Рішення від 22 липня 2026 р. у справі №363/2970/26 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/11194/26

Справа №363/2970/26

РІШЕННЯ

Іменем України

23 липня 2026 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Скрипки О.І.

при секретарі Моторенко К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що з 03.08.2024 року вона перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу вони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як зазначає позивач, спільне життя з відповідачем не склалось, шлюбні стосунки припинені, вони проживають окремо, сином опікується лише вона, син перебуває на її утриманні, проживає на даний час та буде проживати разом з нею, суперечок щодо визначення місця проживання дитини з нею між сторонами немає. Відповідач не бере участі у вихованні та утриманні сина, а вона не працює, так як перебуває у відпустці по догляду за сином до досягнення ним трирічного віку, отримує допомогу в розмірі 860,00 грн., що на теперішній час недостатньо для її існування.

Посилаючись на викладені обставини, а також на положення ст.84 СК України, позивач просить задовольнити її вимоги та стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання сина в розмірі частини від заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, а також на її утримання до досягнення дитиною трирічного віку в розмірі 1/6 частини від усіх видів доходів щомісячно.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 18.05.2026 року справу направлено до Деснянського районного суду м.Києва за підсудністю для розгляду по суті.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 19.06.2026 року цивільну справу прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

14.07.2026 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву. У даному відзиві відповідач позовні вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини визнав частково, а в частині стягнення аліментів на утримання позивача не визнав у повному обсязі. При цьому зазначив, що з нього рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області стягуються аліменти на двох неповнолітніх дітей 2014 та 2015 року народження, є інвалідом ІІ групи внаслідок війни постійно, не може працювати, потребує постійного лікування та реабілітації, внаслідок чого перебуває у складних матеріально-побутових умовах.

Враховуючи розмір його пенсії 29 000,00 грн., відсутність іншого майна та доходів, наявність інших утриманців, стан його здоров`я, потребу у лікуванні та реабілітації, відповідач вважає, що повинен сплачувати аліменти на утримання спільної з позивачем дитини в розмірі 1/6 частини від доходу, а з урахуванням загальної кількості відрахувань на утримання дітей, він неспроможний надавати аліменти на утримання позивача.

Посилаючись на викладені обставини, відповідач просив позов задовольнити частково, стягнути з нього на утримання сина аліменти в розмірі 1/6 частини його доходу щомісячно до досягнення дитиною повноліття, в задоволенні вимог про стягнення аліментів на утримання позивача до досягнення дитиною трирічного віку - відмовити.

В судове засідання позивач не з`явилась, надавши суду заяву, в якій позовні вимоги підтримує та просить розглянути справу в її відсутність.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи обставини справи, предмет позову, належність повідомлення сторін про розгляд справи, наявність відзиву та достатність часу для реалізації сторонами своїх прав на захист, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на викладене фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, сторони по справі - позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебувають в зареєстрованому шлюбі з 03.08.2024 року.

Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В судовому засіданні також встановлено, що малолітня дитина сторін проживає разом з позивачем та знаходиться на її утриманні.

Позивач просить задовольнити її вимоги, вказуючи на те, що відповідач проживає окремо, в добровільному порядку регулярної матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, а також вона потребує допомоги до досягнення дитиною трирічного віку.

Відповідач позовні вимоги про стягнення аліментів на дитину визнав в розмірі 1/6 частини від його доходу, вимоги про стягнення аліментів на утримання дружини не визнав, посилаючись на відсутність фінансової можливості через наявність інших утриманців, стан здоров`я, розмір пенсії та відсутність інших доходів.

Вирішуючи спір по суті, суд керується наступними нормами права.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1959 року, підписаною Україною 21.02.1990 року, ратифікованою Україною 27.02.1991 року, встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної й однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно ст. 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із ч.1 ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Згідно ч. 3 цієї ж статті за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно ч.2 ст.182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Відповідно дост. 8 Закону України «Про охорону дитинства`кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Як вбачається з п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Стосовно позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дружини, суд враховує такі положення Закону: дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності. Дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу (ч. 1, 2, 4 ст.84 СК України).

Так, в судовому засіданні встановлено, що малолітня дитина сторін проживає разом з відповідачем та перебуває на її утриманні, а тому позивач має право на отримання від відповідача аліментів на утримання дитини.

Вирішуючи питання щодо розміру аліментів на утримання дитини, суд враховує те, що рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 10.01.2020 року у справі № 348/2093/19 з відповідача на користь ОСОБА_4 стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 1250,00 грн. на кожну дитину щомісячно, до досягнення дітьми повноліття.

Згідно розрахунку заборгованості по аліментам, складеного державним виконавцем, відповідач щомісячно має сплачувати на дітей за вказаним рішенням аліменти в загальному розмірі 3512,00 грн.

Також, з матеріалів справи вбачається, що відповідач є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни та отримує пенсію, розмір якої з березня 2026 року становить 29639,33 грн.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, частин 7, 8 ст. 7 СК України, при вирішення будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з як найкращого забезпечення інтересів дитини.

Так, суд враховує, що з відповідача стягуються аліменти на утримання двох дітей, а також що він є особою з інвалідністю ІІ групи, отримує пенсію по інвалідності, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Визначаючи розмір аліментів, суд враховує вік малолітньої дитини, її потребу у належному забезпеченні, стан здоров`я та матеріальне становище сторін, а також те, що відповідач не заперечує свого обов`язку щодо утримання сина. При цьому суд бере до уваги доводи відповідача про наявність у нього інвалідності ІІ групи та стягнення аліментів на інших дітей, однак зазначені обставини самі по собі не звільняють його від обов`язку щодо належного утримання малолітньої дитини та не можуть бути підставою для визначення такого розміру аліментів, який не забезпечував би мінімально гарантованого законом рівня утримання дитини.

Суд також враховує, що відповідач є особою молодого віку, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що стан його здоров`я повністю унеможливлює здійснення трудової діяльності чи отримання будь-якого доходу. При цьому сама по собі відсутність офіційного працевлаштування не свідчить про відсутність у відповідача можливості брати участь у належному матеріальному забезпеченні дитини.

Суд враховує, що дитина є малолітньою та потребує постійного матеріального забезпечення, зокрема належного харчування, придбання одягу, засобів догляду, медичного забезпечення та створення умов для її гармонійного розвитку. При цьому обов`язок щодо утримання дитини покладається на обох батьків у рівній мірі незалежно від факту їх спільного проживання чи матеріального становища одного з них.

За таких обставин суд дійшов висновку, що визначення аліментів у частці від усіх видів заробітку (доходу) відповідача у розмірі 1/6 частини, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, є співмірним потребам дитини, відповідає вимогам закону, забезпечує справедливий баланс між інтересами малолітньої дитини та матеріальним становищем платника аліментів, а також є необхідним і достатнім для забезпечення належного утримання та гармонійного розвитку дитини.

Щодо позовної вимоги про стягнення аліментів на утримання дружини, суд зазначає наступне.

Сімейним кодексом в статті 84 передбачено право дружини - матері на утримання батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов`язковим, оскільки право на аліменти належить дружині-матері незалежно від цієї обставини.

При визначенні розміру стягувати на утримання дружини аліментів, суд враховує, що у Сімейному кодексі України не встановлено максимального розміру аліментів, які можуть бути стягнені судом на утримання одного з подружжя. Суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у результаті їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. При цьому, суд у першу чергу виходить з прожиткового мінімуму й життєвих потреб особи. Аліменти мають бути достатніми й співрозмірними з огляду на цілі зобов`язання по утриманню. Критерії, якими має керуватися суд при визначенні розміру аліментів, в законі значно розширені. Як і раніше, в першу чергу суд виходить з матеріального і сімейного стану платника та одержувача аліментів.

Матеріальне становище платника оцінюється, виходячи з вартості належного йому майна, розміру заробітку (доходу). Про матеріальне становище також свідчить розмір витрат, що здійснюються платником на утримання себе й членів своєї сім`ї.

Аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану (ст. 80 Сімейного Кодексу України).

При вирішенні питання щодо стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, суд виходить з положень ст. 84 Сімейного Кодексу України, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», та бере до уваги стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; стан здоров`я та матеріальне становище отримувача аліментів, відсутність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, повнолітніх дітей; сімейний стан платника аліментів, наявність у платника аліментів зобов`язань зі сплати аліментів на дитину за рішенням суду, наявність нерегулярного, мінливого, невизначеного доходу.

Так, при визначенні розміру стягуваних аліментів на утримання дружини, суд бере до уваги, що він є особою з інвалідністю 2 групи та сплачує аліменти за рішенням суду на двох дітей.

Проте, суд зауважує, що за рішенням суду з відповідача стягується щомісячно 3512,00 грн., в той час, як розмір його пенсії становить 29 639,33 грн. Таким чином, з урахуванням аліментів, що будуть стягуватися на утримання дитини сторін в розмірі 1/6 частини (приблизно 4940,00 грн.) та аліментів на утримання двох дітей за вказаним рішенням (3512,00 грн.) дохід відповідача у вигляді пенсії залишається в розмірі 21 187,33 грн. щомісячно.

Крім того, відповідач не довів, що стан його здоров`я повністю унеможливлює здійснення трудової діяльності чи отримання будь-якого доходу, а також не надав доказів того, що окрім пенсії він інших доходів чи майна не має.

Дійсно, відповідачем надано акт обстеження матеріально-побутових умов проживання від 21.05.2026 року, складений Пасічнянською сільською радою, в якому зазначено про те, що відповідач проживає у своєї сестри ОСОБА_7 , є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни, у зв`язку із пораненням і захворюванням працювати не має можливості, потребує постійного лікування та реабілітації.

Проте, до даного акту суд ставиться критично та зазначає, що сільська рада не є медичною установою, не може встановлювати діагнози та визначати спроможність чи неспроможність людини до праці, необхідність особи у лікуванні та реабілітації, потребі у сторонньому догляді.

В той же час, жодних медичних висновків профільних медичних установ на підтвердження неможливості працювати за станом здоров`я, потреби у лікуванні, реабілітації, догляді тощо відповідачем до відзиву не долучено.

За таких обставин суд критично оцінює посилання відповідача на неможливість ним надання утримання своїй дружині, вважає доведеною можливість відповідачем надавання матеріальної допомоги позивачу до досягнення їхньою дитиною трирічного віку, але вважає, що вимога про стягнення на утримання аліментів у розмірі 1/6 частки з усіх видів заробітку (доходу) є надмірною та вважає за можливе стягнення на утримання дружини аліменти у розмірі 1/8 частки з усіх видів заробітку відповідача, що буде достатнім та співрозмірним.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.2, 3 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За змістом ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, додержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача аліменти на утримання їх спільної дитини в розмірі 1/6 частини від всіх видів доходу щомісячно та аліментів на утримання позивача до досягнення дитиною трирічного віку в розмірі 1/8 частини від усіх видів доходів. В іншій частині позовних вимог належить відмовити. Інші доводи сторін, викладені у позові та відзиві на висновки суду не впливають.

Згідно з частиною першою статті 79 СК України, аліменти одному з подружжя присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.

Відповідно до ст.191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

З урахуванням вказаної норми, аліменти на дитину та дружину підлягають стягненню з 13.05.2026 року.

На підставі п.1 ч.1ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

Відповідно до пункту 9 частини 1статті 5 Закону України «Про судовий збір», особи з інвалідністю І та ІІ груп звільняються від сплати судового збору.

Відповідач є особою з інвалідністю ІІ групи, а отже судовий збір стягненню з відповідача не підлягає.

Доказів понесення сторонами інших судових витрат суду не надано.

На підставі викладеного, керуючись статтями 10, 19, 81, 89, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.150, 180-182, 191 СК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13 травня 2026 року до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , аліменти на її утримання в розмірі в розмірі 1/8 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 13 травня 2026 року і до досягнення дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду у межах суми платежу за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: