Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №354/434/22 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 354/434/22

Провадження № 22-ц/4808/754/26

Головуючий у 1 інстанції Остап`юк М. В.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої Томин О. О.,

суддів: Девляшевського В. А., Луганської В. М.,

за участю секретаря Панасюк В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Івано-Франківської обласної прокуратури на рішення Яремчанського міського суду від 19 лютого 2026 року, ухвалене в складі судді Остап`юк М. В. у м. Яремче, у справі за позовом Першого заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України до ОСОБА_1 , Яремчанської міської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – Карпатський національний природний парк, про визнання незаконним та скасування рішення Микуличинської сільської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, усунення перешкод у користуванні земельними ділянками та повернення земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2022 року Перший заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Карпатського національного природного парку звернувся до суду з позовом до Яремчанської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Микуличинської сільської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що пунктами 5.7 та 5.8 рішення Микуличинської сільської ради № 156-23/2008 від 26.12.2008 затверджено проекти землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельної ділянки площею 0,50 га для ведення особистого селянського господарства на участку Підліснів у с. Микуличин та передано їх йому у власність. На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 07.04.2009 отримав державні акти на право власності на земельні ділянки з присвоєнням їм відповідних кадастрових номерів: 2611091501:11:019:0044 та 2611091501:11:019:0043.

Згідно з висновком експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 21.05.2019 земельна ділянка площею 0,25 га (кадастровий номер 2611091501:11:019:0044) накладається на землі, які перебувають у постійному користуванні Карпатського національного природного парку, площею 0,2156 га, а земельна ділянка площею 0,50 га (кадастровий номер 2611091501:11:019:0043) – площею 0,4981 га.

Факт віднесення земельних ділянок, переданих у власність ОСОБА_1 , до земель природно-заповідного фонду, які перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП, підтверджується долученими до позовної заяви документами, зокрема державним актом на право постійного користування землею серії І-IФ № 002772 від 29.12.2001, планшетом № 1 Підліснівського лісництва Карпатського НПП та журналом таксаційного опису кварталу 4 виділ 8 Підліснівського лісництва Карпатського національного природного парку.

Карпатський НПП створено на підставі постанови Ради Міністрів УРСР № 376 від 03.06.1980, межі парку встановлені у 1980–1985 роках, а у 2001 році виготовлено технічний звіт по інвентаризації земельної ділянки з метою виготовлення державного акта на право постійного користування Карпатському НПП на території Яремчанської міської ради, який затверджено рішенням Яремчанської міської ради від 27.11.2001.

На думку позивача, земельні ділянки площею 0,25 га та 0,50 га передані Микуличинською сільською радою у власність ОСОБА_1 з порушенням вимог земельного законодавства. Оскільки спірні земельні ділянки знаходяться на території Карпатського НПП, ураховуючи імперативні норми ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» вони є землями природно-заповідного фонду, перебувають під особливою охороною, щодо них встановлений спеціальний порядок вилучення. Тому Микуличинська сільська рада не була уповноважена ними розпоряджатися.

Щодо строку позовної давності позивач зазначав, що спірні земельні ділянки покриті деревостаном, не є огородженими та забудованими, а підтвердження факту прийняття незаконного рішення Микуличинської сільської ради та передачі на його підставі земельних ділянок у власність ОСОБА_1 здобуто проведенням 21.05.2019 земельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні № 42016090000000113, що є моментом початку перебігу позовної давності.

Також вказано, що у зв`язку з реорганізацією Микуличинської сільської ради шляхом приєднання до Яремчанської міської ради остання є її правонаступником та виступає відповідачем у справі.

Підстави представництва інтересів держави прокурор обґрунтовував тим, що Карпатський НПП не вжив заходів щодо звернення до суду у зв`язку із відсутністю фахівця для підготовки позовної заяви та представництва інтересів у суді, а Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України не заперечувало щодо представництва прокуратурою інтересів держави в суді.

Посилаючись на викладені обставини, норми законодавства та практику Верховного Суду, з урахуванням заяви від 07.10.2022 про зміну предмету позову в порядку ст. 49 ЦПК України, позивач просив:

-визнати незаконним та скасувати п. 5.8 рішення Микуличинської сільської ради № 156-23/2008 від 26.12.2008 щодо затвердження проекту відведення та передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована на участку Підліснів с. Микуличин Яремчанської міської ради Надвірнянського району;

-визнати незаконним та скасувати п. 5.7 рішення Микуличинської сільської ради № 156-23/2008 від 26.12.2008 щодо затвердження проекту відведення та передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,50 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на участку Підліснів с. Микуличин Яремчанської міської ради Надвірнянського району;

-визнати недійсним державний акт на право власності на землю серії ЯЖ № 859245 від 07.04.2009 площею 0,25 га, кадастровий номер 2611091501:11:019:0044, який видано ОСОБА_1 ;

-визнати недійсним державний акт на право власності на землю серії ЯЖ № 859244 від 07.04.2009 площею 0,50 га, кадастровий номер 2611091501:11:019:0043, який видано ОСОБА_1 ;

-усунути перешкоди у здійсненні Карпатським НПП права користування та розпорядження земельними ділянками природно-заповідного фонду площею 0,25 га з кадастровим номером 2611091501:11:019:0044 та площею 0,50 га з кадастровим номером 2611091501:11:019:0043 шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути на користь держави в особі постійного землекористувача – Карпатського національного природного парку з незаконного володіння земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 2611091501:11:019:0044 та площею 0,50 га з кадастровим номером 2611091501:11:019:0043, що розташовані на участку Підліснів с. Микуличин Яремчанської міської ради Надвірнянського району.

Ухвалою Яремчанського міського суду від 12 грудня 2023 року позовні вимоги Першого заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Карпатського Національного природного парку до Яремчанської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Микуличинської сільської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку та повернення земельних ділянок, - залишено без розгляду. У частині позову Першого заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України - розгляд справи продовжено (т. 2, а.с. 130). А ухвалою цього суду від 10 квітня 2024 року Карпатський національний природний парк залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (т. 3, а. с. 111).

Ухвалою Яремчанського міського суду від 26.01.2026 залучено до участі у справі правонаступника позивача – Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Рішенням Яремчанського міського суду від 19 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Івано-Франківська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу. Вважає таке рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин справи.

Вказує, що суд першої інстанції безпідставно відхилив висновок судової земельно-технічної експертизи від 21.05.2019, проведеної у межах кримінального провадження, яким встановлено накладення земельних ділянок ОСОБА_1 на землі, що перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП. Зазначає, що експертиза проводилася не лише на підставі державного акта на право постійного користування та проекту організації території природно-заповідного фонду, а й з урахуванням проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_1 та каталогу координат земель Карпатського НПП.

На думку апелянта, суд першої інстанції залишив поза увагою правомірність рішення Микуличинської сільської ради № 156-23/2008 від 26.12.2008, яким затверджено проекти землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок, а також не врахував, що погодження меж цих ділянок із суміжними землекористувачами, у тому числі Карпатським НПП, не проводилось. Вважає, що надані докази підтверджують належність спірних земельних ділянок до земель природно-заповідного фонду, які входять до складу території Карпатського НПП та перебувають у його постійному користуванні.

Зазначає, що невнесення на момент передачі земельних ділянок у приватну власність відомостей про межі Карпатського НПП до Державного земельного кадастру не свідчить про відсутність обмежень щодо цих земель та не свідчить про можливість перебування таких у приватній власності. Оскільки спірні земельні ділянки частково відносились до земель природно-заповідного фонду, питання щодо їх вилучення та зміни цільового призначення у встановленому законом порядку не вирішувалось, Микуличинська сільська рада не була уповноважена розпоряджатися ними.

Також зазначає, що в ході розгляду справи відповідачем змінено координати поворотних точок спірних земельних ділянок шляхом виготовлення нової технічної документації із землеустрою та внесення відповідних змін до Державного земельного кадастру. Координати земельних ділянок після внесення змін відрізняються від координат, визначених у проектах землеустрою 2008 року та державних актах 2009 року, а внесення таких змін не свідчить про правомірність первісного набуття відповідачем права власності на спірні земельні ділянки.

За твердженням апелянта, суд першої інстанції безпідставно відмовив у призначенні судової експертизи з питань землеустрою щодо правомірності внесення змін до координат поворотних точок меж земельних ділянок ОСОБА_1 .

Також зазначає, що місцевий суд фактично констатував відсутність предмета спору, однак не закрив провадження у справі, а відмовив у задоволенні позову. Вважає, що на момент звернення прокурора до суду накладення земельних ділянок існувало та підтверджувалося належними доказами, а в ході розгляду справи відповідач усунув перешкоди у користуванні земельними ділянками шляхом зміни координат.

Враховуючи наведене, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити, а також стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги.

Позиція інших учасників справи

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попадюк Руслана Іванівна, подав відзив на апеляційну скаргу. Вважає її безпідставною та необґрунтованою.

Вказує, що рішення Яремчанського міського суду від 19.02.2026 ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Вважає, що висновок судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 21.05.2019, проведеної у межах кримінального провадження, є неналежним доказом, оскільки проведений за неактуальними даними.

Під час розгляду справи було встановлено, що земельна ділянка Карпатського національного природного парку сформована відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України, внесена до Державного земельного кадастру та зареєстрована за Карпатським НПП на праві постійного користування. ОСОБА_1 привів у відповідність до чинного законодавства документи на належні йому земельні ділянки, а ПП «КАРПАТИ ГЕОКАДАСТР» розробило технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок площею 0,25 га та 0,50 га. Розроблена технічна документація відповідає вимогам законодавства, що було перевірено державним кадастровим реєстратором, який 15.02.2024 сформував витяги з Державного земельного кадастру щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 2611091501:11:019:0044 та 2611091501:11:019:0043. Також у 2024 році сформовано витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірні земельні ділянки.

Відтак, висновок експерта від 21.05.2019 є неналежним доказом, оскільки як Карпатський НПП, так і ОСОБА_1 привели у відповідність до чинного законодавства документи на свої земельні ділянки, а відомості про земельні ділянки відповідача внесені до Кадастрової карти пізніше, ніж інформація про межі земель парку. Зазначає, що при проведенні вказаної експертизи не враховано технічну документацію із землеустрою від 20.11.2018, на підставі якої внесено відомості про межі земель парку до Державного земельного кадастру та здійснено державну реєстрацію.

Посилається на висновок судової земельно-технічної експертизи від 05.12.2025 № 271/25-28, проведеної у межах цієї справи, відповідно до якого накладення меж земельних ділянок ОСОБА_1 на земельну ділянку, що перебуває у постійному користуванні Карпатського НПП, відсутнє. Вважає, що цей висновок є повним, зрозумілим, відповідає поставленим судом питанням та ґрунтується на матеріалах справи і даних Державного земельного кадастру.

Також зазначає, що директор Карпатського НПП у відповіді на адвокатський запит повідомив, що спірні земельні ділянки не входять у територію парку, а відомості про межі земельних ділянок ОСОБА_1 приведені у відповідність до фактичного використання, у зв`язку з чим стверджуване прокуратурою накладення відсутнє.

Вказує, що відсутність накладення земельних ділянок виключає наявність перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного фонду, а тому відсутні підстави для задоволення негаторного позову.

Щодо доводів прокурора про незаконність набуття земельних ділянок зазначає, що розроблена ПП «КАРПАТИ ГЕОКАДАСТР» технічна документація відповідає вимогам законодавства, а державний кадастровий реєстратор перевірив її на відповідність закону та вніс зміни до Державного земельного кадастру, що, на думку відповідача, підтверджує легітимність дій інженера-землевпорядника.

Також звертає увагу на суперечливість доводів апеляційної скарги, оскільки прокурор одночасно стверджує про наявність накладення земельних ділянок та про відсутність предмета спору і необхідність закриття провадження у справі, що, на думку відповідача, свідчить про відсутність чіткої правової позиції.

Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи правом на подання відзиву не скористалися, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заяви (клопотання) учасників справи

У судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта – прокурор Чернописька Г. О. доводи та вимоги апеляційної скарги підтримала.

Представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Попадюк Р. І. щодо задоволення апеляційної скарги заперечила, просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явилися.

Представник третьої особи – Карпатського НПП на минуле судове засідання подавала клопотання про розгляд справи в їх відсутності, просила апеляційну скаргу задовольнити.

Інші учасники справи причини неявки суду не повідомили, повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, строків розгляду апеляційної скарги колегія суддів ухвалила про розгляд справи за відсутності неприбулих учасників справи.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, заперечення представниці відповідача Скірчука Ю. В., дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Яремчанського міського суду від 19 лютого 2026 року зазначеним вимогам відповідає.

Фактичні обставини справи

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, на підставі постанови Ради Міністрів УРСР № 376 від 03.06.1980 було створено Карпатський національний природний парк. Пунктом 2 постанови затверджено межі парку згідно з додатком.

Рішенням Яремчанської міської ради Івано-Франківської області № 189-3/2001 від 27.12.2001 «Про затвердження матеріалів інвентаризації Карпатського НПП» затверджено матеріали інвентаризації земельних ділянок Карпатського НПП загальною площею 31381,11 га, у тому числі у с. Микуличин – 5372,19 га.

На підставі вказаного рішення Карпатському НПП 29.12.2001 був виданий Державний акт серії І-ІФ № 002772 на право постійного користування земельною ділянкою площею 5332,19 га в межах згідно з планом на території Микуличинської сільської ради для природно-заповідного використання землі. Зазначений акт зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 000006 (т. 1, а.с. 13).

Встановлено також, що рішенням Микуличинської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області № 156-23/2008 від 26.12.2008 відповідачу ОСОБА_1 , жителю с. Микуличин, передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,25 га (пункт 5.8) та земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,50 га (п. 5.7), розташовані в с. Микуличині на участку Підліснів (т. 1, а.с. 14).

07.04.2009 на підставі вищезазначеного рішення ОСОБА_1 отримав Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 859245 та Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 859244 (т. 1, а.с. 31, 34).

Земельній ділянці площею 0,2500 га присвоєно кадастровий номер 2611091501:11:019:0044, а земельній ділянці площею 0,5000 га – 2611091501:11:019:0043.

Прокурор оскаржує вказані рішення сільської ради та державні акти на право приватної власності на земельні ділянки, оскільки стверджує, що зазначені земельні ділянки більшістю площі відносяться до земель природно-заповідного фонду та перебувають у користуванні Карпатського національного природного парку.

Так, в рамках кримінального провадження за № 42016090000000113, порушеного 05.07.2016 за частиною другою статті 367 КК України, призначалася судова земельно-технічна та оціночно-земельна експертиза.

Відповідно до Висновку експерта № 2830/2831/2832/2833/2834/2835/2836/2837/2838 від 21.05.2019 земельна ділянка площею 0,2500 га, кадастровий номер 2611091501:11:019:0044, та земельна ділянка площею 0,5000 га, кадастровий номер 2611091501:11:019:0043, що розташовані у с. Микуличин на участку Підліснів, які 07.04.2009 були передані у власність ОСОБА_1 , частково накладаються на земельні ділянки, які перебувають в постійному користуванні Карпатського національного природного парку. Площа накладення земельної ділянки з кадастровим номером 2611091501:11:019:0044 – 0,2156 га, а земельної ділянки з кадастровим номером 2611091501:11:019:0043 – 0,4981 га (т. 1, а.с. 48).

Однак, як вбачається з відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованих 02.03.2021 та 25.07.2022, на час подання позову прокурором інформація про спірні земельні ділянки, що перебувають у власності відповідача, була відсутня у Реєстрі (т. 1, а.с. 23-24, 113-114). Також земельні ділянки не були внесені до Державного земельного кадастру та Публічної кадастрової карти.

Аналогічна ситуація на час подання позову була і з земельною ділянкою Карпатського національного природного парку, яка на той час не була зареєстрована у Державному земельному кадастрі та не мала кадастрового номеру.

23.12.2022 здійснено державну реєстрацію у Державному земельному кадастрі земельної ділянки природно-заповідного фонду, що перебуває у постійному користуванні Карпатського НПП, та присвоєно їй кадастровий номер 2611091500:04:001:0006.

Із Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23.12.2022 № НВ-7300393202022 вбачається, що підставою для реєстрації земельної ділянки є Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розроблена 20.11.2018 ТОВ НВП «Агроресурссистеми» (т. 3, а.с. 107).

У 2024 році відповідач також звернувся до інженера-землевпорядника ПП «КАРПАТИ ГЕОКАДАСТР» для розроблення Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель житлової та громадської забудови приватної власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 2611091501:11:019:0044 та 2611091501:11:019:0043 (т. 3, а.с. 15-40, 41-68).

15.02.2024 відомості про вказані земельні ділянки внесено до Державного земельного кадастру та 22.02.2024 зареєстровано право власності за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав (т. 3, а.с. 69, 92, 93).

Таким чином і Карпатський національний природний парк, і відповідач ОСОБА_1 внесли відомості про земельні ділянки до Державного земельного кадастру з визначенням на Публічній кадастровій карті їхніх координат і конфігурації в ході судового розгляду справи, вже після подання прокурором цього позову та відкриття провадження у справі.

За змістом листа директора Карпатського НПП С. Гошовського від 23.04.2024 № 01-06/393, долученого стороною відповідача в ході розгляду справи в суді першої інстанції, згідно з витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 2611091500:04:001:0006, площею 1365,9707 га, що перебуває у постійному користування Карпатського НПП, зареєстрованому 27.12.2022, земельна ділянка 2611091501:11:019:0044 площею 0,25 га та земельна ділянка 2611091501:11:019:0043 площею 0,50 га, які належать на праві власності ОСОБА_1 , не входять у територію Парку, надану у постійне користування.

Представником відповідача також надано на підтвердження своїх заперечень щодо позову прокурора Ситуаційну схему земельних ділянок КНПП з кадастровим номером 2611091500:04:001:0006 площею 1365,9707 га та ОСОБА_1 з кадастровими номерами 2611091501:11:019:0044 площею 0,25 га і 2611091501:11:019:0043 площею 0,50 га, розроблену сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_2 , на якій відсутнє накладення цих земельних ділянок (т. 3, а.с. 94).

Ухвалою Яремчанського міського суду від 29.10.2024 було призначено у цій справі судову земельно-технічну експертизу з метою з`ясування накладення спірних земельних ділянок на земельну ділянку, що перебуває у постійному користуванні Карпатського НПП та можливої площі такого накладення.

Відповідно до Висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 05.12.2025 № 271/25-28, накладення між земельною ділянкою площею 0,25 га кадастровий номер 2611091501:11:019:0044, земельною ділянкою площею 0,50 га кадастровий номер 2611091501:11:019:0043, власником яких є ОСОБА_1 , та земельною ділянкою площею 1365,9707 га з кадастровим номером 2611091500:04:001:0006, що перебуває на праві постійного користування Карпатського національного природного парку, відсутнє (пункти 1-4 Висновку, т. 4, а.с. 52).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірні земельні ділянки, які належать на праві власності відповідачу ОСОБА_1 , не накладаються на землі КНПП і відповідно не включені до земель природно-заповідного фонду, які згідно з ч. 4 ст. 84 ЗК України у приватну власність не передаються. Порушення вимог законодавства при передачі цих земельних ділянок у власність відповідачу також не встановлено.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З аналізу наведених норм матеріального та процесуального права можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі № 628.1475.19 (провадження № 61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».

У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753.8671.21 (провадження № 61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду».

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частинами першою та другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 167, частиною першою статті 170 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За змістом положень частин першої та четвертої статті 56 ЦПК України, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор може звертатися до суду із заявами про захист державних чи суспільних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Статтею 19 ЗК України визначено категорії земель, зокрема, це землі лісогосподарського призначення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно з частиною третьою статті 1 Земельного кодексу України використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до частини другої статті 18 ЗК України категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до частини першої статті 57 ЗК України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам.

Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів регулюються Законом України «Про природно-заповідний фонд України».

У преамбулі цього Закону зазначається, що природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

У зв`язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

До земель природно-заповідного фонду відносяться природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища;штучно створені об`єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, пам`ятки природи, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва (стаття 44 ЗК України, стаття 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Відповідно до статті 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Конституція України (стаття 13) визначає, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом «г» частини четвертої статті 84 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом, не можуть передаватись із державної у приватну власність.

Звертаючись у 2022 року в інтересах держави до суду із цим позовом, прокурор з метою усунення перешкод у користуванні земельними ділянками природно-заповідного фонду, просив, зокрема, зобов`язати ОСОБА_1 повернути такі на користь держави в особі постійного землекористувача – Карпатського національного природного парку з незаконного володіння.

На підтвердження своїх вимог посилався на те, що відповідно до Висновку експерта № 2830/2831/2832/2833/2834/2835/2836/2837/2838 від 21.05.2019, зробленого в рамках судової земельно-технічної експертизи та оціночно-земельної експертизи по матеріалах кримінального провадження № 42016090000000113, спірні земельні ділянки, передані у власність ОСОБА_1 , частково накладаються на земельні ділянки, які перебувають в постійному користуванні Карпатського національного природного парку. Площа накладення земельної ділянки з кадастровим номером 2611091501:11:019:0044 – 0,2156 га, а земельної ділянки з кадастровим номером 2611091501:11:019:0043 – 0,4981 га (т. 1, а.с. 48).

Разом з тим, під час розгляду справи встановлено відсутність накладення переданих ОСОБА_1 земельних ділянок № 2611091501:11:019:0044 та № 2611091501:11:019:0043 із земельною ділянкою № 2611091500:04:001:0006, що перебуває на праві постійного користування Карпатського національного природного парку.

Так, листом № 01-06/393 від 23.04.2024 за підписом директора Карпатського НПП повідомлено, що земельні ділянки № 2611091501:11:019:0044 площею 0,25 га та № 2611091501:11:019:0043 площею 0,50 га не входять у територію Парку, надану у постійне користування.

Також згідно Висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 05.12.2025 № 271/25-28, накладення між земельною ділянкою площею 0,25 га кадастровий номер 2611091501:11:019:0044, земельною ділянкою площею 0,50 га кадастровий номер 2611091501:11:019:0043, власником яких є ОСОБА_1 , та земельною ділянкою площею 1365,9707 га з кадастровим номером 2611091500:04:001:0006, що перебуває на праві постійного користування Карпатського національного природного парку, відсутнє (т. 4, а.с. 52).

Що стосується доводів апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно відхилив висновок судової земельно-технічної експертизи від 21.05.2019, проведеної у межах кримінального провадження, яким встановлено накладення земельних ділянок ОСОБА_1 на землі, що перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП, то такі не заслуговують на увагу.

З матеріалів справи вбачається, що державна реєстрація земельної ділянки Карпатського НПП з кадастровим номером 2611091500:04:001:0006 проведена 23.12.2022, а висновок експерта, на який посилається позивач - 21.05.2019, що ставить під сумнів актуальність інформації, на підставі якої зроблено вказаний висновок.

В постанові Верховного Суду від 24 лютого 2026 року у справі № 300/2917/23 (адміністративне провадження № К/990/30318/24, № К/990/29779/24) зазначено, зокрема, що «Державний акт на право постійного користування землею від 29.12.2001 № І-ІФ 002772 містить виключно зображення контуру земельних ділянок природно-заповідного фонду, без відомостей про їх точні координати.

За змістом технічної документації, яка виготовлена ТОВ «НВП «Агроресурссистеми», після виконання кадастрової зйомки на території Яремчанської міської громади були визначені межі земельної ділянки за її фактичним використанням. В результаті камеральних обчислень виявлені технічні помилки в Державному акті на право постійного користування землею від 29.12.2001 № І-ІФ 002772 у визначенні площі, а саме поворотні кути та межі земельної ділянки не відповідають вказаній площі.

Водночас жоден з документів, що містяться в технічній документації, не містить відомостей про межі та розміри земельних ділянок Карпатського НПП, а отже не являє собою вихідні дані для проведення землевпорядних робіт.

Суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що документ, який має відомості про точні координати земельної ділянки Карпатського НПП відповідно до Державного акта на право постійного користування землею від 29.12.2001 № І-ІФ 002772 – це матеріали інвентаризації земель Карпатського НПП, затверджені рішенням виконавчого комітету Микуличинської сільської ради від 12.10.2001 № 34 «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель Карпатського НПП» (даним рішенням затверджено площу 5372,19 га) та рішенням виконавчого комітету Микуличинської сільської ради від 27.01.2003 № 8 «Про внесення змін в державний акт на право постійного користування земельною ділянкою Карпатського НПП» (цим рішенням затверджено площу 5332,19 га).

Судами враховано, що у 2002 році Державним підприємством «Карпатигеодезкартографія» було складено геодезичний журнал окружної межі Карпатського НПП на основі геоданих проведеної інвентаризації земель Парку. Даний геодезичний журнал містить відомості про місце розташування, межі та координати земельних ділянок Карпатського НПП.

Втім розробник окресленої технічної документації не взяв до уваги ні відомості геодезичного журналу матеріалів лісовпорядкування, а саме окружної межі Карпатського НПП, ні матеріали інвентаризації земель 2001 року.

Більше того, розробник технічної документації виконав її без виходу на місцевість, без встановлення меж на місцевості та без погодження з суміжними землекористувачами.»

Отже, позивачем не доведено, що площа переданих відповідачу земельних ділянок накладається саме на площу земельної ділянки природно-заповідного фонду у користуванні Карпатського НПП.

А оскільки позивачем заявлено саме негаторний позов як позов власника (чи титульного володільця) до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном, без доведення накладення спірних земельних ділянок на ділянку природно-заповідного фонду відсутні підстави вважати незаконними рішення сільської ради, якими затверджено проекти землеустрою щодо відведення цих земельних ділянок.

Відповідно до висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 128/3751/14-а, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Проте позивачем не доведено і судом не встановлено на підставі наявних у справі доказів, що за відповідачем було зареєстровано речові права на частину наданої Карпатському НПП в користування земельної ділянки, і що Микуличинська сільська рада не була уповноважена розпоряджатися ними.

Що ж стосується посилань апелянта на те, що місцевий суд фактично констатував відсутність предмета спору, однак не закрив провадження у справі, а відмовив у задоволенні позову, то такі суд не буре до уваги.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21), закриття провадження у справі – це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Пунктом 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Предмет спору – це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Предмет позову розуміють як певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або спірні питання врегульовано самими сторонами.

Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

А наявність у позивача права власності чи користування та факт створення перешкод у користуванні чи розпорядженні відповідним майном відповідачем, є предметом доказування в цій справі. І на момент звернення прокурора до суду він обґрунтовував свої вимоги доказами, які в процесі розгляду справи спростовані.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд належно дослідив і проаналізував надані докази, визначив характер спірних правовідносин та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вказаного позову.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін.

Оскільки апеляційним судом вирішено апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат у цій справі.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Івано-Франківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Яремчанського міського суду від 19 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О. О. Томин

Судді: В. А. Девляшевський

В. М. Луганська

Повний текст постанови складено 07 серпня 2026 року.