Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №646/3877/17 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року

м. Харків

справа № 646/3877/17

провадження № 22-ц/818/3975/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Тичкової О.Ю.,

суддів – Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

сторони справи:

позивач – Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»

відповідач – ОСОБА_1

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на ухвалу Основ`янського районного суду Харківської області від 21 квітня 2026 року у складі судді Шиховцової А.О.,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Основ`янського районного суду міста Харкова через систему «Електронний суд» із заявою про перегляд заочного рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11.09.2017 у цивільній справі №646/3877/17 за позовною заявою ПАТ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Ухвалою Основ`янського районного суду Харківської області від 21 квітня 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2017 року було визнано не поданою та повернуто заявнику.

Ухвала мотивована тим, що в супереч встановленого обов`язку позивач не усунув недоліки заяви в установлений строк, зокрема не сплатив судового збору.

Не погодившись з ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права просив ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд невірно застосував пункт 12 частини 1 статті 5 Закону № 3674-VI. Позивач є військовослужбовцем та має посвідчення учасника бойових дій. Спір у справі безпосередньо стосується його прав та інтересів оскільки заочне рішення яким було задоволено позовні вимоги позивача було ухвалено за його відсутності та неналежного повідомлення його про існування такої справи внаслідок чого було порушено його процесуальні права. Зазначає що звуження судом тлумачення ст.5 Закону України «Про судовий збір» є дискримінаційним.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2017 року було задоволено позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 04.09.2014 року у розмірі 17840, 58 грн.

В квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Основ`янського районного суду міста Харкова через систему «Електронний суд» із заявою про перегляд заочного рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11.09.2017 у цивільній справі №646/3877/17 за позовною заявою ПАТ «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Ухвалою Основ`янського районного суду міста Харкова від 17.04.2026 вищевказана заява була залишена без руху із наданням заявнику п`ятиденного строку для усунення недоліків заяви шляхом подання до суду документів, що підтверджують сплату судового збору.

21.04.2026 до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява ОСОБА_1 , з якої вбачається, що він відповідно до п.13 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» звільняється від сплати судового збору як учасник бойових дій. До матеріалів заяви додано посвідчення учасника бойових дій.

Повертаючи заяву суд першої інстанції виходив з того, що позивач не усунув недоліки заяви в установлений строк, зокрема не сплатив судового збору. Суд обґрунтував своє рішення тим, що підстав для звільнення від сплати судового збору ОСОБА_1 відповідно до пункту 12 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI у цій справі не має, оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення про стягнення кредитної заборгованості, яка не стосується соціального і правового захисту учасників бойових дій.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 285 ЦПК України заяви про перегляд заочного рішення додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлюється Законом № 3674-VI.

Згідно з частиною першою статті 3 Закон № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій, для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову, перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, – у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Тобто для звільнення від сплати судового збору на підставі цієї норми особа повинна мати статус військовослужбовця, а спір у справі повинен бути пов`язаний із проходженням нею військової служби, тобто професійною діяльністю особи, пов`язаною із обороною України або такі справи пов`язані із порушенням їхніх прав що пов`язані винятково зі статусом ветеранів війни - учасників бойових дій і не поширюються на подання позовних заяв чи інших заяв до суду із вимогами, що виходять за межі таких спірних правовідносин.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон № 3551-XII) Статтею 22цього ж Закону установлено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань.

Такий висновок відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, викладеним, зокрема у постанові від 09 жовтня 2019 року (справа № 9901/311/19) та в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 9901/70/20).

Як вбачається із матеріалів справи предметом позову було стягнення кредитної заборгованості, отже вимоги відповідача щодо перегляду вказаного рішення суду не пов`язані з порушенням його права на соціальний захист, саме, як учасника бойових дій чи військовозобов`язаного, призваного на військову службу, або ж учасника Революції Гідності чи Героя України, а пов`язані з приватно-правовими відносинами, що виникли в наслідок укладення кредитного договору між відповідачем та позивачем.

Ухвалою від 03 липня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу № 567/79/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивуючи це необхідністю відступу від попередніх правових позицій щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, зокрема на підставах, зазначених представником позивача.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 11 вересня 2024 року дійшла висновку про відсутність об`єктивних причин для зміни своєї усталеної практики. Виснувала, що із часу прийняття нею 09 жовтня 2019 року постанови у справі № 9901/311/19, як і постанови від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 із висновками щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI з урахуванням вимог статей 12 та 22 Закону № 3551-XII, відсутні підстави стверджувати, що відбулась зміна суспільних відносин чи нормативного регулювання, внаслідок чого цей висновок втратив зрозумілість, набув ознак неузгодженості, необґрунтованості, незбалансованості чи помилковості.

Отже Велика Палата Верховного Суду підтвердила свою попередню позицію, відмовившись відступати від раніше сформованих висновків.

Таким чином підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання заяви про перегляд заочного рішення, на підставі пунктів 12, 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI відсутні.

Крім того, відповідно до наявної в матеріалах справи копії посвідчення серії НОМЕР_1 вбачається що відповідач ОСОБА_1 є інвалідом 3 групи та має право на пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни та осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Проте вказане посвідчення було видано 21 травня 2026 року тобто вже після ухвалення оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частини восьмої статті 285 ЦПК України до неналежно оформленої заяви про перегляд заочного рішення застосовуються положення статті 185 цього Кодексу. Згідно з частиною сьомою статті 185 ЦПК України повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Колегія суддів роз`яснює відповідачу, що повернення заяви про перегляд заочного рішення не позбавляє його права на повторне звернення до суду з такою заявою після усунення недоліків, які стали підставою для її повернення, зокрема шляхом подання документа про сплату судового збору або належних доказів наявності передбачених законом підстав для звільнення від його сплати.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про повернення вказаної заяви відповідачу, вважаючи її неподаною.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції, яка є законною і обґрунтованою, ухваленою з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду – залишити без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Основ`янського районного суду Харківської області від 21 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.Ю. Тичкова

Судді: О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук