Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №133/818/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 133/818/26

Провадження № 33/801/799/2026

Категорія: 156

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дем`янова Ж. М.

Доповідач: Береговий О. Ю.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Берегового О. Ю.,

за участю захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвоката Пилипчука В.О.,

розглянув у режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 – адвоката Пилипчука Володимира Олексійовича на постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 01 липня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП,

в с т а н о в и в:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №608235 від 07 березня 2026 року, цього ж дня о 00:28 год у селищі Глухівці Хмільницького району Вінницької області по вул. Героїв Майдану, 37, водій ОСОБА_1 керував автомобілем марки «Dodge Journey», д.н.з. НОМЕР_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння проведено на місці зупинки транспортного засобу відповідно до вимог чинного законодавства із застосуванням спеціального технічного засобу Drager Alcotest ARHK-0548, тест № 1836, за результатами якого встановлено наявність алкоголю в організмі водія — 0,39‰. Під час проведення огляду здійснювалася безперервна відеофіксація за допомогою портативних відеореєстраторів № 476855 та № 476878. Таким чином, ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.9. «а» ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Постановою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 01 липня 2026 року визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в сумі 665,60 грн на користь держави.

Не погодившись з постановою суду, захисник ОСОБА_1 – адвокат Пилипчук В.О. подав апеляційну скаргу, оскільки вважає її незаконною, прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 01 липня 2026 року, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт вказує, що з наявного в матеріалах справи відеозапису, у водія ОСОБА_1 не вбачається зовнішніх ознак алкогольного сп`яніння, а навпаки видно, що він перебуває в тверезому стані, усвідомлює свої дії, чітко вимовляє фрази. Крім того, зазначає, що наявність запаху алкоголю з ротової порожнини рота може бути виключно суб`єктивною думкою поліцейського. При цьому, в протоколі про адміністративне правопорушення ознаки алкогольного сп`яніння взагалі не вказані.

Також посилається на дотримання мінімальної межі вмісту алкоголю згідно норм міжнародного права. Статтею 8 пунктом 5 Венської Конвенції про дорожній рух від 08 листопада 1968 року, яка ратифікована Українською СРСР 25 квітня 1974 року, визначено, що в національному законодавстві повинні бути передбачені спеціальні положення, які стосуються керування під впливом алкоголю, а також допустимий законом рівень алкоголю в крові, а у відповідних випадках у повітрі, що видихається, перевищення якого є несумісним з керуванням транспортним засобом. У всіх випадках максимальний рівень алкоголю в крові у відповідності до національного законодавства не повинен перевищувати 0,50 грама чистого алкоголю на літр крові або 0,25 мг. на літр повітря, що видихається. Таким чином, вважає, що з урахуванням допустимої похибки під час експлуатації технічного приладу, вміст алкоголю у повітрі, що видихав ОСОБА_1 не перевищував гранично допустиму норму, передбачену нормами міжнародного права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, співставивши їх з наявними в матеріалах справи доказами, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч.8 ст.294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.

Відповідно до вимог ст. 245, 280 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, а орган чи посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення, з урахуванням положень, викладених у ст. 251, 252 КУпАП, зобов`язаний з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і, керуючись законом та правосвідомістю, оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням в їх сукупності.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Судом встановлено, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №608235 від 07 березня 2026 року, цього ж дня о 00:28 год у селищі Глухівці Хмільницького району Вінницької області по вул. Героїв Майдану, 37, водій ОСОБА_1 керував автомобілем марки «Dodge Journey», д.н.з. НОМЕР_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння проведено на місці зупинки транспортного засобу відповідно до вимог чинного законодавства із застосуванням спеціального технічного засобу Drager Alcotest ARHK-0548, тест № 1836, за результатами якого встановлено наявність алкоголю в організмі водія — 0,39‰. Під час проведення огляду здійснювалася безперервна відеофіксація за допомогою портативних відеореєстраторів № 476855 та № 476878. Таким чином, ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.9. «а» ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Приймаючи рішення про визнання винним ОСОБА_1 у порушенні п.2.9а ПДР України та притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, суд першої інстанції виходив з наявних в матеріалах справи доказів, зокрема:

- протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №608235 від 07 березня 2026 року, згідно якого викладені обставини скоєного правопорушення;

- направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижуються увагу та швидкість реакції від 07 березня 2026 року;

- акту огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 07 березня 2026 року, відносно ОСОБА_1 , з якого вбачається, що за результатами його огляду, встановлено результат тесту 0,39 проміле. В графі «З результатами згоден» містить підпис ОСОБА_1 , що свідчить про його згоду з результатами проведеного огляду;

- квитанції з результатом тесту № 1836 від 07 березня 2026 року, за допомогою приладу алкотестер DRAGER № 6820, згідно якої результат тесту (огляду) склав 0,39 проміле;

- письмових поясненнях ОСОБА_1

- відеозаписів з нагрудних камер працівників поліції.

Апеляційний суд вважає, що даний протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №608235 від 07 березня 2026 року, відповідає вимогам ст.256 КУпАП, містить виклад суті вчиненого правопорушення та є джерелом доказової інформації про подію правопорушення та особу, яка його вчинила.

Згідно з п. 7 розділу 2 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої спільним наказом МВС та МОЗ № 1452/735 від 09 листопада 2015 року, встановлення стану алкогольного сп`яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.

З відеозапису вбачається, що працівником поліції було зупинено транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 у якого було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння, після чого запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу. ОСОБА_1 пройшов огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою алкотестера «Drager», результат якого виявився позитивним 0,39 ‰, незгоди з результатом не висловлював та не виявляв бажання пройти огляд в медичному закладі.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що результат тесту ОСОБА_1 , а саме 0,39 проміле, перевищує гранично допустиму норму (0,2% проміле) та беззаперечно вказує на перебування особи в стані алкогольного сп`яніння.

Ставити під сумнів дані докази у суду немає підстав, оскільки вони отримані у відповідності до вимог закону.

Пунктом 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, передбачено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під дією лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Статтею 266 КУпАП, Порядком направлення водіїв транспортних засобів на проведення огляду щодо виявлення стану під алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість зниження, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв. транспортних засобів алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що зменшують увагу та швидкість реакції, затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України від 09 листопада 2015 року № 1452/735, встановлено чіткий алгоритм дій щодо проведення огляду водія на стан алкогольного (іншого) сп`яніння і оформлення його результатів.

Відповідно до п. 2, 3 розділу Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що зважають на швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння відповідно до ознак такого стану. Ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Є безпідставним твердження захисника щодо суб`єктивної думки поліцейського про наявність запаху алкоголю з ротової порожнини рота, оскільки поліцейським були виявлені та озвучені водію ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп`яніння у відповідності до вимог вищезазначеної Інструкції.

Також, не заслуговують на увагу посилання скаржника на те, що в протоколі про адміністративне правопорушення не вказані ознаки алкогольного сп`яніння, оскільки водій ОСОБА_1 керував автомобілем саме в стані алкогольного сп`яніння (0,39 проміле), що і зазначено поліцейським в протоколі.

На посилання в апеляційній скарзі про дотримання мінімальної межі вмісту алкоголю згідно норм міжнародного права, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 8 пункту 5 Конвенції про дорожній рух від 08 листопада 1968 року, яка ратифікована Українською РСР 25 квітня 1974 року, зі змінами, внесеними Європейською угодою, якою доповнено Конвенцію про дорожній рух від 01 травня 1971 року, зі змінами та доповненнями, в національному законодавстві повинні бути передбачені спеціальні положення, які стосуються керування під впливом алкоголю, а також допустимий законом рівень вмісту алкоголю в крові, а у відповідних випадках – у повітрі, що видихається, перевищення якого є несумісним з керуванням транспортним засобом. У всіх випадках максимальний рівень вмісту алкоголю в крові у відповідності до національного законодавства не повинен перевищувати 0,50 г чистого алкоголю на літр крові або 0,25 мг на літр повітря, що видихається.

Згідно з п.7 розділу 2 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом МВС та МОЗ №1452/735 від 09 листопада 2015 року, встановлення стану алкогольного сп`яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.

Таким чином, наведена вище норма Конвенції не встановлює мінімального рівня алкоголю в крові або у повітрі, що видихається водієм, а навпаки, встановлює його максимальний рівень, за яким настає алкогольне сп`яніння. Однак, Конвенція про дорожній рух не забороняє національним органам влади встановлювати інші показники рівня алкоголю, менші за 0,25 мг у видихуваному повітрі, що й має місце в Україні, де законодавчо встановлено мінімальний показник рівня алкоголю 0,2 проміле.

В судовому засіданні апеляційного суду адвокат Пилипчук В.О. посилався на те, що огляд ОСОБА_1 , який є військовослужбовцем мав проводитися з урахуванням спеціальної норми, передбаченої ст. 266-1 КУпАП.

Відповідно до частини 1 статті 15 КУпАП військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти під час проходження зборів несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. За порушення, зокрема, правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, зазначені особи несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

За змістом ст. 266-1 КУпАП огляд на стан сп`яніння проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром, лише щодо військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин.

Частиною 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; 5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Однак із матеріалів справи не вбачається, що в день і час складання протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 виконував обов`язки військової служби.

За таких обставин він був учасником дорожнього руху, а тому, з урахуванням положень ст. 15 КУпАП, як водій транспортного засобу підлягає адміністративній відповідальності на загальних підставах за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.

З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що водій ОСОБА_1 порушив вимоги п.п. «а» п.2.9 Правил дорожнього руху, оскільки 07 березня 2026 року керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

В рішенні по справі «О’ Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

За таких обставин, ОСОБА_1 , реалізуючи своє право керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.

Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не заслуговують на увагу, оскільки вони суперечать фактичним обставинам та повністю спростовуються дослідженими доказами по справі.

Апеляційний суд враховує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхиленняапеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Отже апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

У відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.130, ст.294 КУпАП, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 – адвоката Пилипчука Володимира Олексійовича залишити без задоволення.

Постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 01 липня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Вінницького

апеляційного суду О. Ю. Береговий