Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №214/992/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6206/26 Справа № 214/992/26 Суддя у 1-й інстанції - Ковтун Н. Г. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 214/992/26

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Остапенко В.О.,

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

сторони:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сергієнко Дмитро Миколайович, на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 березня 2026 року, яке ухвалено суддею Ковтцн Н.Г. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області,відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,

УСТАНОВИВ:

В листопаді 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову вказано, що 30 грудня 2024 року ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 уклали кредитний договір (оферти) № 03.12.2024-100000144, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит в сумі 8 000 грн, що підтверджується повідомленням про видачу коштів, шляхом переказу на рахунок споживача, строком на 155 днів. Процентна ставка фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 % за один день. Комісія, пов`язана з наданням кредиту 9 %, що дорівнює 720 грн.

Відповідно до пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), заявки, відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) підтверджено укладення електронного кредитного договору між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 .

Тобто, між позивачем та відповідачкою було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору позики, який оформлений сторонами в електронній формі, з використанням електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідачка взяла на себе зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати відсотків за його користування, які не виконала, у наслідок чого, станом на 27 січня 2026 року виникла заборгованість усумі 24 080 грн, яка складається з 8 000 грн - заборгованості по тілу кредиту, 9 920 грн - заборгованості по процентам, 720 грн - комісії, 1 440 грн - додаткової комісії (за обслуговування кредитної заборгованості) та 4 000 грн - неустойки, яку позивач просив стягнути з відповідача разом з судовими витратами у справі.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 березня 2026 року, в якому виправлено описку ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 травня 2026 року, позов задоволено частково, стягнуто ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 03.12.2024-100000144 у сумі 20 080 грн та в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 2 220,14 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Сергієнко Д.М., просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення у справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що належним доказом заборгованості відповідачки за тілом кредиту може бути виписка по картковому рахунку, яка повинна досліджуватися в сукупності з іншими доказами. Разом з тим, позивачем не було надано належних доказів на підтвердження перерахування відповідачці коштів по кредитному договору - розрахункового документа (платіжного доручення, меморіального ордеру, тощо) або виписки з банківського рахунку, які б відповідали вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» .

Апелянт зазначає, що Довідка-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором від 30 грудня 2024 року не може бути підтвердженням перерахування відповідачці коштів по кредитному договору, а є лише внутрішнім документом установи. Квитанція про перерахунок коштів в матеріалах справи відсутня

Також зазначає, щ позивачем не надано детального розрахунку за складовими кредитної заборгованості, яку просить стягнути з відповідачки, зокрема процентів у сумі 9 920 грн, комісії (пов`язаної з наданням кредиту) у сумі 720 грн, додаткової комісії (за обслуговування кредитної заборгованості) - 1 440 грн. та неустойки - 4 000 грн, із зазначенням за який період була нарахована та за якою відсотковою ставкою. Позивачем також не конкретизовано, які саме процентні нарахування проведено. Крім того, не зрозуміло чи були нараховані проценти понад встановлені договором строки, оскільки заявлена сума процентів є занадто великою.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 30 грудня 2024 року ТОВ «Споживчий центр» направило ОСОБА_1 пропозицію про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти), відповідно до якої ТОВ «Споживчий центр» пропонує укласти електронний кредитний договір (оферту) у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», і не є ні договором приєднання/його частиною у розумінні ст. 634 ЦК України, ні публічним договором у розумінні ст. 633 ЦК України. Кожна сторінка Пропозиції підписана ОСОБА_3 з використанням одноразового ідентифікатора Е742.

Відповідно до пункту 2.2 пропозиції кредитний договір, який складається: з пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), що розміщена на сайті Кредитодавця, заявки сформованої на сайті Кредитодавця після ідентифікації Позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення Кредитодавцем та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформованої на сайті Кредитодавця, та підписаної Позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого Позичальником в СМС-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.

Заявкою Кредитного договору № 03.12.2024-100000144 (Кредитної лінії) від 30 грудня 2024 року передбачено: позичальник ОСОБА_1 , платіжний засіб позичальника: НОМЕР_1; кредит надається на наступних умовах: дата надання/видачі кредиту 30/12/2024, сума кредиту 8 000 грн, строком на 155 днів з дати його надання. Дата повернення (виплати) кредиту 02/06/2025. Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит (надалі «процентна ставка»). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Денна процентна ставка загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається Кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Розрахунок денної процентної ставки: 0,97% = (12 080/8 000)/155 х 100%. Комісія, пов`язана з наданням кредиту складає 350 грн. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості 720 грн. Спосіб (способи) ідентифікації та верифікації споживача: отримання ідентифікаційних даних через Систему BankID НБУ.

У відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 03.12.2024-100000144 (кредитної лінії) умови кредитування аналогічні тим, які викладені у Пропозиції, акцепт також підписаний ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором Е742.

Відповідно до довідки ТОВ «Універсальні платіжні рішення» на платіжну картку клієнта: 30.12.2024 03:03:20 успішно перераховано кошти суму 8 000 грн, номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 610307363, призначення платежу: видача за договором кредиту № 03.12.2024-100000144. Позивачем при зверненні до суду до позовної заяви було додано розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором № 03.12.2024-100000144 від 30 грудня 2024 року, згідно з яким заборгованість ОСОБА_1 складає 24 080 грн, з яких: 8 000 грн - заборгованість по тілу кредиту, 9 920 грн - проценти, 720 грн - комісія за надання, 1 440 грн - комісія за обслуговування, 4 000 грн - неустойка.

Проценти по кредиту нараховані за період з 30 грудня 2024 року по 02 червня 2025 року.

За правилом частини статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , уклавши кредитний договір № 03.12.2024-100000144 від 30 грудня 2024 року в електронній формі шляхом підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, погодилася з умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту, відтак укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, а тому на думку колегії суддів, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Однак, отримавши кредитні кошти за вказаним договором, відповідач належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання, не повністю повернула у передбачений договором строк тіло кредиту та проценти за користування кредитними коштами. Тому зважаючи на умови укладеного договору, у відповідача виник обов`язок повернення кредиту та сплати процентів.

Твердження відповідачки про недоведеність ідентифікації її як сторони договору, відхиляються апеляційним судом, так як без введення позичальником відповідних даних, здійснення її верифікації, передання нею та отримання товариством персональних даних від відповідачки з метою укладення договору, отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення позичальником входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету таке укладення кредитного договору є неможливим.

В апеляційній скарзі відповідач вказує на незаконність включення до умови договору обов`язку позичальника сплатити комісію, проте апеляційний суд відхиляє такі доводи відповідачки з огляду на таке.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, вказаним законом безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію пов`язану з наданням кредиту.

Водночас, наявність такої комісії вимагає зазначення в кредитному договорі переліку додаткових та супутніх фінансових послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням/поверненням кредиту, що надаються позичальнику, адже, само по собі надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком банку/фінансової установи, й виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

У розділі кредитного договору «8. Позичальник має право» передбачено право позичальника на отримання інформації за договором, плата за одержання такої інформації ні в умовах кредитного договору, ні в паспорті споживчого кредиту, ні в графіку платежів не передбачена.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження 14-53цс21) зазначила про таке.

Закон № 1734-VIII (ЗУ Про споживче кредитування) у редакції, чинній до 19 жовтня 2019 року (дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів фінансових послуг» від 20 вересня 2019 року), до загальних витрат за споживчим кредитом відносив витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту (пункт 4 частини першої статті 1). Цей же пункт з 19 жовтня 2019 року визначив, що до загальних витрат за споживчим кредитом належать витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

В цьому висновку Велика Палата Верховного Суду зауважує, що згідно п. 8 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів фінансових послуг» від 20 вересня 2019 року, що набрав чинності 19 жовтня 2019 року і положення якого зберігають свою чинність на день перегляду рішення суду першої інстанції), пункт 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» виклали в такій редакції, згідно якої до загальних витрат за споживчим кредитом відносять витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту (пункт 4 частини першої статті 1). Цими ж змінами починаючи з 19 жовтня 2019 року визначено у частині другій статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», що до загальних витрат за споживчим кредитом належать витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Кредитний договір № 03.12.2024-100000144 від 30 грудня 2024 року передбачає одноразову сплату комісії за надання кредиту у розмірі 720 грн та сплату комісії за обслуговування. Наведені приписи ЦК України, ЗУ «Про споживче кредитування» прямо не вказувають на недійсність умови кредитного договору про встановлення комісії за надання кредиту.

Умови кредитного договору, якими визначено права споживача, умови кредитування, визначені у паспорті споживчого кредиту, є зрозумілими та не дають підстав для висновку, що одноразова комісія за надання кредиту може передбачати плату за інші послуги, які банк зобов`язаний надати безкоштовно, а отже і для висновку про нікчемність такої умови.

У позовній заяві ТОВ «Споживчий центр» просило, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях.

Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу.

Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів саме за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. А саме - протягом строку кредитування, визначеному в кредитному договорі.

Про таке зазначено у правових висновках Верховного Суду, викладених в постанові від 23 травня 2018 року по справі № 910/1238/17.

В апеляційній скарзі відповідачка посилається на те, що в матеріалах справи відсутній належний розрахунок заборгованості за кредитним договором, що не надає можливості перевірити правильність нарахування позивачем заборгованості за процентами.

Апеляційний суд не може погодитись з вказаними доводами відповідачки, оскільки обов`язком суду є встановити розмір невиконаних зобов`язань та захистити порушене право у спосіб, передбачений процесуальним законом.

Як зазначено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року справа № 320/8618/15-ц провадження № 61-4393сво18, на суд покладено обов`язок з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми, які підлягають стягненню.

Як вбачається з довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 03.12.2024-100000144 від 30 грудня 2024 року, проценти за користування кредитом нараховані за період з 30 грудня 2024 року по 02 червня 2025 року.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З наведеного вбачається, що протягом дії договірних відносин, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором та протягом дії останнього сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, а після закінчення строку договору, у випадку наявності невиконаного грошового зобов`язання, у кредитора виникає право вимоги відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Відповідно до умов договору, відповідачу надано кредит у розмірі 8 000 грн зі строком користування 155 днів, з фіксованою незмінною процентною ставкою в розмірі 1 % за 1 день користування.

ОСОБА_1 підписала електронним підписом кредитний договір, чим погодилась із запропонованими умовами договору.

Договір підписаний електронним підписом кредитодавця та відповідачкою за допомогою одноразового ідентифікатора Е742.

Відповідно до проведенного колегією суддів розрахунку, розмір процентів за користування кредитом за період з 30 грудня 2024 року по 02 червня 2025 року становить 12 400 грн (8 000/100 (1% від тіла кредиту)*155 днів =12 400 грн).

Відповідно до довідки - рахунку за кредитним договором № 03.12.2024-100000144 від 30 грудня 2024 року, розмір процентів за користування кредитом складає 9 920 грн, яка підлягає стягенню з відповідача на користь позивача.

Підсумовуючи вище наведене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що з відповідачки на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за кредитним договором № 03.12.2024-100000144 від 30 грудня 2024 року в розмірі 20 080 грн.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Таким чином доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення, в оскаржуваній частині, не впливають.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 березня 2026 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника відповідача.

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу представника відповідача залишено без задоволення, а судове рішення без змін, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сергієнко Дмитро Миколайович, залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 березня 2026 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 10 серпня 2026 року.

Головуючий:

Судді: