013,50 грн) судового збору, сплаченого у суді першої інстанції, та 2 493,60 грн (3 000,00 грн ? 83,12 % = 2 493,60 грн) витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, а всього 4 507,10 грн.

Також пропорційно відмовленим позовним вимогам (16,88%) з позивача на користь відповідача необхідно стягнути 618,42 грн (3 663,60 грн ? 16,88% = 618,42 грн) судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України касаційному оскарженню не підлягає.

Керуючись ст. 141, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, Сумський апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником адвокатом Тальчук Поліною Іллівною, - задовольнити частково.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 09 січня 2026 року змінити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором №00-9999809 від 26.10.2023 року в сумі 22 720,00 грн, судовий збір у розмірі 2 013,50 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 493,60 грн понесені в суді першої інстанції.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 618,42 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.М. Худик

Судді: Я.Л. Петен

А.О. Замченко