Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №160/10146/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 рокуСправа №160/10146/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування окремих положень індивідуального акта, в якій позивач просить:

Визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року № 2600 «Про результати проведення службового розслідування» з урахуванням внесених змін наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 02 квітня 2026 року «Про внесення змін до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.03.2026 № 2600», в частині встановлення факту безпідставного та недобросовісного набуття виплати додаткової винагороди з розрахунку 50000 гривень на місяць за загальний період з вересня 2023 року по травень 2025 року молодшим сержантом ОСОБА_1 на суму переплати 2000 гривень 00 копійок.

Визнати протиправним та скасувати пункт 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року № 2600 «Про результати проведення службового розслідування» з урахуванням внесених змін наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 02 квітня 2026 року «Про внесення змін до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.03.2026 № 2600», в частині притягнення молодшого сержанта ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності відповідно до Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03 жовтня 2019 року № 160-ІХ на суму переплати 2000 гривень 00 копійок.

Визнати протиправним та скасувати підпункт 4.14 пункту 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року № 2600 «Про результати проведення службового розслідування» з урахуванням внесених змін наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 02 квітня 2026 року «Про внесення змін до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.03.2026 № 2600» яким зобов`язано начальника фінансово-економічної служби – головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 відповідно до пункту 1 статті 6 та пункту 1 статті 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» утримувати 20% місячного грошового забезпечення та всіх видів додаткової винагороди молодшого сержанта ОСОБА_1 , командира відділення управління взводу управління начальника протиповітряної оборони військової частини НОМЕР_1 , до повного відшкодування збитків, завданих державі, у сумі 2000 гривень 00 копійок.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира відділення управління взводу управління начальника протиповітряної оборони. 02 квітня 2026 року його ознайомлено з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року №2600 «Про результати проведення службового розслідування» за фактом безпідставного отримання грошової винагороди та з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 02 квітня 2026 року про внесення змін до цього наказу, якими підтверджено факт безпідставного та недобросовісного набуття ним додаткової винагороди з розрахунку 50000 гривень на місяць за період з вересня 2023 року по травень 2025 року на суму переплати 2000 гривень 00 копійок, притягнуто його до матеріальної відповідальності та зобов`язано начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера військової частини утримувати 20% місячного грошового забезпечення і всіх видів додаткової винагороди до повного відшкодування зазначеної суми.

Позивач вважає ці положення наказу протиправними, оскільки посада, яку він обіймає, віднесена до складу основного командного пункту військової частини, що підтверджується наказами командира Військової частини НОМЕР_1 від 03 червня 2024 року № 1187 «Про організацію розгортання та роботи пунктів управління військової частини НОМЕР_1 на період ведення бойових дій» та від 01 квітня 2025 року № 1194 дск «Про внесення змін до структури пунктів управління та розподілу оперативного складу військової частини НОМЕР_1 », якими до складу основного командного пункту включено секцію протиповітряної оборони (ADAS), що охоплює посаду командира відділення управління взводу управління начальника протиповітряної оборони. Наведене, на думку позивача, у розумінні абзацу другого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 надавало йому право на отримання додаткової винагороди у розмірі 50000 гривень на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, які він виконував сумлінно, до дисциплінарної відповідальності не притягувався, фактів самовільного залишення частини не допускав.

Позивач також зазначає, що додаткова винагорода є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовця, нараховувалась і виплачувалась йому безпосередньо військовою частиною добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку та недобросовісності з боку набувача. Позивач сам собі грошову винагороду не нараховує і не виплачує, а лише пасивно отримує її на свій банківський рахунок; обов`язків щодо контролю за правильністю нарахування грошового забезпечення на нього не покладено, правильність та правомірність такого нарахування покладається виключно на відповідальних осіб військової частини. За таких обставин, на переконання позивача, він не є суб`єктом, на якого може бути покладено повну матеріальну відповідальність за пунктом 1 частини 1 статті 6 Закону України від 03 жовтня 2019 року № 160-ІХ, а матеріалами службового розслідування не доведено ані наявності умислу в його діях, ані форми вини.

Крім того, позивач посилається на порушення процедури, встановленої Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2017 року № 608, оскільки службове розслідування проводилось без його повідомлення, пояснення у нього не відбирались і надати їх не пропонувалось, чим його позбавлено прав, передбачених пунктом 3 розділу IV цього Порядку, а також без участі безпосереднього начальника, як того вимагає пункт 12 розділу III Порядку № 608.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) учасників справи та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Заперечення обґрунтовані тим, що умовою, яка передувала проведенню службового розслідування за фактом безпідставного отримання особовим складом грошової винагороди, стало здійснення Центральним фінансово-економічним управлінням ІНФОРМАЦІЯ_1 перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності Військової частини НОМЕР_1 , про що складено Акт перевірки від 25.07.2025 № 1878/7315, якою виявлено ризики неналежної виплати додаткової винагороди із розрахунку 50000 гривень на місяць військовослужбовцям, які не займали посади (тимчасово не виконували обов`язки) в командуванні та штабі військової частини. За результатами службового розслідування встановлено, що позивачем недобросовісно та безпідставно отримано додаткову грошову винагороду у розрахунку 50000 гривень на місяць за період з 01 вересня 2023 року по 31 травня 2025 року, чим спричинено збитки державі. З посиланням на роз`яснення Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, викладені у листі від 14.11.2023 № 220/13/7643, відповідач зазначив, що позивач як військовослужбовець Збройних Сил України не набув права на отримання збільшеної до 50000 гривень додаткової винагороди, а тому правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) є військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 , має військове звання молодшого сержанта та обіймає посаду командира відділення управління взводу управління начальника протиповітряної оборони військової частини НОМЕР_1 .

Військовою частиною НОМЕР_1 здійснювалось нарахування та виплата позивачу додаткової грошової винагороди за період з вересня 2023 року по травень 2025 року включно з розрахунку 50000 гривень на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань. На підтвердження участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, позивачем надано довідку від 22.02.2026.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 03 червня 2024 року № 1187 «Про організацію розгортання та роботи пунктів управління військової частини НОМЕР_1 на період ведення бойових дій» визначено перелік посад складу основного командного пункту, до якого віднесено, зокрема, секцію об`єднаної вогневої підтримки з числа особового складу відділення об`єднаної вогневої підтримки з представниками секції протиповітряної оборони, до якої належить посада командира відділення управління взводу управління начальника протиповітряної оборони.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 01 квітня 2025 року № 1194 дск «Про внесення змін до структури пунктів управління та розподілу оперативного складу військової частини НОМЕР_1 » затверджено структуру основного командного пункту, до складу якого віднесено секцію протиповітряної оборони (ADAS), що включає посаду командира відділення управління взводу управління начальника протиповітряної оборони (додаток 4 до наказу). Згідно з пунктом 3.12 цього наказу секція протиповітряної оборони (ADAS) призначена для планування застосування та управління силами і засобами протиповітряної оборони у ході підготовки і ведення бою (бойових дій), а до її основних завдань належать, зокрема, оцінювання повітряних сил і засобів противника та підготовка висновків командиру, підготовка пропозицій щодо застосування підрозділів протиповітряної оборони під час планування ведення бойових дій, розробка планування і бойових документів, доведення завдань з протиповітряної оборони до підрозділів і контроль за їх виконанням, управління підрозділами протиповітряної оборони під час застосування, організація та несення оперативно-чергової служби на пункті управління протиповітряної оборони.

Центральним фінансово-економічним управлінням ІНФОРМАЦІЯ_1 проведено перевірку окремих питань фінансово-господарської діяльності Військової частини НОМЕР_1 , про що складено Акт перевірки від 25.07.2025 №1878/7315. Під час перевірки досліджувались питання порядку та законності нарахування і виплати додаткової винагороди особовому складу військової частини на період дії воєнного стану, зокрема у розмірі 50000 гривень на місяць, та виявлено ризики неналежної виплати такої винагороди військовослужбовцям, які не займали посади (тимчасово не виконували обов`язки) в командуванні та штабі військової частини НОМЕР_1 .

Висновки Акта перевірки від 25.07.2025 № 1878/7315 стали підставою для проведення Військовою частиною НОМЕР_1 службового розслідування за фактом безпідставного отримання особовим складом грошової винагороди, за результатами якого встановлено, що позивачем недобросовісно та безпідставно отримано додаткову грошову винагороду у розрахунку 50000 гривень на місяць за період з 01 вересня 2023 року по 31 травня 2025 року. Підставою висновку про недобросовісність позивача зазначено відсутність у нього підстав перебування у складі командування та штабу військової частини НОМЕР_1 для отримання збільшеної додаткової грошової винагороди.

За результатами службового розслідування видано наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року № 2600 «Про результати проведення службового розслідування», до якого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 02 квітня 2026 року № 2885 «Про внесення змін до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.03.2026 № 2600» внесено зміни.

Зазначеними наказами в редакції внесених змін, зокрема: підтверджено факт безпідставного та недобросовісного набуття виплати додаткової винагороди з розрахунку 50000 гривень на місяць за загальний період з вересня 2023 року по травень 2025 року молодшим сержантом ОСОБА_1 на суму переплати 2000 гривень 00 копійок (пункт 2); притягнуто молодшого сержанта ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності відповідно до Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03 жовтня 2019 року № 160-ІХ на суму переплати 2000 гривень 00 копійок (пункт 3); зобов`язано начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 відповідно до пункту 1 статті 6 та пункту 1 статті 10 названого Закону утримувати 20% місячного грошового забезпечення та всіх видів додаткової винагороди молодшого сержанта ОСОБА_1 , командира відділення управління взводу управління начальника протиповітряної оборони військової частини НОМЕР_1 , до повного відшкодування збитків, завданих державі, у сумі 2000 гривень 00 копійок (підпункт 4.14 пункту 4).

З наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року № 2600 та наказом про внесення до нього змін від 02 квітня 2026 року позивача ознайомлено 02 квітня 2026 року.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).

Приписами частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до частини 4 статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначаються Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Статут № 548-XIV).

Згідно зі статтею 11 Статуту № 548-XIV необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців обов`язки свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників); постійно підвищувати рівень військових професійних знань, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю, вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання.

Відповідно до статті 16 Статуту № 548-XIV кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Згідно зі статтями 26, 27 Статуту № 548-XIV військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України», дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут).

За приписами статей 1, 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту передбачено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» (частина 3 статті 5 Дисциплінарного статуту).

Згідно зі статтею 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.

Відповідно до вимог статті 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов`язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі, визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за № 1503/31371 (далі - Порядок № 608).

Пунктом 7 розділу I Порядку № 608 встановлено, що службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог цього Порядку та положень Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

Відповідно до пункту 1 розділу III Порядку № 608 рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Згідно з пунктом 12 розділу III Порядку № 608 розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення. Відповідно до пункту 13 розділу III Порядку № 608 службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником); в окремих випадках цей строк може бути продовжено, але не більше ніж на один місяць, а загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців.

Пунктом 1 розділу IV Порядку № 608 передбачено, що у разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб. Згідно з пунктом 3 розділу IV Порядку № 608 військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.

Відповідно до пунктів 1, 3 розділу V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини. В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.

Особливості проведення службового розслідування за фактами завдання державі матеріальної шкоди визначені у положеннях розділу VIII Порядку № 608, де вказано, що у разі виявлення факту завдання шкоди державі командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає службове розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб (пункт 1 розділу VIII Порядку № 608). Під час проведення такого службового розслідування додатково необхідно з`ясувати: наявність шкоди; протиправну поведінку особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; ступінь нанесення матеріальної шкоди; умисність чи необережність дій (бездіяльності) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду (пункт 2 розділу VIII Порядку № 608). До матеріалів службового розслідування долучається довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини (пункт 3 розділу VIII Порядку № 608).

З системного аналізу вищезазначених норм суд доходить висновку, що притягненню військовослужбовця до матеріальної відповідальності повинно передувати саме службове розслідування, призначене на підставі відповідного наказу, у ході якого встановлюються обставини причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб, а результати такого розслідування мають бути зафіксовані в акті, що містить дані про протиправну поведінку особи, її вину, причинний зв`язок та умисність чи необережність дій.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків, визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 № 160-IX (далі - Закон № 160-IX).

Згідно з пунктами 2, 4, 5 частини 1 статті 1 Закону № 160-IX інше майно - це нерухоме та рухоме державне майно (крім військового майна, закріпленого за військовою частиною, установою, організацією, закладом), майно, залучене під час мобілізації, а також грошові кошти. Матеріальна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності. Пряма дійсна шкода - це збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків.

За змістом частин 1, 2 статті 3 Закону № 160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 160-IX особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.

Частиною 1 статті 5 Закону № 160-IX передбачено, що особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.

За правилами частини 1 статті 6 Закону № 160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; 2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб; 3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин; 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення; 5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Абзацом 1 частини 2 статті 8 Закону № 160-IX встановлено, що у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Частиною 3 статті 8 Закону № 160-IX передбачено, що розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення; в окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.

Частинами 6 - 8 статті 8 Закону № 160-IX встановлено, що за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності. Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис. У разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі командира (начальника) визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.

Приписами статті 9 Закону № 160-IX передбачено, що завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок: 1) дії непереборної сили; 2) необхідної оборони; 3) крайньої необхідності; 4) виконання наказу або розпорядження командира (начальника), крім випадків виконання явно злочинного наказу або розпорядження; 5) виправданого службового ризику; 6) затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус; 7) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Обставини, що виключають матеріальну відповідальність, підлягають встановленню під час проведення розслідування.

Абзацом 1 частини 1 статті 10 Закону № 160-IX передбачено, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Положеннями частини 1 статті 14 Закону № 160-IX встановлено, що наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством.

Отже, з аналізу наведених норм права вбачається, що матеріальна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності, яка настає у випадку заподіяння військовослужбовцями та деякими іншими особами прямої дійсної шкоди, що було завдано з їх вини під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. Водночас командир (начальник) видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню, тільки у тому разі, якщо вину особи доведено. До складу прямої дійсної шкоди Закон № 160-IX відносить також надлишкові виплати, які виникли під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків.

Суд також враховує, що на виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).

Абзац третій пункту 1-1 Постанови № 168 передбачає, що на період воєнного стану військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), виплачується додаткова винагорода у розмірі 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань відповідно до умов, визначених Міністерством оборони.

Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення (пункт 1-2 Постанови № 168).

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення, зокрема військовослужбовцям Збройних Сил України. Наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 44, який застосовується з 01.02.2023, Порядок № 260 доповнено розділом XXXIV «Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану».

За змістом абзацу 14 пункту 2 розділу XXXIV Порядку № 260 на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з Постановою № 168 виплачується, зокрема, у розмірі 50000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах).

Відповідно до пункту 4 розділу XXXIV Порядку № 260 підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки, або бойове донесення, або постова відомість; рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Пунктом 8 розділу XXXIV Порядку № 260 визначено, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини; керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.

Отже, з наведених норм права випливає висновок, що виплата додаткової винагороди особовому складу військової частини здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) військових частин, за наявності підтвердження підстав для такої виплати відповідними документами, зокрема бойовими наказами (бойовими розпорядженнями), журналами бойових дій, рапортами (донесеннями) командира підрозділу (групи) про участь військовослужбовця у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, а нарахування та виплата додаткової винагороди здійснюється безпосередньо військовою частиною.

Застосовуючи наведені норми до встановлених у справі обставин, суд виходить з того, що нарахування та виплата додаткової винагороди не входить до компетенції позивача; за посадою, яку він обіймає, позивач є лише отримувачем такої винагороди і не є особою, від рішення чи дій якої залежить визначення розміру грошового забезпечення. Додаткова винагорода виплачувалась позивачу військовою частиною у спірний період на підставі відповідних наказів командира (начальника) військової частини та з урахуванням підтверджуючих на той момент документів, що не спростовано відповідачем.

Крім того, посада командира відділення управління взводу управління начальника протиповітряної оборони військової частини НОМЕР_1 , яку обіймає позивач, наказами самого відповідача від 03 червня 2024 року № 1187 та від 01 квітня 2025 року № 1194 дск віднесена до структури основного командного пункту військової частини, а секція протиповітряної оборони (ADAS) призначена для планування застосування та управління силами і засобами протиповітряної оборони у ході підготовки і ведення бою (бойових дій). Включення чи виключення певної посади зі складу командування та штабу військової частини є питанням організації діяльності військової частини та не залежить від волі чи поведінки військовослужбовця, який цю посаду обіймає.

Оскільки в оскаржуваних положеннях наказу йдеться про застосування юридичної відповідальності, відповідачем мав бути доведений склад правопорушення, а матеріали службового розслідування та накази суб`єкта владних повноважень про покладення на військовослужбовця повної матеріальної відповідальності повинні містити добуті у передбаченому законом порядку об`єктивні дані, котрі поза розумним сумнівом доводять невиконання або неналежне виконання позивачем службових обов`язків, наявність шкоди та причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) позивача і наслідками, що настали.

Посилання в наказах на положення законодавства без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм при притягненні позивача до повної матеріальної відповідальності, а також ненаведення обставин вчинення події не є належним обґрунтуванням оскаржуваних наказів.

Оскаржувані положення наказу не містять викладення обставин та обґрунтувань, які б давали змогу дійти беззаперечного висновку про те, що позивач, отримуючи нараховану йому військовою частиною додаткову винагороду за спірний період, діяв умисно з метою заподіяння шкоди інтересам держави; відповідачем не надано доказів того, що позивач якимось чином впливав на рішення уповноваженої особи при нарахуванні та виплаті йому додаткової винагороди. Відповідачем також не спростовано доводів позивача про те, що він у спірний період проходив військову службу та належним чином виконував бойові (спеціальні) завдання.

Отже, з наявних у матеріалах справи доказів не вбачається умислу позивача у заподіянні шкоди інтересам держави при отриманні ним додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань у спірний період.

Окрім того, суд наголошує, що форма вини є визначальною обставиною для визначення меж матеріальної відповідальності військовослужбовця чи відповідної особи під час притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності відповідно до Закону №160-IX. У разі якщо шкода завдана з необережності, відповідальність особи обмежується межами, передбаченими частиною першою статті 5 Закону № 160-IX, а саме не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, якщо інше не передбачено законом.

Відповідачем не доведено, що відповідно до посадових обов`язків позивач несе повну матеріальну відповідальність або що з ним укладено угоду про повну матеріальну відповідальність у разі завдання матеріальної шкоди, тоді як відповідач, всупереч встановленим законодавством обмеженням, застосував до позивача повну матеріальну відповідальність.

Вирішуючи даний спір, суд також вважає за необхідне зазначити, що у справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування» не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

З вищевикладеного випливає, що у разі якщо військова частина допустила помилку при нарахуванні військовослужбовцю додаткової винагороди чи обрахувала таку винагороду у неправильному розмірі, ризики такої помилки повинні покладатися на саму державу, вони не можуть виправлятися за рахунок особи, якої вони стосуються.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд вважає, що досліджені під час розгляду справи письмові докази в їх сукупності свідчать про відсутність підстав для притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності, у зв`язку із чим оскаржувані положення наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року № 2600 «Про результати проведення службового розслідування» з урахуванням внесених до нього змін наказом №2885 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства та вимоги законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року № 2600 «Про результати проведення службового розслідування» з урахуванням внесених змін наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 02 квітня 2026 року «Про внесення змін до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.03.2026 № 2600» №2885, в частині встановлення факту безпідставного та недобросовісного набуття виплати додаткової винагороди з розрахунку 50000 гривень на місяць за загальний період з вересня 2023 року по травень 2025 року молодшим сержантом ОСОБА_1 на суму переплати 2000 гривень 00 копійок.

Визнати протиправним та скасувати пункт 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року № 2600 «Про результати проведення службового розслідування» з урахуванням внесених змін наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 02 квітня 2026 року «Про внесення змін до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.03.2026 № 2600» №2885, в частині притягнення молодшого сержанта ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності відповідно до Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03 жовтня 2019 року № 160-ІХ на суму переплати 2000 гривень 00 копійок.

Визнати протиправним та скасувати підпункт 4.14 пункту 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року № 2600 «Про результати проведення службового розслідування» з урахуванням внесених змін наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 02 квітня 2026 року «Про внесення змін до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.03.2026 № 2600» №2885, яким зобов`язано начальника фінансово-економічної служби – головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 відповідно до пункту 1 статті 6 та пункту 1 статті 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» утримувати 20% місячного грошового забезпечення та всіх видів додаткової винагороди молодшого сержанта ОСОБА_1 , командира відділення управління взводу управління начальника протиповітряної оборони військової частини НОМЕР_1 , до повного відшкодування збитків, завданих державі, у сумі 2000 гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова