Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №398/539/26 — Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/539/26

провадження №: 2/398/1857/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

"10" серпня 2026 р. м. Олександрія

Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Шинкаренко І.П.,

за участю секретаря судового засідання Черткова А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник – адвокат Гулян Яніна Вікторівна, до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ

Представник позивача адвокат Гулян Я.В. звернулася до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить суд визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 20 серпня 1998 року та зареєстрований на Універсальній товарній біржі «Інкопмарк-Контракт» за реєстровим № 308 та визнати за ОСОБА_1 право власності на зазначену квартиру у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла дружина позивача – ОСОБА_3 , та після її смерті відкрилася спадщина, що складається з квартири АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири від 20 серпня 1998 року, що посвідчений за реєстраційним номером 308 на Універсальній товарній біржі «Інкопмарк-контракт». Позивач є спадкоємцем першої черги за законом, інших спадкоємців, що прийняли спадщину, крім нього, немає. Спадщину позивач прийняв, оскільки на час смерті спадкодавця був зареєстрований та постійно проживав разом зі спадкодавцем. Однак, постановою Першої олександрійської державної нотаріальної контори від 16 січня 2026 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки правовстановлюючий документ, на підставі якого спадкове майно належало спадкодавцю, не відповідає вимогам закону. Договір купівлі-продажу, на підставі якого спадкодавцю належала квартири, укладений на товарній біржі «Інкопмарк-контракт» та не посвідчений нотаріально відповідно до ст.657 ЦК України. На момент укладення договору купівлі-продажу на УТБ «Інкопмарк-контракт» діяв Закон України «Про товарну біржу», згідно зі ст. 15 якого угоди, укладені на товарній біржі не підлягають нотаріальному посвідченню. Тому сторони договору на час його укладення вважали, що дану угоду не потрібно посвідчувати нотаріально. На даний час посвідчити угоду нотаріально можливості немає, оскільки покупець за договором померла. За період з часу придбання квартири ні відповідач, ні інші особи не оспорювали право власності спадкодавця на зазначену квартиру, жодних майнових претензій не надходило. У зв`язку з тим, що позивач не має можливості отримати свідоцтво про право на спадщину він змушений звернутися до суду.

Ухвалою суду від 07 квітня 2026 року після залишення позову без руху та усунення позивачем недоліків відкрито провадження у справі та її розгляд вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Також за клопотанням позивача витребувано від Першої олександрійської державної нотаріальної контори Кіровоградської області належним чином завірену копію спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 04 червня 2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання сторони не з`явились.

Від представника позивача - адвоката Гулян Я.В. до суду надійшла заява про проведення судового засідання у їх відсутності, просив позов задовольнити, проти заочного розгляду справи позивач не заперечує.

Відповідач ОСОБА_2 належним чином повідомлена про дату, місце і час розгляду справи у судове засідання не з`явилася. Відзиву на позовну заяву та будь-яких заяв чи клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.

Суд на підставі ст. 223 ЦПК України вважає за можливе розглянути справу у відсутність вказаних осіб на підставі наявних у ній доказів.

Оскільки відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, у судове засідання не з`явився, відзив не подав та позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, судом постановлено здійснювати заочний розгляд цієї справи.

З врахуванням вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Як передбачено ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Олександрійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Олександрійському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 10 березня 2025 року.

Позивач ОСОБА_1 є чоловіком померлої ОСОБА_3 , що підтверджено свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , виданим Відділом ЗАГС Залізничного району м. Львові 01 березня 1975 року.

Договір купівлі-продажу реєстраційний номер 308 від 20 серпня 1998 року, згідно з яким брокер брокерської контори ТОВ «ІНКОПМАРК» Кабанова І.О., що діє за згодою та за дорученням від ОСОБА_2 , іменованої далі як «Продавець», що мешкає в АДРЕСА_2 , та брокер брокерської контори ТОВ фірми «ІНКОПМАРК» Дідур С.С., що діє за згодою та за дорученням від ОСОБА_3 , іменованої далі як «Покупець», що мешкає в АДРЕСА_3 , уклали на Універсальній товарній біржі «Інкопмарк-Контракт» договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Вказана квартира належить продавцю на підставі договору безкоштовної передачі квартири тресту «Юганськнафтошляхбудремонт» в особі керуючого Белявського М.О. на підставі рішення міськвиконкому за номером 578 від 30.12.1994 і наказу треста «Юганськнафтошляхбудремонт» за № 130/10 від 14 листопада 1994 року та зареєстрованого Олександрійським міжміським бюро технічної інвентаризації 14 лютого 1995 року за реєстровим номером 9822/82. Покупець набуває право власності на квартиру з моменту укладення цього договору і реєстрації його на біржі.

Таким чином, ОСОБА_4 стала власником квартири за адресою: АДРЕСА_4 , на підставі договору купівлі-продажу, що був зареєстрований на Універсальній товарній біржі «ІНКОПМАРК-КОНТРАКТ» на підставі ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», без нотаріального засвідчення, з подальшою реєстрацією в бюро технічної інвентаризації за № 9822/82 від 28 серпня 1998 року.

Згідно з архівною довідкою № 584 від 13 жовтня 2025 року право власності на квартиру по АДРЕСА_4 за архівними даними КП «ОМБТІ» належало ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 20 серпня 1998 року, зареєстрованого УТБ «ІНКОПМАРК-КОНТРАКТ» р № 308. Вказана інформація актуальна станом на 01 січня 2013 року.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 461404750 від 23 січня 2026 року відомості про зареєстроване право власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_4 , відсутні.

Матеріали справи містять також технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна – квартиру площею 50,4 кв. м. за адресою: АДРЕСА_4 .

Згідно з витягом з Реєстру територіальної громади № 2025/013352820 від 12 вересня 2025 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідно до відомостей, наданих Першою олександрійською нотаріальною конторою Кіровоградської області від 16.04.2026 за вих. № 563/01-16, спадкова справа щодо померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 станом на 16 квітня 2026 року в нотаріальній конторі не заводилась.

Згідно з Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру № 85237845 від 14 травня 2026 року відомості про спадкову справу, відкриту після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у реєстрі відсутні.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 16 січня 2026 року № 77/02-31 державний нотаріус Першої олександрійської державної нотаріальної контори Кіровоградської області Глазков Ю.В. відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після його дружини ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на квартиру АДРЕСА_1 . Підставою відмови є надання документа, який посвідчує право власності спадкодавця на спадкову квартиру, договору купівлі-продажу квартири, зареєстрований на Універсальній товарній біржі «ІНКОПМАРК-КОНТРАКТ» 20 серпня 1998 року за реєстраційним номером № 308, який не відповідає положенням ст. ст. 47, 227 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на момент його укладення.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_4 , був укладений 20 серпня 1998 року, тобто до набрання чинності ЦК України від 01 січня 2004 року, до спірних правовідносин слід застосовувати положення ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до ст. 224 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 4 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу

загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов`язки. Відповідно до цього цивільні права і обов`язки виникають, зокрема,з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не

передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 41 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

За загальним правилом, визначеним у статтях 47, 227 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), договори купівлі-продажу жилого будинку (його частини) підлягали нотаріальному посвідченню.

За змістом ст. ст. 128, 153 ЦК УРСР ( в редакції 1963 року) право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 10 грудня 1991 року № 1956-ХІ1 «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент укладання спірного правочину), товарна біржа є організацією, що об`єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов`язаних з ним торговельних операцій.

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених умов, а саме: якщо вона являє собою куплю-продаж, допущений до обороту на товарній біржі, якщо її учасники - члени біржі, якщо вона зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» товарним біржам дозволялося посвідчувати угоди купівлі-продажу та міни нерухомого майна. Угоди, зареєстровані на товарній біржі, не підлягали нотаріальному посвідченню та вважалися укладеними з моменту їх реєстрації на товарній біржі.

У п. 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" роз`яснено судам, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

У постанові від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23) об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що «у статті 227 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод було обов`язкове лише у випадках укладення договору купівлі-продажу жилого будинку. ЦК Української РСР не передбачалося обов`язку нотаріально посвідчувати договір купівлі-продажу квартири, у тому числі у випадку укладення договору, стороною якого є фізична особа (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 березня 2018 року в справі № 904/4573/16, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 4 вересня 2019 року в справі № 903/729/16, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 183/900/17 (провадження № 61-9101св21))».

Крім того, у вказаній постанові об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виклала висновок про те, що «на рівні ЦК Української РСР 1963 року не передбачалося правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. У частині другій статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міститься спеціальна норма щодо положень статті 47 та 227 ЦК Української РСР 1963 року. Адже статті 47 і 227 ЦК Української РСР 1963 року внормовували форму угоди/договору купівлі-продажу жилого будинку, а частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» регулювала форму цього договору у вужчому розумінні - як укладеного на товарній біржі. Спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК Української РСР 1963 року) нормами (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин))) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК Української РСР 1963 року) нормами (lex posterior derogat priori). Відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі».

Отже, за статтею 227 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод було обов`язкове лише у випадках укладення договору купівлі-продажу жилого будинку.

Судом встановлено, що покупець ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , в повному обсязі виконала умови договору купівлі-продажу квартири від 20 серпня 1998 року, укладеного на УТБ «ІНКОПМАРК-КОНТРАКТ», зокрема, сплатила продавцю вартість нерухомого майна, та на виконання вимог закону, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, зареєструвала біржовий договір у Олександрійському міжміському бюро технічної інвентаризації.

Докази про виконання умов договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20 серпня 1998 року ніким не спростовані та свідчать про те, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем вказаної квартири.

Отже, враховуючи, що договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_4 , був укладений 20 серпня 1998 року до набрання чинності Цивільним кодексом України від 01 січня 2004 року, та зареєстрований на Універсальній товарній біржі «ІНКОПМАРК-КОНТРАКТ» 20 серпня 1998 року за реєстраційним номером 308, право власності за цим договором було зареєстроване у передбаченому законом порядку Олександрійським МБТІ, суд, керуючись правилами про переважне застосування норм пізніше прийнятого закону та про пріоритет правозастосування спеціальної норми над загальною, виходячи з того, що норми чинного на час укладення договору купівлі-продажу Закону України «Про товарну біржу» не вимагали його нотаріального засвідчення, дійшов висновку, що набуття ОСОБА_3 права власності на вказану квартиру є правомірним.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на зазначену квартиру. Позивач – чоловік померлої ОСОБА_3 є спадкоємцем першої черги за законом. Відомості про інших спадкоємців в матеріалах справи відсутні.

За загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. У зв`язку з чим законодавець передбачає, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року в справі № 671/22/19 (провадження № 61-9511сво19)).

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Положеннями ч. 3 ст. 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Аналогічні положення містяться у ч.1ст.15 ЦК Українитаст. 4 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України).

Отже, спадкоємець, який прийняв спадщину, набуває прав власника, в тому числі визначених главою 29 ЦК України.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

В постанові Верховного Суду України від 04 квітня 2011 року (справа № 3-18гс11) викладено, що згідно з вимогами статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За змістом зазначеної норми потреба в цьому заході захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними.

Як роз`яснено в інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, у тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законом порядку. Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема, на житловий будинок, іншу споруду.

Зі змісту пункту 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» вбачається, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності та того, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Відповідно до п. 4.18 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ст.16 ЦК України одним із способів захисту порушеного права чи інтересу може бути визнання права.

З досліджених судом доказів вбачається, що на момент смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира за адресою: АДРЕСА_4 . Єдиним спадкоємцем після померлої є її чоловік ОСОБА_1 , який прийняв спадщину в установленому законом порядку, але позбавлений можливості оформити свої права як спадкоємця в позасудовому порядку.

Отже, враховуючи що ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_3 за законом першої черги, відомості щодо наявності інших спадкоємців, які прийняли спадщину, відсутні, право власності спадкодавця на зазначену квартиру суд визнав встановленим та правомірним, оскільки відповідний договір купівлі-продажу є дійсним, а також те, що ОСОБА_1 не може реалізувати свої спадкові права шляхом отримання свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з недотриманням нотаріальної форми договору, що стало підставою для відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після його дружини ОСОБА_3 , суд дійшов висновку про те, що позивач має право на спадкування за законом належної спадкодавцю квартири та це право підлягає судовому захисту шляхом визнання за ним права власності на цю квартиру.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 264, 265, 273, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ

Позов задовольнити.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 20 серпня 1998 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на Універсальній товарній біржі «ІНКОПМАРК-КОНТРАКТ» за реєстраційним номером 308, та зареєстрований Олександрійським міжміським бюро технічної інвентаризації 28 серпня 1998 року за № 9822/82.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті дружини - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення подається до апеляційного суду Кропивницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 10 серпня 2026 року.

Учасники справи: позивач - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 ;

представник позивача - адвокат Гулян Яніна Вікторівна, адреса: Кіровоградська область, м. Олександрія, пр. Соборний, буд. 85;

відповідач - ОСОБА_2 , остання відома адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_2 .

Суддя І.П. Шинкаренко