Вирок від 09 серпня 2026 р. у справі №624/787/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 624/787/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження апел.суду №11-кп/818/903/26 Доповідач: ОСОБА_2

Категорія: ч.3 ст.358, ч.4 ст.358 КК України

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6 ,

захисника - ОСОБА_7 ,

обвинуваченої - ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Харкова апеляційну скаргу першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Кегичівського районного суду Харківської області від 16 січня 2026 року стосовно обвинуваченої ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 358, частиною 4 статті 358 КК України у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025226070000022 від 15.03.2025, -

в с т а н о в и л а :

Вироком Кегичівського районного суду Харківської області від 16 січня 2026 року ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку с. Улянівка Кегичівського району Харківської області, українку, громадянку України, з середньою освітою, одружену, яка має на утриманні двох неповнолітніх дітей, не працює, студентку 3 курсу КЗОЗ «Берестинський медичний фаховий коледж», інвалідом не являється, зареєстровану та фактично проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимою не була, визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 358, частиною 4 статті 358 КК України та призначено їй покарання:

- за частиною 3 статті 358 КК України у виді обмеження волі на строк 3 (три) роки;

- за частиною 4 статті 358 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.

На підставі частини 1 статті 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень ОСОБА_8 визначено остаточне покарання, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді обмеження волі на строк 3 (три) роки.

На підставі статті 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання у виді обмеження волі з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік, якщо вона протягом іспитового строку не скоїть нового кримінального правопорушення та виконає покладені на неї судом обов`язки.

На підставі пунктів 1, 2 частини 1, пункту 2 частини 3 статті 76 КК України покладено на ОСОБА_8 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Згідно вироку, у грудні 2022 року, точний час не встановлений, у ОСОБА_8 виник умисел на незаконне отримання посвідчення водія категорії «B» шляхом підроблення офіційного документа, всупереч вимогам чинного законодавства.

Реалізуючи свій злочинний умисел ОСОБА_8 підшукала невстановлену органом досудового розслідування особу, з якою вступила у попередню змову щодо виготовлення підробленого посвідчення водія.

Діючи за попередньою змовою групою осіб, всупереч Положенню про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340, без звернення до територіального сервісного центру МВС України, ОСОБА_8 надала невстановленій в ході досудового розслідування особі, свої персональні анкетні дані, фотозображення, зразок підпису, а також грошову винагороду, на підставі чого в період з грудня 2022 року, але не пізніше 14 березня 2025 року, у невстановленому місці невстановленою особою було виготовлено підроблене посвідчення водія категорії «B» серії НОМЕР_1 від 27 грудня 2022 року, виданого нібито ТСЦ 0541 яке містить персональні дані ОСОБА_8 та не відповідає встановленим зразкам бланків посвідчень водія, що перебувають в офіційному обігу в Україні, зокрема за своїми технічними та зовнішніми характеристиками.

Отримавши підроблене посвідчення водія, ОСОБА_8 зберігала його при собі з метою подальшого використання, усвідомлюючи його підробленість та незаконність походження.

Таким чином, ОСОБА_8 вчинила кримінальне правопорушення (злочин), передбачений частиною 3 статті 358 КК України, а саме підроблення документа, який видається та посвідчується установою, яка має право видавати та посвідчувати такі документи, та надає право, з метою використання його підроблювачем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.

ОСОБА_8 , достеменно знаючи, що посвідчення водія категорії «B» серії НОМЕР_1 від 27 грудня 2022 року, видане нібито ТСЦ 0541, яке містить її персональні дані, є підробленим, умисно використала зазначений документ, усвідомлюючи його підробленість, з метою реалізації свого протиправного умислу, спрямованого на використання завідомо підробленого документа, шляхом підтвердження своїх повноважень щодо керування транспортними засобами. Зокрема, 14 березня 2025 року під час зупинки за адресою: вул. Захисників України, с. Кегичівка, Берестинського району, Харківської області, вона пред`явила вказане підроблене посвідчення водія працівнику РПП СПД №?1 ВП №?1 Берестинського РВП ГУНП в Харківській області під час перевірки дотримання нею правил дорожнього руху.

Таким чином, ОСОБА_8 вчинила кримінальне правопорушення (проступок), передбачений частиною 4 статті 358 КК України, а саме використання завідомо підробленого документа.

Не погодившись з зазначеним вироком, прокурор подав апеляційну скаргу в якій просить вирок Кегичівського районного суду Харківської області від 16.01.2026 в частині призначеного покарання – скасувати, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону, який не підлягає застосуванню та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої внаслідок м`якості.

Постановити новий вирок, яким ОСОБА_8 призначити покарання: за частиною 3 статті 358 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за частиною 4 статті 358 КК України у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.

На підставі частини 1 статті 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити остаточне покарання у виді позбавленя волі на строк 2 роки.

На підставі статті 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік. На підставі пунктів 1, 2 частини 1, пункту 2 частини 3 статті 76 КК України покласти на ОСОБА_8 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробацїї; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор посилається на те, що відповідно до частини 3 статті 61 КК України покарання у виді обмеження волі не застосовується до жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років. Застосування судом виду покарання, який відповідно до положень Загальної частини КК України не може бути призначений конкретній особі, свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та є підставою для скасування вироку.

Апелянт вважає, що призначення судом першої інстанції ОСОБА_8 покарання за частиною 3 статті 358, частиною 4 статті 358 КК України у виді обмеження волі суперечить вимогам частини 3 статті 61 КК України, оскільки судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_8 має на утриманні двох неповнолітніх доньок 2019 та 2022 року народження, отже вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону, який не підлягає застосуванню та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Крім того зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому факту, що обвинувачена у підробленні водійського посвідчення вину не визнала, та не володіючи спеціальними знаннями і навичками, підтвердженими у встановленому законом порядку, протягом трьох років експлуатувала джерело підвищеної небезпеки. Це створювало щоденну приховану загрозу для суспільства, яка могла призвести до невідворотних наслідків у вигляді загибелі людей або заподіяння значної майнової шкоди.

Вважає, що призначене обвинуваченій покарання у виді обмеження волі не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, думку обвинуваченої та її захисника, які не заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

Оскільки висновки суду стосовно доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні нею кримінальних правопорушень та правильність правової кваліфікації її дій за частиною 3 статті 358, частиною 4 статті 358 КК України, в апеляційній скарзі прокурора не оскаржуються, інші учасники кримінального провадження апеляційних скарг не подавали, то вказані обставини судом апеляційної інстанції не перевіряються.

Відповідно до вимог статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність при призначенні обвинуваченій покарання, а саме застосування закону, який не підлягає застосуванню, колегія суддів вважає, що вони заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Санкція частини 3 статті 358 КК України, передбачає покарання у виді обмеження волі на строк до п`яти років або позбавлення волі на той самий строк, частини 4 статті 358 КК України - у виді штрафу до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційний нагляд на строк до двох років, або обмеження волі на той самий строк.

Відповідно до частини 3 статті 61 КК України обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до осіб з інвалідністю першої і другої групи.

Як вбачається з матеріалів судового провадження та змісту оскаржуваного вироку, суд першої інстанції зазначив про наявність на утриманні обвинуваченої ОСОБА_8 двох неповнолітніх дітей (2019 та 2022 року народження), та всупереч вищезазначеним вимогам закону призначив ОСОБА_8 покарання: за частиною 3 статті 358 КК України у виді обмеження волі на строк 3 (три) роки; за частиною 4 статті 358 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік, та на підставі частини 1 статті 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень визначив остаточне покарання, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді обмеження волі на строк 3 (три) роки, що в свою чергу призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону України про кримінальну відповідальність, який не підлягав застосуванню.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю або частково та ухвалити новий вирок.

Згідно з пунктом 4 частиною 1 статті 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

За приписами частини 1 статті 421 КПК України обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

У зв`язку із наведеним, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга прокурора є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а оскаржуваний вирок - скасуванню у відповідній частині.

Відповідно до положень статей 50,65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставин, що обтяжують та пом`якшують покарання, а також дані, які всебічно характеризують особу винного. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з вказаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Тільки з врахуванням та належним аналізом усіх цих обставин у своїй сукупності буде досягнуто необхідного балансу верховенства права та справедливості при вирішенні цього питання.

Такі вимоги кореспондуються з правовими позиціями, викладеними в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7, а також приписами, зазначеними в частині 1 статті 1 КК України, статті 2 КПК України.

Визначені статтею 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Призначаючи обвинуваченій ОСОБА_8 покарання, відповідно до вимог статей 50, 65 КК України, суд апеляційної інстанції бере до уваги, обставини вчинення нею кримінальних правопорушень, їх ступінь тяжкості, які відповідно до статті 12 КК України, є нетяжким злочином (частина 3 статті 358 КК України) та кримінальним проступком (частина 4 статті 358 КК України), особу винної, яка раніше судимою не була, на спеціалізованих обліках не перебуває, інвалідності не має, проходила військову службу, навчається, одружена, має двох неповнолітніх дітей, постійне місце проживання, за яким характеризується посередньо, не працює. Відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що обвинуваченій слід призначити покарання в межах санкцій інкримінованих статей, а саме: за частиною 3 статті 358 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки; за частиною 4 статті 358 КК України у виді штрафу у розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень, визначивши остаточне покарання відповідно до положень частини 1 статті 70 КК України, тобто за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

Та враховуючи висновок досудової доповіді органу пробації про можливість виправлення обвинуваченої ОСОБА_8 без ізоляції від суспільства, позицію прокурора, який просив звільнити обвинувачену від відбування призначеного покарання з випробуванням, суд апеляційної інстанції вважає за можливе відповідно до положень статті 75 КК України, звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік, та покласти на неї обов`язки передбачені пунктами 1, 2 частини 2, пункту 2 частини 3 статті 76 КК України.

На думку суду апеляційної інстанції, саме такий вид та розмір покарання відповідатиме загальним правилам призначення покарання, принципам законності, індивідуалізації та справедливості, буде необхідним та достатнім для його виправлення, та попередження вчинення ним нових правопорушень.

Керуючись статтями 370, 404, 405, 407, 409, 413, 418, 421 КПК України, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу прокурора – задовольнити.

Вирок Кегичівського районного суду Харківської області від 16 січня 2026 року стосовно ОСОБА_8 - скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_8 покарання:

- за частиною 3 статті 358 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки;

- за частиною 4 статті 358 КК України у виді штрафу у розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

На підставі частини 1 статті 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень визначити ОСОБА_8 остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

На підставі статті 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік.

На підставі пунктів 1, 2 частини 2, пункту 2 частини 3 статті 76 КК України покласти на ОСОБА_8 обов`язки:

- періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

В решті вирок Кегичівського районного суду Харківської області від 16 січня 2026 року - залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений до Касаційного Кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Головуючий:

Судді: