Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №182/5966/21 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/93/26 Справа № 182/5966/21 Суддя у 1-й інстанції - Кобеляцька-Шаховал І.О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 182/5966/21

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.,

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

секретар судового засідання Дяченко О.П.,

сторони:

позивач Нікопольська окружна прокуратура Дніпропетровської області, в інтересах Дніпропетровської обласної державної адміністрації,

відповідачі ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Землетрейд», Головне Управління Держгеокадастра у Дніпропетровській області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури, в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2025 року, яке ухвалено суддею Кобеляцькою-Шаховал І.О. у м. Нікополі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,

ВСТАНОВИВ:

В березні 2016 року Нікопольська окружна прокуратура Дніпропетровської області, в інтересах Дніпропетровської обласної державної адміністрації, звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ТОВ «Землетрейд», Головного Управління Держгеокадастра у Дніпропетровській області, третя особа - Державне спеціальне господарське підприємство «Ліси України», про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення в якому просила суд визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 01 квітня 2021 року за № 4-2842/15-21-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність»; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 30 червня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Землетрейд», посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Огородник Л.В. за № 3428, предметом якого є земельна ділянка, площею 2,0 га, кадастровим номером 1222985500:01:001:0122; усунути перешкоди у здійсненні Дніпропетровською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, площею 2,0 га, кадастровим номером 1222985500:01:001:0122, яка розташована на території Покровської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, шляхом її повернення (витребування) на користь держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації з правом постійного користування державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» із незаконного володіння ТОВ «Землетрейд»; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, площею 2 га, кадастровим номером 1222985500:01:001:0122 у Державному земельному кадастрі, а також стягнути з відповідачів у справі на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка, площею 2,0 га, кадастровим номером 1222985500:01:001:0122, до її передачі, згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 01 квітня 2021 року № 4-2842/15-21-СГ у приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, мала лісогосподарське призначення. Внаслідок цього відбулась незаконна зміна цільового призначення землі. Дана земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та розташована у 51 кварталі, виділ 3 ДСГП «Ліси України».

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури до суду з вимогою усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення та передачі у приватну власність лісів із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

«Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Нікопольською окружною прокуратурою 24 червня 2021 року за № 04/61-2201вих-21 до Дніпропетровської обласної державної адміністрації направлено запит про надання інформації з повідомленням про незаконне вилучення земель, які перебувають у віданні ДП «Марганецьке лісове господарство» та їх передачу у приватну власність для ведення особистого селянського господарства. На вказаний запит Дніпропетровська обласна державна адміністрація листом від 02 липня 2021 року повідомила, що заходи з метою усунення перешкод у користуванні шляхом повернення земельної ділянки у власність держави в судовому порядку не вживались, на сьогоднішній день можливості звернення до суду з відповідним позовом не має у зв`язку з відсутністю коштів (бюджетних асигнувань) для сплати судового збору, а також достатніх та належних доказів порушення прав та охоронюваних інтересів держави в межах спірних правовідносин. Тобто, вказаним уповноваженим органом своєчасних заходів щодо усунення перешкод у використанні земельної ділянки лісогосподарського призначення не вжито, що є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави.

З наведеного також вбачається, що вилучення з порушенням земельного законодавства земель лісового фонду, зміна їх цільового призначення та набуття їх у власність, порушує права та інтереси держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації використовувати спірну земельну ділянку.

Так, окружною прокуратурою встановлено, що згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 01 квітня 2021 року № 4-2879/15-21-СГ затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку загальною площею 2,0 га, (кадастровим номером 1222985500:01:001:0122) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Покровської сільської ради Нікопольського району.

На підставі вказаного наказу державним реєстратором виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області 25 травня 2021 року зареєстровано за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на вищевказану земельну ділянку (запис про право власності 42202307).

У подальшому, 30 червня 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Землетрейд» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Виноградовою В.Ю., за вказаним договором, ТОВ «Землетрейд» набуло право власності на земельну ділянку, площею 2,0 га, кадастровим номером 1222985500:01:001:0122, на території Покровської сільської ради Нікопольського району, про що 30 червня 2021 року внесено запис про право власності за № 42754113 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Нікопольською окружною прокуратурою встановлено, що зазначена земельна ділянка вибула з державної власності з порушенням вимог земельного та лісового законодавства України.

Так, відповідно до інформації ДП «Марганецьке лісове господарство» від 15 червня 2021 року № 153/03, Дніпропетровського обласного управління лісового та мисливського господарства від 05 липня 2021 року № 622, наданої на запити окружної прокуратури, зазначена земельна ділянка, відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року, входить до складу земель лісогосподарського призначення ДСГП «Ліси України». Вилучення вказаної земельної ділянки не погоджувалось. Приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення ДСГП «Ліси України» (квартал 51 виділ 3) також підтверджується інформацією та планово-картографічними матеріалами, наданими ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 17 червня 2021 року № 383 та Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням від 30 червня 2021 року № 520.

Разом з тим, зазначена земельна ділянка, яка перебуває у державній власності та має лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача - ДСГП «Ліси України» у встановленому порядку (статті 149-151 Земельного кодексу України) повноважним органом не вилучалась та зміна її цільового призначення не здійснювалась.

Таким чином, наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 01 квітня 2021 року за № 4-2842/15-21-СГ є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідно до інформації ДП «Марганецьке лісове господарство» від 15 червня 2021 року № 153/03 Дніпропетровського обласного управління лісового та мисливського господарства від 05 липня 2021 року № 622, наданої на запити Нікопольської окружної прокуратури, спірна земельна ділянка входить до складу земель лісогосподарського призначення ДСГП «Ліси України». Вилучення вказаної земельної ділянки не погоджувалось, землевпорядна документація на адресу лісгоспу не надходила. Приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення ДСГП «Ліси України» (квартал 51 виділ 3) підтверджується інформацією та планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2014 року, наданими Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням від 30 червня 2021 року № 520 та ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 17 червня 2021 року № 383, яке, відповідно до п.п.3.2.8 п.3 статуту Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання затвердженого наказом Держлісагентства № 322 від 19.08.2016 року, забезпечує виконання лісовпорядних та інших робіт щодо визначення меж і внутрішньогосподарської організації територій лісового фонду, що перебувають у користуванні постійних лісокористувачів, встановлення (відновлення) на місцевості меж землеволодінь (землекористувань).

Відповідно до листа секретаріату Кабінету Міністрів України № 26864/0/2-21 від 18 серпня 2021 року, Кабінетом Міністрів України рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення із державної власності спірної земельної ділянки не приймалось.

Отже, право користування ДСГП «Ліси України», відповідно до п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2014 року.

Разом з тим, спірна земельна ділянка, яка перебуває у державній власності та має лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача ДСГП «Ліси України» у встановленому порядку (статті 149-151 ЗК України) повноважним органом не вилучалась та зміна її цільового призначення не здійснювалась. Таким чином, враховуючи місце розташування та перебування її у користуванні ДСГП «Ліси України», з огляду на вимоги ч.2 ст.56 Земельного кодексу України, земельна ділянка, площею 2,0 га, кадастровим номером 1222985500:01:001:0122, за визначенням ст.178 ЦК України, належить до речей, що обмежені у цивільному обороті.

Посилається, що можливість передачі у приватну власність земель лісогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства законом взагалі не передбачена. Таким чином набути право власності законно на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 2,0га із земель державної власності не могла жодна фізична чи юридична особа, в тому числі і відповідач. Натомість останній набув таке право за формальними ознаками, який має вигляд законного, юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття рішення про державну реєстрацію прав.

Позивач вважає, наявні підстави для звернення до суду з даним позовом, оскільки зазначені обставини є суспільним та публічним інтересом.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2025 року в задоволенні позу відмовлено з тих підстав, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неефективним.

В апеляційній скарзі, Дніпропетровська обласна прокуратура, посилаючись на незаконність і необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення про повне задоволення позову та стягнути з відповідачів на користь позивача витрати зі сплати судового збору.

Скаржник зазначає, що в обґрунтування рішення суд послався на обрання прокурором неефективного способу захисту, оскільки належним способом захисту прав держави, на думку суду, є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, ураховуючи, що держава позбавлена права володіння земельною ділянкою. Крім того, на думку суду, неналежний спосіб захисту виключає законність втручання у право приватної власності, а по-друге, пропорційність втручання в даному випадку напряму пов`язана з належним способом захисту та дотриманням у зв`язку з цим строків позовної давності, про застосування яких заявив представник відповідача (заявлений прокурором негаторний спосіб захисту виключає застосування строків позовної давності, в той час як віндикаційний спосіб захисту передбачає можливість застосування цих строків).

Оскільки право приватної власності на спірну земельну ділянку як таку, що належить до земель природно-заповідного фондів, не могло виникнути за жодних умов, належним способом захисту у спірних правовідносинах є негаторний позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, який може бути заявлений впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Суд першої інстанції не врахував особливий правовий статус спірної ділянки, не надав належної оцінки поданим прокурором доказам та не визначився з дійсним характером спірних правовідносин, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про необхідність подання прокурором віндикаційного, а не негаторного позову.

Посилаючись на практику Верховного Суду в аналогічних справах, апелянт вважає, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки, у контексті зазначених обставин справи, спрямований на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та безпідставність доводів апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення, рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2025 року залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ТОВ «Землетрейд», від імені та в інтересах якого діє адвокат Сільванович Г.Б., зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Дніпропетрвоської обласної прокуратури прокурора Кочнєвої В.С., яка підримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, представника Дніпропетровської обласної державної адміністрації - Білу О.А., яка підримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ТОВ «ЗЕМІНВЕСТ АГРО», яка залучена до участі у справі ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2026 року, - адвоката Федорка О.О., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити без змін рішення суду першої інстнації, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення за наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 належала земель ділянка, площею 2,0 га, з кадастровим номером 1222985500:01:001:0122. На підставі наказу, державним реєстратором виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області 25 травня 2021 року зареєстровано за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на вищевказану земельну ділянку (запис про право власності 42202307).

На підставі вказаного наказу державним реєстратором виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області 25 травня 2021 року зареєстровано за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на вищевказану земельну ділянку (запис про право власності 42202307).

У подальшому, 30 червня 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Землетрейд» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Виноградовою В.Ю., за вказаним договором, ТОВ «Землетрейд» набуло право власності на земельну ділянку, площею 2,0 га, кадастровим номером 1222985500:01:001:0122, на території Покровської сільської ради Нікопольського району, про що 30 червня 2021 року внесено запис про право власності за № 42754113 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Підставою для звернення до суду з даним позовом стали обставини, які, на думку позивача, свідчать про те, що земельна ділянка, площею 2,00 га, кадастровим номером 1222985500:01:001:0122, належить до земель лісового фонду.

Відповідно листа ДП «Марганецьке лісове господарство» земельна ділянка, кадастровим номером 1222985500:01:001:0122, відноситься до земель лісового фонду. При цьому, землевпорядна документація для погодження вказаної земельної ділянки на розгляд до лісгоспу не надходила, інвентаризація земель лісового фонду не проводилась.

У даній справі спір виник з приводу усунення власнику Державі, в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, площею 2,00га, кадастровий номер 1222985500:01:001:0122, яка розташована на території Покровської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, шляхом визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 01 квітня 2021 року № 4-2879/15-21 СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30 червня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Землетрейд», та її повернення на користь Держави, в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації із незаконного володіння ТОВ «Землетрейд».

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка зареєстрована за ТОВ «Землетрейд», а прокурор позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки не заявив, тому заявлені ним позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права власності та повернення спірної земельної ділянки не є ефективним способом захисту права.

Суд указав, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, тому належним способом захисту порушених прав є звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстровано, натоміть, прокурор звернувся до суду із негаторним позовом.

Обрання неефективного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом частин першої та третьої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (див. постанову Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18 (адміністративні провадження № К/9901/16194/19; К/9901/16864/19)).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19)).

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу України).

В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України).

Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Можливість набуття права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення передбачена також положеннями статей 56, 57 ЗК України.

Про зазначене також вказувала Велика Палата Верховного Суду у пункті 53 постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) (пункт 89)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем майна чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість, ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (пункти 65-67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)).

Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (пункти 70-71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)).

Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема неправомірного) земельною ділянкою.

З урахуванням наведеного, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника - позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) (пункт 95), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19) (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19) (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15ц (провадження № 14-31цс20), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21) (пункт 37)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц( провадження № 14-96цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)).

Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.

Крім того, відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), а також у пунктах 101-104 постанови від 02 липня 2025 року у справі № 902/122/24 (провадження № 12-15гс25).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, вибула з володіння держави та право власності на неї зареєстроване за ТОВ «Землетрейд», суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що заявлений прокурором негаторний позов, саме на якому наголошував прокурор, як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, про усунення перешкод, шляхом оскарження рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення спірної земельної ділянки, є неефективним способом відновлення права держави на спірну земельну ділянку лісового фонду.

Суд першої інстанцій правильно вказав, що витребування земельної ділянки у власність держави потребує оцінки добросовісності дій її фактичного зареєстрованого власника, який набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі правочину, а також пропорційності втручання у його право власності відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що прокурор правильно звернувся до суду з негаторним позовом, а також щодо віднесення спірної земельної ділянки до природно-заповідного фонду та зазначає, що дійсно, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 20 червня 2023 року (справа № 554/10517/16-ц), зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням закону потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку, тому за таких умов негаторний позов є ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику (пункти 7.29-7.30).

Проте, судом було встановлено, що за інформацією ДП «Марганецьке лісове господарство» спірна земельна ділянка віднесена до земель лісового фонду та лише частково займає квартал 44 виділ 1, який відноситься до природно-заповідного фонду - ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Богданівський», а тому посилання прокурора на особливий правовий статус всієї земельної ділянки, з кадастровим номером 1222985500:01:001:0122, є помилковим (том 1 а.с.14).

Тобто, відповідно до наданої самим прокурором інформації, спірна земельна ділянка відноситься саме до земель лісового фонду, а не до природно-заповідного фонду. З інформації вбачається, що часткове зайняття земельною ділянкою кварталу 18 виділу 1, який відноситься до природно-заповідного фонду - ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Богданівський», не віднесло її до земель природно-заповідного фонду, а нормами ЗК України не передбачено одночасне віднесення однієї і тої самої, сформованої земельної ділянки, до різних категорій.

При цьому, у разі часткового накладення земельної ділянки, витребуванню підлягає лише частина земельної ділянки (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 902/122/24 (провадження № 12-15гс25).

Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прокурор мав звертатися до суду саме з віндикаційним позовом до останнього власника, у разі, якщо вважає, що ТОВ «Землетрейд» незаконно заволоділо спірною земельною ділянкою, а не з негаторним, на чому наполягає прокурор.

Отже, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони побудовані на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження у суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується законі та з якою погоджується апеляційний суд.

Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшов обґрунтованого висновку, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним. У контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, ураховуючи, що держава позбавлена права володіння земельною ділянкою, яка частково відноситься до земель лісового фонду.

Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури, в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, залишити без задоволення.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2025 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10 серпня 2026 року.

Головуючий:

Судді: