Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №725/4353/24 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року

м. Чернівці

справа № 725/4353/24

провадження № 22-ц/822/1311/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Одинака О. О.

суддів: Кулянди М. І., Литвинюк І. М.

за участю секретаря судового засідання Тодоряка Г. Д.

учасники справи:

заявник: ОСОБА_1

заінтересована особа: ОСОБА_2

апеляційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 10 липня 2024 року

головуюча в суді першої інстанції суддя Стоцька Л. А.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою у якій, з урахуванням уточнених вимог, просив суд:

1) встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 з малолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

2) встановити факт самостійного виховання та повного фінансового утримання ОСОБА_1 малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без участі матері.

Заява обґрунтована тим, що з 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу, під час яких у них народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У грудні 2023 року сторони припинили спільне проживання, а з 17 лютого 2024 року малолітня дочка проживає разом із заявником за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває на його утриманні та вихованні.

21 травня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як батьками малолітньої ОСОБА_4 , укладено нотаріально посвідчений договір щодо здійснення виховання та визначення місця проживання дитини, за умовами якого дочка проживає разом із батьком, перебуває на його самостійному вихованні та утриманні.

ОСОБА_1 зазначав, що встановлення вказаних фактів необхідне йому для отримання соціальної допомоги як батьку, який самостійно виховує дитину.

Короткий зміст судового рішення

Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівців від 10 липня 2024 року заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення, задоволено.

Встановлено факт спільного проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з її батьком ОСОБА_1 .

Встановлено факт самостійного виховання та повного фінансового утримання ОСОБА_1 малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу, під час яких у них народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У грудні 2023 року сторони припинили спільне проживання, а з 17 лютого 2024 року малолітня ОСОБА_3 проживає разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває на його утриманні та вихованні.

21 травня 2024 року між батьками укладено нотаріально посвідчений договір щодо здійснення виховання та визначення місця проживання дитини, відповідно до умов якого дочка проживає разом із батьком та перебуває на його самостійному вихованні й утриманні.

Факт проживання дитини разом із заявником, її самостійного виховання та утримання батьком підтверджується також письмовими поясненнями заявника та свідків.

ОСОБА_2 заявлені вимоги підтримала та проти їх задоволення не заперечувала.

Суд першої інстанції виходив із того, що малолітня ОСОБА_3 проживає окремо від матері разом із батьком, який створив належні умови для її проживання, самостійно здійснює її виховання та утримання, доглядає за нею і піклується про стан її здоров`я.

З огляду на положення статей 155, 157, 160 СК України, статей 293, 315 ЦПК України та статей 3, 18 Конвенції про права дитини суд дійшов висновку про обґрунтованість заяви та наявність підстав для встановлення факту спільного проживання дитини з батьком, а також факту її самостійного виховання та повного фінансового утримання ним.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_4 ) просить рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 10 липня 2024 року скасувати в частині встановлення факту самостійного виховання та повного фінансового утримання ОСОБА_1 малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без участі матері та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні заяви.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

ІНФОРМАЦІЯ_4 в апеляційній скарзі посилається на те, що суд ухвалюючи рішення у справі вирішив питання про його права та обов`язки.

Зокрема у зв`язку з ухваленим судом рішенням в частині встановлення факту самостійного виховання та повного фінансового утримання батьком малолітньої дитини, у останнього, як військовозобов`язаного, виникло право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII).

Норми статті 23 Закону № 3543-XII є імперативними, та з виникненням обставин передбачених нею, у військовозобов`язаного виникає право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, а у відповідного структурного підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_5 виникає обов`язок щодо надання заявнику такої відстрочки, а тому оскаржуване рішення безпосередньо впливає на обов`язки ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до пункту четвертого частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Звертає увагу на те, що вирішуючи заяву по суті суд першої інстанції не врахував, що доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Проте за обставин цієї справи батьком не доведено, а судом не встановлено обставин, які б свідчили про неможливість виконання матір`ю обов`язків щодо виховання та утримання дитини, які покладені на неї згідно із законом, що є підставою для відмови у задоволенні заяви.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2021 року перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу. У грудні 2023 року сторони припинили спільне проживання.

ІНФОРМАЦІЯ_6 у сторін народилася дочка ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а. с. 8).

З 17 лютого 2024 року малолітня ОСОБА_3 проживає разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває на його утриманні та вихованні.

Відповідно до договору оренди житла ОСОБА_1 орендує квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 11-12).

21 травня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як батьками ОСОБА_3 , укладено нотаріально посвідчений договір між батьками щодо здійснення виховання та визначення місця проживання дитини, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Душинською Н. В. та зареєстрований у реєстрі за № 2543 (а. с. 29-30).

Відповідно до умов зазначеного договору сторони домовилися, що малолітня ОСОБА_3 проживатиме разом із батьком ОСОБА_1 та перебуватиме на його самостійному вихованні й утриманні.

ОСОБА_2 заяву ОСОБА_1 підтримала та проти її задоволення не заперечувала (а. с. 31).

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні постанови

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

За змістом частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18)).

У справі, що переглядається, ІНФОРМАЦІЯ_4 як особа, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, оскаржив в апеляційному порядку рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 10 липня 2024 року в частині встановлення факту самостійного виховання та повного фінансового утримання ОСОБА_1 малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без участі матері.

Щодо вирішення судом першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ІНФОРМАЦІЯ_5 у спірних правовідносинах

Перевіряючи наявність передбачених законом підстав для апеляційного перегляду справи за скаргою особи, яка не брала участі у справі, колегія суддів виходить із наступного.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Водночас судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 13 березня 2024 року у справі № 587/847/23 (провадження № 61-9522св23).

Верховний Суд у постанові від 20 січня 2020 року у справі № 2-1426/08 зробив висновок про те, що особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують або припиняють права або обов`язки цих осіб. Судове рішення слід вважати таким, яким вирішено питання про права та обов`язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов`язки цих осіб або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки цих осіб. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов`язки цієї особи.

Під час вирішення питання, чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі в справі, суд має з`ясувати, чи буде в зв`язку із прийняттям судового рішення з цієї справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов`язків у майбутньому (див. постанову Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 621/626/18 (провадження № 61-8786св24).

ІНФОРМАЦІЯ_4 обґрунтовуючи покладення на нього нових обов`язків у зв`язку з ухваленням судового рішення у цій справі вказував на те, що встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини батьком, як військовозобов`язаною особою чоловічої статі в умовах воєнного стану, є безумовною підставою для отримання відстрочки від мобілізації.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України відповідно до статті 65 Конституції України, статті 1 Закону № 2232-XII, статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-XII).

Конституційний Суд України у рішенні від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019 у справі № 3-14/2019(402/19, 1737/19) вказав на те, що зі змісту статей 17, 65 Конституції України вбачається, що захист держави, забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов`язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. … Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов`язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом). - рішення КСУ від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019 у справі № 3-14/2019(402/19, 1737/19).

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 в Україні введений воєнний стан у зв`язку зі збройним нападом російської федерації, який триває і тепер.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 69/2022 оголошено проведення загальної мобілізації.

Відповідно до статті 4 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» внесено зміни до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII) та Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII), зокрема:

- пункт 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII викладено у наступній редакції: не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України;

- абзац шостий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII викладено у наступній редакції: під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Диспозиція частини першої статті 23 Закону № 3543-XII та частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24 (провадження № 61-12634св24).

Згідно з приписами статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

У цьому випадку розгляд у порядку окремого провадження вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та повного фінансового утримання ним малолітньої дочки без участі матері, що може бути підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби, перебуває у сфері виконання публічного обов`язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України, а тому стосується інтересів держави.

Приватноправовий інструментарій, зокрема звернення в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком як військовозобов`язаною особою без залучення відповідного представника держави, не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного судового рішення для публічних правовідносин. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23 (провадження № 61-17548св23), від 19 листопада 2025 року у справі № 725/158/25 провадження № 61-7345св25).

Пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі - Положення № 154), визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

При цьому до завдань покладених на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки віднесено зокрема виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, направлення громадян України для проходження базової військової служби, призову громадян на військову службу, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства (пункт 8 Положення № 154).

Рішенням суду першої інстанції у цій справі порушено права та інтереси держави, в інтересах якої може виступати, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Так, у постанові Верховного Суду від 20 травня 2026 року у справі № 725/6080/25 (провадження № 61-4800св26) зазначено наступне: «60. ІНФОРМАЦІЯ_1 не є учасником сімейних відносин. Водночас територіальні центри комплектування та соціальної підтримки забезпечують виконання військового обов`язку громадянами України (частина сьома статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

61. Встановивши, що позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини пред`явлений військовозобов`язаним у період дії воєнного стану та загальної мобілізації, а тому може призвести до виникнення або підтвердження підстав для надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (що входить до компетенції ІНФОРМАЦІЯ_1) та/або звільнення з військової служби, що перебуває у сфері виконання конституційного обов`язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України, тобто стосується інтересів держави, суд апеляційної інстанції правильно вважав, що ІНФОРМАЦІЯ_1, як орган військового управління, що забезпечує виконання військового обов`язку, мобілізаційної підготовки та мобілізації, є особою, яка має право апеляційного оскарження такого судового рішення».

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що рішенням суду першої інстанції в частині встановлення факту самостійного виховання та повного фінансового утримання ОСОБА_1 малолітньої дочки без участі матері вирішено питання про права та обов`язки держави.

У спірних правовідносинах інтереси держави представляє ІНФОРМАЦІЯ_4 як орган військового управління, покликаний забезпечувати виконання законодавства з питань мобілізації.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо наявності у ІНФОРМАЦІЯ_5 права на оскарження рішення суду першої інстанції у зазначеній частині знайшли своє підтвердження.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_5 слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону з огляду на наступне.

Щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права

Щодо ухвалення рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі

Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в частині встановлення факту самостійного виховання та повного фінансового утримання ОСОБА_1 малолітньої дочки без участі матері, вирішив питання про права та обов`язки держави, інтереси якої у спірних правовідносинах представляє ІНФОРМАЦІЯ_4 як орган військового управління, покликаний забезпечувати виконання законодавства з питань мобілізації.

Відповідно до вимог пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Вказані підстави для скасування рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту самостійного виховання та повного фінансового утримання ОСОБА_1 малолітньої дочки без участі матері підтвердилися за результатами перевірки доводів апеляційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Щодо вирішення в порядку окремого провадження вимоги про встановлення факту самостійного виховання та повного фінансового утримання батьком малолітньої дитини без участі матері

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання та повного фінансового утримання ним малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без участі матері.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.

Існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. В іншому разі між цими особами виникає спір про право.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма права дає підстави для висновку про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, він повинен здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, з огляду на які обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені тільки актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (див.: пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, провадження № 14-132цс23).

Норми СК України не встановлюють підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само, як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Звертаючись до суду в порядку окремого провадження із заявою, ОСОБА_1 просив встановити факт самостійного виховання та повного фінансового утримання ним малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без участі матері.

Проте задоволення заяви в цій частині засвідчуватиме факт одноосібного виховання батьком дитини, може мати негативні наслідки для матері дитини, а також потребує дослідження й врахування інтересів дитини.

У статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. Згідно з частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що вказана справа пов`язана з вирішенням спору про право, зокрема, спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов`язків, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження з урахуванням інтересів дитини.

Доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов`язане із встановленням обставин щодо невиконання матір`ю батьківських обов`язків стосовно дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Як вбачається зі змісту укладеного між заявником та заінтересованою особою договору між батьками щодо здійснення виховання та визначення місця проживання дитини від 21 травня 2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Душинською Н. В., його умовами передбачено, що малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживатиме разом із батьком ОСОБА_1 , перебуватиме на його самостійному вихованні та утриманні.

Колегія суддів звертає увагу на те, що факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним із батьків не може встановлюватися у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, у тому числі на підставі укладеного між ними договору чи судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому випадку існуватиме загроза порушення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 06 травня 2026 року у справі № 686/26736/25 (провадження № 61-2458св26).

Оскільки сімейним законодавством України не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (див.: пункти 87-88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23)).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення заяви в частині встановлення факту самостійного виховання та повного фінансового утримання ОСОБА_1 малолітньої дочки без участі матері, оскільки така вимога не підлягає розгляду в порядку окремого провадження з огляду на існування спору про право щодо участі батьків у вихованні та утриманні дитини. Вирішення цього спору пов`язане з оцінкою належного виконання або невиконання кожним із батьків своїх батьківських обов`язків та безумовно впливає на права й законні інтереси дитини.

Подібні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 04 жовтня 2024 року у справі № 752/5665/23 (провадження № 61-13064св23), від 20 лютого 2025 року у справі № 128/3616/24 (провадження № 61-518св25), від 27 березня 2025 року у справі № 353/886/24 (провадження № 61-15497св24), від 21 травня 2025 року у справі № 295/9166/24 (провадження № 61-12744св24), від 26 червня 2025 року у справі № 760/14564/24 (провадження № 61-3958св25), від 10 вересня 2025 року у справі № 725/6970/24 (провадження № 61-3213св25), від 14 січня 2026 року у справі № 333/6839/24 (провадження № 61-2566св25).

Відповідно до вимог частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

За конкретних обставин цієї справи, з огляду на недоведеність об`єктивної неможливості реалізації матір`ю в силу незалежних від неї обставин батьківських прав та виконання обов`язків щодо виховання й утримання дитини, вимога про встановлення факту самостійного виховання та повного фінансового утримання ОСОБА_1 малолітньої дочки без участі матері не може розглядатися за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим заяву ОСОБА_1 у цій частині слід залишити без розгляду.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту самостійного виховання та повного фінансового утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без участі матері слід скасувати, а заяву ОСОБА_1 у цій частині залишити без розгляду з підстав, передбачених частиною четвертою статті 315 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

За подання апеляційної скарги, з урахуванням її подачі в електронній формі, ІНФОРМАЦІЯ_4 підлягав сплаті судовий збір у розмірі 726 гривень 72 копійки (605,60 х 150% х 0,8).

Проте, ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 28 травня 2026 року відстрочено ІНФОРМАЦІЯ_8 сплату судового збору у розмірі 726 гривень 72 копійки за подання до суду апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі № 725/4353/24.

ІНФОРМАЦІЯ_4 докази сплати судового збору у вищевказаному розмірі до суду апеляційної інстанції не подавалися.

Відповідно до частини другої статті 136 ЦПК України якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть сплачені, заява відповідно до статті 257 цього Кодексу залишається без розгляду, або витрати стягуються за судовим рішенням у справі, коли сплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення.

Згідно з частиною сьомою статті 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення у справах окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, з урахуванням наведених приписів цивільного процесуального законодавства, правові підстави для покладення на заявника обов`язку з відшкодування судового збору, сплаченого (або який підлягав сплаті) особою, яка подала апеляційну скаргу відсутні.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28 січня 2026 року у справі № 947/37166/23 (провадження № 61-10377св25).

З урахуванням вищевикладеного, з ІНФОРМАЦІЯ_5 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір, який підлягав сплаті при подачі апеляційної скарги, у сумі 726 гривень 72 копійки.

Керуючись ст. ст. 315, 367, 374, 377, 381-384 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити частково.

Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 10 липня 2024 року в частині встановлення факту самостійного виховання та повного фінансового утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без участі матері скасувати.

Заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , в частині встановлення факту самостійного виховання та повного фінансового утримання ним малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без участі матері залишити без розгляду.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 в дохід держави судовий збір, який підлягав сплаті при подачі апеляційної скарги, у сумі 726 гривень 72 копійки.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 10 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК

Судді: Мирослава КУЛЯНДА

Ірина ЛИТВИНЮК