Рішення від 06 серпня 2026 р. у справі №342/192/26 — Городенківський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 342/192/26

Провадження № 2/342/409/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 року м. Городенка

Городенківський районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючої судді Андріюк І.Г.,

з участю секретаря судового засідання Малик Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Городенка у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник – адвокат Паньків Василь Дмитрович, до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, придбаного під час шлюбу,

в с т а н о в и в:

Адвокат Паньків В.Д. звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та просить: здійснити поділ житлового будинку, з приналежними господарськими прибудовами, та земельної ділянки площею 0,0608 га, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя; визнати за позивачем право власності на 1/2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за позивачем право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 2621610100:01:010:0414, площею 0,0608 га, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; стягнути з відповідачки судові витрати.

Позов обґрунтовано тим, що між позивачем та відповідачкою було зареєстровано шлюб Городенківським РВ ДРАЦС ГТУЮ в Івано-Франківській області, актовий запис № 60 від 21.11.2017. На початку 2025 року стосунки між подружжям погіршилися, стали частими суперечки щодо подальшого подружнього життя. З лютого 2025 року і по даний час подружжя проживає окремо, не веде спільне господарство. Фактично сім`я припинила своє існування.

За час шлюбу у сторін дітей немає. Рішенням Городенківського районного суду у справі № 342/963/25 від 02.12.2025 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

За час спільного проживання позивачем за зароблені та заощаджені кошти 29.12.2020 придбано житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

На даний час виникла потреба у поділі спільного майна подружжя. Покликаючись на ст.ст. 60-71 СК України, представник позивача вважає, що вищевказаний житловий будинок і земельна ділянка, на якій він розташований, є спільною сумісною власністю подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними.

Ухвалою суду від 12.03.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній цивільній справі, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 21.04.2026 закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.

Судове засідання, призначене на 24.07.2026, не відбулося, справу було знято з розгляду у зв`язку із перебуванням судді Андріюк І.Г. у відрядженні згідно наказу № 02-11/8/2026 від 16.07.2026.

У судові засідання, призначені на 14.05.2026, 08.06.2026, 25.06.2026 та на 07.08.2026, учасники справи не з`явилися.

Представник позивача – адвокат Паньків В.Д. 09.06.2026 та 07.07.2026 подав до суду заяви про розгляд справи без його участі та без участі позивача, зазначивши, що позивач позовні вимоги підтримує у повному обсязі, у разі неявки у судове засідання відповідачки не заперечує щодо заочного розгляду справи.

Дії представника позивача не суперечать вимогам ст.211 ЦПК України, відповідно до якої учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідачці повістки про виклик до суду на 14.05.2026, 08.06.2026, 25.06.2026 були надіслані за адресою місця її проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку, однак повернуті до суду без вручення адресату з відмітками Укрпошти «Адресат відсутній». Оскільки судові повістки надсилалися відповідачці на відому судові адресу, тому, відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України, вважаються доставленими, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає.

Про виклики до суду на 24.07.2026 та на 07.08.2026 відповідачка була повідомлена через оголошення, розміщені на офіційному веб-сайті судової влади України відповідно до вимог ч.11 ст.128 ЦПК України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Згідно ч.3 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідачка про причини неявки у судові засідання суд не повідомила, клопотання про відкладення розгляду справи не подала, отже вважається такою, що не з`явилася у судові засідання без поважних причин.

Передбачених ч.2 ст.223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності учасників справи з ухваленням, відповідно до ст.ст. 280-284 ЦПК України, заочного рішення. Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідачка не скористалася правом на подання відзиву в порядку ст.178 ЦПК України, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами справи, що відповідає вимогам ч.8 ст.178 ЦПК України.

У Постанові Верховного Суду від 5 вересня 2022 року у справі №1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21) зазначено, що згідно з ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. З урахуванням розумності положення ч.5 ст.268 ЦПК України слід розуміти так: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати в резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте в разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не збігатимуться, це не є порушенням прав сторін.

Суд, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, вважає необхідним зазначити таке.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 02.12.2025 у справі № 342/963/25 (провадження № 2/342/732/25), що набрало законної сили 02.01.2026, розірвано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 21 листопада 2017 року Городенківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, актовий запис № 60 від 21 листопада 2017 року.

Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За час шлюбу 29.12.2020, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Городенківського районного нотаріального округу Яшаном Р.Р. на бланку серії НМН № 995889, позивачем було придбано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,0608 га, кадастровий номер земельної ділянки 2621610100:01:010:0414, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка відчужувалася одночасно. Загальна площа житлового будинку становить 54,6 кв.м, житлова площа - 32,7 кв.м, будинок зазначений по плану літерою «А», будівлі та споруди зазначені літерами: «Д» - сарай, «№1» - криниця, «№2-4» - огорода, «1» – вимощення. Даний договір зареєстрований в реєстрі за № 2034.

Відповідно до п.14 договору право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що є предметом цього договору, виникає та переходить до покупця з моменту державної реєстрації цього права, оформленого відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Договір зареєстровано приватним нотаріусом Яшаном Р.Р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 239273491, сформованого 29.12.2020.

Відповідно до частини 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина 2 статті 372 ЦК України).

За приписами статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

В постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року в справі № 646/7463/16-ц (провадження № 61-17601св20) зазначено, що якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість), лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на її особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 480741294, сформованою 08.06.2026, стверджується, що земельна ділянка - реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1679145926216, кадастровий номер 2621610100:01:010:0414, площею 0,0608 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами - реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 981780526216, загальною площею 54,6 кв.м, житловою площею - 32,7 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , належать на праві власності (розмір частки 1) ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 2035, виданого 29.12.2020 приватним нотаріусом Городенківського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Яшаном Р.Р.

Згідно копії технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок, будинок садибного типу по АДРЕСА_1 має загальну площу 54.6 кв.м, житлову площу 32.7 кв.м.

Ринкова вартість житлового будинку літ. «А», загальною площею 54,6 кв, житловою площею 32,7 кв, сарай літ. «Б», криниця «№1», огорожа «№2-4», вимощення І, що розташований за вищевказаною адресою, станом на 10.03.2026 становить 191000 грн, що стверджується копією звіту про вартість майна, складеного ЕТ-ВО «Придністров`я».

Нормативно грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 2621610100:01:010:0414 становить 108639,49 грн, що стверджується витягом № НВ-2600248672026 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, сформованим 11.03.2026.

У відповідності до частини 1 статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 163 СК України)

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина 1 статті 69 СК України).

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Відповідно до абзацу 1 п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Зі змісту п. 23, 24 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України, слідує, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Також у п. 30 цієї ж Постанови передбачено рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності.

Суд також враховує правові позиції Верховного Суду з аналогічних спорів, в яких Верховний Суд роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

При цьому, Верховний Суд зазначає, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі статті 60 СК України.

Як уже зазначалося судом, одним із основоположних принципів цивільного судочинства, є принци змагальності сторін, згідно якого, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1-3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст.76 ЦПК України, законодавець визначив, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Під час розгляду справи, сторони не зверталася із клопотаннями про призначення будівельно-технічних експертиз.

Оскільки право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 зареєстровано за позивачем під час перебування сторін у шлюбі, та знаходиться на земельній ділянці площею 0,0608 га, кадастровий номер 2621610100:01:010:0414, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), і відповідачкою не спростовано презумпції спільності права власності подружжя на дане майно, а тому суд вважає, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу у рівних частках.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Судом встановлено, що шлюбний договір між подружжям не укладався, згоди щодо поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, між ними не було досягнуто, обставин для відступлення від засади рівності часток подружжя у спільній сумісній власності судом не встановлено.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

Питання про поділ майна в натурі сторони не порушували.

Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 648/3137/15-ц (провадження № 61-17560св21)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Нерухоме майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, хто з них є титульним його володільцем, якщо не буде встановлено інших обставин, а отже, у випадку, якщо вони не домовилися про порядок його поділу в натурі, спір може бути вирішений судом, зокрема, шляхом визначення їх ідеальних часток у ньому.

У постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 686/9580/16 зроблено висновок, що земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до ст.120 ЗК України, ст.377 ЦК України.

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах ст.120 ЗК України, ст.377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Враховуючи наведене, оцінивши досліджені докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, з ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1331,20 гривень.

На підставі ст.ст. 15, 16, 364, 368, 372 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 69, 70, 71, 163 Сімейного кодексу України, керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 76, 77, 81, 82, 128, 131, 141, 211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник – адвокат Паньків Василь Дмитрович, до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, придбаного під час шлюбу, задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 частки у праві спільної власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 частки у праві спільної власності на земельну ділянку площею 0,0608 га, кадастровий номер 2621610100:01:010:0414, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1331,20 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачки, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня його складення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Учасники справи:

- позивач ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ,реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ;

- представник позивача – адвокат Паньків Василь Дмитрович, адреса робочого місця адвоката: вул. Шевченка, 73, офіс 2, м. Городенка, Коломийський район, Івано-Франківська область, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ;

- відповідачка ОСОБА_2 ,зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ;

Судове рішення складено 07.08.2026.

Суддя: Андріюк І. Г.