Рішення від 23 липня 2026 р. у справі №759/27598/25 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/27598/25

пр. № 2/759/4189/26

24 липня 2026 року м. Київ Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул`яновської О.В.,

секретаря судового засідання Косінської І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві без виклику сторін у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до Миколаївського обласного центру зайнятості про скасування наказів щодо звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі

у листопаді 2025 р. позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами, просить суд визнати незаконним та скасувати наказ Миколаївського обласного центру зайнятості від 25.08.2025 № 185-к «Про звільнення ОСОБА_1 », визнати незаконним та скасувати наказ Миколаївського обласного центру зайнятості від 20.10.2025 № 222-к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити позивачку на роботі на посаді начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості з 21 жовтня 2025 р., зобов`язати Миколаївський обласний центр зайнятості відновити у чинному штатному розписі Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості посаду начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості та забезпечити моє фактичне поновлення на цієї штатної посаді або на рівнозначній посаді з 21 жовтня 2025 року, стягнути з Миколаївського обласного центру зайнятості на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу без утримання податків та обов`язкових платежів за період з 21 жовтня 2025 року по дату винесення судового рішення у цій справі, стягнути з Миколаївського обласного центру зайнятості на користь позивачки моральну шкоду у сумі 20000 грн. 00 коп. та судові витрати по справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25 червня 2025 року позивачку повторно було попереджено про скорочення посади начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості , про що останній надано Попередження про вивільнення за підписом директора Миколаївського ОЦЗ. Позивачка зазначає, що на момент попередження про вивільнення посада, яку вона займала - начальник Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості, - значилася поза штатом. Фактично позивачка перебувала у статусі «позаштатного працівника» за наявності трудових відносин, оформлених на підставі безстрокового трудового договору. За таких обставин роботодавець формально здійснив повторне скорочення штату за посадою, яка не передбачена чинним штатним розписом. Позивачка не згодна із зазначеними вище обставинами, які призвели до виникнення такої ситуації, зокрема поновлення працівника на роботі або зміни організаційної структури установи тощо, не можуть виправдовувати бездіяльність роботодавця та не звільняють його від обов`язку усунути порушення трудового законодавства, тобто забезпечити належне оформлення трудових відносин шляхом включення посади до штатного розпису, отже, для реалізації процедури повторного скорочення штату з подальшим вивільненням працівника, роботодавець спочатку повинен забезпечити працівника штатною посадою, а вже після цього - проводити звільнення за скороченням штату у встановленому законом порядку, а тому звернулася до суду із зазначеним позовом.

05.12.2025 до суду від представника відповідача надійшов відзив по справі, відповідно до якого остання просила відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що за весь період часу з дня поновлення позивачки на посаді із 28.02.2025 по 25.06.2025 остання взагалі не з`являлася на робочому місці та не виконувала свої посадові обов`язки, а після 25.06.2025 позивачка приступила до роботи, відпрацювала два робочі дні, отримала попередження про вивільнення із переліком запропонованих наявних вакантних посад та взяла лікарняний та до дня звільнення перебувала на лікарняному (а.с.79-104).

12.12.2025 від позивачки надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої остання свої позовні вимоги підтримала в повному обсязі та вважає їх законними та обгрунтованими (а.с.105-113).

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду

відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2025 визначено головуючого суддю Ул`яновську О.В. (а.с. 71-72).

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 21.11.2025 у справі відкрито провадження та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с. 74-75).

Відповідно до ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

ІІІ. Фактичні обставини справи

судом встановлено, що 25 червня 2025 року позивачку повторно було попереджено про скорочення посади начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості , про що останній надано Попередження про вивільнення за підписом директора Миколаївського ОЦЗ.

У вищезазначеному Попередженні про вивільнення роботодавець вказав, що посада, на яку позивачку було раніше поновлено, фактично так і не відновлена у штатному розписі Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ на 2025 рік, у зв`язку з чим вона підлягає звільненню після спливу двомісячного строку з дати попередження -відповідно до ст.ст. 40, 492 КЗпП України.

Відповідно до наказу Державного центру зайнятості від 30.09.2024 № 165 «Про затвердження граничної чисельності працівників регіональних центрів зайнятості», Штатного розпису та Організаційної структури Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ на 2024 рік та Організаційної структури Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ, затверджених директором Миколаївського ОЦЗ 04.10.2024 та на виконання наказу Миколаївського ОЦЗ від 17.10.2024 № 220-к «Про введення в дію Штатного розпису та Організаційної структури Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ» Очаківський відділ Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ було ліквідовано в ході проведення реорганізації, посада начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ підпадала під скорочення, територія відповідальності Очаківського відділу передано до Заводського управління Миколаївського Філії.

Штатним розписом Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості на 2025 рік, затвердженого, директором Миколаївського ОЦЗ 30.12.2024, посада начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ не передбачена, як і сам Очаківський відділ Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ.

На час звільнення ОСОБА_1 діяв штатний розпис Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості на 2025 рік, затверджений директором Миколаївського ОЦЗ 09.06.2025. Даним штатним розписом не передбачено такий структурний підрозділ як «Очаківський відділ Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ», з чого вбачається, що 21.10.2024 року ОСОБА_1 була попереджена про наступне вивільнення.

21.01.2025 її було звільнено за скороченням штатів, п.1 ст.40 КЗпП України, проте оскільки відповідне звільнення було проведене з порушенням норм трудового законодавства, тому, директором Миколаївського ОЦЗ було прийняте рішення про скасування наказу Миколаївського ОЦЗ від 19.12.2024 № 335-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ з 22 січня 2022 року ,наказ Миколаївського ОЦЗ від 27.02.2025 № 46-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » з яким остання ознайомилась 27.02.2025.

ОСОБА_1 була поновлена на посаді начальника Очаківського відділу Миколаївської філії Миколаївського обласного центру зайнятості з 22 січня 2025 року. З 28 лютого 2025 року ОСОБА_1 вважалася такою, що приступила до виконання своїх посадових обов`язків та перебувала в трудових відносинах з Миколаївським ОЦЗ.

Миколаївським ОЦЗ 25.06.2025 ОСОБА_1 було визначено робоче місце за адресою: вул. Поперечна шоста, 32, м. Миколаїв, кабінет № 12 та затверджено наказом Миколаївського ОЦЗ від 25.06.2025 № 134-к «Про визначення робочого місця ОСОБА_1», так як на сьогодні м. Очаків та Очаківська міська територіальна громада відносяться до територій активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси (Наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією»), що унеможливлювало провадження належної роботи саме в приміщенні, де раніше розташовувався Очаківський відділ Миколаївської філії Миколаївського ОЦЗ за фактичною адресою: м. Очаків, вул. Лоцманська, буд. 1. Із зазначеним наказом Позивач була ознайомлена під особистий підпис 25.06.2025.

25.06.2025 ОСОБА_1 було вручено попередження про вивільнення, оскільки посада, на яку її було поновлено, підпадала під скорочення та одразу було запропановано вакантні посади та попереджено, що у разі відмови від запропонованих вакантних посад її буде звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України після закінчення двох місяців з моменту попередження з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати (ст. 44 КЗпП України).

Отже, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Починаючи з 28.02.2025 по 20.10.2025 ОСОБА_1 було направлено 30 листів з 651 пропозицією вакантних посад. В день звільнення 20.10.2025 року ОСОБА_1 було запропоноваю 16 вакантних посад, які були актуальні в Миколаївські обласній службі зайнятості.

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду

відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, що встановлений цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів та згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Крім того, ч.1 ст.15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Право на судовий захист передбачено ст.55 Конституції України - права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному громадянину гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, інших громадян.

За змістом ст.ст.43,49,175 ЦПК України, позивач самостійно визначає предмет й підстави позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.

Згідно із законодавством України підприємство установа чи організація самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлю чисельність працівників і штатний розпис. Законодавством не вимагається будь-якого технічно-економічного чи іншого обґрунтування рішення про скорочення штату. Також законом передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до нормативно-правових актів чи статуту підприємства, установи, організації . При цьому саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства установи чи організації не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України, тому суд не може досліджувати визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою. При цьому правом працівника залишається оспорювати саме правомірність його звільнення.

При проведенні вивільнення працівників необхідно враховувати обмеження щодо звільнення окремих категорій працівників та переважне право на залишення на роботі. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що позивач мав переважне право на залишенні на роботі під час проведення скорочення чисельності штату. Зазначені доводи ґрунтуються на припущеннях. Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою - третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці роботодавець пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Наведені правові висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19 (провадження № 61-13999св20), від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20 (провадження № 61-6288св21), від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19 (провадження № 61-7098св21), від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19 (провадження № 61-10299св21), від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20 (провадження № 61-7496св21), від 24 січня 2022 року у справі № 358/404/20 (провадження № 61-15621св21).

Частиною першою статті 42 КЗпП України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається вказаним у переліку (частина друга статті 42 КЗпП України). Тобто застосування статті 42 КЗпП України можливе серед працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.

Стаття 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При розгляді даної категорії трудових спорів суди мають з`ясувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбулося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

Згідно з позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 січня 018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), від 12 червня 2019 року у справі справа № 297/868/18 (провадження № 61-393св19), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Вказане кореспондується і з постановою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі №373/2133/17.

Матеріалами справи повністю доводиться той факт, що позивачу пропонувалося зайняти можливі посади , проте остання відмовилася.

Підстави для скасування оскаржуваного наказу відсутні, оскільки останній видано у відповідності до норм чинного законодавства з дотриманням відповідної процедури звільнення.

З огляду на вищезазначене, суд доходить висновку про безпідставність та необґрунтованість основної позовної вимоги про скасування наказу №185-к від 25.08.2025 «Про звільнення ОСОБА_1 », у задоволенні якої слід відмовити.

Оскільки інші позовні вимоги є похідними та взаємопов`язаними із основною позовною вимогою, то у їх задоволенні також слід відмовити.

V. Розподіл судових витрат

відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що судом ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 263, 265, 354, Цивільного процесуального кодексу України,-

УХВАЛИВ:

у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Миколаївського обласного центру зайнятості про скасування наказів щодо звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Суддя: О.В. Ул`яновська