Рішення від 06 травня 2026 р. у справі №757/5355/25-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/5355/25-ц

пр. 2-3128/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Новака Р.В.,

при секретарі судового засідання - Бурячок А.І.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Бабенко Я.В.

справа №757/5355/25-ц

сторони:

позивач: ОСОБА_4

відповідач: ОСОБА_5

предмет та підстави позову: захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною та її спростування

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною та її спростування.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Печерського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_5 про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною та її спростування. Позовні вимоги вмотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачем в своєму особистому профілі в соціальній мережі Facebook « ОСОБА_6 » ( ІНФОРМАЦІЯ_2 було здійснено публікацію за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_7». У вказаній публікації міститься недостовірна інформація, яка стосується позивача, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_8.» Позивач вважає, що вищенаведена поширена відповідачем 15.10.2024 в профілі « ОСОБА_6 » в соціальній мережі Facebook інформація щодо ОСОБА_4 є неправдивою, негативною інформацією, зазначеною у формі фактичних тверджень, та є такою, що наносить шкоду честі, гідності та діловій репутації позивача, внаслідок чого така інформація підлягає визнанню недостовірною та спростуванню. 18.10.2024 за заявою представника позивача, дочірнім підприємством «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів та адрес» (Центр компетенції УЦПНА) було виготовлено звіт №291/2024-ЗВ від 18.10.2024, за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет. Відповідно до вказаного звіту, було зафіксовано і досліджено зміст веб-сторінки у мережі Інтернет, а саме зміст публікації відповідача від 15.10.2024. У вказаній публікації міститься недостовірна інформація про те, що позивач вчиняє корупційні правопорушення (правопорушення, пов`язані з корупцією). Зазначену інформацію містять такі висловлення: «ІНФОРМАЦІЯ_9.». Поширена відповідачем інформація щодо позивача не відповідає дійсності, тобто є недостовірною, з огляду на таке. Згідно з протоколом Центральної виборчої комісії від 03.08.2019 «Про результати виборів народних депутатів України у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі» позивача за результатами позачергових виборів ІНФОРМАЦІЯ_4 обрано народним депутатом України. Текст присяги на вірність Україні позивачем скріплено 29.08.2019. Цього ж дня почалися повноваження ОСОБА_4 у статусі народного депутата України. Разом з тим, відповідно до витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявність судимості», ОСОБА_4 не має незнятої чи непогашеної судимості. Відповідно до інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення, не знайдено інформації про корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення відносно ОСОБА_4 . Представником позивача було надіслано на адресу Верховної Ради України адвокатський запит вих. № 10-12/24-4 від 10.12.2024 щодо надходження до Верховної Ради України повідомлень про ухвалення постанов про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією. У відповідь на вказаний адвокатський запит надійшов лист № 07/9-2024/283807 від 16.12.2024 за підписом керівника Апарату В. Штучного, з якого вбачається, що до Верховної Ради України не надходили постанови про притягнення народного депутата України ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією. Крім того, у відповідь на адвокатський запит, керівником апарату Національного агентства з питань запобігання корупції О.Шульгою надіслано лист № 30-11/95946-24 від 13.12.2024, з якого вбачається, що 02.03.2020 року стосовно народного депутата України ОСОБА_4 складено протокол про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією № 35-03/1. Зазначений протокол направлений на розгляд до Печерського районного суду м. Києва. Постановою Печерського районного суду м. Києва від 04.09.2020 провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_4 закрито, у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Відтак, позивач не вчиняв жодних корупційних правопорушень та порушень пов`язаних з корупцією.

Ухвалою суду від 10.02.2025 було відкрито провадження за правилами позовного (загального) провадження.

23.04.2025 представник відповідача Бабенко Я.В. подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, обґрунтовуючи це тим, що позивачем не було доведено наявність всіх елементів зазначеного юридичного складу правопорушення в діях відповідачки. Відповідачка вважає, що експертом було однобоко та поверхнево досліджено характер інформації, яку просить спростувати позивач.

23.04.2025 представник відповідача ОСОБА_2. подав до суду клопотання про поновлення строку для подачі відзиву та відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, обґрунтовуючи це тим, що фактичні обставини справи не містять доказів, які підтверджують поширення відповідачем на своїй сторінці Facebook інформації про причетність позивача до вчинення корупційного правопорушення. Представник позивача в своїй заяві на проведення експертного дослідження самостійно змінив словосполучення «корупційна схема», яке вживалось в публікації ОСОБА_24 на «корупційне правопорушення». У зв`язку з чим, на підставі висновку експерта не лише неможливо встановити дійсні обставини справи, а й неможливо дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

18.06.2025 представником позивача до суду було подано відповідь на відзиви представників відповідача в якому просив відмовити в задоволенні клопотання про поновлення строку на подачу відзиву. Залишити відзиви на позовну заяву без розгляду як такі, що подані з порушенням строку.

23.07.2025 представником відповідача ОСОБА_5 - адвоката Бабенко Я.В. було подано до суду клопотання про призначення повторної лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи.

08.08.2025 представником відповідача ОСОБА_5 - адвоката Бабенко Я.В. було подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в обґрунтуванні яких посилається на те, що жодні аргументи позивача не спростовують викладені у відзиві заперечення на позов, а тому є такими, що не можуть бути взяті до уваги.

23.09.2025 представник позивача подав заперечення на клопотання про призначення повторної лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи в задоволенні якого просить відмовити, з огляду на те, що підставою для призначення повторної експертизи є попередня оцінка судом наданого раніше висновку експерта під час розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 02.12.2025 було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_5 - адвоката Бабенко Я.В. про повторне призначення у справі лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи.

Ухвалою суду від 04.03.2026 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11:00 07.05.2026.

В судовому засіданні, яке відбулось 07.05.2026 представник позивача підтримав вимоги позовної заяви, просив задовольнити з підстав викладених в ній. Представники відповідача заперечували проти задоволення позовної заяви, просили відмовити в задоволенні, з тих підстав, що позивачем не було доведено наявність всіх елементів зазначеного юридичного складу правопорушення в діях відповідачки.

Суд, заслухавши доводи учасників судового розгляду, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судовим розглядом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачем в своєму особистому профілі в соціальній мережі Facebook « ОСОБА_6 » ( ІНФОРМАЦІЯ_2 було здійснено публікацію за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 в якій, серед іншого, міститься недостовірна інформація, яка стосується позивача.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач зазначив, що поширена відповідачами інформація є негативною за змістом, нічим не підтвердженою, не відповідає дійсності та завдає шкоди діловій репутації позивача.

Відповідно до ст. 275 ЦК України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів належать, наприклад, спростування недостовірної інформації (стаття 277 ЦК України).

За ч. 1 ст. 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до Глави 3 цього Кодексу, а змістом ч. 1 ст. 201 ЦК України ділова репутація належить до особистого немайнового блага, яке охороняється цивільним законодавством.

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загально визнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, поданого на захист ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Ці обставини входять до предмета доказування у відповідній справі.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя. За змістом ч. 1 та 2 ст. 7 цього Закону право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерело держання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Статтею 27 Закону України «Про інформацію» передбачено, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя. За змістом ч. 1 та 2 ст. 7 цього Закону право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Статтею 27 Закону України «Про інформацію» передбачено, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин як: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації потрібно розуміти опублікування її у пресі, передання з використанням радіо, телебачення чи інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є така інформація фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Як роз`яснено у абз. 2 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Так, статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

На підтвердження факту поширення недостовірної інформації представник позивача зазначає, що персональна сторінка в Facebook користувача « ІНФОРМАЦІЯ_5 » має адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 діяльність на якій ведеться від імені особи з іменем «ОСОБА_6». Автентичність сторінки в Facebook користувача з іменем « ІНФОРМАЦІЯ_5 » підтверджена синьою візиткою, яка означає, що особистість пройшла процес верифікації Facebook (підтвердження достовірності) та дані в акаунті дійсно належать публічній особі - ОСОБА_5 .

При цьому, на профіль « ОСОБА_6 » в соціальній мережі Facebook підписано 64 тисячі читачів - користувачів мережі Facebook. В той же час, як вбачається зі змісту профілю « ОСОБА_6 » в соціальній мережі Facebook, відповідач поширив публікацію від ІНФОРМАЦІЯ_1 публічно, тобто будь-яка особа - користувач соціальної мережі Facebook має змогу переглянути вказану публікацію відповідача.

Під час судового розгляду досліджено статтю, розміщену за вказаним посиланням, і встановлено, що її зміст та вигляд ідентичний наданому скриншоту та інформації, яка вказана у акті огляду та фіксації веб-сторінки, зокрема в частині, яку просить визнати недостовірною та спростувати позивач.

Способом фіксації електронного доказу, є створення його електронної копії, найчастіше це відбувається у вигляді скриншота. З цього можна зробити висновок, що скриншот сам по собі не є електронним доказом, це лише джерело інформації, яка вже надалі нестиме доказове значення у справі, тобто є електронною копією того чи іншого електронного доказу. Водночас важливо враховувати, що суд може перевірити копію електронного документа, зажадавши його оригінал та провести огляд та дослідження веб-сайту, листування у приміщенні суду з відповідного пристрою (ноутбука, планшета, телефону тощо).

Також, варто врахувати, що чинне законодавство передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів.

Так, у Постанові Верховного суду від 13.07.2020 у справі № 753/10840/19, зазначено, що «касаційний суд погоджується з судами першої та апеляційної інстанції та позначає, що на підтвердження заявлених вимог позивач надала скриншоти повідомлень з телефону з Viber, які суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав належними та допустимими доказами, які досліджено судами у їхній сукупності та яким надано належну правову оцінку».

Установивши вказані обставини, суд дійшов висновку про те, що позивач довів факт поширення спірної інформації на сторінці в Facebook користувача « ІНФОРМАЦІЯ_5 », має адресу ІНФОРМАЦІЯ_2

Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.12.2019 у справі № 742/286/17 (провадження № 61-14303св19) вказано, що: «відповідачами у справі про захист честі, гідності чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, якає джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем.

При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Якщо недостовірна інформація, що принижує честь, гідність чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів суди мають керуватися нормами, які регулюють діяльність засобів масової інформації. Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суду постанові від 13.02.2019 (справа № 439/1469/15-ц, провадження № 61-5189св18). Ураховуючи наведене, відповідачами у справі мають бути автор та власник веб-сайту відповідного інформаційного матеріалу».

Судовим розглядом встановлено, що безпосереднім автором статті, яка містить недостовірну інформацію, зазначено ОСОБА_5 , про що безпосередньо зазначено в самій статті. Заперечень від відповідачів щодо авторства заявлено не було.

Оспорювана інформація, що міститься в статті містить відомості об`єктивної дійсності з посиланням на конкретні факти та події.

Приходячи до висновку про віднесення поширеної відповідачем інформації до категорії фактичних, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 200 ЦК України інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

Частиною 4 ст. 14 Закону України «Про інформацію» передбачено, що поширення інформації - це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації. Інформація може існувати, як в формі фактичних тверджень, так і в формі оціночних суджень.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом

Поширена відповідачем інформація про позивача не містить в собі алегорій, сатири, гіпербол тощо, вона не є припущенням чи критикою діяльності позивачів, її можна перевірити на достовірність, тому вона не є оціночними судженнями, і може бути спростована.

Відповідно до ч. 5 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Пунктом 19 вказаної Постанови визначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації.

Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про захист від недобросовісної конкуренції» унормовано, що дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, у тому числі щодо його товарів, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.

Водночас, представником позивача було надано висновок експерта про проведення семантико-текстуальної експертизи від 27.11.2024, яким встановлено, що стаття містить інформацію, про те, що публікація від 15.10.2024 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_10 містить інформацію про те що, ОСОБА_4 вчиняє корупційні правопорушення; публікація від 15.10.2024 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_10 містить інформацію про те що, ОСОБА_4 вчиняє корупційні правопорушення, виражена у формі фактичного твердження; публікація від 15.10.2024 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_10 містить інформацію про те що, ОСОБА_4 , яка може бути принизливою для його честі й гідності і завдавати шкоди його діловій репутації.

Висновок експерта складено відповідно до вимог ст. 102 ЦПК України, предмет дослідження експертизи безпосередньо стосується інформації, яка є предметом розгляду по справі, У висновку експерта зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Відповідно до ч. 5 ст. 31 ЗУ «Про наукову і науково-технічну експертизу», наукові організації академій наук України, заснованих на державній власності, вищі навчальні заклади, атестовані центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері науки, провідні науково-технічні установи галузевих міністерств і інших центральних органів виконавчої влади можуть здійснювати спеціалізовану експертну діяльність без додаткової державної акредитації на підставі статутних положень, якими така діяльність передбачається. ДП «Українське бюро лінгвістичних експертиз НАН України» є уповноваженим суб`єктом на проведення експертної діяльності.

Таким чином, суд вважає висновок експерта про проведення семантико-текстуальної експертизи від 27.11.2024 належним та допустимим доказом по справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ч.ч.1, 3 ст.100 ЦПК України передбачено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі ( в тому числі в мережі Інтернет). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу вважається письмовим доказом.

У ч. ч. 1-3 ст.89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, відповідно до ч.1 ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством».

Фізична особа, відповідно до ст.ст. 270, 297 ЦК України, серед іншого, має право на повагу до гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Крім того, ст. 299 ЦК України гарантує кожній фізичній особі право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

За ч. 1 ст. 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.

Відтак, суд приходить до висновку, що твердження відповідача відносно позивача, висловлені та поширенні в статті формують негативну громадську думку, руйнують позитивний імідж та репутацію позивача, а відтак є такими, що порушують право позивача на недоторканість ділової репутації.

Відповідно до ч. 5 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Пунктом 19 вказаної Постанови визначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем стосовно позивача було поширено інформацію, яка не відповідає дійсності, позиція відповідача повністю та беззаперечно спростовуються матеріалами справи та позицією представника позивача.

Також, суд погоджується з тим, що поширена інформація є негативною, адже її зміст вказує на те, що розповсюдження такої інформації може створити негативні наслідки для позивача у вигляді приниження здобутої позитивної соціальної оцінки в суспільстві, зокрема, може сформувати враження про наявність кримінальних правопорушень позивачем, та поставити під сумнів моральні якості позивача та дотримання ним законодавства України. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, аналізуючи повний зміст інформації, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача.

На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 201, 277, 297, 299 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 279 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною та її спростування - задовольнити.

Визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_4 інформацію, яка поширена ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_6 профілі « ОСОБА_6 » в соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_2 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 а саме:

«ІНФОРМАЦІЯ_11.»

Зобов`язати ОСОБА_5 не пізніше 5 (п`яти) днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення у соціальній мережі Facebook (веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_2 в профілі користувача « ОСОБА_6 » ( ІНФОРМАЦІЯ_2 публікації-спростування з обраною аудиторією, якій вона має бути доступною для перегляду(з налаштуванням конфіденційності) - «Доступно всім» під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_12 » та з викладенням вступної та резолютивної частини рішення суду у даній справі, без власного коментування відповідачем ухваленого рішення та без можливості коментувати таку публікацію іншими особами.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

позивач: ОСОБА_4 : АДРЕСА_1 .

відповідач: ОСОБА_5 : АДРЕСА_2 .

Повний текст судового рішення виготовлено 15.05.2026.

Суддя Р.В. Новак