Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №522/19776/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2888/26

Справа № 522/19776/24

Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Коновалової В.А., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання – Шахової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2025 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,

встановив:

У листопаді 2024 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним вище позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі у розмірі 30 000 грн щомісячно, до досягнення дитиною повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позов обґрунтовано такими обставинами.

З 2019 року по 15.06.2023 року сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах, мають малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом із позивачкою, яка щомісяця несе витрати на утримання дитини близько 60 000 грн, які включають, зокрема, оплату дитячого садочка, заняття з логопедом, забезпечення дитини належними умовами проживання, продуктами харчування, медикаментами, засобами гігієни, одягом, взуттям, розвиваючими іграшками та книгами.

Відповідач у добровільному порядку допомоги на утримання дитини не надає, хоча є працездатною особою та його матеріальний стан дозволяє надавати дитині утримання.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2025 року вказаний вище позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі у розмірі 15000 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з індексацією, починаючи від дня подання позовної заяви до суду, а саме 11 листопада 2024 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на обставини, якими обґрунтовано заперечення проти позову, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2025 року змінити, зменшивши розмір стягнутих аліментів з 15 000 грн до 4 500 грн.

Скаржник зазначає, що визначений судом першої інстананції розмір алемнтів не відповідає критеріям справедливості та є надмірним, так судом не враховано його матеріальний стан, який перебуває на території Грецької Республіки, де офіційно включений до програми тимчасового захисту, що на законодавчому рівні обмежує його можливості працевлаштування і створює додаткові побутові витрати. При цьому кошти отримані від продажу автомобіля та іншого майна необхідні для покриття базових витрат на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . При цьому встановлений судом розмір аліментів порушує права вказаних дітей на рівний батьківський захист та утримання.

Крім того, суд не врахував добровільність сплати аліментів відповідачем та часткове визнання позовних вимог, у зав`язку із чим, суму судового збору, стягнуту з відповідача необхідно було зменшити.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Левченко Т.М., заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити оскаржуване рішення без змін, як законне та обґрунтоване. Окрім обставин, зазначених в обґрунтування заявлених позовних вимог, позивачка зауважила про незрозумілість обставин виїзду відповідача за кордон та значний об`єм надходжень на банківські рахунки відповідача, що спростовує доводи скаржника про неспіврозмірність визначеного судом розміру аліментів його матеріальному стану.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 , підтримавши викладені у апеляційній скарзі доводи, також зазначив про нерелевантність посилань скаржниці на порушення ним порядку виїзду за кордон предмету спору, та те, що рух коштів по його банківським рахункам не свідчить про існування стабільного доходу

У запереченнях на відповідь на відзив ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Левченко Т.М., підтримуючи доводи, викладені у позові та відзиві на апеляційну скаргу, зауважує про безпідставність поданої відповідачем апеляційної скарги, яку просить залишити без задоволення.

02.06.2026 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Сідєльнікова Є.І., через підсистему «Електронний суд» направив заяву про розгляд справи за відсутності сторони скаржника.

01.07.2025 року та 01.09.2025 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Сідєльнікова Є.І., через підсистему «Електронний суд» подав до апеляційного суду додаткові пояснення к справі.

01.09.2025 року ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Левченко Т.М., подала до суду пояснення на пояснення ОСОБА_1 .

Вказані подані сторонами пояснення підлягають поверненню, з огляду на таке.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до ч. 1, 2, ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно в заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є:позовна заява, відзив на позовну заяву (відзив), відповідь на відзив, заперечення, пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На стадії перегляду судових рішень в апеляційній інстанції відповідно до змісту Глави 1 Розділу п`ятого "Перегляд судових рішень" учасники справи мають право подавати наступні заяви по суті справи: апеляційні скарги, відзив на апеляційну скаргу, відповідь на відзив, заперечення.

Аналіз наведеного свідчить про те, що законодавцем передбачено викладення письмово своїх вимог, заперечень, тощо виключно у заявах по суті справи, якими письмові пояснення не є.

Вказане є підставою для повернення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поданих до суду додаткових письмових пояснень.

У судове засідання сторони не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи суду не подавали, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та стягуючи з ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_6 у розмірі 15 000 грн щомісяця до досягнення дитиною повноліття, суд першої інстанції виходив з матеріального стану відповідача, встановленого згідно інформації що міститься у виписках про рух коштів на банквських картках ОСОБА_1 з 01.01.2021 року по ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Щодо таких висновків суду апеляційний суд зауважує про таке.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Предметом позову є матеріально – правова вимога позивача до відповідача щодо якої вона просить ухвалити рішення, а підставою – обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Судом встановлені та матеріалами справи підтверджуються такі факти і обставини справи.

Сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах з 2019 року по ІНФОРМАЦІЯ_7 , у під час яких, ІНФОРМАЦІЯ_8 у них народилася донька – ОСОБА_3 .

Після припинення фактичних шлюбних відносин донька сторін ОСОБА_6 проживає разом із позивачкою, перебуває на її утриманні.

З 17.06.2006 року по 23.07.2021 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_7 , у якому народились ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстрована приватна спільна часткова власність 23/100 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Також на праві особистої приватної власності ОСОБА_1 належать:

- земельна ділянка площею 0,01 га, кадастровий номер 4810136900:01:012:0041, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2361338048101;

- індивідуальний гараж, загальною площею 20.6 кв.м. з підвалом, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1348057448101, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- індивідуальний гараж, загальною площею 22 кв.м. з підвалом, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1348043348101, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;

- житловий будинок загальною площею 147.4 кв.м., житловою площею 84.3 кв.м., , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 210477748101, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ;

- земельна ділянка площею 511кв.м., кадастровий номер 4810136900:01:012:0002, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 210335748101, яка знаходиться за адресою; АДРЕСА_4 ;

З виписок про рух коштів по рахункам відповідача в АТ КБ «Приватбанк» за період з 01.01.2021 року по 31.12.2024 року вбачається надходжень:

- по карті № 4731185619557470 - 288 101,22 грн.

- по картам № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 - 3 094 475, 63 грн;

Тож, середньомісячні надходження на рахунки за вказаний ОСОБА_1 складають 70 470 грн.

Частинами 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року передбачено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ч.ч. 2, 8, 9, 10 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

В силу ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Таким чином, статтями 180,181,184 СК України встановлено обов`язок утримувати дітей до досягнення ними повноліття, та визначено способи утримання дітей, в тому числі і шляхом присудження аліментів. При цьому право вибору способу виконання батьками обов`язку утримувати дитину наділено батька, з яким проживає дитина.

Згідно з положеннями частини другої статті 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до положень статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до частини першої статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).

Отже виходячи з вказаних вище норм та ураховуючи встановлені судом у справі обставини, зокрема те, що малолітня донька сторін ОСОБА_6 , проживає разом з позивачкою, та перебуває на її утриманні, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 аліментів, та визначеним судом першої інстанції їх розміром, з огляду на таке.

Відповідно ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

За положеннями ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Так, апеляційний суд не погоджується із доводами скаржника ОСОБА_1 про залишення судом першої інстанції поза увагою його матеріального стану, звертаючи увагу на таке.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно – правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства – суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, – із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.

З огляду на вказане вище та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України, слід зробити висновок, що відповідач посилаючись на те, що визначений судом першої інстанції розмір аліментів, не відповідає розміру його доходів та витрат, мав підтвердити суду ці обставини належними доказами, відповідно до вимог ст. ст. 77-80 ЦПК України, однак відповідних доказів обставин, якими відповідач заперечує проти позову суду не надано.

Так ОСОБА_1 посилається на те, що його майновий стан не дозволяє сплачувати аліменти у визначеному судом першої інстанції розмірі, вказуючи про те, що грошові кошти, які надходили на його банківські рахунки з 01.01.2021 року по 31.12.2024 рок не свідчать про наявність у нього стабільного доходу, при цьому не зазначив джерела походження цих коштів та не надав доказів на підтвердження свого майнового стану.

Так, у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року в справі N 758/10761/13-ц (провадження N 61-19815сво19) зроблено висновок, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. З урахуванням вимог справедливості та розумності будь-який суб`єкт приватного права безумовно спрямовує на споживання лише такі доходи, які становлять безумовний приріст його майна (заробітна плата, гонорари, плата за надання послуг, доходи від процентів по депозитам, орендна плата тощо). Саме тому лише той дохід, який збільшує майно платника аліментів, якщо тільки він прямо не звільнений від цього Переліком видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, має враховуватись під час визначення розміру аліментів.

Щодо доводів скаржника про добровільність сплати аліментів, апеляційний суд зауважує, що між сторонами не досягнуто згоди стосовно сплати на користь позивачки аліментів на малолітньої доньки ОСОБА_6 , крім того, такі дії відповідача не впливають на визначений ст. 180 СК України обов`язок надавати утримання дитям у майбутньому, зокрема, за рішенням суду, у визначеному ст. 181 СК України порядку.

Щодо доводів апеляційної скарги про недоведеність позивачкою понесення нею витрат на утримання дитини у розмірі 30 000 грн щомісяця, колегія суддів зауважує, що визначаючи розмір аліментів який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на утримання малолітньої дитини сторін, судом першої інстанції враховано, що заявлений позивачкою розмір витрат є недоведеним, водночас, зваживши на рівність обов`язків батьків щодо утримання дітей та матеріальне становище ОСОБА_1 , дійшов висновку про те, що стягнення з нього на утримання малолітньої доньки ОСОБА_6 у розмір 15 000 гривень, щомісяця, до досягнення нею повноліття, буде забезпечувати її гармонійний розвиток та відповідати матеріальному стану відповідача.

Таким чином, апеляційний суд виходить з того, що ОСОБА_1 є працездатною особою, який не надав суду доказів того, що його матеріальний стан не дозволяє сплачувати аліменти у визначеному судом першої інстанції розмірі, отже, апеляційний суд ставиться критично, до зауважень відповідача про доцільність стягнення з нього аліментів у розмірі 4 500 грн щомісяця.

За таких встановлених у справі обставин та виходячи із закріплених ч. 9 ст. 7 СК України принципів справедливості, добросовісності та розумності, відповідності моральним засадам суспільства, апеляційний суд вважає, що аліменти в розмірі 15 000 грн, щомісячно, не є завищеним в сучасних умовах проживання, та є співрозмірними матеріальному становищу відповідача, який є працездатною особою, та зобов`язаний утримувати свою малолітню дитину, надаючи їй необхідну матеріальну допомогу для її гармонійного фізичного, розумового та духовного розвитку та забезпечити належний життєвий рівень дитини.

Апеляційний суд також ураховує, що скаржник ОСОБА_1 є також батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , водночас зауважує, що визначення статтями 180,181,184 СК України обов`язку утримувати батьками дітей до досягнення ними повноліття, не свідчить автоматично про надання такого батьками. Так, попри посилання ОСОБА_1 про перебування на його утриманні малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відповідач, у порушення вимог ст.ст.12,77-81 ЦПК України жодних доказів на підтвердження обставин, на які посилається, не надає.

Відхиляє апеляційний суд і зауваження скаржника про те, що стягнення з нього судового збору, що підлягав сплаті під час подання позовної заяви, суперечить положенням ч.3 ст. 141 ЦПК України, звертаючи увагу на те, що порядок розподілу судового збору між стронами визначено ч.1 ст. 141 ЦПК України. Так, оскільки ОСОБА_2 , як позивачка у справі про стягнення аліментів звільнена від оплати судового збору, сплату вказаних витрат покладено на відповідача та стягнуто судовий збір у мінімальному розмірі, передбаченому Законом України «Про судовий збір», за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на листопада 2024 року складало 1 211,20 грн.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року №31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, №250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та стягнення з ОСОБА_1 на її користь аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі у розмірі 15000 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з індексацією, починаючи від дня подання позовної заяви до суду, а саме 11 листопада 2024 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Доказів, які б спростували правильні висновки суду скаржником не надано.

Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача за своєю суттю зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржником норм права та переоцінки доказів, що містяться у справі, яким судом надано належну правову оцінку, без посилення на обставини, які не були враховані під час вирішення цієї справи.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, з мотивів наведених у скарзі.

У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді В.А. Коновалова

М.В. Назарова