Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №345/3309/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 345/3309/25

Провадження № 22-ц/4808/1138/26

Головуючий у 1 інстанції Сирко Й. Й.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої Томин О. О.,

суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В.,

за участю секретаря Панасюк В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Романенка Євгена Олександровича на рішення Калуського міськрайонного суду від 02 квітня 2026 року, ухвалене в складі судді Сирка Й. Й. у м. Калуші, повний текст якого складено 10 квітня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Служба у справах дітей Калуської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Служба у справах дітей Калуської міської ради, про позбавлення батьківських прав та зміну способу стягнення аліментів.

В обґрунтування позову вказала, що з відповідачем з 29.07.2023 розлучена. Їхня спільна донька - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з нею. Відповідно до складеного за участю сусідів уповноваженими особами акту обстеження матеріально-побутових умов відповідач участі у вихованні доньки не бере, її навчанням не цікавиться, будь-яких зв`язків з дитиною не підтримує.

Згадані обставини можуть додатково підтвердити сусіди, класний керівник та інші особи.

Тобто відповідач тривалий час ухиляється від обов`язків щодо виховання дитини та не проявляє інтересу до неї; уподобаннями дитини не цікавиться; уклад життя дитини йому взагалі не відомий; він ігнорує дитину, її вихованням не займається.

Висновком органу опіки та піклування від 09.06.2025 визнано за доцільне позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно ОСОБА_3 .

У частині заявлених позовних вимог про зміну способу стягнення аліментів покликається на те, що одержувач аліментів має право самостійно обирати спосіб стягнення аліментів на утримання дитини з платника, що підтверджується чинною практикою Верховного Суду.

Наголошує, що відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» та Сімейного кодексу України, першочерговим завданням є забезпечення найкращих інтересів дитини, зокрема її фізичного, морального, інтелектуального та духовного розвитку, що покладає основну відповідальність за виховання на батьків. У разі ухилення від виконання цих обов`язків, закон передбачає можливість позбавлення батьківських прав.

Зважаючи на викладене, позивачка вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими наданими доказами та спрямованими на захист прав та інтересів дитини.

Просила позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також змінити спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням Калуського міськрайонного суду від 18.05.2018 у цивільній справі № 345/643/18, ухваливши рішення про стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_3 , але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку замість стягнення аліментів у твердій грошовій сумі.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду від 02.04.2026 прийнято відмову позивача від позову в частині заявлених вимог про зміну способу стягнення аліментів із закриттям провадження в справі в цій частині позову на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 02 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Служба у справах дітей Калуської міської ради, про позбавлення батьківських прав відмовлено. Попереджено ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків щодо своєї дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Покладено на Орган опіки та піклування виконавчого комітету Калуської міської ради Івано-Франківської області контроль за виконання батьківських обов`язків ОСОБА_1 щодо дочки ОСОБА_3 .

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині попередження відповідача про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків та покладення на Орган опіки та піклування виконавчого комітету Калуської міської ради Івано-Франківської області контроль за виконанням відповідачем батьківських обов`язків, представник ОСОБА_1 - адвокат Романенко Євген Олександрович подав апеляційну скаргу. Вважає рішення в оскаржуваній частині незаконним та необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин справи.

Вказує, що суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_1 не в достатній мірі виконує свої батьківські обов`язки щодо своєї доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому суд не вказав якими конкретними доказами підтверджується виконання відповідачем батьківських обов`язків не в повній мірі, а лише обмежився вищевказаною загальною фразою, що свідчить про недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Вказує, що такі обставини не підтверджуються будь-якими доказами по справі. Зокрема, показаннями свідків як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача було доведено факт виконання ним батьківських обов`язків. А питання якою мірою потрібно визначати достатність або недостатність виконання батьківських обов`язків є риторичним.

Відповідач, який є особою з інвалідністю 3 групи, періодично вимушений лікуватись (через що не зміг прийняти участь в останніх судових засіданнях по справі), виконує все можливе та необхідне для приділення достатньої уваги до піклування за своєю донькою.

Твердження щодо проживання дитини у повноцінній сім`ї та за участі вітчима спростовуються показанням свідка ОСОБА_4 , який підтвердив тривале проживання вітчима закордоном. Інші докази на спростування або підтвердження цієї обставини у матеріалах справи відсутні.

Просить скасувати рішення Калуського міськрайонного суду від 02 квітня 2026 року в частині попередження ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків щодо своєї дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та покладення на Орган опіки та піклування виконавчого комітету Калуської міської ради Івано-Франківської області контролю за виконанням батьківських обов`язків ОСОБА_1 щодо дочки ОСОБА_3 . В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Позиція інших учасників справи

Інші учасники справи правом на подання відзиву не скористалися, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заяви (клопотання) учасників справи

У судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта - адвокат Романенко Є. О. доводи та вимоги апеляційної скарги підтримав.

Представник позивача - адвокат Бойко Р. Б. щодо вимог та доводів апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей Калуської міської ради в судове засідання не з`явився, направив на адресу суду клопотання про розгляд справи в їх відсутності. Просив при винесенні рішення врахувати права та інтереси неповнолітньої дитини. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, строків розгляду апеляційної скарги колегія суддів ухвалила про розгляд справи за відсутності представників третьої особи.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що відповідач оскаржує рішення Калуського міськрайонного суду від 02 квітня 2026 року в частині попередження ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків щодо своєї дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та покладення на Орган опіки та піклування виконавчого комітету Калуської міської ради Івано-Франківської області контролю за виконанням батьківських обов`язків ОСОБА_1 щодо дочки ОСОБА_3 . Тому в іншій частині рішення судом апеляційної інстанції не переглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 02 квітня 2026 року в оскаржуваній частині зазначеним вимогам відповідає.

Фактичні обставини справи

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 18.10.2008 між сторонами у справі укладено шлюб, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька - ОСОБА_3 , що вбачається із наданої до матеріалів справи копії Свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 04.05.2012 (а.с. 19).

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 29.07.2013 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, що підтверджується копією відповідного судового рішення, ухваленого в цивільній справі № 345/2673/13-ц (а.с. 17).

06.06.2015 укладено шлюб між позивачкою та ОСОБА_5 , державна реєстрація якого підтверджується копією Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 06.06.2015 (а.с. 18), та який триває на цей час.

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 18.05.2018 у справі № 345/643/18 збільшено належний до стягнення з ОСОБА_1 розмір аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі до 1500,00 грн щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімум для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття (а.с. 23-24).

Згодом ОСОБА_2 звернулася до Служби у справах дітей Калуської міської ради із заявою про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав. Вказала, що відповідач жодним чином не бере участі у вихованні та утриманні дитини з 2013 року. Батько дитини нею не цікавиться, не спілкується, не дарує подарунків та не вітає з днем народження. Поведінка відповідача, на думку ОСОБА_2 , неодноразово була неадекватною, зокрема, ОСОБА_1 перебував у публічних місцях в оголеному вигляді, ходив містом в халаті та стрибав по автомобілях інших осіб. Відповідач також поводився агресивно відносно інших дітей, побив охоронця в супермаркеті і навіть стрибав з п`ятого поверху будинку, що може свідчити про наявність у нього психічних розладів. Донька боялася у певний час йти до школи, ховалася від батька, яким по суті його не визнає. Присутність ОСОБА_1 у житті дитини є психотравмуючим фактором для неї. Натомість, справжнім батьком дитини є її вітчим ОСОБА_5 , якого вона таким вважає (а.с. 6).

Неповнолітня ОСОБА_3 у заяві від 01.05.2025 начальнику Служби у справах дітей Калуської міської ради повідомила, що її біологічний батько не спілкується з нею, не цікавиться її здоров`ям та навчанням, не вітає зі святами і, загалом, не допомагає матеріально та морально. Його поведінка викликає у дитини страх, адже в минулому вона була свідком його неадекватних, агресивних дій та поведінки у громадських місцях, хуліганських вчинків. Саме вітчима вона вважає справжнім батьком та просить розглянути питання про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав (а.с. 7).

Рішенням комісії з питань захисту прав дитини при виконкомі Калуської міської ради розглянуто питання про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після повторного проведення засідання 04.06.2025 та визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав. Як зазначено у висновку Служби у справах дітей Калуської міської ради (органу опіки та піклування) № 01-23/356 від 09.06.2025, підставою для цього стали викладені в акті обстеження матеріально-побутових умов сім`ї ОСОБА_2 відомості щодо створення належних умов для проживання і виховання дитини її матір`ю та вітчимом ОСОБА_5 , у яких також народився син ОСОБА_7 ; характеристика учениці 9-А класу Калуського ліцею № 6 ОСОБА_3 із зазначенням відомостей про відсутність участі батька у шкільному житті дитини; свідчення класного керівника ОСОБА_8 ; медична довідка, що підтверджує невідвідування батьком дитини закладу охорони здоров`я за час спостереження за дитиною; розрахунок заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів на утримання доньки станом на 31.05.2022 та 01.05.2025 тощо. Також на засіданні комісії неповнолітня ОСОБА_3 розповіла, що з батьком не бачилася вже 5 років та рідко спілкується із бабусею по батьковій лінії. Підтримує думку матері про необхідність позбавлення її колишнього чоловіка батьківських прав. У цьому ж висновку зазначено, що ОСОБА_1 жодного разу на засідання комісії не з`явився (а.с. 20-22).

З Акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 25.04.2025 випливає, що ОСОБА_2 із чоловіком ОСОБА_5 займають трьохкімнатну квартиру на АДРЕСА_1 . Вихованням на належному рівні донькою займається мати, в тому числі всіма питаннями її навчання, підтримує зв`язок із класним керівником, відвідує батьківські збори тощо (а.с. 12).

За змістом листа Івано-Франківського ВДВС № 58932 від 31.03.2026 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів у твердій грошовій сумі в основному виникла починаючи з квітня 2024 року, та була погашена у значній частині. Станом на 30.03.2026 борг становить 49 182,96 грн та стосується несплачених аліментів за періоди до 2024 року (а.с. 8, 142-144).

На роздрукованих до справи світлинах, зроблених у парку ім. Т. Шевченка, Торгівельному центрі «Велес» м. Івано-Франківська та поблизу нього, видно, що дитина ОСОБА_3 відпочиває з батьком (а.с. 82-83).

Із доданих до матеріалів справи скрінів розмов із соціальних мереж вбачається, що між бабусею дитини ОСОБА_9 та її онукою велася активна переписка (а.с. 86-87).

Наявність цих обставини стороною позивача не заперечується.

Також судом першої інстанції було допитано свідків обох сторін, які частково підтвердили обставини, на які ті посилалися.

Допитана в суді першої інстанції з участю представника Служби у справах дітей Калуської міської ради (органу опіки та піклування) та матері ОСОБА_2 неповнолітня ОСОБА_10 повідомила у веселому та спокійному тоні, що не спілкується з батьком лише зараз. Вона зустрічалася з батьком в минулому 2025 році, а з бабусею раніше часто проводили час. Бабусю вона любить. Має телефон і бабусі, і тата, який раніше вітав її з днем народження. З навчанням у школі все добре. Звернення до суду із позовом про позбавлення батьківських прав - це її та матері спільне рішення. Вітчима вважає справжнім батьком, який водив її до школи і телефонував. Зрештою, у неї не було потреби в більшій допомозі та увазі з боку рідного батька. Думала, може щось зміниться. Свідок прямо зазначила, що її мати виступає проти їхнього з батьком спілкування наодинці. Це можливо лише з участю бабусі. Однак зазначила, що батько не є їй чужим і вона таким його не відчуває. Їй неприємно за батька через інформацію про нього в соціальних мережах. Від позбавлення його батьківських прав нічого не зміниться. Не знає чому, але побоюється свого батька. Раніше батько до них приходив під двері квартири, але його не пускали. Був такий випадок, що батько спав цілу ніч під дверима, тому від його приходу залишився неприємний осад. З бабусею і батьком вона б залюбки зустрічалася, але з ним одним - напевно, що ні. Останній раз вона сиділа з батьком у парку та вони спокійно говорили. Не може пояснити чому батька потрібно позбавити батьківських прав. При цьому, у своїх свідченням неодноразово називає ОСОБА_1 «тато».

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 не в достатній мірі виконує свої батьківські обов`язки щодо своєї доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проте, хоча поведінка відповідача щодо виховання дитини викликає сумнів у його активній участі, факт сплати аліментів свідчить про наявність відповідальності за матеріальне забезпечення дитини, що у сукупності з іншими обставинами цієї справи (регулярне спілкування з батьком та бабусею, допущений позивачкою за багато років поспіль формат такого спілкування та взаємодопомоги батька з донькою з участю бабусі, пояснення самої дитини) не дає підстав для позбавлення його батьківських прав. Крім того, позивачкою не обґрунтовано чому позов про позбавлення батьківських прав відповідача відносно доньки подано лише у 2025 році, хоча, за її твердженнями, останній нібито перестав виконувати свої батьківські обов`язки з 2013 року. Висновок органу опіки та піклування також не містить в собі відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про злісне ухилення відповідача від виховання доньки, його протиправну чи винну поведінку, негативний вплив на виховання та свідомість дитини. Тому позбавлення батьківських прав є передчасним та недоцільним.

За таких обставин суд ухвалив відмовити у задоволенні вимог про позбавлення батьківських прав, попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків щодо своєї дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Покласти на Орган опіки та піклування виконавчого комітету Калуської міської ради Івано-Франківської області контроль за виконанням відповідачем батьківських обов`язків щодо дочки.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком, з огляду нанаступне.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі - Конвенція про права дитини) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Частиною другою статті 51 Конституції України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

У ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, повагу до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені ст. 150 СК України.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (ч. 1 ст. 155 СК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» зазначено, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.

Відповідно до пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 питання про позбавлення батьківських прав повинно вирішуватися лише після всебічного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21 травня 2024 року у справі № 212/95/23 (провадження № 61-2017св24), від 21 травня 2024 року у справі № 303/801/23 (провадження № 61-16570св23), від 15 січня 2025 року у справі № 384/170/23 (провадження № 61-10829св24).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Позивачем не доведено та судом першої інстанції не встановлено наявності вини в ухиленні батька від виконання його батьківських обов`язків, та що змінити його поведінку у кращу сторону неможливо.

З урахуванням встановлених обставин справи, доводів позивачки, поведінки батька дитини, пояснень та інтересів дочки, формату їхнього спілкування з батьком, місцевим судом вирішено, що позбавлення батьківських прав є передчасним та недоцільним.

Вказана частина рішення учасниками справи не оскаржується, що свідчить про їх фактичну згоду з рішення суду в цій частині вирішення по суті заявлених позовних вимог.

Разом з тим, суд першої інстанції вважав доцільним попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків щодо своєї дочки і покласти на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Судом встановлено, що неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків щодо виховання дитини частково пов`язано з тим, що неповнолітня донька впродовж дванадцяти років проживає разом із матір`ю та вітчимом і рідко бачиться з відповідачем, впливом матері, наявністю певної негативної інформації про відповідача з інших джерел.

Встановлені судом обставини (категоричне заперечення відповідача щодо позбавлення його батьківських прав, сплата ним аліментів, регулярне спілкування в минулому дитини з батьком і бабусею по батьківській лінії, проведення з ними часу, в тому числі у погодженому з матір`ю форматі, надання фінансової допомоги, пояснення самої дитини) не виключають можливість відновлення нормальних життєвих зв`язків дочки із батьком.

Разом із тим, суд приймає до уваги той факт, що на даний час відповідач мало приймає участі у вихованні та спілкуванні з донькою, забезпеченні повсякденного фізичного розвитку як складової виховання, лікуванні дитини, дочка його почала уникати, що повністю доведено матеріалами справи, та не заперечувалося останнім.

А посилання апелянта на те, що суд не вказав якими конкретними доказами підтверджується виконання відповідачем батьківських обов`язків не в повній мірі, безпідставні.

Відповідно до ч. 2 п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Колегія суддів зауважує, що обставини цієї справи свідчать про наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків, вжити заходів для налагодження стосунків та емоційного контакту з донькою ОСОБА_3 , від чого в свою чергу залежить можливість відновлення спілкування дитини з батьком.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач, який є особою з інвалідністю 3 групи, виконує все можливе та необхідне для приділення достатньої уваги до піклування за своєю донькою, не заслуговують на увагу з огляду на наведені вище обставини тимчасової втрати ним емоційного контакту з дитиною. Інші докази на спростування або підтвердження цієї обставини у матеріалах справи відсутні.

Скаржником належним чином не обґрунтовано та не доведено у відповідності до вимог статей 77-81 ЦПК України, що перешкоджає відповідачу вчинити певні дії для налагодження стосунків та емоційного контакту з донькою. При цьому, у своїх поясненнях в суді першої інстанції остання зазначила, що охоче би зустрічалася з бабусею і батьком. А доказів чинення таких перешкод з боку позивача матеріали справи не містять.

Твердження про те, що проживання дитини в повноцінній сім`ї за участі вітчима не відповідають обставинам справи, оскільки останній тривалий час проживає закордоном, не стосується обставин цієї справи щодо зв`язків між дитиною та її біологічним батьком - відповідачем у справі.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, які відповідають обставинам справи, встановленим відповідно до вимог процесуального закону, та узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22, від 22 січня 2025 року в справі № 333/8983/23, від 04 квітня 2025 року в справі № 6290/3692/23).

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування рішення суду в оскаржуваній частині, з мотивів, наведених у апеляційній скарзі.

Інші аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та незгоди з рішенням суду в оскаржуваній частині.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, у тому числі витрат, понесених у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Романенка Євгена Олександровича залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 02 квітня 2026 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О. О. Томин

Судді: І. В. Бойчук

О. В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 07 серпня 2026 року.