Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №320/49278/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2026 року м. Київ №320/49278/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ФОП ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0202490707 від 18.03.2024 Головного управління Державної податкової служби у місті Києві;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0202500707 від 18.03.2024 Головного управління Державної податкової служби у місті Києві.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податкові повідомлення-рішення №0202490707 та №0202500707 від 18.03.2024 є протиправними, оскільки прийняті на підставі фактичної перевірки, проведеної з істотними порушеннями вимог Податкового кодексу України. На думку позивача фактична перевірка була проведена без пред`явлення позивачу направлень на перевірку, без вручення копії наказу про її проведення та без пред`явлення службових посвідчень посадових осіб контролюючого органу, чим порушено вимоги статей 80, 81 Податкового кодексу України. На момент проведення перевірки позивач був відсутній за місцем здійснення діяльності, однак податковий орган не склав акт про неможливість проведення перевірки, а безпідставно здійснив перевірку за участю невстановленої особи, яка не була представником позивача. Позивач звертає увагу на те, що він не уповноважував будь-яких осіб представляти його інтереси за адресою проведення перевірки, а тому висновки контролюючого органу, зроблені на підставі пояснень чи дій такої особи, є необґрунтованими. Контролюючим органом не доведено, що товар, описаний в акті перевірки, належав саме позивачу, а також не підтверджено, що цей товар перебував у місці здійснення ним господарської діяльності. Опис залишків товарів, складений під час перевірки, не передбачений Податковим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що свідчить про перевищення відповідачем своїх повноважень. Предметом фактичної перевірки не є перевірка документів, що підтверджують облік товарних запасів, тому вимоги контролюючого органу щодо надання таких документів виходили за межі предмета фактичної перевірки. Позивач був позбавлений можливості надати документи, оскільки перевірку проведено за його відсутності, а належний письмовий запит про надання документів йому не вручався. Наказ № 627-п від 01.02.2024 про проведення фактичної перевірки складено з порушенням вимог Податкового кодексу України, оскільки він не містить усіх обов`язкових реквізитів, підписаний неуповноваженою особою та не містить належних підстав для проведення перевірки. Податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам Податкового кодексу України щодо форми, змісту та обґрунтованості, не містять належного розрахунку штрафних санкцій і прийняті на підставі незаконної перевірки. На думку позивача штраф у сумі 238 582,00 грн застосовано без належного встановлення факту реалізації необлікованого товару та без належного підтвердження його належності позивачу. Штраф у сумі 1 020,00 грн застосовано безпідставно, оскільки позивач не мав можливості виконати вимогу щодо надання документів через допущені відповідачем порушення процедури проведення перевірки.

Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти задоволення позову та вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення законними, обґрунтованими і такими, що прийняті в межах повноважень контролюючого органу. Відповідач стверджує, що фактична перевірка проведена на законних підставах відповідно до статей 75, 80, 81 Податкового кодексу України на підставі наказу від 01.02.2024 №627-п. Перед початком перевірки посадовими особами контролюючого органу було пред`явлено службові посвідчення, наказ та направлення на перевірку, а перевірка проводилася у присутності керівника магазину Владислава, який фактично здійснював діяльність на об`єкті та відмовився від підпису документів, про що складено відповідні акти. Під час перевірки представнику платника було запропоновано надати документи, що підтверджують облік та походження товарних запасів, однак такі документи не були надані. У зв`язку з ненаданням документів контролюючим органом проведено опис товарних запасів, що знаходилися у магазині «Yabluka», на загальну суму 238 582,00 грн. Відповідач зазначає, що відповідно до Порядку №496 фізична особа-підприємець зобов`язана вести облік товарних запасів та зберігати первинні документи безпосередньо у місці продажу товарів, а також надавати їх посадовим особам контролюючого органу під час проведення перевірки. Ненадання документів, що підтверджують облік товарів у місці продажу, є самостійною підставою для застосування фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону №265/95-ВР, що підтверджується практикою Верховного Суду. Крім того, відповідач зазначає, що позивач порушив вимоги статей 44 та 85 Податкового кодексу України, оскільки не надав документи, пов`язані з предметом перевірки, за що правомірно застосовано штраф відповідно до пункту 121.1 статті 121 Податкового кодексу України у розмірі 1020,00 грн.

Також, відповідачем подано додаткові пояснення, у яких він зазначає про те, що фактична перевірка позивача проведена на законних підставах, з дотриманням вимог статей 75, 80, 81 Податкового кодексу України, а тому доводи позивача щодо незаконності її призначення є безпідставними. Відповідач наголошує, що під час проведення перевірки представнику позивача було запропоновано надати документи, які підтверджують облік та походження товарних запасів, однак такі документи не були надані, у зв`язку з чим контролюючим органом проведено опис товарних запасів, що знаходилися у місці продажу. Відповідач посилається на положення Порядку №496 та зазначає, що фізична особа-підприємець зобов`язана вести облік товарних запасів, зберігати первинні документи безпосередньо у місці продажу товарів та надавати їх посадовим особам контролюючого органу під час проведення перевірки. Відповідач вказує, що після внесення змін до статті 20 Закону №265/95-ВР ненадання документів, які підтверджують облік товарних запасів, є самостійною підставою для застосування фінансової санкції незалежно від встановлення факту реалізації необлікованого товару, що підтверджується правовими висновками Верховного Суду. Крім того, відповідач зазначає, що позивач порушив вимоги статей 44 та 85 Податкового кодексу України, оскільки не надав документи, пов`язані з предметом перевірки, у зв`язку з чим до нього правомірно застосовано штраф відповідно до пункту 121.1 статті 121 Податкового кодексу України. З огляду на викладене відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення, суд зазначає таке.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 30.11.2023, перебуває на податковому обліку у Головному управлінні ДПС у м. Києві та застосовує спрощену систему оподаткування, будучи платником єдиного податку другої групи зі ставкою 20 відсотків. Основним видом його господарської діяльності є роздрібна торгівля комп`ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням у спеціалізованих магазинах.

Позивач здійснював підприємницьку діяльність, зокрема, у торговельному об`єкті, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 »).

На підставі наказу Головного управління ДПС у м. Києві «Про проведення фактичних перевірок» від 01.02.2024 №627-п посадовими особами контролюючого органу призначено та проведено фактичну перевірку діяльності ФОП ОСОБА_1 за вказаною адресою.

Перед початком перевірки контролюючим органом були оформлені та пред`явлені направлення на проведення перевірки від 02.02.2024 №2700/26-15-07-07-03 та №2701/26-15-07-07-01.

Фактична перевірка проводилась з питань дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства щодо порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій і дозвільних документів, обігу підакцизних товарів, дотримання законодавства про працю, а також вимог законодавства щодо державного регулювання цін.

Перевірка проводилася у присутності невстановленої особи на ім`я Владислав, якого відповідач ознайомив з наказом про проведення перевірки та відповідними направленнями. Однак він відмовився від підпису про ознайомлення з ними, у зв`язку із чим посадовими особами контролюючого органу складено акт від 10.02.2024 №875/26-15-07-07-00-17 про відмову від підпису.

За результатами проведеної фактичної перевірки контролюючим органом 10.02.2024 складено акт фактичної перевірки №10776/26/15/07/3383116695, у якому зафіксовано порушення вимог пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а також статей 44 та пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України.

В акті перевірки зазначено, що під час проведення перевірки представнику позивача було запропоновано надати документи, які стосуються предмета перевірки, зокрема документи, що підтверджують облік та походження товарних запасів, однак такі документи надані не були. У зв`язку з цим посадовими особами контролюючого органу проведено опис товарно-матеріальних цінностей, які знаходились у місці продажу товарів, на загальну суму 238 582,00 грн, що оформлено додатком до акта перевірки.

Після складання акта фактичної перевірки керівник магазину Владислав також відмовився від його підписання та отримання примірника акта, про що посадовими особами контролюючого органу складено акт від 10.02.2024 №882/26-15-07-07-00-17.

На підставі висновків акта фактичної перевірки Головним управлінням ДПС у м. Києві 18.03.2024 прийнято податкове повідомлення-рішення №0202490707, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 238 582,00 грн за порушення пункту 12 статті 3 Закону України №265/95-ВР. Цього ж дня контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0202500707, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 1 020,00 грн за порушення статей 44 та 85.2 статті 85 Податкового кодексу України.

Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями та висновками акта фактичної перевірки, ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі ПК України).

Згідно з підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (п.п. 21.1.1, 21.1.4 п. 21.1 ст. 21 ПК України).

Абзацом першим п.75.1 ст.75 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Так, підпунктом 75.1.3. п. 75.1 ст. 75 ПК України визначено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Зміст наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 01.02.2024 №627-п «Про проведення фактичних перевірок» та акта фактичної перевірки від 10.02.2024 №10776/26/15/07/3383116695 свідчить про те, що контролюючим органом проведено саме фактичну перевірку діяльності ФОП ОСОБА_1 .

Згідно із положеннями п. 80.1. ст. 80 ПК України, фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Пункт 80.2 згаданої статті передбачає, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема:

у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (підп.80.2.2);

письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування (підп.80.2.3);

у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації (підп.80.2.7).

Водночас запроваджене законодавцем правове регулювання у цій нормі зумовлює і певні особливості її застосування контролюючим органом, оскільки абз. 3 п. 81.1 ст. 81 ПК України закріплені обов`язкові вимоги до змісту наказу про призначення перевірки, зокрема, необхідність відображення у ньому підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом.

У відповідності до абз. 3 п. 81.1 ст. 81 ПК України, копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

Суд також враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.03.2024 у справі №420/9909/23, відповідно до яких за наявності передбачених законом підстав для проведення фактичної перевірки саме по собі незазначення у наказі деталізованого змісту отриманої інформації про можливі порушення або конкретних норм законодавства, які ймовірно порушено платником податків, не свідчить про протиправність такого наказу.

Зі змісту наказу ГУ ДПС у м. Києві «Про проведення фактичних перевірок» №627-п від 01.02.2024, суд встановив, що такий прийнято, зокрема, на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України. На обґрунтування прийняття наказу вказано доповідну записку управління фактичних перевірок від 01.02.2024 №203/26-15-07-07-00-12. Наказ підписано в.о. начальника ОСОБА_2 . Згідно додатку 45 до вказаного наказу, позивача включено до переліку платників податків для проведення фактичних перевірок.

Тобто, контролюючий орган призначив перевірку з метою здійснення своїх функцій, а також з урахуванням інформації, викладеної у доповідній записці управління фактичних перевірок від 01.02.2024 №203/26-15-07-07-00-12

Судом встановлено, що наказом ДПС України від 26.01.2024 №79-о виконання обов`язків начальника Головного управління ДПС у м. Києві покладено на заступника начальника ГУ ДПС у м. Києві Якушко Інну Валеріївну з правом підпису фінансових документів. Отже, на момент прийняття оскаржуваних рішень ОСОБА_3 була належним чином уповноважена на їх підписання, а тому доводи позивача щодо відсутності у неї відповідних повноважень є безпідставними.

Відтак, обсяг зазначеної у наказі інформації у повному обсязі відповідає вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України, а тому підстави для скасування спірних податкових повідомлень-рішень через неналежне оформлення наказу, на підставі якого проведено перевірку, та, відповідно, прийнято спірні рішення відсутні.

При цьому, судом додатково враховується постанова КАС ВС від 07.08.2025 у справі №280/6835/23, в якій суд касаційної інстанції підтвердив, що лист ДПС України, в якому повідомлено про можливі порушення законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, у розумінні пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України є інформацією, яка дає підстави для призначення та проведення фактичних перевірок.

Враховуючи викладене, суд відхиляє доводи позивача про те, що наказ №627-п від 01.02.2024 складений з порушенням Податкового кодексу України.

Між тим, відповідно до п. 81.1 ст. 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Як зазначено у пункті 86.1 статті 86 ПК України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Пунктом 86.8 статті 86 ПК України встановлено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами. Тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкового повідомлення-рішення.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення в зв`язку допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме спочатку провести податкову перевірку.

Нормами Податкового кодексу України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Таким чином, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 16.02.2016 (справа № 826/12651/14), від 27.01.2015 (справа № 21-425а14) та у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.03.2018 (справа № 1570/7146/12), від 24.10.2018 (справа № 808/1746/15) та від 04.02.2019 (справа № 807/242/14).

Відтак порушення контролюючим органом вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових наслідків такої, а у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Суд також враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 та від 22.09.2020 у справі №520/8836/18, відповідно до яких платник податків, оскаржуючи податкові повідомлення-рішення, не позбавлений права посилатися на порушення контролюючим органом порядку призначення та проведення перевірки. При цьому суд насамперед зобов`язаний надати оцінку таким доводам, а встановлення істотних порушень процедури призначення чи проведення перевірки є самостійною та достатньою підставою для визнання протиправними рішень, прийнятих за її результатами, без необхідності дослідження правильності висновків контролюючого органу по суті виявлених порушень.

Отже, дотримання контролюючим органом процедури проведення перевірки входять до предмету доказування для цілей вирішення цього спору й підлягають першочерговому дослідженню, і суд, установивши під час розгляду справи таке порушення процедури проведення перевірки, наслідком якого є визнання протиправними її результатів, може не переходити до аналізу інших обставин справи.

Вказаний висновок додатково підтверджується постановами КАС ВС від 25.09.2024 у справі № 2040/5474/18 та від 29.04.2021 у справі № 320/6192/19.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (пп. 21.1.1, 21.1.4 п. 21.1 ст. 21 ПК України).

Глава 8 розділу ІІ ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. При цьому приписи ПК України в цій частині установлюють і певні правила поведінки при здійсненні перевірки як для суб`єкта владних повноважень, так і для платника податків, дотримання яких вимагається задля забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами.

Положеннями цієї глави ПК України встановлюється чітке розмежування щодо порядку проведення окремих видів перевірок, зокрема, й щодо місця проведення податкових перевірок.

За змістом підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника.

Виходячи з буквального аналізу змісту зазначеної норми проведення фактичної перевірки вимагає чіткого з`ясування місця безпосереднього провадження платником податків конкретного виду діяльності та фактичного проведення цієї перевірки у такому місці або ж за місцем розташування тих чи інших об`єктів, які використовуються господарюючим суб`єктом у його діяльності, яка охоплюється предметом фактичної перевірки.

Суд звертає увагу, що особливість фактичних перевірок та їх відмінність від усіх інших перевірок, які проводяться податковими органами, полягає у тому, що при їх проведенні перевіряються не бухгалтерські документи, а правильність фактичних дій (фактичного стану речей) суб`єкта підприємницької діяльності. Тому така перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податку (місцем його реєстрації), а саме за місцем фактичного провадження платником податків діяльності.

Відтак, встановлення обставин, зокрема, щодо проведення контрольного заходу не за місцем фактичного провадження платником податків діяльності свідчить про допущення податковим органом під час фактичної перевірки порушень положень підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, сформованими у постанові від 11.11.2020 у справі № 640/2254/19 та постанові від 02.03.2023 у справі № 380/13375/21.

Важливо також зазначити, що фактична перевірка може проводитися за умови дотримання наступних умов: повинна бути наявною одна з визначених підпунктах 80.2.1-80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України підстав для проведення фактичної перевірки; підставою для проведення перевірки повинно бути рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом (процесуальна підстава); копія вказаного рішення має вручатися платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки (процедурна підстава).

Відповідно до статті 80 ПК України нормативне регулювання передбачає окремі вимоги та різні підстави для проведення фактичних перевірок з різних питань, а саме: щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, а також дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Таким чином, фактичні перевірки можуть проводитися як з окремого питання, яке віднесено до кола питань, що є предметом даного виду перевірок, так і комплексно з усіх питань, визначених пунктом 80.2 статті 80 ПК України, але за обов`язкової наявності підстав, вказаних у підпунктах пункті 80.2 статті 80 ПК України.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.07.2024 у справі № 2040/7330/18.

Водночас умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок врегульований статтею 81 ПК України.

Так, згідно з вимогами пунктів 80.5 та 80.7 статті ПК України фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб`єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції; допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Пунктом 81.1 статті 81 ПК України визначено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

Пунктом 81.2. статті 81 ПК України передбачено, що в разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.

Посадова (службова) особа платника податків (його представник або особа, яка фактично проводить розрахункові операції) має право надати свої письмові пояснення до складеного контролюючим органом акту.

У разі відмови платника податків та/або його посадових (службових) осіб (представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) підписати акт, що засвідчує факт відмови у допуску до проведення перевірки, та/або у разі відмови отримати примірник цього акту чи надати письмові пояснення до нього, посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, що засвідчує такий факт, та реєструється в контролюючому органі не пізніше наступного робочого дня.

Таким чином, норми статей 80 та 81 ПК України прямо визначають, що копія наказу про проведення перевірки має бути вручена платнику податків або його уповноваженому представнику, фактична перевірка має відбуватися також у присутності посадових (службових) осіб платника податків або його представників, і саме ці особи мають право надавати свої письмові пояснення до складеного контролюючим органом акту перевірки.

У свою чергу, порушення вказаних нормативних приписів та проведення фактичної перевірки без платника податків чи його повноважних представників свідчить про допущення такого порушення процедури проведення перевірки, яке має наслідком визнання протиправними прийнятих за її результатами податкових повідомлень-рішень.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові КАС ВС від 10.10.2023 у справі № 360/4720/20.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, ФОП ОСОБА_1 посилається зокрема на те, що фактична перевірка була проведена посадовими особами ГУ ДПС в м. Києві не за місцем здійснення господарської діяльності позивача в момент її проведення, що позивач був відсутній під час проведення перевірки, та особа, яка зазначена в акті як продавець, немає жодного стосунку до позивача та є самостійним суб`єктом господарювання.

Кожний з наведених аргументів є суттєвим та стосується важливих аспектів порядку проведення фактичної перевірки, а тому у своїй сукупності або навіть окремо може вказувати на незаконність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відтак, в силу приписів ч. 2 ст. 72 КАС України, на відповідача, як суб`єкта владних повноважень, покладається обов`язок спростовувати вказані твердження позивача та довести наявність тих порушень вимог чинного законодавства, за недотримання яких до позивача були застосовані штрафні санкції.

Разом з тим, на переконання суду, під час розгляду справи вищезазначеного обов`язку не виконано ГУ ДПС в м.Києві.

Так, на думку суду, належними й допустимими доказами контролюючий орган не підтвердив тієї обставини, що фактична перевірка була проведена за місцем, де позивач в момент проведення перевірки дійсно провадив свою підприємницьку діяльність.

Перевірка проводилася в межах приміщення ТРЦ, де розташовані численні магазини, торгівельні місця та господарські одиниці, а тому, суд вважає, що однієї лише вказівки в акті перевірки на те, що перевірка проводилася у ФОП ОСОБА_1 у даному випадку є недостатньо.

При цьому у матеріалах перевірки відсутні фото- чи відеодокази з місця проведення перевірки, які б могли довести цю обставину, зокрема із фіксацією, наприклад, "куточка споживача" чи документів, з яких можливо було б встановити, що у цьому конкретному місці підприємницьку діяльність здійснює саме ФОП ОСОБА_1 .

Факт відсутності позивача під час проведення фактичної перевірки є безспірним, відтак необхідно з`ясувати чи може вважатися особа, яка зазначена в акті перевірки як продавець, тією особою, яка є представником ФОП ОСОБА_1 та/або особою, що фактично здійснює розрахункові операції.

Суд звертає увагу на те, що з матеріалів фактичної перевірки неможливо встановити, яким саме чином посадовими особами контролюючого органу була ідентифікована особа на ім`я ОСОБА_4 , яка зазначена в акті перевірки.

Матеріали справи не містять жодного документа, що посвідчує особу цієї особи, відомостей про перевірку її персональних даних чи інших доказів, які б підтверджували, що саме ця особа перебувала у місці проведення перевірки та здійснювала господарську діяльність від імені позивача.

Крім того, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_4 перебував із ФОП ОСОБА_1 у трудових, цивільно-правових чи інших правовідносинах, був його працівником, представником або особою, уповноваженою здійснювати розрахункові операції від його імені. У матеріалах справи відсутні трудовий договір, наказ про прийняття на роботу, повідомлення про прийняття працівника, довіреність чи будь-які інші документи, які б підтверджували наявність такого правового зв`язку.

Відтак, перебування особи у приміщенні, де проводилася перевірка, без належного підтвердження її зв`язку із позивачем не може свідчити про здійснення нею діяльності від імені ФОП ОСОБА_1 та не є достатнім доказом покладення на позивача відповідальності за виявлені під час перевірки порушення.

При цьому, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що особа на ім`я ОСОБА_4 на момент проведення фактичної перевірки діяла від імені ФОП ОСОБА_1 , здійснювала розрахункові операції в межах його господарської діяльності або мала статус посадової (службової) особи чи іншого представника платника податків, у присутності якого відповідно до статті 81 Податкового кодексу України може проводитися фактична перевірка.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28.07.2026 у справі №320/30796/24 про те, що застосування фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону України №265/95-ВР, можливе лише за умови доведення контролюючим органом усіх фактичних обставин, які утворюють склад відповідного правопорушення. При цьому обов`язок суб`єкта господарювання вести облік товарних запасів та надавати документи, що підтверджують такий облік, не звільняє контролюючий орган від обов`язку належними та допустимими доказами підтвердити факт його порушення.

У спірних правовідносинах відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, що товарно-матеріальні цінності, описані в акті фактичної перевірки, перебували саме у місці здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 та належали йому. Матеріали перевірки також не містять належних доказів того, що особа на ім`я ОСОБА_4 , якій були вручені направлення на перевірку та запит про надання документів, була працівником, представником чи іншою уповноваженою особою позивача.

Крім того, відповідачем не доведено, що позивач був належним чином повідомлений про необхідність подання документів, які підтверджують облік товарних запасів, або що він мав реальну можливість виконати відповідну вимогу контролюючого органу. Водночас акт перевірки не є безумовним доказом допущеного порушення та підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами у справі.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач не довів належними та допустимими доказами наявність передбачених статтею 20 Закону України №265/95-ВР підстав для застосування до позивача фінансової санкції, у зв`язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення не відповідає критеріям обґрунтованості та законності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Крім того, матеріали перевірки не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що товарно-матеріальні цінності, опис яких здійснено посадовими особами контролюючого органу, належали саме ФОП ОСОБА_1 . Відповідачем не доведено, на підставі яких документів або відомостей було встановлено належність зазначених товарів позивачу, а також не підтверджено підстави визначення їх вартості та віднесення до товарних запасів, облік яких зобов`язаний вести саме позивач.

Також, відповідно до пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний надати посадовим особам контролюючого органу у повному обсязі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає після початку проведення перевірки.

Пунктом 121.1 статті 121 Податкового кодексу України передбачено відповідальність за ненадання платником податків контролюючому органу оригіналів документів чи їх копій під час здійснення податкового контролю у випадках, визначених Податковим кодексом України.

Верховний Суд у постанові від 28.07.2026 №320/30796/24 звернув увагу на те, що під час вирішення спору щодо правомірності застосування штрафної санкції за пунктом 121.1 статті 121 ПК України суд повинен перевірити не лише сам факт виникнення у платника податків обов`язку надати документи, а й дотримання контролюючим органом процедури документального оформлення такого порушення, встановити, які саме документи були витребувані, чи стосувалися вони предмета перевірки, яким чином контролюючим органом зафіксовано їх ненадання та якими доказами підтверджуються зазначені обставини.

Разом із тим судом вже встановлено, що позивач під час проведення фактичної перевірки був відсутній, а матеріали справи не містять належних доказів того, що особа на ім`я Владислав була працівником, представником чи іншою уповноваженою особою ФОП Чорного А.В.

Відповідач також не довів, що запит про надання документів був вручений безпосередньо позивачу або особі, уповноваженій діяти від його імені.

Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що позивач був належним чином повідомлений про необхідність подання відповідних документів та мав реальну можливість виконати вимоги контролюючого органу у визначений строк. За таких обставин відповідач не довів факту безпідставного невиконання позивачем обов`язку щодо надання документів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами наявність у діях позивача складу податкового правопорушення, передбаченого пунктом 121.1 статті 121 Податкового кодексу України, а тому підстави для застосування до нього штрафної санкції відсутні.

Враховуючи зміст встановлених фактичних обставин, описаних вище, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, суд доходить висновку про протиправність оскаржуваних рішень відповідача з підстав порушення вимог законодавства щодо проведення перевірки, що є достатньою підставою для задоволення позовних вимог.

Відтак оспорювані податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС в м.Києві визнаються судом протиправними і такими, що підлягають скасуванню.

За нормами п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

У постанові Верховного Суду від 28.02.2020 у справі № П/811/1015/16 зазначено, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб`єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та дій і докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що позов є підставним та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, оскільки адміністративний позов задоволено, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 2396,02 грн стягуються на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у справі, тобто ГУ ДПС в м.Києві.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0202490707 від 18.03.2024 Головного управління Державної податкової служби у місті Києві.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0202500707 від 18.03.2024 Головного управління Державної податкової служби у місті Києві.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в м.Києві на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2396 (дві тисячі триста дев`яносто шість) грн 02 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.